Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №340/1022/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 340/1022/24

адміністративне провадження № К/990/30503/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року (суддя Черниш О. А.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року (головуючий суддя Лукманова О. М., судді: Божко Л. А., Дурасова Ю. В.) у справі № 340/1022/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року при обчисленні розміру грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року сум грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року залишено без розгляду.

3. Залишаючи без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 у вказаній частині, Кіровоградський окружний адміністративний суд указав, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 жовтня 2023 року № 298 позивач з 25 жовтня 2023 року виключений зі списків особового складу цієї військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби - ІНФОРМАЦІЯ_1 , де він продовжив військову службу.

4. За висновком суду першої інстанції, саме з дня отримання під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 щомісячного грошового забезпечення за січень 2020 року - травень 2023 року у меншому розмірі позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав неправильним визначенням розміру певних видів його грошового забезпечення. З дня отримання під час проходження служби інших одноразових видів грошового забезпечення (зокрема грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав неправильним визначенням їх розміру. Достеменно про порушення своїх прав на оплату праці у військовій частині НОМЕР_1 позивач повинен був дізнатися після остаточного розрахунку з цією військовою частиною у жовтні 2023 року та отримання грошового атестата № 3923 від 25 жовтня 2023 року, виданого у зв`язку з виключенням його зі списків особового складу та зняттям його з грошового забезпечення.

5. Кіровоградський окружний адміністративний суд зазначив, що право позивача на звернення до суду із вимогами щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення, належного/виплаченого за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Для правовідносин щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення, які виникли з 19 липня 2022 року, строк звернення до суду за вирішенням спору відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) обмежений трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

6. За висновками суду першої інстанції, позивач, який звернувся до суду з цим позовом 21 лютого 2024 року, пропустив тримісячний строк звернення до суду з вимогами про визнання протиправними дій/бездіяльності та зобов`язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

7. Кіровоградський окружний адміністративний суд також указав, що під час судового розгляду справи суд не знайшов підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій/бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, тож у цій частині вимог позов слід залишити без розгляду.

8. Залишаючи без змін ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду, суд апеляційної інстанції указав, що погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів, що позивач приймав безпосередню участь у бойових діях чи в інший спосіб виконував обов`язки військової служби (виконував бойові завдання), які унеможливлювали для нього звернення до суду з цим позовом у встановлений строк та у зв`язку з чим він зволікав з його поданням до лютого 2024 року; отримання позивачем відповіді військової частини НОМЕР_1 від 15 січня 2024 року на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.

9. Отже, Третій апеляційний адміністративний суд погодився з висновком суду першої інстанції про залишення частини позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року без розгляду.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

10. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди порушили норми процесуального права, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

11. Скаржник указав, що судами попередніх інстанцій не було враховано те, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 298 (по стройовій частині), яким позивача було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення не містить жодної інформації щодо прожиткового мінімуму, який застосовувався при визначенні розміру грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, тому його неможливо вважати у якості письмового повідомлення про усі суми, нараховані та виплачені при звільненні, оскільки до моменту отримання відповіді від відповідача позивач не знав та не міг дізнатись про порушення своїх прав.

12. Крім того, матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача (його обізнаності) з розмірами виплачених складових грошового забезпечення на день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також у період, що передує отриманню ним письмового повідомлення з військової частини НОМЕР_1 .

13. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій було зроблено хибні висновки щодо строку звернення до суду, оскільки із позовною заявою позивач звернувся 21 лютого 2024 року, тобто в межах тримісячного строку, установленого статтею 233 КЗпП України, тобто з дня одержання письмового повідомлення.

14. Скаржник також зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , він до цього часу продовжив проходити військову службу у лавах Збройних Сил України та забезпечувати здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у різних органах військового управління, що підтверджується відповідними документами, які були надані до суду першої інстанції.

15. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

16. На момент розгляду справи відзив від відповідача на касаційну скаргу позивача до Верховного Суду не надходив.

17. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Рух касаційної скарги

18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі № 340/1022/24, та витребував цю справу із Кіровоградського окружного адміністративного суду.

19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 340/1022/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

20. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

21. Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, діями військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року при обчисленні розміру грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, у якому проводяться такі виплати, та зобов`язання вчинити відповідні дії.

22. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

23. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

24. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

25. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

27. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

28. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

29. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

30. За висновком судів попередніх інстанцій, позивач у частині позовних вимог з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).

31. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

32. У зазначеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

33. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

34. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

35. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби.

36. Так, як указав суд першої інстанції, позивач з 25 жовтня 2023 року виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де він продовжив військову службу.

37. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

38. Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

39. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

40. У випадку ж, який склався у цій справі, як зазначив Кіровоградський окружний адміністративний суд в ухвалі від 28 лютого 2025 року про залишення без розгляду частини позовних вимог, позивач був переведений до нового місця несення військової служби, тобто не був звільнений з військової служби.

41. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

42. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у відповідній частині, який продовжував проходити військову службу, ґрунтується на неповно з`ясованих обставинах та є передчасним.

43. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у відповідній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

45. Оскільки суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у відповідній частині, оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року скасувати, а справу направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

Ж. М. Мельник-Томенко