Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №420/1722/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 420/1722/24

адміністративне провадження № К/990/16927/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №420/1722/24

за позовом Державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Національні інформаційні системи», ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та скасування наказу,

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (у складі судді Завальнюка І.В.), додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року (у складі судді Завальнюка І.В.) та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року (колегія у складі: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів: Коваля М.П., Скрипченка В.О.), -

В С Т А Н О В И В:

Вступ

Під час розгляду цієї справи постало питання наявності/відсутності в Міністерства юстиції України підстав для розгляду по суті поданої в електронній формі без використання кваліфікованого електронного підпису або без застосування засобів електронної ідентифікації скарги на рішення державного реєстратора про здійснення державної реєстрації прав.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2024 року Державний реєстратор Василівської сільської ради Болградського району Одеської області ОСОБА_1 (далі - позивач, Державний реєстратор) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, МЮУ, Мін`юст), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ МЮУ від 27 грудня 2023 року №4431/5.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Державний реєстратор зазначив, що наказом МЮУ від 27 грудня 2023 року №4431/5 скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) від 22 вересня 2023 року задоволено, визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) та анульовано рішення Державного реєстратора від 15 червня 2022 року, а також тимчасово заблоковано йому доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці. Водночас, на переконання позивача, оскаржуваний наказ Мін`юсту є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий відповідачем з порушенням порядку розгляду скарги, так як остання була подана ОСОБА_2 з порушення строку, установленого частиною третьою статті 37 Закону №1952-IV, а також не була підписана, як це визначено цим же Законом, з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри. Як наслідок, МЮУ повинно було залишити таку скаргу без розгляду або повернути її скаржнику як таку, що подана з порушення строку або непідписана належним чином, а не розглядати її по суті порушених у ній питань.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано пункти 3 та 5 наказу МЮУ від 27 грудня 2023 року №4431/5; у частині інших позовних вимог провадження у справі закрито.

4. Крім того, 04 квітня 2024 року Одеським окружний адміністративним судом прийнято додаткове рішення, яким стягнуто з бюджетних асигнувань Мін`юсту на користь Державного реєстратора витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 березня 2025 року залишив означене додаткове рішення без змін.

5. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що скарга ОСОБА_2 на рішення Державного реєстратора була подана до МЮУ в електронній формі шляхом її направлення на електронну поштову адресу відповідача, однак остання не була підписана з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Відтак, МЮУ помилково прийняло до розгляду та розглянуло по суті скаргу ОСОБА_2 , адже таку необхідно було повернути на підставі частини четвертої статті 37 Закону №1952-IV.

У той же час, як зазначив суд, державний реєстратор у цих правовідносинах не має права на звернення до суду з метою оскарження пунктів наказу, що стосуються реєстраційних дій, а тому провадження у частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2, 4 наказу від 27 грудня 2023 року №4431/5 підлягає закриттю.

6. Ухвалюючи ж додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому загальний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у цьому випадку має бути зменшений з 32500 грн. до 5000 грн. Апеляційний суд зважив на таку позицію суду першої інстанції, погодившись із нею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування

7. МЮУ подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій останнє просить: 1) скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі: 2) скасувати додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. та постановити нове, яким зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

8. По суті вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, адже здійснили необ`єктивну правову оцінку залучених до справи доказів та фактичних обставин, які дають підстави стверджувати, що скарга ОСОБА_2 на рішення Державного реєстратора була власноруч підписана скаржником, відсканована у PDF форматі та направлена до МЮУ із використанням засобів електронного зв`язку, що не можна ототожнювати із поняттям електронної форми скарги та стверджувати про її непідписання скаржником. До того ж, судами попередніх інстанцій не досліджувалися по суті підстави і мотиви прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, які свідчили про допущені порушення Державним реєстратором у сфері державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, а скасовуючи пункт 3 цього наказу суди фактично втрутилися у дискреційні повноваження відповідача.

Також судом апеляційної інстанції не було враховано, що станом на момент здійснення апеляційного провадження у справі права Державного реєстратора пунктом 3 оскаржуваного наказу щодо тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці вже порушено не було, як наслідок, не застосовано пункт 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та не закрито провадження у справі. Крім того, вказує на апеляційний розгляд справи поза межами розумного строку у порядку письмового провадження за відсутності представника МЮУ, чим порушено його законні права та інтереси як учасника судового процесу.

9. У свою чергу, як на підставу для касаційного оскарження додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, вказує на ненаведення судами обґрунтувань щодо реальності витрат на правову допомогу (їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. На переконання скаржника, якщо підсумувати, розмір судових витрат, який стягнув на користь позивача суд, є завищеним, а подані докази не підтверджують їх фактичного понесення.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

10. 21 квітня 2025 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

11. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями (протокол від 21 квітня 2025 року) визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І.

12. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.

13. Позивач та інші учасники справи правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористалися.

14. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

15. 21 вересня 2023 року до МЮУ засобами електронного зв`язку, з адреси електронної пошти «ІНФОРМАЦІЯ_2» на адреси електронної пошти « callcentre@minjust.gov.ua » та «themis@minjust.gov.ua», надійшов електронний лист, додатком до якого була відсканована у форматі PDF скарга гр. ОСОБА_2 на рішення державного реєстратора від 15 червня 2022 року №63877018 про здійснення державної реєстрації прав відносно житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

16. Центральною колегією Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту призначено розгляд вищевказаної скарги на 28 листопада 2023 року. Під час розгляду скарги колегією було встановлено, що рішення Державного реєстратора від 15 червня 2022 року №63877018 прийнято з грубим порушенням вимог законодавства (проведено реєстраційні дії за наявності підстав для відмови у державній реєстрації прав).

17. 28 листопада 2023 року за результатами розгляду означеної скарги Центральною колегією Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту складено висновок, яким рекомендовано скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

18. 27 грудня 2023 року МЮУ прийнятий оскаржуваний наказ №4431/5, яким скаргу ОСОБА_2 задоволено; визнано прийнятим з порушенням Закону №1952-IV та анульовано рішення позивача від 15 червня 2022 року №63877018; тимчасово блоковано Державному реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

19. Не погодившись із таким наказом МЮУ, позивач звернувся за захистом своїх прав із цим позовом до суду.

Позиція Верховного Суду

20. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання процесуальних норм, вказує на наступне.

21. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Предметом оскарження в цій справі є наказ МЮУ від 27 грудня 2023 року №4431/5, яким, серед іншого, задоволено скаргу ОСОБА_2 , визнано прийнятим з порушенням Закону №1952-IV та анульовано рішення позивача від 15 червня 2022 року №63877018, а також тимчасово блоковано Державному реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

23. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон №1952-IV.

24. Відповідно до частини першої статті 3 Закону №1952-IV (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

25. Частиною першою статті 7 Закону №1952-IV визначено, що МЮУ, зокрема, розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.

26. За змістом частин першої, другої та третьої статті 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до МЮУ, його територіальних органів або до суду.

Мінюст розглядає, зокрема, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мінюсту, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

27. У той же час, вимоги до форми та змісту скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав установлені частиною четвертою статті 37 Закону №1952-IV, у відповідності до абзаців першого, другого, сьомого та восьмого якої скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень.

Скарга, подана в електронній формі без використання кваліфікованого електронного підпису або без застосування засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Мінюсту, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

Повернення скарги не позбавляє скаржника права на повторне її подання в установленому порядку.

28. У зв`язку із наведеним слід зазначити, що згідно із статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

29. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа (частини перша - третя статті 6 вищезгаданого Закону).

30. Відповідно до пунктів 1, 27 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

31. У відповідності до частини другої статті 18 цього ж Закону, у процесі підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки дійсність таких підпису чи печатки підтверджується, за умови:

- використання для створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам, установленим частиною другою статті 23 цього Закону;

- видачі кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг та його чинності на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки; відповідності значення відкритого ключа його значенню, яке міститься в кваліфікованому сертифікаті електронного підпису чи печатки;

- правильного внесення унікального набору даних, які визначають підписувача чи створювача електронної печатки, до кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки;

- зазначення у кваліфікованому сертифікаті електронного підпису про використання в ньому псевдоніма (у разі його використання особою на момент створення кваліфікованого електронного підпису);

- підтвердження того, що особистий ключ, який використовувався для створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки;

- відсутності порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка;

- дотримання вимог, встановлених частиною першою статті 17-1 цього Закону, на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

32. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (частина шоста статті 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

33. Зміст вищенаведених положень законодавства у їх системному зв`язку дає підстави для висновку, що у передбачених Законом №1952-IV випадках подання до Мінюсту скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можливе як у паперовій, так і в електронній формах. Така скарга має бути підписана безпосередньо самим скаржником або його представником. Виконання цієї вимоги є умовою прийнятності скарги та можливості розгляду її по суті МЮУ. У разі подання скарги в паперовому вигляді, вона має містити власноручний підпис особи, яка її подає. У випадку ж подання скарги в електронній формі, на останню повинен бути накладений кваліфікований електронний підпис у порядку, встановленому законодавством. Лише за цієї умови електронний документ матиме силу оригіналу і вважатиметься підписаним у встановленому законодавством порядку.

При цьому імперативний характер абзацу сьомого частини четвертої статті 37 Закону №1952-IV означає, що Мінюст не має права прийняти подану в електронній формі скаргу без використання кваліфікованого електронного підпису або без застосування засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри, і зобов`язаний повернути її скаржнику на підставі мотивованого рішення.

34. Як вже вказувалося вище та встановлено у ході розгляду цієї справи, оскаржуваний наказ МЮУ від 27 грудня 2023 року №4431/5, яким, серед іншого, тимчасово блоковано Державному реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці, прийнято за наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 на рішення Державного реєстратора від 15 червня 2022 року №63877018, яка була електронним додатком у PDF форматі до електронного листа, надіслана до Мінюсту засобами електронного зв`язку на електронні поштові адреси («callcentre@minjust.gov.ua» та «themis@minjust.gov.ua») та без накладення на неї кваліфікованого електронного підпису скаржника або його представника відповідно до вимог чинного законодавства.

35. За таких обставин правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі про те, що МЮУ повинно було повернути таку скаргу ОСОБА_2 на підставі абзацу сьомого частини четвертої статті 37 Закону №1952-IV як таку, що не підписана скаржником або його представником, а не розглядати її по суті порушених у ній питань, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ відповідача (у відповідній його частині пунктів 3, 5), є протиправним та підлягає скасуванню, адже не відповідає законодавству в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є незаконним. Тому, відповідно, необхідність у наданні судами оцінки підставам і мотивам прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, на чому наголошує МЮУ у касаційній скарзі, була відсутня, як і можливість стверджувати про втручання судами у дискреційні повноваження відповідача внаслідок розгляду скарги у сфері державної реєстрації прав по суті, адже у відповідача був лише один законний і можливий варіант реагування на подану скаргу ОСОБА_2 - прийняття мотивованого рішення про її повернення скаржнику.

36. Посилання ж МЮУ, що паперовий оригінал скарги ОСОБА_2 був власноруч підписаний ОСОБА_2 і його відсканована у PDF форматі копія направлена до МЮУ, як на обставину підписання такої скарги безпосередньо самим скаржником, не є прийнятними, адже отримана Мінюстом в електронній формі скан-копія паперової скарги, яка не містила оригіналу власноручного підпису ОСОБА_2 та не була скріплена його кваліфікованим електронним підписом, не відповідає статусу належного документа, який підлягає розгляду МЮУ по суті порушених у ньому питань. Оригінального ж екземпляру цієї скарги з особистим підписом скаржника або його представника безпосередньо до Мінюсту не надходило.

37. Враховуючи наведене у сукупності, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстав вважати висновок судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі щодо незаконності прийнятого МЮУ за наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 оскаржуваного наказу (у відповідній його частині пунктів 3, 5) таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права, немає й доводи касаційної скарги МЮУ не спростовують мотивів, покладених судами в основу своїх рішень.

38. При цьому Суд зазначає, що стаття 238 КАС України чітко визначає випадки, за яких суд закриває провадження у справі. Виходячи з цього, а також наведених вище висновків, яких дійшов Верховний Суд при перегляді судових рішень у цій справі, у суду апеляційної інстанції були відсутні процесуальні підстави для закриття провадження у справі, у тому числі згідно з пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України, на чому, однак, безпідставно наголошує МЮУ у касаційній скарзі. Відповідних умов, за яких підлягає застосуванню вказана норма Кодексу (оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень), у цій справі немає.

39. Суд також не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв`язку із розглядом апеляційної скарги за відсутності учасників справи, про які стверджується у касаційній скарзі, адже згідно з частиною першою статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою. Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження врегульовані статтею 262 КАС України, згідно з частинами п`ятою, шостою якої суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін якщо, зокрема, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

40. Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагали проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 травня 2024 року відмовив у задоволенні клопотання Мінюсту про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю сторін, закінчив підготовчі дії по справі та призначив її до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

41. Із доводів касаційної скарги не вбачається й те, що розгляд апеляційним судом апеляційної скарги здійснено у цій справі поза межами розумного строку, достатнього для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

42. У касаційній скарзі не наведено й інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги МЮУ зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

43. Відтак, Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог і, як наслідок, визнає необґрунтованими вимоги касаційної скарги МЮУ у зв`язку із цим.

44. Щодо ж до позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2, 4 наказу від 27 грудня 2023 року №4431/5, провадження у справі у частині яких було закрито судом першої інстанції, то в цій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядається, адже не оскаржується позивачем.

45. Разом з тим, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при ухваленні додаткового судового рішення у справі №420/1722/24 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, Суд виходить з наступного.

46. Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

47. Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до останніх в силу вимог пункту 1 частини третьої цієї ж статті належать витрати на професійну правничу допомогу.

48. Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

49. Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

50. Відповідно до статті 19 Закону України № 5076-VI від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

51. Згідно з частинами першою та другою статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

52. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя статті 30 Закону №5076-VI).

53. Крім того, за змістом статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно - виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року (далі - Правила адвокатської етики), розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

54. Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

55. Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

56. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

57. Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

58. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

59. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

60. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та матеріали справи свідчать про те, що 06 лютого 2024 року між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Грігоровою Г.Л. укладений договір №б/н про надання правової допомоги, пунктом 3.1 якого розмір гонорару адвоката визначений у розмірі 5000,00 грн. за одну годину роботи.

61. Згідно акту приймання-передачі послуг від 25 березня 2024 року адвокатом були надані юридичні послуги вартістю 32500,00 грн., які включають: зустріч з клієнтом та консультація - 5000 грн. (1 год.); участь у підготовчому засіданні 13 лютого 2024 року - 2500 грн. (0,5 год.); ознайомлення з матеріалами справи - 2500 грн. (0,5 год.); складання та подання відповіді на відзив - 5000 грн. (1 год.); складання та подання доказів засобами через підсистему «Електронний суд» - 2500 грн. (0,5 год.); участь у підготовчому засіданні 12 березня 2024 року - 5000 грн. (1 год.); участь у судовому засіданні 21 березня 2024 року - 5000 грн. (1 год.); складання та подання заяви про стягнення судових витрат - 5000 грн. (1 год.).

62. З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, а також врахувавши обставини конкретно цієї справи, суть виконаних послуг, практику Верховного Суду відносно спірних правовідносин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов переконання, що з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, впливу наданих послуг на кінцевий результат, співмірним й обґрунтованим розміром заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, який не суперечитиме вимогам КАС України, буде 5000,00 грн., а не 32500,00 грн., на якому наполягав представник позивача, а тому заяву про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково.

63. До того ж, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню, суди врахували й позицію МЮУ та надали правову оцінку поданому ним 03 квітня 2024 року запереченню на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, зазначивши про неспростування відповідачем розміру їх вартості у сумі 5000,00 грн.

64. В контексті наведеного слід зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, понесених витрат, але і, у певному сенсі, спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

65. Враховуючи викладене вище, Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для часткового задоволення заяви Державного реєстратора й стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 5000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

66. У касаційній же скарзі відповідач не наводить належних аргументів на спростування співмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій; водночас, як свідчать матеріали справи, позивачем було надано обґрунтування та подані відповідні докази на підтвердження розміру таких понесених витрат, які проаналізовані та враховані судами попередніх інстанцій.

67. Відсутні у касаційній скарзі МЮУ й мотиви щодо недотримання Державним реєстратором положень частини сьомої статті 139 КАС України в частині строків заявлення про намір подати докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Натомість наявні в матеріалах справи докази свідчать, що відповідні приписи КАС України позивачем порушено не було.

68. Відтак, доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судами процесуальних норм при розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

69. Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

70. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

71. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко А.І. Рибачук А.Ю. Бучик