Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №289/1441/26 — Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1441/26

Номер провадження 2/289/1403/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі :

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участі : секретаря судового засідання Василенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2026 до суду надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 133116 від 18.03.2025 в розмірі 5267,20 грн., з яких: 4000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 1267,20 грн. сума заборгованості за відсотками.

Позовні вимоги мотивує тим, що 18.03.2025 між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 133116, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 4000,00 грн. на строк 90 днів, процентна ставка 0,72 % на добу. 19.12.2025 р. між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 19122025/2, відповідно до якого до ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» перейшло право вимоги до боржників, в т.ч. до ОСОБА_1 за кредитним договором № 13316 на загальну суму 5267,20 грн., яку просить стягнути разом із понесеними судовими витратами : 2662,40 грн. сума сплаченого судового збору, та 15500,00 грн. витрати на правову допомогу.

Ухвалою від 16.07.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 08.09.2026 з викликом сторін, визначено сторонам строки для подачі відзиву, відповіді на відзив та заперечення (а.с.40).

02.09.2026 від позивача надійшла заява про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ВЕНЕРА УКРАЇНА» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15500,00 грн. з додатками (а.с.49-58).

По причині неявки відповідача судовий розгляд було відкладено на 30.09.2026, про що сторонам суд повідомив у визначеному законодавством порядку.

В судове засідання позивач не з`явився, в позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності, не заперечує проти постановлення по справі заочного рішення (а.с.5).

У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.

З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом (Постанова ВС від 13.10.2025 у справі №572/3022/24).

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася шляхом направлення судової повістки про виклик до суду адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, однак направлена судом кореспонденція повертається до суду не врученою адресату по причині «адресат відсутній» (а.с.48,64), що згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідач про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, в судове засідання повторно не з`явилася, причини неявки не повідомила. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив. Також до суду не надходили від відповідача заяви чи клопотання щодо розгляду справи.

За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, судом протокольно ухвалено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

В зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 18.03.2025 між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 133116. Згідно з умовами даного договору відповідач отримала кредит в сумі 4000,00 грн. на строк 90 днів, тобто до 15.06.2025, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8 % річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % на добу. За послугу з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25 % від суми фінансового кредиту. Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, разом із Додатком №1 – Графіком розрахунків (а.с.7-12,13).

18.03.2025 ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» виконано умови договору позики та перераховано на вказаний позичальником ОСОБА_1 рахунок НОМЕР_1 кошти в розмірі 4000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» (а.с.15).

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.

Отже, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 4000,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу), що відповідає висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

19.12.2025 р. між ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» (Фактор) та ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» (Клієнт) був укладений договір факторингу № 19122025/2, відповідно до якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплати клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначних цим договором (а.с.16-21).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 р. ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІННАС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 133116 від 18.03.2025 на загальну суму заборгованості 5267,20 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 4000,00 грн., сума заборгованості за відсотками 1267,20 грн. (а.с.20).

Таким чином, ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 133116 від 18.03.2025, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно з цим договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, своєчасно кредитні кошти та відсотки товариству не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 133116 станом на 20.02.2026 ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 5267,20 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 4000,00 грн., сума заборгованості за відсотками 1267,20 грн. (а.с.25).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, договір факторингу у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів.

У цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договорами, презумпція правомірності яких не спростована.

Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК).

На підставі наведеного вище, виходячи з «балансу ймовірностей» як стандарту доказування, котрий ЄСПЛ у рішенні «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» (заява № 59166/12) від 23.08.2016 визнає притаманним саме цивільним справам, відповідно до якого доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав, суд доходить до висновку, що ТОВ «АВІРА ГРУП» (правонаступником якого є позивач), належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в кредит, тоді як позичальник не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень Глави 8 ЦПК України.

Так положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: договір № 09/04/2026 про надання правової допомоги від 09.04.2026 (а.с.22-23); акт про отримання правової допомоги від 25.08.2026, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 15500,00 грн. (а.с.52); довіреність від 09.04.2026 (а.с.53); рахунок на оплату (а.с.56) та платіжну інструкцію № 5121 від 25.08.2026 (а.с.54).

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката, суд виходить з наступного.

У акті про отримання правової допомоги від 25.08.2026 р. зазначено, що адвокатом здійснено таку роботу: зустріч та консультація 0,5 год. 1500,00 грн., складення та подання до суду позовної заяви 3 год. 9000,00 грн., інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів 1,5 год. 4500,00 грн., канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправки поштової кореспонденції 500 грн., всього 15500,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, а заявлена сума витрат на правничу допомогу майже втричі перевищує суму боргу, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 15500,00 грн. є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн. (а.с.33), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 4662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 81, 141, 263-265, 274-279, 280-282, 289 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (вул. Львівська, 23, офіс 703 м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 43561872) заборгованість за кредитним договором № 133116 від 18.03.2025 в сумі 5267,20 грн. та 4662,40 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 9929,60 грн. (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять грн. 60 коп.)

Заочне рішення може бути переглянуте Радомишльським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія СІРЕНКО