Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №160/32167/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 160/32167/25

адміністративне провадження № К/990/37448/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до державного реєстратора виконавчого комітету Солонянської селищної ради Андрейченко Ольги Павлівни,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Солонянська селищна рада,

про визнання протиправним та скасування рішення,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року (прийняту суддею Бондар М.В.) та

постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року (ухвалену у складі колегії: судді-доповідача Юрко І.В., суддів Чабаненко С.В. та Білак С.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин та судових рішень у справі

1. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Солонянської селищної ради Андрейченко Ольги Павлівни (далі - державний реєстратор Андрейченко О.П., відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Солонянська селищна рада (далі - Солонянська селищна рада, третя особа), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Андрейченко О.П. про проведення реєстраційних дій 11 липня 2022 року згідно із записом №19811 від 11 липня 2022 року (індексний номер 64131175).

2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року провадження у справі №160/32167/25 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та роз`яснено позивачу, що захист порушеного права має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

3. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір пов`язаний із захистом права позивача на нерухоме майно, яке державним реєстратором взято на облік як безхазяйне. Суд зазначив, що позивач не був заявником оскаржуваної у цій справі реєстраційної дії, вона вчинена за заявою іншої особи, а тому, незалежно від дотримання державним реєстратором вимог законодавства, такий спір є спором про цивільне право.

4. Суд першої інстанції також врахував, що у провадженні Солонянського районного суду Дніпропетровської області перебуває справа №192/2069/24 за позовом Солонянської селищної ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання майна за адресою: АДРЕСА_1 безхазяйним та визнання права власності на нерухоме майно.

5. Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 звернувся із клопотанням про вступ у справу як третьої особи на стороні позивача. Оскільки суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, зазначене клопотання залишено без розгляду.

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року - без змін.

7. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не перебував у публічно-правових відносинах саме з позивачем, оскільки реєстраційна дія вчинена за заявою іншої особи, а позов фактично спрямований на захист права власності позивача на нерухоме майно.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

8. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

9. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 55 Конституції України та порушення положень статей 4, 8, 9, 19, 73- 76 КАС України.

10. Скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про приватноправовий характер спірних правовідносин та необхідність вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства.

11. На переконання скаржника, спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки предметом позову є перевірка правомірності рішення державного реєстратора, прийнятого ним під час здійснення передбачених законом владних управлінських функцій у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

12. Скаржник наголошує, що не заявляв вимог про визнання за ним права власності на нерухоме майно, не просив вирішити спір щодо належності такого права та не оспорював право власності іншої особи, а заявлені ним вимоги стосуються виключно законності рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень.

13. У зв`язку із цим ОСОБА_1 вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували критерії розмежування публічно-правових та приватноправових спорів і безпідставно закрили провадження в адміністративній справі.

14. Крім того, посилаючись на порушення статей 73- 76 КАС України, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не перевірено належним чином обставини, які, на його переконання, мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено питання наявності у державного реєстратора Андрейченко О.П. відповідних повноважень на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, не надано належної оцінки обставинам її звільнення, а також матеріалам та результатам проведеної Міністерством юстиції України камеральної перевірки.

15. Скаржник стверджує, що подані ним докази підтверджують порушення державним реєстратором Андрейченко О.П. вимог законодавства під час проведення реєстраційних дій, однак суди першої та апеляційної інстанцій цих доказів належним чином не дослідили та відповідної оцінки його доводам не надали.

16. Водночас позивач посилається на порушення судами принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також принципів змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, закріплених статтями 8, 9 КАС України.

17. Також скаржник посилається на порушення гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист та передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

18. Крім того, скаржник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі №820/3534/17, від 28 листопада 2018 року у справі №490/5986/17 та від 19 лютого 2020 року у справі №1340/3580/18, щодо критеріїв розмежування публічно-правових та приватноправових спорів, відповідно до яких під час визначення предметної юрисдикції суд має виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

20. Касаційна скарга надійшла на адресу Верховного Суду 10 серпня 2026 року.

21. Ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року, витребувано матеріали справи №160/32167/25 з суду першої інстанції та запропоновано іншим учасникам справи подати відзиви на касаційну скаргу.

22. Електронна копія ухвали Верховного Суду від 24 серпня 2026 року надійшла в електронний кабінет Солонянської селищної ради 26 серпня 2026 року о 19:46, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

23. Копію ухвали вручено державному реєстратору Андрейченко О.П. 02 вересня 2026 року за її поштовою адресою, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення за номером R067263813062.

24. Копію ухвали вручено ОСОБА_1 05 вересня 2026 року за його поштовою адресою, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення за номером R067263813003.

25. Матеріали адміністративної справи №160/32167/25 надійшли до Верховного Суду 31 серпня 2026 року.

26. Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2026 року.

27. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

28. Від державного реєстратора Андрейченко О.П. та Солонянської селищної ради відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

29. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Солонянської селищної ради із запитом на отримання публічної інформації щодо правомірності реєстрації безхазяйного нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

30. Підставою для подання такого запиту, за твердженням позивача, стало те, що у 2001 році він разом з іншими співвласниками набув право власності на 1/3 частину будівлі складу відділення №1 (колишній корівник №4), розташованої за зазначеною адресою, у порядку розпаювання майна колишнього КСП ім. Чапаєва.

31. У подальшому позивач встановив, що зазначене нерухоме майно внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як безхазяйне нерухоме майно. Відповідну реєстраційну дію здійснено державним реєстратором Андрейченко О.П. 11 липня 2022 року, запис №19811, індексний номер 64131175.

32. Матеріали справи містять копію рішення Солонянської селищної ради восьмого скликання двадцять другої сесії «Про взяття на облік безхазяйного майна» від 24 березня 2022 року №915-22/VIII, яким вирішено питання щодо комплексу будівель (дві ферми та три нежитлові будівлі), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

33. На звернення позивача виконавчим комітетом Солонянської селищної ради надано відповідь від 16 жовтня 2025 року №11-73-02/10, якою повідомлено, що виконавчий комітет не є зберігачем реєстраційних справ і не має можливості та повноважень надати копії документів з реєстраційної справи.

34. 21 жовтня 2025 року позивач повторно подав запит на отримання інформації, а 27 жовтня 2025 року отримав відповідь №97-3-02/10, до якої додано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, індексний номер 304631212, сформованого 11 липня 2022 року державним реєстратором Андрейченко О.П.

35. Також судами встановлено, що 18 липня 2023 року Солонянська селищна рада звернулася до Солонянського районного суду Дніпропетровської області із заявою про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність Солонянської селищної територіальної громади.

36. Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2023 року відкрито провадження у справі №192/1398/23.

37. У подальшому до участі у справі №192/1398/23 як заінтересованих осіб залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які посилалися на наявність у них майнових прав на відповідне нерухоме майно.

38. Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у справі №192/1398/23 заяву Солонянської селищної територіальної громади в особі Солонянської селищної ради про передачу безхазяйної речі у власність територіальної громади залишено без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право.

39. Зазначені обставини стали передумовою звернення Солонянської селищної ради до Солонянського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна безхазяйним та визнання права власності на нього.

40. Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі №192/2069/24.

41. Водночас предметом спору у справі №160/32167/25 є перевірка законності рішення державного реєстратора виконавчого комітету Солонянської селищної ради Андрейченко О.П. щодо проведення 11 липня 2022 року реєстраційної дії з взяття на облік як безхазяйного нерухомого майна комплексу будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій і доводів учасників справи

42. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

43. Згідно з положенням абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

44. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

45. Крім того, положення статті 2 та частини четвертої статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

46. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи щодо необґрунтованого визначення судами предметної юрисдикції є обґрунтованими з огляду на таке.

47. Частиною п`ятою статті 125 Конституції України передбачено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

48. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовим спором є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

50. Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - це, зокрема, орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень або наданні адміністративних послуг.

51. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

52. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

53. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №823/811/17.

54. При цьому у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №823/811/17 Велика Палата Верховного Суду пов`язала приватноправовий характер спору з тим, що, оскаржуючи рішення державного реєстратора, позивач фактично заперечував правомірність набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, тобто вирішення спору потребувало з`ясування належності відповідного цивільного права.

55. Суди першої та апеляційної інстанцій, закриваючи провадження у справі, виходили з того, що спір стосується захисту права позивача на нерухоме майно. Однак такий висновок зроблено без урахування правової відмінності між взяттям майна на облік як безхазяйного та державною реєстрацією речового права на нього за іншою особою.

56. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) розмежовує державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

57. Зокрема, відповідно до положень статті 2 Закону №1952-IV заявником у разі взяття на облік безхазяйного нерухомого майна є орган місцевого самоврядування, тоді як сама процедура такого обліку здійснюється державним реєстратором у порядку, визначеному законом та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок №1127).

58. Частиною другою статті 335 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих медіа. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

59. Отже, взяття нерухомого майна на облік як безхазяйного саме по собі не є державною реєстрацією права комунальної власності на нього, не засвідчує виникнення такого права у територіальної громади та не вирішує питання про належність майна конкретній особі.

60. У постанові від 14 травня 2026 року у справі №160/29737/24 Верховний Суд звернув увагу на те, що саме звернення органу місцевого самоврядування до органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття нерухомої речі на облік як безхазяйного майна не є передачею майна у комунальну власність та не породжує інших речових прав територіальної громади на таке майно. Верховний Суд зазначив, що подання такої заяви є лише початком передбаченої статтею 335 ЦК України процедури усунення невизначеності правового режиму нерухомої речі, у межах якої безхазяйне нерухоме майно береться на облік, після чого про це здійснюється відповідне оголошення, а питання про передачу такого майна у комунальну власність може бути вирішене судом лише після спливу одного року з дня його взяття на облік та за заявою уповноваженого органу.

61. За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуваною реєстраційною дією зареєстровано право іншої особи на нерухоме майно, яке позивач вважає своєю власністю, не ґрунтується на правильному визначенні правових наслідків рішення державного реєстратора Андрейченко О.П. від 11 липня 2022 року.

62. Саме ця обставина має істотне значення для оцінки застосовності до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2019 року у справі №821/1297/17 та від 21 серпня 2019 року у справі №805/2857/17-а, які були враховані судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

63. Так, у справі №821/1297/17 предметом спору були рішення державних реєстраторів, якими припинено зареєстроване за позивачем право оренди земельних ділянок та зареєстровано право оренди цих самих земельних ділянок за іншою особою. Отже, оскаржувані реєстраційні дії безпосередньо стосувалися припинення одного та виникнення іншого конкуруючого речового права на те саме нерухоме майно, а вирішення спору було пов`язане з оцінкою цивільно-правових підстав припинення та набуття відповідних прав. Саме за таких фактичних обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про приватноправовий характер спору.

64. У справі №805/2857/17-а оскаржувалося рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за іншою особою права оренди тієї самої земельної ділянки, тобто реєстраційна дія безпосередньо засвідчила виникнення у третьої особи речового права, яке конкурувало з правом позивача. Саме за таких фактичних обставин Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про приватноправовий характер відповідного спору.

65. Висновок Великої Палати Верховного Суду про приватноправовий характер спору незалежно від дотримання державним реєстратором вимог законодавства сформульовано у правовідносинах, у яких оскаржувана реєстраційна дія безпосередньо стосувалася виникнення, зміни або припинення речового права, конкуруючого з правом позивача. У цій справі оскаржуване взяття майна на облік як безхазяйного такого речового права не створило, а тому зазначений висновок не зумовлює приватноправового характеру цього спору.

66. Натомість у справі, що розглядається, оскаржуваною реєстраційною дією жодного речового права на нерухоме майно за Солонянською селищною радою чи іншою особою не зареєстровано, а предметом оскарження є рішення державного реєстратора Андрейченко О.П. про взяття майна на облік як безхазяйного. Така реєстраційна дія не є державною реєстрацією припинення речового права, на наявність якого посилається позивач, не створює конкуруючого речового права за іншою особою та сама по собі не вирішує питання про належність відповідного майна.

67. Крім того, з матеріалів справи та змісту касаційної скарги вбачається, що позивач обґрунтовує протиправність оскаржуваного рішення не лише посиланням на стверджуване ним право на нерухоме майно, але й самостійними порушеннями встановленої законом процедури, які, на його думку, були допущені безпосередньо державним реєстратором Андрейченко О.П. під час вчинення відповідної реєстраційної дії.

68. Зокрема, позивач ставить під сумнів належність особи, яка подала заяву про взяття майна на облік, її повноваження, повноту та належність поданих документів, виконання державним реєстратором Андрейченко О.П. обов`язку перевірити відповідні відомості та отримати інформацію з державних інформаційних систем.

69. Такі доводи стосуються дотримання державним реєстратором установленої законом процедури реалізації делегованої публічної функції, а їх перевірка сама по собі не потребує вирішення питання про належність спірного майна ОСОБА_1 , Солонянській селищній територіальній громаді чи іншій особі.

70. У постанові від 30 червня 2026 року у справі №420/5878/25 Верховний Суд наголосив на необхідності розрізняти дві категорії спорів, що виникають у зв`язку з оскарженням реєстраційної дії державного реєстратора. До першої категорії Суд відніс спори, у яких підставою позову є недотримання державним реєстратором установленої законом процедури вчинення реєстраційної дії, зокрема щодо належності заявника до кола уповноважених осіб, повноти та належного оформлення поданих документів, наявності заборони на вчинення реєстраційних дій та додержання встановленої законом послідовності таких дій. Верховний Суд зазначив, що такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки предметом судового контролю в них є правомірність здійснення суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. До другої категорії віднесено спори, в яких підставою позову фактично є матеріально-правова підстава зареєстрованого права, тобто правомірність його набуття, зміни чи припинення, дійсність правочину або рішення, на підставі якого проведено відповідну реєстраційну дію. Верховний Суд зауважив, що вимога про скасування реєстраційної дії має похідний характер лише тоді, коли вона нерозривно пов`язана з необхідністю надати оцінку правомірності рішення чи правочину, які стали підставою для її вчинення. Натомість якщо позивач обґрунтовує протиправність реєстраційної дії порушеннями, допущеними безпосередньо державним реєстратором під час її вчинення, така вимога не є похідною та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Верховний Суд також наголосив, що перевірка відповідних процедурних порушень охоплюється компетенцією адміністративного суду, якщо вона не потребує вирішення пов`язаного приватноправового спору.

71. Колегія суддів враховує, що у справі №420/5878/25 спірні правовідносини виникли у сфері державної реєстрації юридичних осіб та регулювалися Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV, тоді як у справі, що розглядається, спір виник у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та регулюється Законом №1952-IV. Водночас відмінність у предметі правового регулювання зазначених законів не виключає застосовності сформульованого Верховним Судом у справі №420/5878/25 правового підходу до визначення предметної юрисдикції, оскільки цей підхід ґрунтується на оцінці характеру спірних правовідносин, фактичних підстав позову та предмета судового контролю, зокрема на з`ясуванні того, чи спрямовані заявлені вимоги на перевірку дотримання державним реєстратором установленої законом процедури здійснення публічно-владних повноважень, чи їх вирішення потребує встановлення існування, належності, виникнення, зміни або припинення приватного права.

72. Такий підхід щодо визначення юрисдикційної належності спору з огляду на характер здійснюваних державним реєстратором функцій та предмет судового контролю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 квітня 2026 року у справі №380/15092/25. У цій постанові Верховний Суд, застосовуючи положення Закону №1952-IV, зазначив, що правовідносини, пов`язані з реєстраційними діями, стосуються реалізації функцій публічної адміністрації у сфері державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, а дії та рішення державного реєстратора чітко визначені приписами цього Закону, що виключає вільний розсуд та зобов`язує реєстратора діяти виключно в межах наданих законом повноважень. З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що спір щодо законності рішення державного реєстратора, прийнятого ним у межах адміністративної процедури, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

73. Колегія суддів також звертає увагу на те, що провадження у цивільній справі №192/2069/24 стосується вимог Солонянської селищної ради про визнання спірного майна безхазяйним та визнання права власності на нього.

74. Отже, предметом такого цивільного спору є безпосередньо питання про правовий статус нерухомого майна та існування цивільних прав на нього, тоді як предметом справи №160/32167/25 є перевірка законності конкретного рішення державного реєстратора, прийнятого під час здійснення ним публічно-владних повноважень щодо взяття майна на облік як безхазяйного.

75. Сам факт взаємопов`язаності цих правовідносин не означає їх тотожності та не є достатньою підставою для висновку про необхідність розгляду вимоги щодо законності рішення державного реєстратора виключно в порядку цивільного судочинства.

76. Крім того, ухвала Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у справі №192/1398/23, якою заяву про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади залишено без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право, підтверджує існування цивільного спору щодо майна, однак не містить вимог щодо перевірки законності реєстраційної процедури, здійсненої державним реєстратором Андрейченко О.П. 11 липня 2022 року.

77. Тому сама наявність спору про право власності не звільняла суди першої та апеляційної інстанцій від обов`язку встановити справжній предмет та підстави заявленого ОСОБА_1 позову і визначити, чи можливо перевірити наведені ним процедурні порушення державного реєстратора без вирішення питання про належність права власності на нерухоме майно.

78. Разом з тим такої оцінки суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили.

79. Суди виходили з того, що позивач не був заявником оскаржуваної реєстраційної дії та що щодо майна існує цивільний спір, однак не врахували юридичної природи взяття майна на облік як безхазяйного та відсутності внаслідок цієї дії зареєстрованого за іншою особою конкуруючого речового права.

80. Колегія суддів також враховує, що позивач посилався на документи Міністерства юстиції України, отримані за результатами камеральної перевірки діяльності державного реєстратора Андрейченко О.П. , які, за його твердженням, підтверджують допущення останньою порушень законодавства під час проведення саме спірної реєстраційної дії.

81. На цій стадії касаційного перегляду Верховний Суд не надає оцінки зазначеним документам як доказам протиправності рішення державного реєстратора та не встановлює, чи дійсно відповідач допустила наведені у них порушення, оскільки такі питання належать до предмета розгляду справи по суті.

82. Водночас зміст цих доводів позивача має значення для правильного визначення характеру спору та його юрисдикційної належності, оскільки свідчить про те, що позивач ставить перед судом питання щодо правомірності виконання державним реєстратором Андрейченко О.П. установлених законом процедурних обов`язків, а не лише питання щодо належності йому права власності на спірне майно.

83. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

84. Необґрунтоване закриття провадження у справі унеможливило здійснення адміністративним судом такого контролю та перевірку доводів позивача щодо дотримання відповідачем процедури, установленої законодавством у сфері державної реєстрації.

85. Визначення предметної юрисдикції не може ґрунтуватися на такому формальному тлумаченні процесуальних критеріїв, яке без достатніх правових підстав унеможливлює судовий контроль за рішенням суб`єкта владних повноважень та перешкоджає розгляду доводів про його правомірність по суті. Процесуальні правила мають забезпечувати правову визначеність і належне здійснення правосуддя, а не створювати бар`єр для розгляду компетентним судом суті заявлених вимог.

86. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій порушили положення статей 4, 19 та пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, помилково визначили спір як такий, що має виключно приватноправовий характер, та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

87. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованими та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

88. Колегія суддів також враховує доводи касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципів рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, неналежного вирішення заяв і клопотань учасників справи, неповного дослідження поданих доказів та недотримання інших процесуальних гарантій. Водночас, з огляду на встановлене Судом неправильне визначення судами першої та апеляційної інстанцій предметної юрисдикції цього спору, що саме по собі є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, окрема оцінка кожного із зазначених процесуальних доводів не впливає на результат касаційного перегляду. Відповідні процесуальні питання мають бути вирішені судом першої інстанції під час продовження розгляду справи з дотриманням установлених КАС України гарантій судового процесу.

89. Щодо посилань скаржника на порушення гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на судовий захист, колегія суддів зазначає, що помилкове закриття провадження у справі з підстав її неналежності до адміністративної юрисдикції унеможливило розгляд заявлених позивачем вимог судом, до компетенції якого належить цей спір. Скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду відновлює можливість перевірки компетентним адміністративним судом правомірності здійснення відповідачем публічно-владної функції та усуває процесуальну перешкоду в доступі позивача до судового захисту.

90. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms). У рішенні у справі «Бенефічіо Капелла Паоліні проти Сан-Марино» (Beneficio Cappella Paolini v. San Marino, заява №40786/98, 13 липня 2004 року, пункт 29) ЄСПЛ наголосив, що право на доступ до суду має бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним. У рішенні Великої Палати ЄСПЛ у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [GC], заява №40160/12, 05 квітня 2018 року, пункти 76- 79, 96- 99) Суд зазначив, що процесуальні правила не повинні застосовуватися з надмірним формалізмом таким чином, щоб вони перетворювалися на перешкоду для розгляду компетентним судом суті заявлених вимог. Отже, правила предметної юрисдикції мають забезпечувати належне здійснення правосуддя та правову визначеність, але не можуть тлумачитися у спосіб, який без достатніх правових підстав унеможливлює судовий контроль за рішенням суб`єкта владних повноважень.

91. Європейський суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, заяви №29458/04 та №29465/04, пункти 24, 28) зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» охоплює не лише правові підстави існування суду, а й дотримання ним норм, які визначають межі його компетенції. Суд, який виходить за межі наданих законом повноважень, не відповідає цій вимозі пункту 1 статті 6 Конвенції.

92. Отже, визначення належної судової юрисдикції є складовою права на суд. Помилкове віднесення публічно-правового спору до юрисдикції іншого суду перешкоджає здійсненню судового контролю за реалізацією суб`єктом владних повноважень його публічно-владних функцій.

93. Також Європейський суд з прав людини у справі «Стояногло проти Республіки Молдова» (Stoianoglo v. the Republic of Moldova, заява №19371/22, пункт 52) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, проте такі обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати доступ особи до суду в такий спосіб або до такої міри, що порушується сама суть цього права.

94. Крім того, у справі «Ксав`є Лукаса проти Франції» (Xavier Lucas v. France, заява №15567/20, пункти 42, 57- 58) Європейський суд з прав людини наголосив, що право на доступ до суду має бути практичним та ефективним, а застосування процесуальних правил не повинно перетворюватися на надмірний формалізм, який покладає на особу непропорційний тягар і позбавляє її можливості судового захисту.

95. Подібний підхід простежується і в практиці Суду Європейського Союзу щодо принципу ефективного судового захисту. У рішенні Великої палати Суду ЄС від 13 березня 2007 року у справі «Unibet (London) Ltd and Unibet (International) Ltd v Justitiekanslern» (C-432/05, ECLI:EU:C:2007:163, пункти 37, 44) Суд зазначив, що принцип ефективного судового захисту є загальним принципом права ЄС, а національні процесуальні правила мають, наскільки це можливо, тлумачитися у спосіб, який сприяє забезпеченню ефективного судового захисту. У цьому аспекті правила розмежування судової компетенції мають забезпечувати реальну можливість судового контролю, а не створювати процесуальну перешкоду для перевірки правомірності дій публічної адміністрації.

96. У рішенні Великої палати Суду ЄС від 29 липня 2019 року у справі «Alekszij Torubarov v Bevбndorlбsi йs Menekьltьgyi Hivatal» (C-556/17, ECLI:EU:C:2019:626, пункти 55- 57, 72) Суд додатково наголосив, що судовий захист не може залишатися формальним: національний правопорядок має забезпечувати реальну ефективність судового контролю та результату такого контролю.

97. Водночас колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги касаційної скарги про ухвалення Верховним Судом нового рішення щодо задоволення позовних вимог по суті.

98. Відповідно до положень частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

99. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

100. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не здійснювали розгляд справи по суті, обставини, пов`язані з дотриманням державним реєстратором Андрейченко О.П. вимог Закону №1952-IV та Порядку №1127, не встановлювали, наданим сторонами доказам у контексті правомірності оскаржуваного рішення оцінки не надавали, а тому Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості вирішити спір по суті.

101. За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

102. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

103. За правилами частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

104. Оскільки порушення норм процесуального права щодо визначення предметної юрисдикції допущено судом першої інстанції та не усунуто судом апеляційної інстанції, ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року підлягають скасуванню, а справа №160/32167/25 - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

105. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

106. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

107. Оскільки Верховний Суд не вирішує спір по суті та не ухвалює нового рішення, підстави для розподілу судових витрат за наслідками касаційного перегляду відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі №160/32167/25 скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа