Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №532/2347/26 — Кобеляцький районний суд Полтавської області

532/2347/26

2-а/532/11/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі:

судді - Назарьової Л. В.,

з участю секретаря судового засідання - Маляренко І. М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – Глушко З. В.,

відповідачі:

- Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції,

- Департамент патрульної поліції,

третя особа – інспектор 1 взводу 2 роти УПП БПП в м. Кременчук УПП в Полтавській області лейтенант поліції Голуб А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки адміністративну справу за позовом Глушко Зої Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

Встановив:

25 серпня 2026 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшов адміністративний позов Глушко Зої Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 7710416 від 13 серпня 2026 року.

У позовній заяві зазначено, що 13.08.2026 року відносно позивача була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7710416 від 13 серпня 2026 року, відповідно до якої, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а саме за те, що він керував транспортним засобом не маючи права керування відповідної категорії «В», чим порушив п. 2.1. а ПДР України, та тим самим вчинив адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Цією ж постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

З винесеною постановою про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не погоджується з підстав того, що вона є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки винесена з порушенням норм законодавства. Так, позивачем в обґрунтування своїх тверджень вказує про те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є факт керування транспортним засобом, а тому суб`єктом правопорушення може бути лише особа, яка керує транспортним засобом. Таким чином, відповідальність за адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП може нести виключно водій транспортного засобу, яким він не є. Вважає, що на позивача була складена постанова без доведення його вини.

За таких обставин прохає скасувати постанову про накладення адміністра- тивного стягнення серії ЕНА № 7710416 від 13.08.2026 року за ч.2 ст.126 КУпАП, а провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення. Крім цього прохає стягнути з Департаменту патрульної поліції понесені позивачем витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.

03 вересня 2026 року від представника Департаменту патрульної поліції – Тимошенко О. О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_1 13.08.2026 року приблизно о 01 год. 15 хв., керував транспортним засобом Volkswagen Passat номерний знак НОМЕР_1 по просп. Українки, 35 в м. Кременчук не маючи права керування транспортним засобом категорії «В», чим порушив п.п. 2.1 «а» ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП. Внаслідок чого відповідачем винесена вище вказана постанова, якою позивачку було притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення на неї штрафу в сумі 3400 грн.

Вважає, що позивачем не надано жодного доказу на спростування обставин, які викладені в оскаржуваній постанові відповідача, а також доказів відсутності факту вчинення ним адміністративного правопорушення. Позивач також не надав жодних відомостей, які б спростували факт керування транспортним засобом. До того ж незгода позивача з його притягненням до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністра- тивної відповідальності. Також оскаржувана постанова містить необхідні відомості, встановлені ч. 3 ст. 283 КУпАП, відповідає вимогам Закону та формі згідно Інструкції від 07.11.2015 року № 1395. Вважає доведеним факт вчинення правопорушення.

За таких обставин, представник відповідача прохає відмовити у задоволенні позовних вимог. Також прохає відмовити у задоволенні вимог про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, які є явно завищеними та не співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуги та виконаних робіт.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 26 серпня 2026 року відкрито провадження у справі.

Позивач, ОСОБА_1 та його представник, адвокат Глушко З. В. будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, однак остання подала до суду заяву, про причини неявки суд не повідомляли.

Представники відповідачів, Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, та Департаменту патрульної поліції, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подали.

Третя особа, інспектор 1 взводу 2 роти УПП БПП в м. Кременчук УПП в Полтавській області Голуб А. С., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом установлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7710416 від 13 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а саме за те, що 13 серпня 2026 року о 01:15 годині в м. Кременчук, по проспекту Лесі Українки (50-річчя жовтня), 35, керував транспортним засобом Volkswagen Passat JZA234, не маючи права керування транспортним засобом відповідної категорії «В», чим порушив п. 2.1.а ПДР України – керування транспортним засобом особою, яке не має права керування таким ТЗ. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень (а.с. 6).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР).

Положенням п. 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п. 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 2.1а ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

За приписами пункту 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Частиною 2 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Отже, суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.126 КУпАП, може бути лише особа, яка керує транспортним засобом.

Об`єктивна сторона правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП полягає, зокрема, у керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Тобто важливе значення має місце встановлення наявності складу адміністративного правопорушення, зокрема те, що водій керував транспортним засобом, будучи особою яка не має права керування таким транспортним засобом.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, тоді як в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення посадова особа зобов`язана з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на суб`єкта владних повноважень, а відтак у випадку заперечення факту вчинення правопорушення, суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, повинен довести правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, відповідачем надано до матеріалів справи DVD-диск з відеозаписами з автомобільного відеореєстратору та з нагрудної бодікамери.

Так, на відеозаписі під назвою «відео з ТЗ 0846» вбачається переслідування працівниками поліції автомобіля в нічний час, при цьому номерних знаків транспортного засобу не видно. Окрім того, на відеозаписі зафіксовано, як транспортний засіб відсутній в полі зору поліцейських після повернення його до прибудинкової території 16 секунд (час відеозапису з 01:16:05 до 01:16:21), про що також зазначалось відповідачем у відзиві на позовну заяву. Також вкінці відеозапису вбачається як службовий автомобіль під`їжджає до автомобіля на прибудинковій території, який знаходився біля будівлі (без руху), з правого пасажирського місця якого відчинилися дверцята і видно руку пасажира. На цьому відео закінчується (час відеозапису 01:16:28-29). При цьому на відеозаписі не видно, хто саме перебував на водійському чи пасажирському місці як і не видно кількість осіб, які переюбували в автомобілі.

Твердження сторони відповідача про те, що на відеозаписі вбачається, як водій пересідає з водійського сидіння на переднє пасажирське сидіння (в салоні транспортного засобу горить світло та чітко видно рухи водія), який вийшов з транспортного засобу, не заслуговує на увагу, оскільки за результатами перегляду відеозапису, з урахуванням темної пори доби, низької якості та недостатньої чіткості фотозображення салону автомобіля (на задньому склі автомобіля містяться наклейки) суд позбавлений можливості ідентифікувати особу водія транспортного засобу, зокрема встановити, що ним був саме ОСОБА_1 , а не інша будь-яка особа.

Із дослідженого судом відеозапису під назвою «відео з бк 476494, 476259» вбачається, що на ньому зафіксовано спілкування працівників поліції з позивачем ОСОБА_1 уже біля транспортного засобу збоку пасажирського місця, вимогу про пред`явлення посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб та в подальшому вже момент складання (оформлення) постанови відносно позивача, тобто підтверджує лише факт події розгляду справи про адміністративне правопорушення. Однак наведене не є достатнім доказом вчинення позивачем інкримінованого правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Крім того, на відеозаписі вбачається, що ОСОБА_1 неодноразового повідомляє працівникам поліції, що він не керував транспортним засобом та говорить, що він не водій, водій (його брат) утік, показуючи напрямок в яку сторону він побіг.

Також суд звертає увагу, що на відеозаписі один із інспекторів поліції говорить «а це він?», що свідчить про виникнення сумніву у достовірності встановленої особи, як водія, причетного до вчинення адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Ділянка місцевосці, а якій зупинено автомобіль є зарослою великою кількістю дерев і чегарників, що може надати можливість іншій особі залишити автомобіль і зникнути в невідомому напрямку.

Саме ж доказування не може рунтуватись на припущеннях.

Суд зазначає, що відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року (далі Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 10 розділу III Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.

Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Суд зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Також, суд наголошує про наявність процесуального обов`язку відповідача, передбачений ч. 2 ст. 77 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Крім того, суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

При цьому необхідно зазначити, що сама постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки містить лише опис обставин, які визнані відповідачем підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження. Така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

При цьому, згідно зі статтею 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У силу положень частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 74 КАС України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі №496/4315/16-а дійшов висновку, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.

Відповідачем до матеріалів справи не надано жодних доказів, які б об`єктивно та беззаперечно підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

У силу вимог статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи, що суб`єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності свого рішення, суд не вбачає законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Таким чином, оскільки обставини, зазначені в постанові про адміністративне правопорушення, складені відносно позивача, не знайшли свого підтвердження під час дослідження матеріалів справи, як наслідок, суд вважає, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7710416 від 13 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП є неправомірною та підлягає скасуванню. За таких обставин, позовні вимоги про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що оскаржувану постанову необхідно скасувати, а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом установлено, що при подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір.

Другий сенат Конституційного Суду України 9 вересня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення №10-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674VI зі змінами. (справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення).

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що Закон України «Про судовий збір» не передбачає сплати судового збору за подання позову про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, а також відповідних апеляційних скарг.

Конституційний Суд України зазначив, що законодавцем передбачено лише один спеціальний випадок справляння судового збору у сфері адміністративної відповідальності - у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення.

Водночас Закон не встановлює окремого обов`язку сплачувати судовий збір за оскарження постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Оскільки, Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України, абзац сьомий підпункту 1, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674VI зі змінами, надавши їм конституційно узгоджене тлумачення, відповідно до якого ці приписи не передбачають справляння судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення, на цей час сума сплаченого судового збору не може бути стягнута з відповідача, тому кошти необхідно повернути особі, яка їх сплатила.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження заявлених вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 2800 грн представником позивача суду надано: Договір про надання правової допомоги від 23 серпня 2026 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Глушко Зоєю Вікторівною; акт виконаних робіт від 24.08.2026 року відповідно до Договору про надання правової допомоги від 23.08.2026 року; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу та квитанцію № 260824-1 про оплату коштів на суму 2800 грн (а.с. 8-9).

Відповідно до п. 2.1 Договору про надання правової допомоги, розмір гонорару за даною угодою визначений сторонами за домовленістю у фіксованій сумі та складає 2800 грн за правову допомогу (юридичні послуги) в суді першої інстанції.

Згідно Акту виконаних робіт від 24.08.2026 року вбачається, що адвокатом надано такі послуги: зустріч з клієнтом, отримання від клієнта усної інформації по факту подій, юридична консультація – 800 грн (1 год вартістю 800 грн); складання та подання позовної заяви 2000 грн (2 год вартістю 1000 грн. Суд вважає такі послуги обґрунтованими, а розмір співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Представник відповідача подав до суду клопотання, в якому зазначено, що заявлений розмір витрат на правову допомогу адвокат є завищеним, а тому прохає відмовити у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат на правову допомогу.

Суд, вивчивши подані позивачем документи та клопотання відповідача, вважає, що зазначені витрати є неминучими та необхідними та відносяться до витрат адвоката, оскільки з метою надання належної правової допомоги останньому необхідно обов`язково вивчити матеріали. Клопотання про зменшення розміру витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката не подано.

Крім цього, суд звертає увагу, що відповідач, в клопотанні, поданому відповідно до ст. 134 КАС України зазначає, що позовна заява, яка розміщена на 4 аркушах, із яких 2 сторінки це відомості про суд, учасників справи, позовні вимоги, перелік додатків, а інші сторінки позовної заяви це обставини справи, цитування норм законодавства та копіювання із відповідних сайтів, яке не є складним.

При цьому, суд вважає, що таке твердження не заслуговує на увагу, оскільки суд вважає, що в позовній заяві адвокатом у належний спосіб надано обґрунтування позову та підстави, з яких сторона позивача вважає оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В цьому випадку принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Дослідивши подані позивачем докази, суд вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката з професійної правничої допомоги позивачу в сумі 2800 грн є співмірним із складністю справи з виконаною адвокатом роботою (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в заявленому розмірі.

Керуючись статтями 8, 9, 19, 20, 77, 139, 242-246, 286 КАС України, статтями 222, 247, 251, 252, 258, 289, 293 КУпАП, суд

Ухвалив:

Позов Глушко Зої Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7710416 від 13.08.2026 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень.

Справу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачений ним судовий збір у розмірі 532,48 (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок) гривень.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати на правову допомогу у розмірі 2800 (дві тисячі вісімсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до другого апеляційного адміністративного суду або через Кобеляцький районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканець АДРЕСА_1 ;

відповідачі:

- Управління патрульної поліції в Полтавській області, код ЄДРПОУ 40108646, адреса: Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Кременчуць- ка, 2В;

- Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, м.Київ, вул. Федора Ернста, 3;

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: інспектор 1 взводу 2 роти УПП БПП в м. Кременчук УПП в Полтавській області лейтенант поліції Голуб Андрій Сергійович, адреса: м. Кременчук, проїзд Захисників Азовсталі, 3 Полтавської області.

Суддя