Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №331/3123/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 331/3123/23

адміністративне провадження № К/990/1576/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Уханенка С. А.,

суддів: Радишевської О.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року (головуючий суддя - Калашнік Ю.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді: Суховаров А.В., Ясенова Т.І.),

УСТАНОВИВ:

І. Рух справи

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (далі - УВД ФСС України у Запорізькій області), Фонду соціального страхування України, за участю третіх осіб: голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматського О. О., голови комісії з реорганізації УВД ФСС України Сударикова І. Ю., Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації УВД ФСС України у Запорізькій області Сударикова І.Ю. від 18 квітня 2023 року № 155-к про звільнення її з посади завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення УВД ФСС України у Запорізькій області з 18 квітня 2023 року, у зв`язку зі скороченням чисельності і штату на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- поновити її з 19 квітня 2023 року в ГУ ПФУ в Запорізькій області на посаді, аналогічній або рівнозначній займаній нею попередній посаді;

- стягнути з правонаступника УВД ФСС України у Запорізькій області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 квітня 2023 року по дату поновлення на посаді, виходячи з розрахунку 703,45 грн її середньоденної заробітної плати.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що з квітня 2019 року вона працювала на посаді завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення УВД ФСС України у Запорізькій області. Наказом УВД ФССУ у Запорізькій області від 18 квітня 2023 року № 155-к її звільнено з займаної посади з 18 квітня 2023 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України, шляхом його приєднання до Пенсійного фонду України зі скороченням чисельності та штату працівників. Позивачка указує, що її звільнено за відсутності правових підстав, а при звільненні роботодавцем не було дотримано вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, оскільки їй не було запропоновано жодної посади в ГУ ПФУ в Запорізькій області. Посилаючись на те, що наразі ані Пенсійним фондом України, ані будь-яким його територіальним органом, як правонаступниками, визначеними Законом, не вчинено жодних заходів (дій) щодо продовження дії трудових договорів з працівниками припиненого УВД ФССУ в Запорізькій області, просила суд задовольнити позов.

ІІ. Установлені судами обставини справи

2. З грудня 2000 року ОСОБА_1 працювала у Бердянському відділенні УВД ФСС України у Запорізькій області на різних посадах, а з 01 квітня 2019 року була прийнята (переведена) на посаду завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення УВД ФСС України у Запорізькій області за наказом УВД ФССУ у Запорізькій області від 29 березня 2019 року № 39-к.

3. Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності з 01 січня 2023 року) припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх, шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їхніх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

4. 16 січня 2023 року Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого, передбачено скоротити з 18 квітня 2023 року штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві.

5. На виконання пункту 2 розділу VII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на підставі наказу комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись частиною четвертою статті 105 Цивільного кодексу України, статтями 49-2, 49-4 КЗпП України та статтею 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», 16 січня 2023 року головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України видано наказ № 54-090 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого, передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року.

6. Згідно з попередженням від 17 січня 2023 року ОСОБА_1 проінформовано про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням її посади. В цьому ж попередженні було указано, що інша робота в управлінні та відділеннях УВД ФССУ у Запорізькій області їй не пропонується через скорочення усього штату та чисельності працівників.

7. Наказом УВД ФССУ України у Запорізькій області від 18 квітня 2023 року № 155-к «Про звільнення ОСОБА_2 » позивачку звільнено з посади завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення УВД ФСС України у Запорізькій області з 18 квітня 2023 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

8. Предметом спору є правомірність звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з посади, що не відносилася до посади державної служби, у зв`язку з припиненням юридичної особи (самоврядної організації) шляхом приєднання її до юридичної особи публічного права та неможливістю переведення такого працівника на посаду державної служби.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2023 року задоволено клопотання представника позивача про залучення до участі у справі правонаступника Фонду соціального страхування України - ГУ ПФУ в Запорізькій області та виключення відповідача і третіх осіб зі складу учасників цієї справи. Виключено зі складу учасників справи: Фонд соціального страхування України, голову комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматського О.О. і голову комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області Сударикова І.Ю.

10. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2024 року в позові відмовлено.

11. Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2025 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі. Справу ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Запорізькій області про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу передано до Запорізького окружного адміністративного суду за підсудністю.

12. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року, в позові відмовлено.

12.1. Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що УВД ФССУ в Запорізькій області виконано вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України. Також суди перевірили та відхилили доводи позивачки щодо обов`язку Пенсійного фонду України ( як правонаступника роботодавця ) запропонувати вакантні посади, оскільки вакантними є посади державної служби, тобто для їхнього зайняття кандидат повинен відповідати вимогам, установленим Законом України «Про державну службу», у зв`язку з чим на державного службовця поширюються обмеження запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, зокрема, суміщення державної служби з іншими видами діяльності.

12.2. Водночас суди зауважили, що прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду (на яких поширюється законодавство про працю) на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях. Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив аргументи позивачки щодо неврахування судом першої інстанції факту наявності в ГУ ПФУ у Запорізькій області інших вакантних посад недержавної служби на які можливо було б її перевести, оскільки у цій справі ОСОБА_1 просить суд поновити її на аналогічній або рівнозначній посаді завідувача сектору по роботі зі страхувальниками Бердянського відділення УВД ФССУ у Запорізькій області, яка в органах ПФУ відноситься до посад державної служби. Також суди дійшли до висновку, що позивачка була проінформована про вакантні посади в ГУ ПФУ у Запорізькій області та не була позбавлена можливості працевлаштуватися там, однак із заявою про призначення на посаду не зверталася.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

13. 09 січня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов.

14. В обґрунтування скарги, заявниця, зокрема, зазначила, що відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України її скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, з огляду на відсутність єдиних висновків у судовій практиці щодо застосування та тлумачення статей 36, 40, 42, 49-2 КЗпП України, статті 5 Закону України «Про державну службу», частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», про що свідчить існування низки рішень судів першої та апеляційної інстанцій у аналогічних справах ( № 711/3185/23, № 711/3056/23, № 387/872/23, № 686/12159/23, № 127/14808/23, № 686/12315/23, № 127/14375/23, № 186/653/23, № 686/11990/23, № 686/12156/23, № 274/2998/23, № 285/3084/23, № 278/2401/23, № 759/3581/23, № 165/1643/23, № 712/4790/23, тощо) з протилежними правовими висновками. Отже, на її думку, в судах першої та апеляційної інстанції відсутня єдність у підході до застосування однієї й тієї ж норми права та застосування законодавчих норм для вирішення позовних вимог в аналогічних справах, що призвело до прийняття протилежних рішень.

14.1. ОСОБА_1 наголошує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (щодо сприяння збереження роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи, у правовідносинах щодо звільнення працівників реорганізованої установи внаслідок скорочення працівників такої при створенні нових вакантних посад в її правонаступнику, які є вакантними посадами державної служби, для зайняття яких, в силу вимог частини 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» конкурс не проводився, а відбувався загальний добір).

14.2. Заявниця підкреслює, що згідно підпункту «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України справа становить значний суспільний інтерес, оскільки у зв`язку з припиненням органів Фонду соціального страхування України та його управлінь виконавчої дирекції відбулося масове звільнення 4 829 працівників, у зв`язку зі скороченням штату і чисельності, без забезпечення права на переведення до особи правонаступника-роботодавця, частина з яких розпочала процес судового захисту своїх трудових прав. Питання масового звільнення працівників ФССУ та захисту їхніх прав активно обговорюється та аналізується на національних та міжнародних юридичних форумах, зокрема на питання дотримання державою Україною статті 24 Європейської соціальної хартії.

14.3. Заявниця вважає, що касаційний перегляд рішення суду першої та апеляційної інстанції у цій справі забезпечить формування єдиної правозастосовчої практики у зв`язку з відсутністю в законодавстві України спеціального механізму переведення працівників, на яких поширюється законодавство про працю та які не є державними службовцями, на посади державної служби, на які поширюється дія Закону України «Про державну службу», при реорганізації некомерційних самоврядних організацій, які виконували функції органів державної влади, органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

14.4. Позивачка зазначає, що зайняття вакантної посади державної служби працівником, посада якого підлягає скороченню та не є посадою державної служби, за діючого правового регулювання, мало би реалізовуватися в силу і наслідок дотримання як норм КЗпП, норм Закону України «Про державну службу» та норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану» шляхом реалізації певної процедури, яка охопила б, як мінімум: надання працівнику для ознайомлення списку (переліку) вакантних посад, роз`яснення працівнику права подати заяву, заповнити особову картку встановленого зразка та документи, що підтверджують наявність у нього громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних вакантних посад (як це вимагається частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану), виявлення працівником згоди чи незгоди на зайняття певної посади, перевірка на відповідність кваліфікації, досвіду роботи працівника вимогам запропонованої посади.

14.5. ОСОБА_1 указує, що в ГУ ПФУ у Запорізькій області були наявні вакантні посади (у тому числі 17 вакантні посади недержавної служби), з якими її, в силу вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідач був зобов`язаний ознайомити та запропонувати зайняти (перевести) певну посаду, чого ним зроблено не було, що є порушенням указаної норми КЗпП України.

15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 02 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо застосування приписів частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у подібних правовідносинах.

16. Ухвалу про відкриття касаційного провадження від 02 лютого 2026 року направлено учасникам справи через підсистему «Електронний суд» та доставлено до їхніх електронних кабінетів, проте відзив на касаційну скаргу від відповідача у справі не надійшов.

17. Ураховуючи те, що питання юрисдикції таких позовів за висновками Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду (справа № 712/4776/23) підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, а ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року подібну за обставинами справу №380/11180/23 повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду, у зв`язку з відсутністю підстав для вирішення питання про порушення правил предметної юрисдикції, Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду переглядає цю справу по суті вимог, з огляду на дотримання принципу доступу до суду.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

18. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Положеннями статті 4 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції чинній до 01 січня 2023 року) визначено, що Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією (частина друга). Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. До коштів Фонду застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України. (частина четверта). Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, символіку, яка затверджується його правлінням (частина шоста).

21. З 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620-ІХ), яким Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) викладено у новій редакції.

22. Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону № 2620-ІХ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності з 01 січня 2023 року) припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

23. Умови припинення юридичної особи та процедура реалізації такого рішення регламентовані положеннями статей 104, 105 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

24. Так за правилами частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята статті 104 ЦК України).

25. Відповідно до приписів частини четвертої статті 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

26. Звільнення позивачки з підрозділу Фонду соціального страхування України проведено за правилами КЗпП України, який визначав правові засади трудової діяльності працівників указаної установи.

27. Підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України, серед яких є розірвання трудового договору , з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

28. Частиною шостою статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

29. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

30. Частина друга статті 40 КЗпП України унормовує, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

31. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (частина четверта статті 40 КЗпП України).

32. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці регламентоване статтею 42 КЗпП України, за приписами частини другої якої перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

33. За змістом частин першої - другої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

33.1. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

34. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях установлені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон України «Про державну службу»).

35. Правове регулювання державної служби регламентоване статтею 5 Закону України «Про державну службу», частиною першою якої передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

35.1. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина друга). Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя).

36. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначені Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон України «Про правовий режим воєнного стану»).

37. Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

37.1. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

37.2. Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу.

VI. Позиція Верховного Суду

38. Питанням, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є :

- правильність застосування судами положень частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, статті 5 Закону України «Про державну службу», частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», шляхом формування відповідного висновку Верховного Суду щодо указаних норм, за обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні особливості.

39. Також ключовими аргументами касаційної скарги є:

- зміна юридичного статусу посад при ліквідації Фонду соціального страхування України та передачі його функцій до Пенсійного фонду України не є правовою перешкодою для подальшого працевлаштування працівників ліквідованої структури, які працювали на посадах, що не були посадами державної служби;

- чинне законодавство надає можливість призначення на посади державної служби без конкурсного відбору у період дії воєнного стану. Це дає додаткові правові підстави для працевлаштування фахівців Фонду соціального страхування України.

40. Відповідаючи на визначені питання, Верховний Суд зазначає таке.

41. За наведеного вище нормативно-правового регулювання, Фонд соціального страхування України був юридичною особою публічного права, але водночас визначався як самоврядна організація, оскільки його діяльність та оплата праці його персоналу здійснювалися за рахунок коштів соціального страхування (внесків), що не входять до складу Державного бюджету України. Це означає, що хоча Фонд соціального страхування України і був юридичною особою публічного права, його правосуб`єктність була поєднанням ознак державного органу та громадського управління.

42. Специфіка створення та функціонування Фонду соціального страхування України, як самоврядної організації, обумовила особливий правовий статус його працівників які не були держслужбовцями, проте вони вважалися «посадовими особами юридичної особи публічного права», що зобов`язувало їх подавати декларації до НАЗК, проте не надавало статусу держслужбовця, а відповідно, і гарантій, притаманних державній службі.

43. Так, відповідно до норм Закону України № 2620-IX, з 01 січня 2023 року Пенсійний фонд України та його територіальні органи стали правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

44. Відповідно до пояснювальної записки до Закону України № 2620-IX метою його прийняття було зміцнення фінансової стійкості та покращення надання страхових виплат у системі державного соціального страхування за рахунок: покращення адміністрування в системі загальнообов`язкового соціального страхування працюючих громадян внаслідок зменшення адміністративних структур управління; запровадження єдиної системи управління коштами та єдиної інформаційної системи; посилення державного контролю за використанням коштів соціального страхування.

45. З 20 червня 2023 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань унесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду соціального страхування України.

46. Відповідно до положень пункту 12 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на працівників Пенсійного фонду та його територіальні органи, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу».

47. Отже, у межах реформування системи державного соціального страхування відбулося скорочення посад припиненого Фонду соціального страхування України.

48. Водночас механізму переведення працівників ліквідованого Фонду соціального страхування України на посади державної служби Пенсійного фонду України законодавцем не передбачено. Це означає, що єдиним способом вступу на службу до органів Пенсійного фонду України є призначення особи на посаду державної служби відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про державну службу».

49. Верховний Суд зауважує, що приписи частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» дозволяють у період дії воєнного стану особи призначати на посади державної служби поза межами конкурсу, обов`язковість якого передбачена законом, проте за умови подання заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

50. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд висновує, що інтеграція до Пенсійного фонду України функцій Фонду соціального страхування України не змінила процедуру призначення на посади в цьому органі, оскільки призначення на посади державної служби, відбувається відповідно до особливостей, установлених Законом України «Про державну службу», з урахуванням приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону України «Про державну службу» ).

50.1. Це означає, що гарантії, установлені нормами КЗпП України в частині обов`язкового працевлаштування не поширюються на працівників припиненого Фонду соціального страхування України, оскільки чинне законодавство не зобов`язує Пенсійний фонд України у межах проведеної реорганізації, забезпечити працівників Фонду соціального страхування робочими місцями, шляхом переведення їх на посади державної служби, поза межами успішного проходження конкурсу або на умовах визначених частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

51. Подібне питання вже досліджувалося Верховним Судом у межах розгляду справи № 592/6585/23, в якій Суд указав, що державні службовці у порівнянні з працівниками, трудові відносини яких передбачені приписами КЗпП України, мають різні кваліфікаційні вимоги, до таких посад застосовуються умови проходження конкурсу.

51.1. У справі № 592/6585/23 Суд висновував, що ключовими відмінностями між цими двома правовими статусами, зокрема, є підстави виникнення трудових відносин (трудовий договір, контракт, або наказ про призначення за результатами конкурсу), строк випробувального терміну, призначення рангу державного службовця, складання присяги державного службовця. Отже, чинним законодавством України не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в органах Пенсійного фонду України як юридичної особи публічного права, що також наділені функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування).

52. Указану правову позицію надалі підтримано Верховним Судом і у справі №380/11180/23, обставини якої є подібними до спірних правовідносин.

53. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що спірні правовідносини виникли у зв?язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади недержавної служби, у зв`язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим проведено скорочення усіх посад територіального підрозділу Фонду, де працювала позивачка. Отже, ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з Управлінням ВД ФССУ у Запорізькій області, не була державним службовцем і займана нею керівна посада не належала до посад публічної служби, а тому відповідно вона не здійснювала службову діяльність на посаді публічної служби у розумінні пункту 17 статті 4 КАС України.

54. Досліджуючи питання щодо обов`язку органу Пенсійного Фонду України, як правонаступника Фонду соціального страхування України, пропонувати посади працівникам реорганізованої установи, Верховний Суд у справі № 592/6585/23 констатував, що відповідно до абзацу другого статті 7 Закону України від 12 травня 2022 року № 2259-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2259-IX) після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

54.1. Аналізуючи зміст указаної норми Верховний Суд у справі № 592/6585/23 висновував, що ця норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби, а тому обов`язок запропонувати позивачці вакантні посади в ГУ ПФУ, як і поновити її на іншій рівнозначній посаді в Пенсійному фонді України, у правонаступника роботодавця відсутній, оскільки вакантними є лише посади державної служби, водночас для їх зайняття кандидат повинен відповідати умовам прийняття на посаду державної служби, передбачених Законом № 889-VIII.

55. За таких обставин, Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо обов`язку ГУ ПФУ у Запорізькій області пропонувати позивачці наявні вакантні посади.

56. Що стосується доводів ОСОБА_1 про наявність у відповідача вакантних посад, що не відносяться до посад публічної (державної) служби, то Верховний Суд зауважує, що вирішення цього питання в контексті виконання органом ПФУ приписів частини другої статті 40 КЗпП України перебуває поза межами повноважень адміністративних судів та не вирішується в порядку адміністративного судочинства.

57. Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 не зверталася до ГУ ПФУ у Запорізькій області із заявою про призначення на посаду та не надавала необхідних документів для вирішення цього питання. Доказів протилежного позивачка не надала і в касаційній скарзі відсутні аргументи, що спростовують цю інформацію.

58. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

59. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Судді: О.Р. Радишевська

В.М. Соколов