Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №160/16063/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 160/16063/24

адміністративне провадження № К/990/9848/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року (головуючий суддя Іванов С.М., судді: Чередниченко В.Є., Шальєва В.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач 1) та ОСОБА_2 (далі - позивач 2) звернулися з позовом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просили:

- визнати не законною відмову Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання батьківства, не внесенні змін про прізвище та по-батькові у свідоцтво про народження дитини та не видачу нового свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснити державну реєстрацію ОСОБА_1 батьком дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , внести зміни про прізвище та по-батькові у свідоцтво про народження дитини видати нове свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно звернулися із заявою про визнання батьківства щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачі зазначали, що первісний актовий запис про народження дитини № 791 від 05 жовтня 2010 року, складений Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, містить відомості про батька - ОСОБА_4 , однак такі відомості внесені відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері дитини, тобто за відсутності юридично встановленого батьківства цієї особи.

На переконання позивачів, за наявності їхньої спільної заяви положення статей 126, 134, 135 Сімейного кодексу України та Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачали позасудовий порядок визначення походження дитини від батька та внесення відповідних змін до актового запису.

Позивачі вважали протиправним посилання органів державної реєстрації актів цивільного стану на тривалий проміжок часу після народження дитини, а також на відсутність доступу до паперового носія актового запису, що зберігається на тимчасово окупованій території України, оскільки закон не встановлює граничного строку для подання заяви, передбаченої статтею 126 Сімейного кодексу України, а для випадків відсутності доступу до актового запису законодавством передбачено процедуру його попереднього поновлення.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .

05 жовтня 2010 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис про його народження № 791.

Відомості про батька дитини - ОСОБА_4 - були внесені до актового запису відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері.

03 лютого 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

14 лютого 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зі спільною заявою про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_3 . Матеріали відповідної справи сформовані за № 55/31.30-75.

29 лютого 2024 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану матеріали справи № 55/31.30-75 направлено до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Листом Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18 березня 2024 року № 16016/13631-22-24/15.5 матеріали повернуто без виконання. У цьому листі, зокрема, зазначено про відсутність доступу до паперового носія актового запису про народження у зв`язку з тимчасовою окупацією відповідної території та про питання компетенції щодо поновлення актового запису.

У подальшому Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану листом від 09 квітня 2024 року № 840/31.30-75 повідомив позивачів про відмову у внесенні відповідних змін. Серед наведених мотивів зазначено, зокрема, що ОСОБА_1 упродовж значного часу після народження дитини не скористався можливістю визнання батьківства.

Не погодившись із такими діями та рішеннями органів державної реєстрації актів цивільного стану, позивачі звернулися до адміністративного суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року позов задоволено.

Суд першої інстанції визнав незаконною відмову відповідачів у задоволенні заяви позивачів та зобов`язав Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану здійснити державну реєстрацію ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 , внести відповідні зміни щодо прізвища та по батькові дитини та видати нове свідоцтво про народження.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що частиною першою статті 126 Сімейного кодексу України не встановлено строку, після спливу якого батьки втрачають право подати спільну заяву про визначення походження дитини від батька, а відомості про ОСОБА_4 були внесені до актового запису відповідно до статті 135 цього Кодексу та не підтверджували виникнення батьківства цієї особи.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року апеляційну скаргу Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року скасовано, провадження у справі закрито.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що фактично предметом спору є визнання батьківства ОСОБА_1 , а тому спір стосується сімейних особистих немайнових прав і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року.

Скаржник наголошує, що позивачі не зверталися до адміністративного суду з вимогою про встановлення чи визнання батьківства судом.

На його переконання, походження дитини від батька у спірних правовідносинах визначається позасудовим способом, прямо передбаченим статтею 126 Сімейного кодексу України, - на підставі спільної заяви матері та чоловіка, які не перебували у шлюбі між собою на момент народження дитини.

Відтак адміністративний суд мав перевірити виключно законність рішень та дій суб`єктів владних повноважень, які відмовили у реалізації передбаченої законом адміністративної процедури.

Скаржник також посилається на те, що відомості про іншу особу як батька дитини були внесені відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України, а тому не утворюють спору між двома юридично встановленими батьками.

Позиція інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу відповідачі просять залишити її без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року - без змін.

Відповідачі, серед іншого, посилаються на неможливість перевірки паперового примірника актового запису про народження, який зберігався на території, що є тимчасово окупованою, а також на необхідність належного підтвердження факту батьківства.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області окремо зазначає, що позивачі безпосередньо до цього відділу із заявою не зверталися, цей відділ не приймав стосовно них індивідуального рішення про відмову у внесенні змін, а повноваження з поновлення відповідного актового запису належать іншому територіальному відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Джерела права та акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою його надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли законом для розгляду таких спорів установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України народження фізичної особи, її походження, шлюб, зміна імені, смерть та інші передбачені законом обставини належать до актів цивільного стану.

Закон України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначає правові та організаційні засади державної реєстрації актів цивільного стану.

Частина перша статті 22 Закону № 2398-VI встановлювала, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису або про відмову в цьому; у разі відмови у висновку мають бути зазначені причини відмови та можливість її оскарження в судовому порядку.

Відповідно до статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку.

Частиною першою статті 126 Сімейного кодексу України визначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За змістом частини першої статті 128 Сімейного кодексу України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Статтею 134 Сімейного кодексу України визначено, що на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження та видає нове свідоцтво про народження.

Відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, якщо дитина народжена у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини проводиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Механізм реалізації наведених положень на час спірних правовідносин визначали Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила № 96/5).

Підпунктом 2.13.1 пункту 2.13 розділу II Правил № 96/5 рішення суду про визнання батьківства визначено однією з підстав для внесення змін до актового запису.

Водночас підпунктом 2.13.4 пункту 2.13 розділу II Правил № 96/5 самостійною та відмінною від рішення суду підставою визначено заяву про визнання батьківства.

Пунктом 2.8 розділу II Правил № 96/5 передбачено, що якщо в актовому записі про народження дитини батьком указаний чоловік заявниці або інша особа, у внесенні змін стосовно визнання батьківства має бути відмовлено до вирішення судом питання щодо виключення з актового запису відомостей про батька, за винятком випадків, передбачених статтею 135 Сімейного кодексу України.

Підпунктом 2.16.16 пункту 2.16 розділу II Правил № 96/5 прямо встановлено, що за наявності заяви матері та батька дитини про визнання батьківства в актовий запис про народження, який складено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України, вносяться відомості про батька, змінюється по батькові дитини і, на бажання батьків, змінюється її прізвище.

Наказом Міністерства юстиції України від 10 вересня 2014 року № 1517/5 «Про окремі питання діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 вересня 2014 року за № 1119/25896, пункт 2.28 розділу II Правил № 96/5 викладено в редакції, згідно з якою у разі необхідності внесення змін до актового запису цивільного стану, що зберігається на тимчасово окупованій території України, такий актовий запис попередньо поновлюється у визначеному Правилами відділі державної реєстрації актів цивільного стану.

Питання компетенції відповідних відділів державної реєстрації актів цивільного стану регулювалося також Типовим положенням про відділи державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 квітня 2016 року № 1079/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 квітня 2016 року за № 536/28666, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що кінцевою метою позивачів є визнання ОСОБА_1 батьком дитини, а тому спір виник із сімейних правовідносин.

Насамперед колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розмежування адміністративної та цивільної юрисдикцій у спорах щодо актів цивільного стану не може здійснюватися лише за критерієм того, що результат реєстраційної дії стосується особистих немайнових або сімейних прав.

Необхідно встановити, чи вимагає ефективний захист права попереднього або одночасного вирішення судом приватноправового спору чи встановлення юридичного факту, або ж відповідний юридичний факт за законом установлюється у позасудовому порядку, а предмет судового контролю обмежується правомірністю рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким у разі оскарження відмови відповідного органу у встановленні юридичного факту, який за законом підлягає встановленню в позасудовому порядку, такий спір належить до адміністративної юрисдикції, а адміністративний суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України.

Цей висновок є релевантним для спірних правовідносин.

Стаття 126 Сімейного кодексу України прямо передбачає позасудовий спосіб визначення походження дитини від батька - спільну заяву жінки та чоловіка.

Водночас стаття 128 цього Кодексу пов`язує судове визнання батьківства саме з відсутністю заяви, право на подання якої встановлено статтею 126.

Законодавець, таким чином, не встановив обов`язку в усіх без винятку випадках визначати походження дитини від батька судовим рішенням.

Навпаки, статті 126 та 128 Сімейного кодексу України передбачають різні юридичні механізми, а стаття 134 цього Кодексу прямо називає їх альтернативними підставами внесення змін до актового запису: заяву відповідних осіб або рішення суду.

Тлумачення, застосоване судом апеляційної інстанції, фактично усуває самостійне нормативне значення статті 126 Сімейного кодексу України та підпункту 2.13.4 пункту 2.13 Правил № 96/5, оскільки за такого підходу навіть за наявності належної спільної заяви позивачі були б змушені попередньо отримувати рішення цивільного суду про визнання батьківства.

Не змінює цього висновку і наявність у первісному актовому записі відомостей про іншу особу як батька дитини.

Як установлено судом першої інстанції, ці відомості внесені на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері.

Запис, вчинений за правилами частини першої статті 135 Сімейного кодексу України у зв`язку з відсутністю спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, не є тотожним юридичному встановленню походження дитини від особи, ім`я якої за вказівкою матері внесено до відповідної графи.

Саме тому пункт 2.8 Правил № 96/5 прямо виключає випадки, передбачені статтею 135 Сімейного кодексу України, із загального правила про необхідність попереднього вирішення судом питання щодо виключення відомостей про вже зазначеного в актовому записі батька.

Ба більше, підпункт 2.16.16 пункту 2.16 Правил № 96/5 спеціально врегульовує саме таку фактичну ситуацію: якщо запис про народження складено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України і наявна заява матері та батька про визнання батьківства, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відомості про батька та пов`язані з цим зміни.

Отже, за обставин, установлених судами у цій справі, саме лише звернення позивачів із вимогою перевірити законність відмови суб`єкта владних повноважень у реалізації процедури, передбаченої статтями 126, 134, 135 Сімейного кодексу України та Правилами № 96/5, не перетворює такий спір на приватноправовий.

Адміністративний суд у такому спорі не повинен самостійно встановлювати біологічне походження дитини шляхом оцінки доказів кровного споріднення та не повинен підміняти собою цивільний суд у вирішенні спору між особами, кожна з яких претендує на юридичний статус батька.

Його завдання полягає у перевірці того, чи існувала передбачена законом адміністративна підстава для вчинення реєстраційних дій, чи дотримався орган установленої процедури, чи правильно визначив власну компетенцію, чи повно встановив обставини та чи ґрунтується відмова на передбачених законом підставах.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року у справі № 460/1755/19, у якій Суд виходив із того, що спір щодо законності дій органу державної реєстрації актів цивільного стану при внесенні змін до актового запису, коли предметом судового контролю є дотримання цим органом встановленої законом процедури, має публічно-правовий характер.

Водночас наведене не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 820/4733/17.

У справі № 820/4733/17 Суд установив, що фактично заявники прагнули судового підтвердження батьківства, необхідні для реєстраційної дії юридичні передумови не були сформовані, а орган ДРАЦС не прийняв остаточного рішення про відмову, натомість указав на недостатність документів.

За обставин цієї справи, натомість, існує складений раніше актовий запис за правилами статті 135 Сімейного кодексу України, подано передбачену статтею 126 цього Кодексу спільну заяву, а законодавство містить спеціальну норму - підпункт 2.16.16 пункту 2.16 Правил № 96/5 - щодо дій органу державної реєстрації саме за такої сукупності обставин.

Не спростовує цього висновку й постанова Верховного Суду від 25 квітня 2025 року у справі № 380/10236/24 (справа про встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності).

У зазначеній справі Верховний Суд наголосив, що адміністративний суд, розглядаючи спір щодо внесення змін до актового запису цивільного стану, перевіряє законність поведінки органу ДРАЦС, але не вправі сам установлювати відсутній юридичний факт, необхідний для внесення змін.

Саме цей критерій має застосовуватися і в цій справі.

Колегія суддів зазначає, що у цій справі спір стосується правовідносин передбачених статтею 126 Сімейного кодексу України і підпунктом 2.13.4 Правил № 96/5, ініційованих спільною заявою позивачів.

При цьому перевірка законності рішення, прийнятого за наслідками розгляду такої заяви не вимагає від адміністративного суду встановлення батьківства за правилами статті 128 Сімейного кодексу України.

Посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 820/11854/15, колегія суддів уважає таким, що не підтверджує цивільну юрисдикцію цього спору, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними за їх визначальними фактичними та нормативними ознаками.

У справі № 820/11854/15 позовні вимоги були спрямовані на виключення з актового запису про народження відомостей щодо конкретної особи, яка була зазначена батьком дитини, тобто для надання ефективного судового захисту необхідним було вирішення питання приватноправового характеру щодо юридичного статусу батька та відповідних сімейних правовідносин. Саме у цьому контексті Верховний Суд виходив із того, що адміністративний суд не вправі самостійно встановлювати юридичні факти, від яких залежить зміна актового запису.

Натомість у справі, що переглядається, відомості про ОСОБА_4 , як батька, внесені до актового запису відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали передбачену статтею 126 цього Кодексу спільну заяву про визначення походження дитини від батька.

При цьому статті 126, 128, 134 Сімейного кодексу України та підпункт 2.16.16 пункту 2.16 Правил № 96/5 прямо передбачають позасудовий механізм внесення відповідних відомостей до актового запису, складеного за статтею 135 цього Кодексу.

Отже, для вирішення цього спору адміністративному суду не потрібно встановлювати батьківство, як юридичний факт за правилами статті 128 Сімейного кодексу України, а належить перевірити правомірність відмови суб`єкта владних повноважень у реалізації вже передбаченої законом адміністративної процедури, у зв`язку з чим правовий висновок у справі № 820/11854/15 може враховуватися лише як загальний критерій розмежування юрисдикції, але не є застосовним до спірних правовідносин як висновок у подібній справі.

Таким чином, висновок апеляційного суду про непоширення адміністративної юрисдикції на цей спір є передчасним та ґрунтується на неправильному визначенні змісту спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції, якщо порушення допущені лише цим судом; у всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки при касаційному перегляді справи встановлено порушення під час постановлення ухвали апеляційним судом, справа необхідно направити для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Наведені в цій постанові висновки спрямовані на забезпечення повного встановлення обставин справи та правильного застосування норм матеріального і процесуального права та не визначають наперед результату нового розгляду справи.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та направлення справи для продовження розгляду суд касаційної інстанції не здійснює нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/16063/24 скасувати.

Справу № 160/16063/24 направити для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді : Л.О. Єресько

В.М. Соколов