Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №240/13020/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа №240/13020/25

адміністративне провадження № К/990/22519/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/13020/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року (ухвалене у складі судді Гуріна Д.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Савицької Н.В., суддів Драчук Т.О., Томчука А.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати з 01 січня 2025 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі – Закон №796-XII);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, починаючи з 01 січня 2025 року поновити, нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 січня 2025 року відповідач припинив виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, незважаючи на те, що право позивача на отримання такого підвищення було встановлено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі № 240/7657/24.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з 01 січня 2025 року у зв`язку з набранням чинності статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX (далі – Закон № 4059-IX) та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 року № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (далі – постанова КМУ № 1524) змінилося нормативно-правове регулювання спірних правовідносин. Суд зазначив, що за цим правовим регулюванням право непрацюючого пенсіонера на відповідну доплату поставлено в залежність, зокрема, від факту проживання або роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року або у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, а розмір такої доплати у 2025 році встановлено у сумі 2361 грн.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.

6. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/000563916 від 17 січня 2024 року, ОСОБА_1 з 17 січня 2024 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

7. Згідно з постановою КМУ РСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" від 23 липня 1991 року №106 с. Берестовець, Коростенського р-ну, Житомирської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.

8. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №240/7657/24 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 15 жовтня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 15 жовтня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону №796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

9. Як зазначено позивачем, з 01 січня 2025 року він отримав пенсію в зменшеному розмірі.

10. Позивач вважає, що відповідач, починаючи з 01 січня 2025 року протиправно припинив йому виплату підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

11. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

12. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 16 Конституції України, статті 39 Закону №796-XII, статті 45 Закону №4059-IX, постанови КМУ №1524.

13. Скаржник вважає, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають особливий статус, обумовлюють посилений соціальний захист і не можуть залежати від фінансових можливостей держави чи її економічного становища. Будь-які обмеження не повинні порушувати сутність індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Натомість зменшення відповідачем виплати призвело до якісного звуження змісту та кількісного звуження обсягу конституційних прав позивача.

14. Водночас на переконання позивача, за наявності суперечливих норм одного ієрархічного рівня суди зобов`язані керуватися принципом верховенства права і застосовувати класичні юридичні формули, згідно з якими спеціальний закон має перевагу над загальним, а пізніший загальний закон не скасовує давніший спеціальний. Оскільки суди не застосували ці принципи щодо спеціального Закону №796-XII, принцип верховенства права втратив свою дієвість. Скаржник зауважує, що згідно з постановою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції України, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, адже норми Конституції України є нормами прямої дії.

15. Крім того, на думку скаржника, застосоване у нормах бюджетного законодавства та постанови КМУ №1524 формулювання про обмеження виплат на період дії воєнного стану фактично встановлює відстрочку виконання державних зобов`язань на невизначений термін, що є зловживанням обставиною війни. Правовий режим воєнного стану та запроваджені Указом Президента України обмеження жодним чином не розповсюджуються на сферу пенсійного забезпечення та право особи отримувати виплати своєчасно і в повному обсязі. Оскільки пенсія є єдиним джерелом існування позивача, а чинний спеціальний закон не містить воєнних обмежень, позбавлення особи належних сум порушує принцип пропорційності, баланс приватних і публічних інтересів, а також статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Процесуальні дії у справі

16. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 18 травня 2026 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали адміністративної справи № 240/13020/25 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву.

18. Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2026 року.

19. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи інших клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

20. У поданому 11 червня 2026 року відзиві на касаційну скаргу відповідач указує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі № 240/7657/24 позивачу було присуджено підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, яке на виконання цього рішення нараховувалося до 31 грудня 2024 року. Водночас з 01 січня 2025 року у зв`язку з набранням чинності статтею 45 Закону № 4059-IX та постановою КМУ № 1524 змінилося нормативно-правове регулювання відповідних виплат, у зв`язку з чим розмір пенсії позивача було переглянуто.

21. Крім того, відповідач стверджує, що заявлені позивачем вимоги фактично стосуються порядку виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі № 240/7657/24, а тому не утворюють нового публічно-правового спору. На його думку, у разі незгоди з виконанням зазначеного судового рішення позивач мав скористатися спеціальними механізмами судового контролю, передбаченими статтями 382, 383 КАС України, а не звертатися з новим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

25. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на таке.

28. У статті 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

29. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

30. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

31. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

32. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

33. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

34. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціального захисту визначає Закон №796-XII.

35. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

36. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

37. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

38. У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-XII включено статтю 39 у новій редакції, якою передбачено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження, у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

39. Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформована, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18004/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/27872/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/7584/23, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/21903/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/9080/22 та від 12 липня 2024 року у справі № 240/16837/22.

40. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

41. Крім того, Конституційний Суд України указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

42. При цьому у вказаному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII. Водночас застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

43. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.

44. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі № 240/22317/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/44186/21.

45. Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.

46. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновлено дію редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. При цьому Суд також дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

47. Суд також ураховує, що частиною п`ятою статті 61 Закону України від 24 серпня 2023 року №3354-IX «Про правотворчу діяльність» передбачено, що визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента неконституційним чи таким, що втратив чинність, не відновлює дії нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв раніше. Водночас зазначений Закон у відповідній частині на час виникнення та розгляду спірних правовідносин не введений у дію. Крім того, Велика Палата Верховного Суду після його прийняття не відступила від сформованого у зразковій справі №240/4937/18 висновку щодо наслідків Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 для застосування статті 39 Закону №796-XII.

48. Також Суд зауважує, що 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.

49. Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформована, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/21469/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14613/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/29984/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/22160/22 та від 09 грудня 2024 року у справі № 240/720/24.

50. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).

51. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).

52. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

53. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

54. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

55. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).

56. Колегією суддів встановлено, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спір у подібних правовідносинах з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

57. Вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання у постанові від 04 квітня 2024 року вказала, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).

58. Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20.

59. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

60. При цьому зауважила, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

61. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вказала, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

62. Колегія суддів не вбачає наявності підстав для відступу від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду.

63. Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14563/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/20557/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/30187/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/10860/22, від 25 червня 2024 року у справі №240/30989/22, від 04 липня 2024 року у справі № 240/5290/22, від 16 жовтня 2024 року у справі №460/19850/23, від 28 жовтня 2024 року у справі №240/13753/22, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/15092/23.

64. Отже, сформована практика Верховного Суду виходить із того, що з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, а непрацюючі пенсіонери, які проживають на територіях радіоактивного забруднення та на яких поширюється дія цієї норми, мають право на передбачене нею підвищення до пенсії.

65. Водночас після набрання чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення розміру такого підвищення. Як установила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21, розмір підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, визначається із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

66. При цьому зміна розрахункової величини Законом №1774-VIII не призвела до припинення дії статті 39 Закону №796-XII, не змінила коло осіб, які мають право на відповідне підвищення, та не встановила додаткових умов для його отримання, а лише визначила іншу величину для обчислення встановленої спеціальним законом виплати.

67. Таким чином, непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення та на якого поширюється дія статті 39 Закону №796-XII, має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.

68. Разом з тим статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідній зоні станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розмір такої доплати визначено у сумі 2361 грн.

69. Крім того, цією статтею передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС змінили місце проживання за межі відповідних зон та в подальшому повернулися до них, а також особам, які зареєстрували місце проживання чи переїхали на постійне проживання до зазначених зон після аварії, така доплата не встановлюється.

70. На виконання статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 грудня 2024 року №1524, якою визначено механізм встановлення факту проживання особи у відповідних зонах для встановлення, продовження чи припинення передбаченої цією статтею доплати.

71. Отже, на відміну від Закону №1774-VIII, яким змінено виключно розрахункову величину для визначення розміру вже встановленої статтею 39 Закону №796-XII виплати, статтею 45 Закону №4059-IX та постановою КМУ №1524 запроваджено правове регулювання, відмінне від установленого спеціальним Законом №796-XII: змінено як умови реалізації права, так і розмір відповідної виплати.

72. Конституційний Суд України неодноразово наголошував на особливостях предмета закону про Державний бюджет України та недопустимості зміни таким законом правового регулювання, установленого іншими законами.

73. Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений Конституцією України, а тому такий закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

74. Аналогічний підхід Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, зауваживши, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від предмета спеціального регулювання іншими законами України.

75. У Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 Конституційний Суд України також виходив із того, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки для цього мають використовуватися окремі закони.

76. З огляду на наведене законодавець не позбавлений можливості змінювати правове регулювання соціальних гарантій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у тому числі умови та обсяг відповідного права, однак така зміна має бути належним чином закріплена у законодавстві, що регулює відповідні правовідносини. Водночас зміни до статті 39 Закону №796-XII у частині права непрацюючих пенсіонерів, які проживають у зонах радіоактивного забруднення, на відповідне підвищення до пенсії у зв`язку з прийняттям Закону №4059-IX не вносилися.

77. Верховний Суд уже неодноразово вирішував питання щодо застосування статті 45 Закону №4059-IX у взаємозв`язку зі статтею 39 Закону №796-XII.

78. Так, у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а Верховний Суд визнав помилковим застосування статті 45 Закону №4059-IX як підстави для зменшення або припинення виплати та дійшов висновку про право особи на отримання підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

79. Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 02 червня 2026 року у справі №460/377/25.

80. У постанові від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25 Верховний Суд зазначив, що статтею 45 Закону №4059-IX та постановою КМУ №1524 встановлено додаткове правове регулювання, відмінне від Закону №796-XII, тоді як зміна відповідного регулювання має здійснюватися шляхом внесення змін до спеціального Закону №796-XII.

81. У цій постанові Верховний Суд також застосував принцип lex specialis derogat generali та виходив із пріоритету Закону №796-XII як спеціального закону у відповідних правовідносинах, визнавши протиправним припинення виплати підвищення, передбаченого статтею 39 цього Закону.

82. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2026 року у справі №460/4069/25, у якій Суд дійшов висновку про протиправність припинення з 01 січня 2025 року виплати підвищення, визначеного статтею 39 Закону №796-XII.

83. Цей підхід надалі підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 липня 2026 року у справі №240/22191/25 та від 14 серпня 2026 року у справі №240/16978/25.

84. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків.

85. Суд також враховує, що у постанові від 12 травня 2026 року у справі №620/2616/25 Верховний Суд визнав необґрунтованою відмову у виплаті підвищення за статтею 39 Закону №796-XII з мотивів відсутності доказів проживання особи у відповідній зоні у зазначений період, якщо встановлено, що особа є непрацюючим пенсіонером та у спірний період проживає у зоні, на яку поширюється дія статті 39 Закону №796-XII.

86. Отже, передбачена статтею 45 Закону №4059-IX додаткова умова щодо проживання або роботи особи у відповідній зоні станом на 26 квітня 1986 року чи у період до 01 січня 1993 року не може бути самостійною підставою для припинення виплати підвищення, право на яке встановлено статтею 39 Закону №796-XII.

87. Для застосування статті 39 Закону №796-XII визначальним є встановлення того, що особа є непрацюючим пенсіонером, на якого поширюється дія цієї норми, та у спірний період постійно проживає на відповідній території радіоактивного забруднення.

88. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером та зареєстрований за місцем проживання у с. Берестовець Коростенського району Житомирської області, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

89. Крім того, право ОСОБА_1 на отримання відповідного підвищення було встановлено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі № 240/7657/24.

90. Водночас наявність такого судового рішення сама по собі не виключає можливості зміни прав та обов`язків сторін у триваючих правовідносинах у разі подальшої належної зміни матеріально-правового регулювання.

91. Проте у спірних правовідносинах стаття 39 Закону № 796-XII, якою безпосередньо встановлено право ОСОБА_1 на відповідне підвищення, не змінювалася.

92. Колегія суддів також ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2026 року у справі №240/7215/24, щодо презумпції конституційності закону та особливостей застосування положень закону про Державний бюджет України. Водночас у цій справі, на відміну від правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, Закон №4059-IX не містить прямої вказівки на незастосування статті 39 Закону №796-XII або її застосування лише в частині, що не суперечить положенням Закону №4059-IX тоді як саме наявність такої прямої законодавчої вказівки була однією з істотних особливостей нормативного регулювання, оціненого Великою Палатою Верховного Суду у справі №240/7215/24.

93. Натомість статтею 71 Закону №796-XII прямо передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Крім того, у справі №240/7215/24 зміна відповідного елемента оплати праці оцінювалася Великою Палатою у контексті комплексного реформування системи оплати праці, тоді як у цій справі застосування статті 45 Закону №4059-IX безпосередньо вплинуло на розмір виплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-XII.

94. Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms). Так, у рішеннях у справах «Кечко проти України» (№ 63134/00, пункт 23) та «Сук проти України» (заява № 10972/05, пункти 22– 24), ЄСПЛ виходив із того, що держава вправі змінювати законодавче регулювання соціальних виплат, однак доки відповідна норма залишається чинною та встановлені нею умови виконані, органи державної влади не можуть відмовляти у передбаченій нею виплаті лише з мотивів відсутності відповідних бюджетних асигнувань. У справі «Сук проти України» ЄСПЛ також не визнав відсутність відповідних бюджетних видатків достатнім виправданням невиконання зобов`язання, що випливало із чинного законодавства.

95. Крім того, у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Bйlбnй Nagy v. Hungary» (заява № 53080/13, пункти 86, 89, 117), Суд наголосив, що для визнання майнового інтересу захищеним статтею 1 Першого протоколу він повинен мати достатнє підґрунтя у національному праві, а при оцінці пропорційності втручання мають ураховуватися всі обставини справи, зокрема характер і обсяг втрати відповідної виплати. У цій справі право позивача на підвищення має безпосереднє нормативне підґрунтя у чинній статті 39 Закону № 796-XII, а припинення його виплати з 1 січня 2025 року не було наслідком зміни обставин на стороні позивача чи внесення змін до цієї статті Закону.

96. Як порівняльно-правовий орієнтир Суд також ураховує підхід Суду Справедливості Європейського Союзу (Court of Justice of the European Union), викладений у рішенні Великої палати у справі C-64/16 «Асоціація профспілок португальських суддів проти Рахункового суду» (Associaзгo Sindical dos Juнzes Portugueses v Tribunal de Contas), ECLI:EU:C:2018:117, пункти 46– 50. Оцінюючи бюджетні заходи зі зменшення виплат у публічному секторі, Суд ЄС урахував, зокрема, їх обмежений розмір, загальний характер та тимчасовість. Зазначене рішення Суд ураховує лише як порівняльно-правовий орієнтир щодо оцінки бюджетних заходів у конкретному нормативному контексті.

97. Оцінюючи доводи касаційної скарги з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21, колегія суддів зазначає таке.

98. У вказаній справі предметом оцінки Верховного Суду було застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положення якого Рішенням Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 уже були визнані такими, що не відповідають Конституції України. Верховний Суд, ураховуючи юридичну позицію Конституційного Суду України щодо неконституційності встановленого цією нормою дворічного обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, дійшов висновку про можливість застосування механізму, передбаченого частиною четвертою статті 7 КАС України, також до правовідносин, які виникли до ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України.

99. Саме в цьому контексті Судова палата зазначила, що суди не повинні застосовувати положення закону, які суперечать Конституції України, незалежно від того, чи були вони визнані неконституційними Конституційним Судом України, та мають застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

100. Водночас наведений висновок не означає, що будь-яка колізія між законами одного ієрархічного рівня або незгода учасника справи зі змістом законодавчого регулювання сама по собі є достатньою підставою для незастосування чинного закону відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України. У справі № 240/19209/21 Верховний Суд вирішував питання щодо застосування норми, яка на час касаційного перегляду вже була визнана Конституційним Судом України такою, що не відповідає Конституції України, а Конституційний Суд України сформулював юридичну позицію щодо непропорційності встановленого нею обмеження. Саме з урахуванням цієї обставини Верховний Суд дійшов висновку про незастосування відповідного законодавчого припису та застосування норм Конституції України як норм прямої дії.

101. Натомість стаття 45 Закону № 4059-IX неконституційною не визнавалася. Водночас у цій справі визначальним є не питання її конституційності як такої, а вирішення колізії між установленим нею правовим регулюванням та положеннями статті 39 Закону № 796-XII, яка безпосередньо визначає право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на відповідних територіях радіоактивного забруднення, на підвищення до пенсії.

102. Колегія суддів ураховує, що після запровадження статтею 45 Закону № 4059-IX відповідного правового регулювання Верховний Суд неодноразово вирішував питання його співвідношення зі статтею 39 Закону № 796-XII та послідовно виходив із того, що стаття 45 Закону № 4059-IX не є належною правовою підставою для припинення виплати підвищення до пенсії, право на яке передбачене статтею 39 Закону № 796-XII.

103. Такий правовий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 600/1438/25-а, від 05 червня 2026 року у справі № 240/4486/25 та від 10 липня 2026 року у справі № 460/4069/25.

104. Отже, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 не зумовлює необхідності незастосування статті 45 Закону № 4059-IX з мотивів її неконституційності, однак і не спростовує висновку про неправомірність припинення на її підставі виплати підвищення, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII.

105. Колегія суддів також ураховує доводи скаржника щодо запровадження спірного обмеження на період дії воєнного стану та втручання у його майновий інтерес. Суд ураховує, що в умовах воєнного стану держава має широку дискрецію щодо визначення пріоритетів бюджетної політики та обсягу соціальних видатків. Така дискреція може зумовлювати зміну законодавчого регулювання соціальних виплат, однак має реалізовуватися у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Оскільки у спірний період стаття 39 Закону №796-XII у відповідній частині не змінювалася, саме по собі посилання на воєнний стан не є достатньою підставою для припинення передбаченого нею підвищення.

106. Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що заявлені у цій справі вимоги фактично стосуються виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі № 240/7657/24, а тому мали розглядатися виключно у порядку судового контролю, передбаченому статтями 382, 383 КАС України.

107. Суд звертає увагу, що предметом цього спору є не перевірка повноти чи правильності виконання відповідачем зазначеного судового рішення за період, на який поширювалася його дія, а правомірність припинення з 01 січня 2025 року виплати підвищення до пенсії з посиланням на нове нормативно-правове регулювання - статтю 45 Закону № 4059-IX та постанову КМУ № 1524. Отже, спірні дії відповідача ґрунтуються на юридичних обставинах, які виникли після ухвалення рішення у справі № 240/7657/24, та пов`язані із застосуванням органом пенсійного фонду до позивача нового нормативного регулювання з 01 січня 2025 року.

108. За таких обставин Суд доходить висновку, що між сторонами виник новий публічно-правовий спір щодо правомірності застосування відповідачем статті 45 Закону № 4059-IX як підстави для припинення виплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII.

109. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 45 Закону № 4059-IX та постанови КМУ № 1524.

110. Отже, припинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01 січня 2025 року виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII, є протиправним, а доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

111. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте у передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

112. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

113. Враховуючи наведене, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 240/13020/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01 січня 2025 року виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, починаючи з 01 січня 2025 року, поновити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа