Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №161/12968/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12968/26

Провадження № 2/161/6550/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

28 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Мазура Д.Г.,

за участі секретаря судового засідання Дручок О.М.,

розглянувши в судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» звернувся до суду з позовною заявою поданою через «електронний суд» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 листопада 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №88840, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти та зобов`язалася повернути їх і сплатити проценти за користування ними.

28 січня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №28012025, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №88840 від 09 листопада 2021 року.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач просить стягнути з неї заборгованість у загальному розмірі 19498,95 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов не подала. Поштове відправлення, направлене за зареєстрованим місцем проживання відповідача, повернулося до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явилася, причин неявки суду не повідомила, відзиву на позов не подала, а позивач проти заочного вирішення справи не заперечував, суд дійшов висновку про наявність передбачених ст. 280 ЦПК України підстав для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і у встановлений строк.

Згідно зі ст.ст. 1048, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти у порядку та на умовах, встановлених договором.

Судом встановлено, що 09 листопада 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №88840, згідно якого, умовами було визначено порядок повернення кредиту, та сплати процентів..

Відповідно до паспорту споживчого кредиту, відповідачу було надано перший транш у наступному порядку: 3462,55 грн. для погашення заборгованості позичальником за кредитним договором №74309 від 12.05.2021 та 9537,45 грн було перераховано на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .

Із досліджених судом письмових матеріалів справи встановлено, що на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, позивачем надано платіжне доручення № CRD_352483 від 09.11.2021 про перерахування товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КРЕДІПЛЮС» АТ КБ «ПриватБанк» 9537,45 грн. Призначення платежу: надання фінансового кредиту за договором № 86084 від 07.10.2021.

Разом з тим, згідно умов договору про надання споживчого кредиту № 88840 від 09.11.2021 сума першого траншу складає 9537,45 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 88840 від 09.11.2021, заборгованість ОСОБА_1 складає 19498,95 грн., з яких 11152,94 – заборгованість за тілом кредиту, 7946,01 – заборгованість за процентами, 400,00 грн. – заборгованість за комісіями.

28 січня 2025 року між ТОВ «Фінансова Компанія «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №28012025, відповідно до якого первісний кредитор передав позивачу належні йому права грошової вимоги до боржників.

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином, при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Доказів належного виконання відповідачем зобов`язань, повернення кредитних коштів або сплати нарахованих процентів матеріали справи не містять.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення 11152,94 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 7946,01 грн заборгованості за процентами є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення комісії у розмірі 400,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Отже, саме по собі встановлення кредитодавцем у договорі споживчого кредиту комісії не суперечить вимогам закону. Разом з тим, така комісія повинна бути пов`язана з конкретною додатковою чи супутньою послугою, яка надається споживачу, а умови договору мають давати можливість встановити, за які саме дії чи послуги кредитодавця передбачено відповідну плату.

Як вбачається з кредитного договору №88840 від 09.11.2021 року, відповідно до п. 2.4 договору «комісія за обслуговування» визначена як грошові кошти, які позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю за обслуговування кредиту. Пунктом 2.4 договору розмір такої комісії становить 200,00 грн.

Разом з тим, зі змісту зазначених положень договору не вбачається, яку саме додаткову чи супутню послугу, відмінну від безпосереднього надання кредитних коштів, кредитодавець зобов`язався надати позичальнику за вказану плату.

При цьому, саме надання кредиту становить основний зміст зобов`язання кредитодавця за кредитним договором. Умовами договору не визначено переліку конкретних додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, за надання яких встановлена комісія у розмірі 200,00 грн, а матеріали справи не містять доказів фактичного надання відповідачу будь-якої окремої послуги, за яку нарахована зазначена комісія.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, аналізуючи положення Закону України «Про споживче кредитування», виходила з того, що законом допускається встановлення кредитодавцем комісії за обслуговування кредиту, однак при вирішенні питання про правомірність такої плати підлягає встановленню, за які саме послуги кредитодавця вона передбачена.

Подібний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 та постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23. Зокрема, Верховний Суд звертав увагу на необхідність встановлення переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, за які договором передбачена відповідна комісія, а також наявності доказів їх надання та погодження зі споживачем.

Таким чином, враховуючи, що умовами кредитного договору комісію у розмірі 200,00 грн встановлено саме «за обсуговування кредиту», при цьому конкретної додаткової чи супутньої послуги кредитодавця, за яку справляється така плата, договором не визначено, а доказів фактичного надання відповідачу відповідної окремої послуги позивачем не надано, суд дійшов висновку про недоведеність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача зазначеної комісії.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі 400,00 грн задоволенню не підлягають.

Отже, за результатами розгляду справи з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 88840 від 09.11.2021 року в загальному розмірі 19098,95 грн, з яких: 11152,94 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 7946,01 грн — заборгованість за процентами. У задоволенні позовних вимог про стягнення 400,00 грн комісії слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч.3 ст. 141 ЦПК України).

В силу вимог ч. ч. 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема у справах №923/560/17, №329/766/18, № 178/1522/18.

Представник позивача у прохальній частині позовної заяви просив стягнути на користь позивача з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.. Враховуючи особливості предмета спору, а також характер виконаної адвокатом роботи з урахуванням складності справи, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2607,78 грн (2662,40 ? 19098,95 / 19498,95).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263–265, 280 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №88840 від 09.11.2021 року у розмірі 19098 (дев`ятнадцять тисяч дев`яносто вісім) гривень 95 копійок, з яких: 11152 (одинадцять тисяч сто п`ятдесят дві) гривні 94 копійок — заборгованість за основною сумою кредиту; 7946 (сім тисяч дев`ятсот сорок шість) гривень 01 копійка — заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2607 (дві тисячі шістсот сім) гривень 78 копійок та 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивачем заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: 03150, Київська обл., м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, б. 6; код в ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного тексту заочного рішення – 30 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур