Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №154/2684/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/2684/26

1-кп/154/642/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Володимирський міський суд Волинської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026030510000254 від 27.05.2026, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Крушинець Любомльського району Волинської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

-у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.369, ч.1 ст.382 КК України,

ВСТАНОВИВ

Відповідно до постанови Володимирського міського суду Волинської області від 14 жовтня 2025 року у справі № 154/3172/25, яка набрала законної сили 11 листопада 2025 року, ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і підданий адміністративному стягненню у виді штрафу розміром 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Крім того, відповідно до постанови Володимирського міського суду Волинської області від 24 жовтня 2025 року у справі № 154/3171/25, яка набрала законної сили 11 листопада 2025 року, ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП і підданий адміністративному стягненню у виді штрафу розміром 48000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

Однак, ОСОБА_4 , будучи обізнаним, що він позбавлений права керування транспортними засобами відповідно до вищевказаних постанов суду, будучизобов`язаним та маючи реальну можливість виконувати вищевказані рішення суду, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, умисно такі рішення не виконав, що виразилось у продовженні керування транспортним засобом.

Так, 26 травня 2026 року, близько 15 год 40 хв, ОСОБА_4 , будучи обізнаним, що він позбавлений права керування транспортними засобами відповідно до вищевказаних рішень суду, будучи зобов`язаним та маючи реальну можливість їх виконати, умисно їх не виконував, зокрема керував по автодорозі Р-15 неподалік села Заріччя Володимирського району Волинської області автомобілем марки «Citroen» моделі «Berlingo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , де був виявлений та зупинений працівниками поліції на підставі п. 5. ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Крім того, 26 травня 2026 року о 15 годині 44 хвилини ОСОБА_4 , перебуваючи у службовому автомобілі Національної поліції України марки «Toyota Corolla», р.н.з. НОМЕР_2 , що перебував на автодорозі Р-15 поблизу села Заріччя Володимирського району Волинської області, запропонував і в подальшому надав неправомірну вигоду в сумі 8000 гривень, шістнадцятьма банкнотами, номіналом 500 гривень кожна, які поклав до салону вищевказаного автомобіля, інспектору сектору реагування патрульної поліції Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області лейтенанту поліції ОСОБА_5 , який відповідно до примітки 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України є службовою особою та виконував службові обов`язки зі здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та правомірності експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та на якого були покладені обов`язки зі складання протоколів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, організація медичного огляду водіїв, затримання та відсторонення від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп`яніння та тих які не мають документів на право керування транспортними засобами, з метою невчинення службовими особами дії з використанням наданого їм службового становища, а саме не притягнення до відповідальності за невиконання рішення суду в частині позбавлення керування транспортним засобом.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень визнав повністю, пояснив про обставини їх вчинення, які є аналогічними тим, що викладені в обвинувальному акті, не оспорював їх. У скоєному щиро каявся, просив суворо його не карати.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю, сторони не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд відповідно до ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються.

Таким чином, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях повністю встановлена в ході судового розгляду, та його дії правильно кваліфіковані: за ч.1 ст.369 КК України, як пропозиція та надання службовій особі неправомірної вигоди за невчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища; за ч.1 ст.382 КК України, як умисне невиконання постанов суду, що набрали законної сили.

Вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_4 покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення, суд керується таким.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (ч.2 ст.65 КК України).

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно роз`яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії нетяжких злочинів, ставлення обвинуваченого до вчиненого, яке полягає у повному визнанні вини та щиросердному розкаянні, добровільний внесок обвинуваченого до ухвалення вироку власних коштів в сумі 50 000,00 грн на підтримку Збройних Сил України, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не працює, не одружений, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання.

Як обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд, відповідно до ст.66 КК України, визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

З урахування вищевикладеного, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді штрафу за кожне кримінальне правопорушення окремо в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення.

Остаточне покарання ОСОБА_4 слід визначити на підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.

На думку суду, саме покарання у виді штрафу відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Крім того, визначене обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, на переконання суду, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м`яким.

Суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, процесуальні витрати відсутні.

Арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді Володимирського міського суду Волинської області від 29.05.2026 (справа №154/2168/26, провадження №1-кс/154/453/26; справа №154/2169/26, провадження №1-кс/154/454/26 ), слід скасувати.

Питання про речові докази підлягає вирішенню судом відповідно до ст.ст. 96-1, 96-2, 100 КПК України.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 не застосовувався.

Керуючись ст.ст.368, 370 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 369, ч.1 ст.382 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.1 ст.369 КК України - у виді штрафу в розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 (двадцять тисяч чотириста) гривень;

- за ч.1 ст.382 КК України – у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 (двадцять тисяч чотириста) гривень.

Скасувати арешт майна накладений ухвалами слідчого судді Володимирського міського суду Волинської області від 29.05.2026 (справа №154/2168/26, провадження №1-кс/154/453/26; справа №154/2169/26, провадження №1-кс/154/454/26 ).

Речові докази по справі:

- автомобіль марки «CITROEN» р.н.з. НОМЕР_1 , який перебуває на зберіганні на майданчику тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП у Волинській області, що за адресою: Волинська область, Луцький район, с-ще Торчин, а також на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , яке зберігається в матеріалах кримінального провадження – повернути власнику ОСОБА_4 ;

- оптичний диск з відеозаписами, копії матеріалів адміністративних справ відносно ОСОБА_4 — зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На підставі ст.96-1 КК України застосувати у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, спеціальну конфіскацію та конфіскувати на користь держави грошові кошти в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень: 16 купюр номіналом по 500 грн, а саме: ЄС4835334, КЄ1068976, ЄС4775128, ГМ1273614, ЄК2718059, ЄЗ4545823, ЕЄ4752737, ГК1526265, КА8559144, ЛЗ6022515, КА4899956, КА8559137, ВТ5255840, КА8559146, ЗМ9712573, ЛЗ7304204, які зберігаються в АТ КБ «Приватбанк».

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Головуючий ОСОБА_1