Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №285/4003/26 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4003/26

провадження у справі № 2/0285/2634/26

29 вересня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді………………..........Літвин О. О.,

секретаря…………………………......Клечковської М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»

(представник позивача Величко Лариса Миколаївна)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд» з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №568565-КС-001 від 02.12.2025 в розмірі 117882,24 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ними був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредитні кошти в сумі 41000 грн, які він зобов`язався повернути у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Кредитодавець виконав свої зобов`язання та надав кошти відповідачу, який, в свою чергу, належним чином договірні зобов`язання не виконує та має заборгованість.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів утворилася заборгованість, яка станом на 05.06.2026 складається з заборгованості за кредитом в сумі 39858,03 грн, процентами в сумі 56080,21 грн, 20500 грн заборгованості за процентам на підставі ст.625 ЦК та 1444 грн суми прострочених платежів за комісією.

Сторони в судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про слухання справи, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, у зв`язку з чим розгляд справи проведено у їхній відсутності.

У відзиві від 08.07.2026 відповідач зазначив, що позовні вимоги визнає частково, не заперечує факт укладення кредитного договору, однак не погоджується з розміром нарахованої заборгованості в частині комісії, процентів за користування кредитом та інших платежів. Вважає, що позивачем безпідставно включено до складу заборгованості значні суми нарахованих відсотків та штрафних санкцій, які не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченим ст.3 ЦК.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить такого висновку.

Відповідно до ст.ст.3, 626-628 ЦК України договір є домовленістю сторін, які є вільними в його укладенні та визначенні умов.

За змістом ст.ст.1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором фінансова установа надає позичальнику кредит на визначених договором умовах, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у встановлені строки.

Договір про відкриття кредитної лінії є різновидом кредитного договору, за яким кредит надається в межах установленого ліміту.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи встановлено, що 02.12.2025 між сторонами укладено договір №568565-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит), відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 41000 грн. Строк кредитування 24 тижні (п.2.3.) до 19.05.2026. Стандартна процентна ставка за кредитом фіксована та складає 1% в день (п.2.4.). Комісія за видачу кредиту 8200 грн (п.2.5.).

Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-8627.

Кредит надано у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на реквізити електронного платіжного засобу, який зазначений розділі 12 договору, що підтверджується довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід», відповідно до якої 02.12.2025 було здійснено переказ коштів в сумі 41000 грн на платіжну картку отримувача НОМЕР_1 , призначення переказу Касацький А. І. ІПН НОМЕР_2 згідно кредитного договору №568565-КС-001 від 02.12.2025, та випискою АТ «Приватбанк» за ухвалою суду в порядку витребування доказів за клопотанням позивача.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц).

Отже, виписка є належним доказом щодо заборгованості відповідача за кредитом.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту в електронній формі і, за умови підписання у порядку, визначеному законом, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ст.3,12).

Використання одноразового ідентифікатора прирівнює електронний договір до письмового. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20.

Згідно зі ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Перед укладенням договору відповідач мав можливість ознайомитися з умовами кредитування, правилами та порядком погашення заборгованості й погодився з ними шляхом вчинення передбачених договором електронних дій.

Отже, позивачем надано належні та допустимі докази укладення сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ст.ст.634, 638 ЦК України договір може бути укладений шляхом приєднання однієї сторони до запропонованих іншою стороною умов та вважається укладеним у разі досягнення згоди щодо всіх його істотних умов.

Спірний договір укладено в електронній формі з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач самостійно обрав пропозицію кредитодавця, ознайомився з її умовами, акцептував їх у передбачений спосіб та отримав кредитні кошти, у зв`язку з чим між сторонами виникли відповідні права та обов`язки.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тому погоджені сторонами умови кредитного договору підлягають виконанню, а покладення на відповідача обов`язку виконати взяті на себе зобов`язання узгоджується з принципом свободи договору та відповідальністю сторони за прийняті нею рішення.

Разом із тим після закінчення строку кредитування відповідач отримані кредитні кошти у повному обсязі не повернув.

Згідно зі ст.ст.12, 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а його невиконання або неналежне виконання є порушенням зобов`язання.

З долученого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що станом на 05.06.2026 така становить 117882,24 грн та складається із основного боргу в сумі 39858,03 грн, відсотків в сумі 56080,21 грн (які протягом всього часу нараховувались за процентною ставкою, передбаченою умовами договору), комісії в розмірі 1444 грн та заборгованості по штрафам в розмірі 20500 грн.

При цьому 03.12.2025 та 29.12.2025 відповідач сплатив у рахунок погашення кредитної заборгованості загалом 15 837,49 грн, що враховано позивачем у розрахунку. Здійснення таких платежів також узгоджується з фактом існування між сторонами кредитних правовідносин та виконанням відповідачем зобов`язань за договором.

ОСОБА_1 до укладення договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, розмір та порядок нарахування процентів, орієнтовну загальну вартість кредиту, що підтверджується наявними у справі документами. Відповідач добровільно погодився із запропонованими умовами та отримав кредитні кошти.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач спонукав відповідача до укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах або діяв недобросовісно. Не надано відповідачем і доказів на спростування презумпції правомірності правочину, правильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості чи власного контррозрахунку.

Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються сторонами у договорі з урахуванням умов кредитування та ринкових факторів.

Щодо комісії за надання кредиту, то можливість встановлення у кредитному договорі відповідних платежів, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, передбачена Законом України «Про споживче кредитування». На це, зокрема, звертав увагу Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Тому вимоги про стягнення передбаченої договором комісії у розмірі 1444 грн є обґрунтованими.

Разом з тим, обов`язку відповідача сплачувати позивачу 20500 грн заборгованості на підставі ст.625 ЦК судом не встановлено, оскільки вказане прямо суперечить вимогам п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо заборони стягнення неустойки (штрафу, пені) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Верховний Суд у постанові від 21.04.2025 у справі №727/1788/23 зазначав, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної ст.625 ЦК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов?язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану.

Таким чином, відповідач в силу закону звільнений від відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд вважає доведеною заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 97382,24 грн, яка складається з 39858,03 грн основного боргу, 56080,21 грн процентів та 1444 грн комісії.

Таким чином, наданими позивачем доказами підтверджено неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором та наявність непогашеної заборгованості у зазначеному розмірі, що є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2199 грн.

Керуючись статтями 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ),

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239, НОМЕР_3 ),

заборгованість за кредитним договором №568565-КС-001 від 02.12.2025 в розмірі 97382,24 грн та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2199 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, рішення набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на нього безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення або з дня його складення.

Головуюча суддя О. О. Літвин