Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №320/54812/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа №320/54812/25

адміністративне провадження № К/990/11819/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,

судді: Стародуб О.П., Чиркін С.М.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року (постановлену у складі судді-доповідача Попової О.Г., суддів Оксененка О.М. та Чуприни О.В.) у справі № 320/54812/25 за позовом заступника Генерального прокурора до Державної служби геології та надр України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Східницький полігон» про визнання протиправними дій, рішення, визнання протиправним та скасування спеціального дозволу,

УСТАНОВИВ :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2025 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави (далі -прокурор, позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра, відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Східницький полігон» (далі - ТОВ «Східницький полігон», третя особа), в якому просив:

- визнати протиправними дії Держгеонадра щодо видання наказу від 09 січня 2018 року № 08 у частині надання ТОВ «Східницький полігон» спеціального дозволу на користування надрами та видачі на підставі цього наказу спеціального дозволу від 01 серпня 2018 року № 6274;

- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. Голови Держгеонадра від 09 січня 2018 року № 08 в частині надання ТОВ «Східницький полігон» спеціального дозволу на користування надрами;

- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами від 01 серпня 2018 року № 6274, даний ТОВ «Східницький полігон» на користування - створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади тощо), у частині їх геологічного вивчення та збереження, вид корисної копалини - газ природний, нафта, конденсат.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

2. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 січня 2026 року залишив без розгляду позовну заяву заступника Генерального прокурора до Держгеонадра, за участю третьої особи ТОВ «Східницький полігон», про визнання протиправними дій, рішення, визнання протиправним та скасування спеціального дозволу.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції керувався тим, що прокурор пропустив установлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строк звернення до адміністративного суду, а наведені прокурором обставини не можуть бути причиною для поновлення строку звернення до суду з позовом.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

3. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09 лютого 2026 року апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року повернув особі, яка її подала, зазначивши, що додані до апеляційної скарги документи не містять жодних доказів того, що Максим Крим є особою, уповноваженою на підписання апеляційної скарги як заступник Генерального прокурора у цій справі.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. У березні 2026 року заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 320/54812/25, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, неправильно застосував норми матеріального права, а саме - положення статті 1311 Конституції України, статей 1, 6-8, 15, 23, 24 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), а також порушив норми процесуального права, зокрема положення статей 53, 242, 298 КАС України.

На обґрунтування вимог касаційної скарги прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції надав неправильне тлумачення положень відповідних норм (стаття 1311 Конституції України, статті 1, 6-8, 15, 23, 24 Закону № 1697-VII), зі змісту яких слідує, що в системі органів прокуратури найвищим органом є Офіс Генерального прокурора очолюваний Генеральним прокурором, який має першого заступника і заступників. У свою чергу, зазначає, що Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники є прокурорами Генеральної прокуратури.

На думку скаржника, оскільки зі змісту статей 5 та 53 КАС України вбачається, що право на звернення до суду має саме прокурор, а право на звернення до суду апеляційної інстанції належить прокурору, який брав участь у справі або прокурору вищого рівня, відповідно, заступник Генерального прокурора є належним суб`єктом звернення до суду апеляційної інстанції у цій справі, що прямо слідує з положень законодавства.

З огляду на це, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно вказав на відсутність повноважень у заступника Генерального прокурора Максима Крима на подання апеляційної скарги, не врахувавши при цьому правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 квітня 2020 року у справі № 160/3801/19 та від 13 червня 2023 року у справі № 580/8729/21.

Позиція інших учасників справи

5. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу прокурора не подавали, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7. У касаційній скарзі прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції з огляду на неправильне застосування положень статей 1, 6-8, 15, 23, 24 Закону № 1697-VII та порушення норм процесуального права (положень статей 53, 242, 298 КАС України) необґрунтовано повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України.

8. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

9. Пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

10. Частинами другою та третьою цієї ж норми Основного Закону України визначено, що організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

11. Відповідно до статті 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

12. Згідно з частиною першою статті 7 цього ж Закону визначено, що систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

13. Частиною другою статті 8 Закону № 1697-VII передбачено, що Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та не більше п`яти заступників, у тому числі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

14. Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1697-VII прокурором органу прокуратури є, зокрема, Генеральний прокурор, перший заступник Генерального прокурора та заступник Генерального прокурора.

15. Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

16. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС України).

17. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 КАС України).

18. За змістом частин першої та третьої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів, зокрема, держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо відсутній відповідний орган, уповноважений здійснювати такий захист.

19. Частиною третьою статті 24 цього Закону передбачено право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня, до яких належать, зокрема, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники.

20. Водночас частиною сьомою цієї статті встановлено, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

21. Отже, системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що заступнику Генерального прокурора як прокурору вищого рівня надано право на подання апеляційної скарги на судове рішення в адміністративній справі, незалежно від участі у розгляді цієї справи в суді першої інстанції.

22. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сам факт наявності такого законодавчо визначеного повноваження у заступника Генерального прокурора не означає, що адміністративний суд звільнений від обов`язку перевірити, чи належить конкретній особі, яка підписала апеляційну скаргу, відповідний процесуальний статус та чи мала вона на момент вчинення процесуальної дії право діяти як прокурор, зазначений у законі.

23. Такий висновок слідує безпосередньо з процесуальної природи права на апеляційне оскарження, реалізація якого пов`язується не лише з наявністю відповідної норми закону, яка визначає коло уповноважених осіб, а й з необхідністю встановлення того, що конкретна апеляційна скарга подана та підписана саме такою особою.

24. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не встановлював та не стверджував відсутності у заступника Генерального прокурора як такого повноважень на подання апеляційної скарги.

25. Натомість суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу особі, яка її подала, керувався тим, що до апеляційної скарги не було додано жодного належного доказу, який би підтверджував, що Максим Крим на момент її підписання та подання обіймав посаду заступника Генерального прокурора та, відповідно, був особою, яка в силу закону мала право діяти в інтересах держави у цій справі та підписувати апеляційну скаргу.

26. При цьому до апеляційної скарги не було додано наказу про призначення на посаду, належним чином засвідченої копії службового посвідчення прокурора або іншого документа, з якого безпосередньо вбачався б відповідний службовий статус особи, яка підписала апеляційну скаргу.

27. Згідно зі статтею 21 Закону № 1697-VII прокурори мають службове посвідчення, а порядок його вручення визначений цим Законом.

28. Наведене додатково свідчить про те, що статус особи як прокурора та зайняття нею відповідної посади є юридично значущими обставинами, які за необхідності можуть бути підтверджені відповідними документами.

29. Відтак помилковим є довід касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції фактично визнав відсутність у Максима Крима повноважень на подання апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, не заперечуючи передбаченого законом права заступника Генерального прокурора на апеляційне оскарження судового рішення незалежно від його участі в розгляді справи, констатував відсутність у матеріалах, поданих разом з апеляційною скаргою, доказів того, що особа, яка її підписала, є саме заступником Генерального прокурора.

30. Таким чином, доводи касаційної скарги ґрунтуються на ототожненні двох різних за своїм змістом юридичних питань, зокрема, наявності у визначеної законом категорії прокурорів права на апеляційне оскарження та підтвердження того, що конкретна фізична особа належить до цієї категорії прокурорів. Наявність першого не усуває необхідності встановлення другого.

31. Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах від 16 квітня 2020 року у справі № 160/3801/19 та від 13 червня 2023 року у справі № 580/8729/21, Суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

32. Зокрема, у постанові від 13 червня 2023 року у справі № 580/8729/21 Верховний Суд указав, що забезпечуючи представництво інтересів держави, заступник керівника обласної прокуратури наділений правом подавати апеляційну скаргу на судове рішення.

33. Таким чином, наведений висновок стосується саме обсягу процесуальних повноважень відповідного прокурора як суб`єкта апеляційного оскарження та не містить положення про те, що наявність передбаченого законом статусу прокурора не потребує його підтвердження у випадках, коли з матеріалів справи та доданих до процесуального документа матеріалів такий статус не вбачається.

34. Своєю чергою у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 160/3801/19 Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що апеляційну скаргу було подано від імені прокуратури та підписано першим заступником прокурора області, а інформація про те, що ця особа обіймає відповідну посаду, була публічно доступною. Відтак, за висновком Верховного Суду, викладеною у цій постанові, суд апеляційної інстанції, маючи можливість встановити цю обставину, не надав їй належної оцінки, що стало підставою для визнання необґрунтованим повернення апеляційної скарги.

35. Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції керувався відсутністю у матеріалах, поданих разом з апеляційною скаргою, доказів належного статусу особи, яка її підписала та подала.

36. При цьому сам скаржник, посилаючись на те, що Максим Крим є заступником Генерального прокурора, у касаційній скарзі не зазначає, який саме документ, доданий до апеляційної скарги, підтверджував цю обставину, а також не наводить переконливих доводів щодо того, що суд апеляційної інстанції мав у своєму розпорядженні належний доказ відповідного статусу та безпідставно його не врахував.

37. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо її подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

38. Таким чином, у цій справі апеляційний суд, встановивши, що до апеляційної скарги не додано документів, які підтверджують, що Максим Крим є заступником Генерального прокурора, обґрунтовано дійшов висновку про повернення особі, яка її подала апеляційної скарги, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України.

39. Такий підхід відповідає положенню частини сьомої статті 24 Закону № 1697-VII, відповідно до якого повноваження прокурорів здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

40. Отже, посилання на норму Закону, яка визначає право заступника Генерального прокурора подавати апеляційну скаргу не може замінити встановлення факту, що особа, яка здійснила таку процесуальну дію, має саме відповідний статус.

41. Верховний Суд також звертає увагу, що вимога щодо належного підтвердження процесуального статусу особи не є формальністю, яка не має юридичного значення. Встановлення особи, яка підписала процесуальний документ, її статусу та обсягу наданих їй повноважень є необхідною передумовою для вирішення питання про те, чи породжує такий документ передбачені законом процесуальні наслідки.

42. В іншому випадку саме лише зазначення у тексті апеляційної скарги певної посади особи, яка її підписала, фактично унеможливило б перевірку судом наявності в особи відповідного процесуального статусу та створювало б ситуацію, за якої процесуальні права органу або посадової особи могли б реалізовуватися без належного підтвердження суб`єкта їх здійснення.

43. З огляду на вищевикладене, Суд доходить висновку про те, що посилання прокурора у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме - положень статей 1311 Конституції України, 1, 6- 8, 15, 23, 24 Закону № 1697-VII та порушення норм процесуального права, зокрема положень статей 53, 242, 298 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

44. При цьому Верховний Суд наголошує, що такий висновок не заперечує і не обмежує передбаченого частиною третьою статті 24 Закону № 1697-VII права заступника Генерального прокурора на подання апеляційної скарги, а лише констатує, що для реалізації цього права у конкретній справі має бути встановлено, що відповідна процесуальна дія вчинена саме особою, яка має визначений законом статус та відповідні процесуальні повноваження.

45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

46. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

47. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують. Тому касаційна скарга заступника Генерального прокурора має бути залишена без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.

48. Оскільки колегія суддів залишає без змін ухвалу суду апеляційної інстанцій, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не перерозподіляються.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 320/54812/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді: О.П. Стародуб

С.М. Чиркін