Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №357/13381/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13381/26

Провадження № 2/357/8452/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді – Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання – Шлейко О.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В :

17.06.2026 представник позивача, адвокат Руда Христина Дмитрівна, звернулася до суду з позовною заявою, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрована судом 18.06.2026, мотивуючи тим, що сторони у справі з 14.09.2024 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання вони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у позивачки та відповідача не склалося. Після укладення шлюбу вони практично не проживали разом як сім`я, не ведуть спільного побуту та бюджету. Малолітній син сторін проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні, що обумовлює необхідність належного матеріального забезпечення дитини. Відповідач є працездатною особою, перебуває на військовій службі, інших осіб на утриманні не має, у зв`язку з чим має можливість брати участь у матеріальному забезпеченні дитини. Окрім цього, у відповідача є на праві власності три транспортні засоби. У зв`язку з цим, вважає за можливе стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття. Також, враховуючи, що малолітня дитина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 — проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні, незалежно від того чи позивач працює та незалежно від її матеріального становища, вважає за можливе стягувати з відповідача аліменти на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно. Тому просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 вересня 2024 року у Галицькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 542; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку( доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до повноліття дитини та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її особисте утримання до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду. Також, просила після розірвання шлюбу змінити прізвище позивача на дошлюбне « ОСОБА_4 » та покласти судові витрати у справі на відповідача.

23.06.2026, після отримання відповіді на запит щодо зареєстрованого місця проживання відповідача, судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 31.07.2026 – 10:00.

02.07.2026 судом постановлено ухвалу, про забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» учасника справи: представника позивача – адвоката Рудої Христини Дмитрівни.

31.07.2026 відповідач - ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов, мотивуючи тим, що його перебування на військовій службі є виконанням обов`язків перед країною, майбутнім нашого народу і в першу чергу його сім`ї і дитини, а не відмовою від сім`ї чи батьківських обов`язків, адже він досі любить свою дружину і хоче зберегти сім`ю. Він розуміє, що між ним та відповідачем виникли серйозні труднощі, але вважає, що вони значною мірою пов`язані із війною, тривалою розлукою та надзвичайно складними обставинами, у яких усі опинилися. Він готовий працювати над подружніми стосунками, вислуховувати дружину, звернутися до сімейного психолога чи медіатора та зробити усе можливе, щоб зберегти сім`ю, адже ніхто, жоден чоловік не замінить дитині рідного батька, кожна дитина повинна рости в повній сім`ї де є розуміння, повага та щирі почуття. Тому просив, беручи до уваги, що в даний час у країні триває війна, їх з відповідачкою шлюб триває не повні два роки, вони мають малолітню дитину, не вжили достатні заходи для збереження сім`ї, надати строк для примирення терміном на шість місяців, що не суперечить моральним засадам суспільства. Також, зазначив, що оскільки він перебуває на військовій службі, то дитина проживає на даний час із позивачем. З перших днів сімейного життя і до сьогодні він намагається сумлінно виконувати свої обов`язки, забезпечує сім`ю фінансово, допомагає дружині та дитині, наскільки дозволяють його можливості. З перших днів шлюбу він перерахував на утримання сім`ї, за період з жовтня 2024 року по червень 2026 року, кошти у розмірі 328981, 00 грн, тому твердження позивача, що малолітній син перебуває на її утриманні не відповідає дійсності. Тим більше, у даний час позивач не працює, тому утримання дитини здійснюється за його рахунок, та позивач, отримуючи ці кошти, використовувала їх на власний розсуд. У зв`язку з тим, що грошове забезпечення військовослужбовця не є постійним, залежить від виконання бойових завдань, умов проходження служби, перебування в зоні бойових дій чи поза нею, додаткових виплат, відрядження, а також може істотно змінитися у разі поранення, лікування чи реабілітації, тому він вважає, що є необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошові сумі, що забезпечить дитині стабільне матеріальне утримання, а йому можливість сумлінно виконувати свої обов`язки незалежно від змін в отриманні грошового забезпечення. Тому вважає, що аліменти на сина слід визначити у розмірі 8000,00 грн до повноліття дитини. Щодо стягнення аліментів на особисте утримання позивача, то він вважає слід визначити їх розмір у твердій грошовій сумі 5000,00 грн до досягнення дитиною трирічного віку. Поряд з цим, вважає за необхідне зазначити, що позивач проживає у квартирі, яка орендована ним та постійно оплачується за його кошти. Так, він має у власності три транспортні засоби, але сам факт реєстрації ТЗ на його ім`я, не свідчить про його матеріальне становище, вказані транспортні засоби придбані у різний час у несправному або аварійному стані за значно нижчою ціною від ринкової та потребували фінансових вкладень. Автомобіль марки MAZDA6, 2006 року випуску, придбаний на початку лютого 2026 року для потреб позивача, за кошти, отримані у позику по розписці, наразі потребує ремонту та не використовується. Автомобіль марки SUBARU IMPREZA, 1998 року випуску, на сьогодні перебуває у повністю розібраному стані та не експлуатується, загальна вартість його ремонту складає близько 60000,00 грн. Автомобіль марки SUBARU OUTBACK, 2008 року випуску, придбаний наприкінці вересня 2022 року за кошти отримані у позику та за його заробітну плату, він кожного місця повертає позику, під час відпустки власними силами ремонтував цей автомобіль, яким користується сім`я під час проходження ним військової служби. Таким чином, лише один автомобіль використовується для пересування, а решта два перебувають у неробочому стані та потребують вартісного ремонту. Він ніколи не прагнув уникнути участі у вихованні сина, хоче бути повноцінним батьком, брати участь у його житті, бачити його розвиток, підтримувати його фінансово, бути присутній у його житті та турбуватися про нього. Тому просив позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з нього аліменти на сина у розмірі 8000,00 грн, щомісячно, до повноліття дитини, аліменти на особисте утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 5000,00 грн, щомісячно.

31.07.2026 судом постановлено ухвалу, про роз`єднання позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, виділивши позовну вимогу про стягнення аліментів у самостійне провадження.

31.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 25.09.2026-10:45.

25.09.2026 представник позивача, адвокат Руда Христина Дмитрівна, подала до суду, шляхом направлення у системі «Електронний суд», клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн.

25.09.2026 відповідач подав клопотання про долучення до справи доказів щодо направлення ним коштів на утримання сина та дружини, врахувавши їх до уваги при винесенні рішення.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце засідання повідомлена належним чином, та її представник подала до суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

25.09.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяв щодо спору та з процесуальних питань та про розгляд справи за відсутності сторін на підставі поданих ними заяв та доказів.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 14 вересня 2024 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , Витягами з реєстру Білоцерківської територіальної громади № 2026/001293933 від 26.01.2026 та № 2026/001293967 від 26.01.2026, Відповіддю на запит з Єдиного державного демографічного реєстру № 2919163 від 23.06.2026.

Позивач - ОСОБА_1 не працює, здійснює догляд за малолітньою дитиною до досягнення нею трирічного віку, та не має можливості самостійно забезпечити сина усім необхідним для його повноцінного розвитку.

Відповідач - ОСОБА_2 здорова та працездатна особа, являється військовослужбовцем, проходить службу у Військовій частині НОМЕР_3 , інших дітей чи непрацездатних членів сім`ї на утриманні немає та не заперечує проти стягнення з нього аліментів на сина у судовому порядку.

Вказані обставини підтверджено матеріалами справи та визнаються сторонами.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України (ст. 180 Сімейного Кодексу України).

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.

Також, перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов`язок батьків утримувати дитину, адже аліменти на дитину є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише їх отримують та використовують їх від імені дітей.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).

Також, ч. 1 та ч. 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя ( ч. ч. 1, 2, 3 ст. 150 Сімейного кодексу України).

Способи виконання обов`язку утримувати дитину визначені ст. 181 СК України, за змістом якої, кошти на утримання дитини (аліменти) за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням положень ст. 182 СК України.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений для дітей віком до 6 років у розмірі 2817,00 грн.

У п.17 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

У даному випадку, позивач, з якою проживає малолітня дитина, обрала спосіб стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) батька дитини, тому, враховуючи положення ст. 181 СК України та ст. 13 ЦПК України, відсутні підстави стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, як просить відповідач.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що він сумлінно виконує свої обов`язки, забезпечує сім`ю фінансово, допомагає дружині та дитині, що підтверджено випискою по його рахунку, відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно якої ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 у період з 25.10.2024 до 20.06.2026 кошти у загальному розмірі 328981,00 грн, що узгоджується з Довідкою за реквізитами АТ КБ «ПРИВАТБАНК», доданою до позову позивачем та не заперечується останньою.

Також, у період з лютого 2026 року до червня 2026 року відповідач сплачував кошти за Договором оренди приватної квартири від 18.02.2026, укладеним між ним та ОСОБА_5 , з метою проживання його сім`ї за адресою: АДРЕСА_3 , в тому числі, дружини - ОСОБА_1 та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що узгоджується із копією заяви Мукачівського об`єднання УПФУ щодо надання пільги зі сплати комунальних послуг за вказаною адресою, випискою по картковому рахунку відповідача та не заперечується позивачем.

З Витягів є Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 16.06.2026 вбачається, що ОСОБА_2 являється власником транспортних засобів: марки MAZDA6, 2006 року випуску, дата реєстрації – 17.02.2026; марки SUBARU IMPREZA, 1998 року випуску, дата реєстрації – 17.09.2020, та марки SUBARU OUTBACK, 2008 року випуску, дата реєстрації – 25.02.2026.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що автомобіль марки MAZDA6, 2006 року випуску, придбаний на початку лютого 2026 року для потреб позивача, за кошти, отримані у позику по розписці, наразі потребує ремонту та не використовується, автомобіль марки SUBARU IMPREZA, 1998 року випуску, на сьогодні перебуває у повністю розібраному стані та не експлуатується, загальна вартість його ремонту складає близько 60000,00 грн, автомобіль марки SUBARU OUTBACK, 2008 року випуску, придбаний наприкінці вересня 2022 року за кошти отримані у позику та за його заробітну плату, він кожного місця повертає позику, під час відпустки власними силами ремонтував цей автомобіль, яким користується сім`я під час проходження ним військової служби, наразі лише один автомобіль використовується для пересування, а решта два перебувають у неробочому стані та потребують вартісного ремонту, у підтвердження чого ним надано лише копію розписки, щодо тримання коштів у розмірі 85000,00 грн від ОСОБА_6 для придбання автомобіля марки MAZDA6, 2006 року, д.н.з. НОМЕР_4 .

Однак, до суду не надано достатніх належних і допустимих доказів, які у своїй сукупності дали можливість суду встановити вказані обставини.

При цьому, дата придбання, ціна та стан транспортних засобів не мають суттєвого значення для вирішення спору про стягнення аліментів, враховуючи, що відповідач визнає свій обов`язок щодо сплати аліментів у більшому розмірі ніж встановлений законодавством.

Відповідно до ч.1 ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо).

Таким чином, відповідач, як до присудження аліментів так і після їх присудження, зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, зокрема на розвиток здібностей чи лікування дитини.

Встановлено, що між сторонами відсутня добровільна домовленість, відповідно до ст. 181,187,189 СК України щодо сплати аліментів, та відповідач надав докази щодо виконання своїх обов`язків щодо утримання дитини.

Відповідачем надано до суду Платіжні інструкції щодо перерахування на рахунок позивача коштів, а саме: 20.09.2026 - 3000,00 грн, 15.09.2026 – 3015,08 грн, 09.09.2026 – 8040,20 грн, 13.06.2026-20000,00 грн, 20.06.2026-1500,00 грн, 29.06.2026 - 703,52 грн, 14.07.2026 – 5025,13 грн, 10.08.2026 – 10050,00 грн, 12.08.2026 – 10050,00 грн, 19.08.2026 – 7000,00 грн, 26.08.2026 – 5025,13 грн, 31.08.2026 – 2000,00 грн, 31.08.2026 – 2000,00 грн, 31.08.2026 – 1000,00 грн.

Враховуючи, що вказані кошти були перераховані у період розгляду справи судом, вони можуть бути враховані держаним виконавцем у межах виконавчого провадження у порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів чи в рахунок додаткових витрат на дитину, залежно від призначення їх платежу.

Відповідно до ч.1 ч.5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Так, з урахуванням рівності батьківських обов`язків, розмір аліментів - 1/4 частина від заробітку (доходу) платника є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.06.2026 і до досягнення дитиною повноліття, оскільки визначений спосіб та розмір стягнення аліментів відповідає положенням законодавства та інтересам дитини, його рівню життя та розвитку.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів на її особисте утримання суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 84 Сімейного Кодексу України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Згідно ч. 4 ст. 84 Сімейного Кодексу України, право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 СК України, право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Так, позивач в обґрунтування вказаних вимог зазначила, що не працює, здійснює утримання малолітньої дитини до 3-х років і потребує матеріальної допомоги зі сторони батька дитини, що не заперечується відповідачем.

Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що його заробітна плата виплачується у мінливому розмірі, тому він вважає за можливе стягнути з нього вказані кошти у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, враховуючи засади справедливості, добросовісності, розумності та діючи у межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її особисте утримання у розмірі 1/6 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17.06.2026 до 13.05.2028 (до досягнення дитиною трирічного віку).

Слід зазначити, що згідно з ч.4 ст.273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 2662,40 грн (за дві позовні вимоги майнового характеру).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то вони вирішуються судом у порядку ст. 246, 270 ЦПК України, враховуючи, що представник позивача лише 25.09.2026 направила відповідачу копію клопотання про стягнення даних витрат, який у свою чергу, має право подати до суду заперечення щодо стягнення таких витрат, згідно із ч.5, 6 ст.137 ЦПК України.

Керуючись ст. 7, 84, 182-183 СК України, ст. 12, 76 – 82, 141, 223, 258, 259, 264 – 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.06.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її особисте утримання у розмірі 1/6 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17.06.2026 до 13.05.2028.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 30.09.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко