Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №580/11208/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 580/11208/24

адміністративне провадження № К/990/12944/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павленко Мар`яна Василівна, на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року (суддя Руденко А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року (судді: Чаку Є.В., Єгорова Н.М., Коротких А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення порушених прав та стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та обставин справи

ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України.

Наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 10 жовтня 2024 року №2190 «Про застосування дисциплінарних стягнень відносно окремих поліцейських ГУНП» до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

На виконання зазначеного дисциплінарного стягнення наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 23 жовтня 2024 року №383 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 24 жовтня 2024 року на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

11 листопада 2024 року представник позивача звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, зокрема, оскаржив наказ по особовому складу №383 о/с від 23 жовтня 2024 року.

У подальшому позивач доповнив позов вимогою про визнання протиправним та скасування наказу від 10 жовтня 2024 року №2190, яким безпосередньо застосовано дисциплінарне стягнення, реалізоване наказом по особовому складу №383 о/с.

Так, 06 січня 2025 року представник позивача засобами підсистеми «Електронний суд» подав позовну заяву у новій редакції, яка, серед іншого, містила вимогу про визнання протиправним та скасування наказу №2190.

08 січня 2025 року Головне управління Національної поліції в Черкаській області звернулося до суду з клопотанням про залишення позову у цій частині без розгляду, посилаючись на пропуск передбаченого частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України п`ятнадцятиденного строку звернення до адміністративного суду.

На обґрунтування клопотання відповідач зазначав, що позивача було ознайомлено з наказом №2190 24 жовтня 2024 року, а отже строк для його оскарження на момент заявлення відповідної вимоги сплив.

Представник позивача проти клопотання заперечував. Зокрема, зазначав, що належного ознайомлення позивача з наказом №2190 не відбулося, копію цього наказу йому не було надано, а його поведінка 24 жовтня 2024 року не свідчила про відмову від ознайомлення з наказом, оскільки позивач просив надати його копію або можливість сфотографувати наказ для подальшого оскарження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року клопотання відповідача задоволено, а позовну заяву в частині вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Черкаській області від 10 жовтня 2024 року №2190 залишено без розгляду.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивача було ознайомлено з наказом про застосування дисциплінарного стягнення 24 жовтня 2024 року, тоді як самостійну вимогу про його скасування заявлено лише 06 січня 2025 року, тобто після закінчення п`ятнадцятиденного строку, а поважних причин пропуску цього строку позивач не навів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Погоджуючись із залишенням вимоги щодо наказу №2190 без розгляду, апеляційний суд основну увагу зосередив на обставинах ознайомлення позивача з дисциплінарним наказом №2190, зокрема на його зачитуванні 24 жовтня 2024 року, складенні акта про відмову від ознайомлення, отриманні копії цього наказу представником та подальшому поданні такої копії самим позивачем до суду.

Підстави касаційного оскарження

У касаційній скарзі представник позивача посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивача зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином момент, з якого позивач вважається ознайомленим із наказом № 2190, безпідставно ототожнили зачитування цього наказу та складення акта про відмову від ознайомлення з належним ознайомленням із його змістом, не врахували звернення позивача з проханням надати копію наказу або можливість його сфотографувати, а також не надали належної оцінки обставинам ненадання такої копії.

Крім того, скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції права його представника на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, безпідставне посилання апеляційного суду на клопотання про розгляд справи за відсутності апелянта, яке, за твердженням скаржника, ним не подавалося, а також на продовження судом першої інстанції розгляду процесуального питання під час оголошення сигналу повітряної тривоги.

У зв`язку з наведеним скаржник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

За пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України служба в Національній поліції належить до публічної служби.

Водночас особливості проходження служби в поліції, притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, реалізації дисциплінарних стягнень та їх оскарження врегульовані спеціальним законодавством - Законом України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Частина четверта статті 31 Дисциплінарного статуту, яка регулює порядок судового оскарження дисциплінарних стягнень, застосованих під час дії воєнного стану, встановлює п`ятнадцятиденний строк такого оскарження.

При цьому законодавець розмежував порядок визначення початку цього строку залежно від виду дисциплінарного стягнення.

Для дисциплінарних стягнень, не охоплених спеціальним правилом другого абзацу частини четвертої статті 31 Статуту, строк пов`язується з ознайомленням поліцейського з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Натомість у разі застосування звільнення з посади, пониження у спеціальному званні або звільнення зі служби в поліції п`ятнадцятиденний строк обчислюється з дня ознайомлення поліцейського з наказом по особовому складу про виконання відповідного дисциплінарного стягнення.

Такий підхід узгоджується з частиною третьою статті 22 Дисциплінарного статуту, відповідно до якої дисциплінарні стягнення, пов`язані зі звільненням з посади, пониженням у спеціальному званні та звільненням зі служби, реалізуються шляхом видання відповідного наказу по особовому складу.

Положеннями статей 118-123 КАС України врегульовано порядок обчислення, поновлення та наслідки пропуску процесуальних строків.

Частина перша статті 123 КАС України передбачає, що у випадку подання позову після закінчення встановленого законом строку без заяви про його поновлення або якщо наведені в такій заяві підстави визнані неповажними, позов підлягає залишенню без руху. Особі при цьому надається процесуальна можливість звернутися із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави його поновлення.

Частина третя статті 123 КАС України регулює випадок, коли факт пропуску строку виявлено вже після відкриття провадження у справі, та допускає залишення позову без розгляду у разі, якщо позивач не заявить про поновлення строку або наведені ним підстави будуть визнані неповажними.

Пункт 8 частини першої статті 240 КАС України пов`язує залишення позову без розгляду із дотриманням процедури, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За частиною першою статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, якщо закон не виключає можливості його поновлення, поновлюється судом за заявою учасника справи за умови визнання причин пропуску поважними.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованість передбачає встановлення всіх обставин, які мають значення для вирішення відповідного процесуального питання, оцінку доказів та аргументів сторін і наведення мотивів прийняття або відхилення істотних доводів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглядаючи судові рішення в межах статті 341 КАС України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними обставин і не вправі самостійно встановлювати нові обставини, вирішувати питання про достовірність доказів або надавати перевагу одним доказам над іншими.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є не законність застосованого до позивача дисциплінарного стягнення по суті, а правомірність залишення без розгляду позовної вимоги про скасування наказу № 2190 з підстав пропуску строку звернення до суду.

Колегія суддів передусім звертає увагу на неправильне визначення судами попередніх інстанцій правової норми, яка встановлює юридично значиму подію для початку перебігу спеціального п`ятнадцятиденного строку.

До позивача наказом №2190 застосовано дисциплінарне стягнення саме у виді звільнення зі служби в поліції.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню не загальне правило першого абзацу частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, а спеціальне правило другого абзацу цієї частини.

За змістом зазначеного правила визначальним для початку перебігу п`ятнадцятиденного строку є ознайомлення поліцейського не з наказом про застосування дисциплінарного стягнення, а з наказом по особовому складу про його виконання.

У спірних правовідносинах таким наказом є наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 23 жовтня 2024 року №383 о/с.

Суд першої інстанції, залишаючи вимогу про скасування наказу №2190 без розгляду, пов`язав перебіг строку саме з ознайомленням позивача 24 жовтня 2024 року з наказом №2190.

Такий підхід не відповідає спеціальному правилу другого абзацу частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту.

Апеляційний суд навів у своїй постанові належну норму права, однак цієї помилки фактично не усунув, оскільки, як свідчить зміст його постанови, подальше мотивування суду так само було зосереджене на обставинах зачитування позивачу наказу №2190, складення акта про відмову від ознайомлення з цим наказом, отримання його копії представником та подання копії наказу самим позивачем до суду.

Зазначені обставини можуть мати доказове значення для встановлення обізнаності позивача зі змістом дисциплінарного рішення, оцінки його поведінки, причин несвоєчасного заявлення певної позовної вимоги та вирішення питання про поважність причин пропуску строку.

Водночас такі обставини не змінюють визначеної законом юридично значимої події, з якою абзац другий частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у справах щодо оскарження дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби.

За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами позивач отримав копію наказу № 383 о/с 24 жовтня 2024 року.

Ця обставина має істотне значення для визначення дотримання позивачем спеціального строку звернення до суду. Водночас її встановлення не надає суду касаційної інстанції підстав самостійно визначати початок перебігу строку, встановлювати наслідки його пропуску та залишати оскаржувані судові рішення без змін, оскільки суди попередніх інстанцій неправильно визначили юридично значиму подію, з якою закон пов`язує початок такого строку.

Крім того, суди попередніх інстанцій не дотрималися передбаченої статтею 123 КАС України процедури вирішення питання про наслідки пропуску строку звернення до суду.

Як убачається з установленої судами хронології подій, позивач заявив вимогу про скасування наказу № 2190 у межах уже відкритого провадження у справі.

08 січня 2025 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про залишення цієї позовної вимоги без розгляду, посилаючись на пропуск строку звернення до суду.

Уже наступного дня, 09 січня 2025 року, суд першої інстанції розглянув це клопотання та застосував до позивача остаточний процесуальний наслідок у виді залишення відповідної частини позову без розгляду.

Водночас зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, що після встановлення судом пропуску строку звернення до суду відповідну позовну вимогу було залишено без руху, позивача повідомлено про такий висновок і надано йому можливість у встановленому статтею 123 КАС України порядку подати заяву про поновлення строку звернення до суду або навести інші підстави для його поновлення.

Як уже зазначалося, заперечення представника позивача проти клопотання відповідача ґрунтувалися передусім на тому, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки позивач не був належним чином ознайомлений із наказом № 2190.

Така процесуальна позиція не є тотожною заяві про поновлення вже визнаного судом пропущеним строку звернення до суду.

Особа, яка наполягає на своєчасності звернення, не зобов`язана до того, як суд відхилить цю позицію, передбачати протилежний висновок суду та одночасно обґрунтовувати поважність пропуску строку, наявність якого вона заперечує.

Саме тому стаття 123 КАС України передбачає проміжну процесуальну стадію, яка гарантує особі можливість відреагувати на висновок суду щодо пропуску строку до застосування наслідку, що припиняє подальший розгляд позовної вимоги.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 640/5645/19, відповідно до якого гарантії статті 123 КАС України щодо можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду або зазначити інші підстави для його поновлення застосовуються не лише на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, а й у разі, якщо факт пропуску строку виявлено після відкриття провадження.

Зазначений процесуальний підхід послідовно розвинуто Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2025 року у справі № 320/42545/23 та від 28 лютого 2025 року у справі № 240/3789/24.

Так, у справі № 320/42545/23 Верховний Суд, погодившись із застосуванням спеціального п`ятнадцятиденного строку звернення до суду, водночас визнав передчасним залишення позову без розгляду, оскільки суд не забезпечив належного з`ясування питання щодо поважності причин пропуску строку та не надав позивачу можливості навести інші причини його пропуску.

Аналогічний підхід застосовано у справі № 240/3789/24, у якій Верховний Суд виходив із того, що передбачений статтею 240 КАС України наслідок у виді залишення позову без розгляду не може бути застосований до завершення передбаченої статтею 123 цього Кодексу процедури, яка забезпечує особі можливість порушити питання про поновлення строку та викласти всі обставини, які вона вважає поважними.

Колегія суддів ураховує також постанову Верховного Суду від 12 серпня 2026 року у справі №380/25456/24.

У цій постанові Верховний Суд не відступив від наведених правових підходів, а розмежував відповідні процесуальні ситуації з огляду на дотримання судом передбаченої статтею 123 КАС України процедури.

Так, у справі №380/25456/24 після надходження клопотання відповідача суд першої інстанції не застосував остаточний процесуальний наслідок безпосередньо. Сторонам було надано можливість викласти свої позиції, суд дослідив додаткові докази, після чого окремою ухвалою залишив позов без руху та надав позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду. Позивач скористався наданою можливістю, навів додаткові причини пропуску строку та подав відповідні докази, які були оцінені судом, і лише після цього суд постановив ухвалу про залишення позову без розгляду.

Саме наявність такої послідовності процесуальних дій Верховний Суд визнав істотною відмінністю цієї справи від справ № 320/42545/23 та № 240/3789/24.

Обставини справи, що переглядається, за встановленою судами процесуальною хронологією суттєво відрізняються від обставин справи № 380/25456/24.

Клопотання відповідача про залишення позовної вимоги без розгляду подано 08 січня 2025 року, а вже 09 січня 2025 року суд першої інстанції застосував остаточний процесуальний наслідок у виді залишення цієї вимоги без розгляду. При цьому окремої процесуальної стадії, на якій після відхилення судом позиції позивача про своєчасність звернення йому було б запропоновано заявити про поновлення строку або навести інші причини його пропуску, суд не забезпечив.

Отже, правовідносини у цій частині є більш подібними до процесуальних ситуацій, розглянутих Верховним Судом у справах № 320/42545/23 та № 240/3789/24, ніж до обставин справи №380/25456/24.

Колегія суддів ураховує також правові підходи Великої Палати Верховного Суду щодо застосування процесуальних строків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що встановлення скорочених строків звернення до суду у спорах щодо публічної служби саме по собі не порушує право на доступ до суду. Такі строки забезпечують юридичну визначеність і спрямовані на оперативне врегулювання правовідносин, пов`язаних із проходженням та припиненням публічної служби.

Такий правовий підхід, зокрема, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/241/21 та надалі підтверджено у практиці Великої Палати Верховного Суду.

Отже, встановлений Дисциплінарним статутом п`ятнадцятиденний строк є обов`язковим і підлягає застосуванню за наявності передбачених законом підстав.

Водночас забезпечення юридичної визначеності передбачає дотримання встановленої законом процесуальної процедури не лише учасниками справи, а й судом.

Інститут строків звернення до суду та інститут їх поновлення утворюють єдиний процесуальний механізм. Суд не може застосовувати його лише в частині несприятливого наслідку для особи, ігноруючи процесуальні гарантії, які закон установив до настання такого наслідку.

Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/241/21 не спростовує цього висновку.

У зазначеній справі оцінювалися інші фактичні та процесуальні обставини, зокрема тривалий період бездіяльності особи, встановлені судовими рішеннями обставини пропуску строку та надання стороні можливості висловити свою позицію щодо відповідного процесуального питання.

Натомість у справі, що переглядається, питання щодо дотримання спеціального строку виникло стосовно додатково заявленої позовної вимоги вже в межах відкритого провадження, було порушене відповідачем 08 січня 2025 року та наступного дня завершилося залишенням цієї вимоги без розгляду.

За таких обставин посилання суду першої інстанції лише на те, що позивач не навів поважних причин пропуску строку, не є достатнім для застосування наслідків, передбачених статтею 123 КАС України, якщо йому перед цим не було забезпечено передбаченої законом процесуальної можливості такі причини навести такі причини після того, як суд дійшов висновку про пропуск строку та відхилив його позицію щодо своєчасності звернення.

Окремої уваги потребує також процесуальна природа заяви позивача від 06 січня 2025 року.

Суди встановили, що первісний позов уже стосувався наказу №383 о/с, яким реалізовано дисциплінарне стягнення, застосоване наказом №2190.

Отже, обидва акти перебувають у межах одного комплексу дисциплінарних правовідносин: наказ №2190 є актом застосування дисциплінарного стягнення, а наказ №383 о/с - актом його виконання.

Проте сама функціональна пов`язаність цих актів не означає автоматично, що дата первісного звернення з вимогою про скасування №383 о/с поширюється на пізніше заявлену вимогу щодо наказу №2190.

Так само не можна автоматично вважати кожне доповнення позовних вимог абсолютно новим позовом, не визначивши його процесуальної природи за правилами статті 47 КАС України.

Суд першої інстанції мав з`ясувати, чи становила заява від 06 січня 2025 року допустиму зміну предмета позову, збільшення взаємопов`язаних позовних вимог у межах уже існуючого спору, чи заявлення нової самостійної вимоги, а також які процесуальні наслідки така кваліфікація має для перевірки строку звернення до суду.

Оскаржена ухвала аналізу цього питання не містить.

Суд апеляційної інстанції цього недоліку також не усунув.

З огляду на межі касаційного перегляду Верховний Суд не вправі встановлювати відповідні обставини, та на їх підставі вирішувати питання, яке не отримало належного процесуального вирішення судами попередніх інстанцій.

Так само Верховний Суд у цьому касаційному провадженні не оцінює, чи є поважними можливі причини пропуску строку.

Вирішення цього питання належить до компетенції суду першої інстанції після надання позивачеві процесуальної можливості, передбаченої статтею 123 КАС України, та оцінки заявлених ним обставин і доказів.

Під час такого розгляду суду належить врахувати, що саме по собі ненадання особі копії дисциплінарного наказу не означає автоматичного непочатку перебігу спеціального строку, якщо закон прямо визначає іншу юридично значиму подію.

Водночас обставини поведінки позивача 24 жовтня 2024 року, його звернення з проханням надати копію наказу чи дозволити його фотографування, дії відповідача щодо надання чи ненадання документа, отримання матеріалів представником, фактична наявність копії наказу у позивача в листопаді 2024 року та час заявлення вимоги про його скасування можуть враховуватися при оцінці причин пропуску строку, якщо питання про його поновлення буде належним чином поставлено перед судом.

При цьому суд має оцінити відповідні обставини у сукупності, а не виходити лише з формального існування акта про відмову від ознайомлення.

Як установив суд апеляційної інстанції, з відеозапису подій 24 жовтня 2024 року вбачається, що позивач просив надати йому копію наказу або дозволити його сфотографувати для подальшого оскарження.

Такі дії за своїм зовнішнім змістом свідчать не про очевидне небажання дізнатися зміст документа, а про прагнення отримати його у формі, придатній для реалізації права на оскарження.

Остаточна оцінка значення цієї обставини, однак, має здійснюватися судом першої інстанції у належній процесуальній процедурі та з урахуванням того, що для стягнення у виді звільнення початок спеціального строку визначається другим абзацом частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що неправильне застосування судами частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту у взаємозв`язку з порушенням процедури, установленої статтями 121, 123, 240 КАС України, призвело до передчасного залишення частини позовних вимог без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи ухвалу суду першої інстанції, не усунув зазначених порушень, хоча відповідні питання мали визначальне значення для правильного вирішення процесуального спору.

За таких умов колегія суддів не вбачає необхідності надавати остаточну правову оцінку всім іншим доводам касаційної скарги, зокрема щодо відмови у проведенні відеоконференції, зазначення в постанові апеляційного суду про наявність клопотання щодо розгляду справи без участі апелянта та проведення судового засідання під час повітряної тривоги.

Встановлених порушень норм матеріального та процесуального права достатньо для скасування оскаржених судових рішень, а оцінка інших доводів не змінює визначеного процесуального наслідку касаційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

За частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення незаконного судового рішення, що перешкоджає подальшому провадженню.

У цій справі порушення судами вимог частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, статей 47, 121, 123, 240, 242 КАС України призвело до передчасного припинення розгляду вимоги позивача щодо наказу №2190.

Усунення цих порушень потребує продовження розгляду справи судом першої інстанції.

Під час продовження розгляду суду належить визначити юридично значиму дату початку перебігу спеціального строку відповідно до другого абзацу частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту; надати належну процесуальну кваліфікацію заяві позивача від 06 січня 2025 року відповідно до статті 47 КАС України; у разі встановлення факту пропуску строку забезпечити позивачеві можливість скористатися процедурою, встановленою статтею 123 КАС України; після цього надати оцінку всім наведеним сторонами обставинам та доказам і постановити судове рішення відповідно до закону.

Скасування оскаржених судових рішень не означає висновку Верховного Суду ані про дотримання позивачем п`ятнадцятиденного строку, ані про наявність поважних причин його пропуску, ані про протиправність наказу №2190.

Ці питання не були предметом належного завершеного процесуального розгляду та мають бути вирішені судом першої інстанції з дотриманням наведених правових висновків.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та направлення справи для продовження розгляду питання про остаточний розподіл судових витрат на цій стадії не вирішується.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павленко Мар`яна Василівна, задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі №580/11208/24 скасувати.

Справу №580/11208/24 в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 10 жовтня 2024 року №2190 направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді М.В. Білак

В.М. Соколов