Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №380/21101/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/21101/25 пров. № А/857/44971/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

з участю секретаря Майстрів Ю.І.,

представника позивача Вовк І.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Шумелди Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року про закриття провадження у справі № 380/21101/25 за первісним адміністративним позовом Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача — Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису,-

суддя в 1-й інстанції Чаплик І.Д.,

час ухвалення рішення 31 липня 2026 року,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення 31 липня 2026 року,

в с т а н о в и в :

Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача — Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 вернулася в суд зустрічним позовом до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року закрито провадження у справі №380/21101/25 в частині вимог за первісним позовом Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача — Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 про зобов`язання власника квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 відновити частину пам`ятки архітектури, а саме: приведення території пам`ятки до стану, який існував до початку виконання будівельних робіт, за рахунок відповідача.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що враховуючи норми Закону України “Про охорону культурної спадщини”, згідно яких усі обов`язки власник пам`ятки зобов`язаний виконувати і без укладеного охоронного договору, право органу місцевого самоврядування на звернення до суду із позовом щодо виконання обов`язків із приведення пам`ятки до належного стану, із її реставрації, ремонтних робіт тощо, є безумовним.

Представник Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року скасувати та прийняти постанову, якою направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили, просять ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з”явилися, належним чином повідомлялися про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки їхня явка в суді апеляційної інстанції не є обов”язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав, а саме.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спеціальний закон (ст. 21 Закону України “Про охорону культурної спадщини”) чітко встановлює спосіб захисту інтересів держави в суді уповноваженим на це органом охорони культурної спадщини у разі, якщо пам`ятці загрожує пошкодження, руйнування чи знищення внаслідок недобросовісних дій або бездіяльності власника пам`ятки, що має місце у спірних в цій справі правовідносинах, а саме - шляхом пред`явлення позову про викуп пам`ятки. Іншого правового регулювання закон не містить.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2025 (інформаційна довідка № 440078274) квартира АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ОСОБА_1 (власник), на підставі договору купівлі-продажу № 256 від 27.03.2025 посвідченим приватним нотаріусом Лозинською О.М. Львівського міського нотаріального округу Львівської області.

Згідно даних Переліку пам`яток культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення у Львівській області, житловий будинок XX ст., за адресою: м. Львів, вул. Патріарха Любомира Гузара ,24 є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 5484-Лв), внесена в перелік пам`яток місцевого значення згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради № 227 від 17.07.1990 та наказом Міністерства культури та інформаційної політики України “Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України” від 18.01.2021 № 14 (охоронний № 5484-Лв).

На Гарячу лінію міста Львова 13.05.2025 надійшло звернення мешканки ОСОБА_3 щодо здійснення самовільних будівельних робіт у внутрішньому подвір`ї в будинку на вул. Патріарха Л.Гузара, 24, з облаштуванням системи водовідведення із прокопуванням траншеї без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

16.05.2025 Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради винесено припис (№ 0004-вих-72215), в якому зазначено про виявлені порушення в будинку на вул. Патріарха Л.Гузара, 24, який внесено в перелік пам`яток місцевого значення, а саме на території пам`ятки проведено самовільні роботи з облаштування системи водовідведення із прокопуванням траншеї без отримання письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини, що є порушенням вимог ч.1,2 ст.24, ч.1 ст.22 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, та висунуто вимогу в термін до 16.07.2025 усунути виявлені порушення на території пам`ятки шляхом приведення прибудинкової території до попереднього стану. Припис виданий ОСОБА_1 , про отримання якого нею здійснено відмітку на приписі 21.05.2025.

08.08.2025 начальником юридичного відділу управління охорони та використання об`єктів культурної спадщини Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Карнидалом Вікторем Васильовичем проведено візуальне обстеження житлового будинку по АДРЕСА_2 . За результатами візуального обстеження 08.08.2025 складено акт візуального обстеження будинку на вул. Патріарха Л.Гузара у м. Львові, з якого вбачається недотримання вимог ст. 24, ст. 27 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, а саме: власником квартири № 4 в будинку № 24 на вул. Патріарха Любомира Гузара у м.Львові у внутрішньому подвір`ї здійснено самовільні будівельні роботи з облаштуванням системи водовідведення із прокопуванням траншеї без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини та не виконано вимог припису про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини від 16.05.2025 за №0004-вих-77215. Додаток фотофіксація.

З метою захисту об`єкта культурної спадщини, розташованого у м. Львові на вул.Гузара Любомира Патріарха, 24, приведення його у відповідність до вимог законодавства про охорону культурної спадщини, Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради, керуючись положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини”, звернувся до суду із вимогою про відновлення частини пам`ятки архітектури по вул. Гузара Любомира Патріарха у м. Львові.

Водночас ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини від 16.05.2025 №0004-вих.-72215, покликаючись як на відсутність повноважень у Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради для винесення вказаного припису, так і на відсутність підстав для його винесення.

Згідно Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (п. б ч. 10 ст. 32), до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад ( сфері у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, молодіжної політики, фізкультури і спорту, утвердження української національної та громадянської ідентичності) належить забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

Згідно ст. 3 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі – органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:

1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території;

2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України;

3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та в історичних ареалах населених місць;

4) забезпечення дотримання режиму використання пам`яток місцевого значення, їх територій, зон охорони;

5) забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

6) організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини;

7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини;

8) організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;

9) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;

10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;

11) укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону та ін.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Законом України “Про охорону культурної спадщини” передбачено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Система правових заходів із запобігання руйнуванню є окремим видом заходів, поруч із заходами фінансовими, матеріально-технічними чи іншими.

При цьому, заходи визначені ст. 21 є фінансовими і передбачають намір виключно держави отримати у власність пам`ятку культурної спадщини, що буде неефективним способом захисту для органу місцевого самоврядування. Адже мета позову не прагнення змінити форму власності пам”ятки, а захистити об”єкт культурної спадщини (його частини) від бездіяльності його власника.

При цьому суд першої інстанції фактично обмежив аналіз спірних правовідносин положеннями статті 21 Закону та не надав належної оцінки іншим спеціальним нормам Закону України “Про охорону культурної спадщини”, які встановлюють обов`язки для фізичних та юридичних осіб незалежно від того, чи є вони власниками пам`ятки в цілому.

Водночас судом першої інстанції взагалі не було надано належної оцінки іншим положенням Закону України “Про охорону культурної спадщини”, які безпосередньо регулюють питання реагування на діяльність, що створює загрозу пам`ятці, а також наслідки завдання їй шкоди.

Так, відповідно до статті 29 Закону України “Про охорону культурної спадщини” на фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам`ятки, створює загрозу її знищення, руйнування, пошкодження чи спотворення пам`ятки, покладається обов`язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам`ятки в належному стані за власні кошти.

Відповідно до статті 30 цього Закону органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної? спадщини.

Крім того, частина третя статті 47 Закону України “Про охорону культурної спадщини” встановлює, що юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям, зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе – відшкодувати шкоду відповідно до закону.

Таким чином, зазначені положення Закону встановлюють самостійні правові механізми реагування на порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини та правові наслідки завдання шкоди пам`ятці, які не зводяться до механізму, передбаченого статтею 21 Закону.

При цьому наведені норми мають безпосереднє значення для вирішення питання щодо можливості звернення органу охорони культурної спадщини із вимогами, спрямованими на усунення наслідків порушення та відновлення пам`ятки, оскільки законодавством передбачено обов`язок відповідних осіб вжити заходів для запобігання загрозі пам`ятці, обов`язок органів охорони культурної спадщини реагувати на відповідні порушення, а також обов`язок особи, яка завдала шкоди пам`ятці, відновити її.

Отже, суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність у позивача можливості звернення із заявленими вимогами, обмежився оцінкою положень статті 21 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, не дослідивши у системному взаємозв`язку положення статей 29, 30 та 47 цього Закону, які встановлюють інші передбачені законодавством механізми реагування та відновлення пам`ятки у разі порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Відтак висновок суду про відсутність правових підстав для звернення позивача із заявленими вимогами є передчасним, оскільки питання можливості такого звернення не могло бути вирішене виключно на підставі статті 21 Закону та правової позиції Верховного Суду у справі No 420/28679/23 без дослідження інших норм спеціального законодавства, які регулюють відповідні правовідносини.

Таким чином, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції помилково застосував ст. 21 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, оскільки, по- перше, виконавчий орган місцевого самоврядування не звертався і, в силу своїх повноважень, не міг звертатись за захистом інтересів держави; по-друге, судом не враховано інші норми Закону України “Про охорону культурної спадщини”, які надають можливість органам місцевого самоврядування звертатись із відповідними позовами, та норми міжнародного права.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України).

Так, Законом N 165-V ( 165-16 ) від 20.09.2006 в України ратифіковано КОНВЕНЦІЮ про охорону архітектурної спадщини Європи.

Вказаною Конвенцією закріплено норму про те, що кожна Сторона зобов`язується:

1. вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини;

2. за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Кожна Сторона зобов`язується (ст. 5 Конвенції):

1. запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини;

2. запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються. З цією метою кожна Сторона зобов`язується запровадити, якщо вона цього ще не зробила, законодавство, яке:

a) вимагає подання до відповідного компетентного органу

будь-якого плану зруйнування або зміни вигляду пам`яток, що вже охороняються або щодо яких здійснюється процедура забезпечення охорони, а також будь-якого плану зміни функціонально прив`язаної до них території;

b) вимагає подання до відповідного компетентного органу будь-якого плану, що стосується архітектурного ансамблю або будь-якої його частини чи

визначного місця і передбачає:

- зруйнування будівель,

- спорудження нових будівель,

- значну зміну вигляду, яка переінакшує характеристики будівель або визначних місць;

c) дозволяє державним органам вимагати від власника об`єкта архітектурної спадщини, що охороняється, здійснювати необхідні роботи або виконувати такі роботи самим, якщо власник не може їх виконати;

d) дозволяє примусове відчуження об`єктів архітектурної спадщини, що знаходяться під охороною.

Кожна Сторона зобов`язується в межах своєї компетенції забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини. У відповідних випадках він може зобов`язати правопорушника зруйнувати новоспоруджену будівлю, якщо вона не відповідає встановленим вимогам, або реставрувати об`єкт спадщини, що охороняється, до його первісного вигляду (ст. 9).

Отже, з огляду на норми міжнародного законодавства, відповідні органи охорони культурної спадщини мають право вимагати від власника об`єкта культурної спадщини проведення необхідних робіт (реставрації?) – з метою запобігти його спотворенню, руйнуванню або знищенню.

Окрім того, згідно ч. 1 ст. 22 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону (ч. 1 ч. 4 ст. 23).

Так, до обов`язків власника (користувача), зокрема, належать (постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 No 1768): Дотримання режимів використання пам`ятки (її частини); Здійснення продажу, передачу у володіння, користування чи управління пам`ятки (її частини) тільки після письмової згоди органу охорони; утримання пам`ятки (її частини) відповідно до вимог норм і правил пожежної безпеки, в належному санітарному та технічному стані; утримання території пам`ятки упорядженою, не проводити земляних робіт на території пам`ятки без погодження з органом охорони, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам`ятці. Не робити будь-яких прибудов до пам`ятки, не переробляти її як ззовні, так і всередині, без спеціального письмового дозволу органу охорони.

Не використовувати пам`ятку (її частину) як постійне або тимчасове житло, якщо таке використання не передбачено цим договором. Погоджувати в установленому порядку з органом охорони розміщення написів та позначок на пам`ятці, її частинах та елементах, на її території. Здійснювати розміщення реклами на пам`ятці виключно на підставі дозволу, виданого відповідно до Закону України “Про рекламу”.

У разі коли пам`ятка (її частина) вважається придатною для екскурсійного відвідування, забезпечувати за можливості доступ до пам`ятки (її частини) з метою її екскурсійного відвідування. Безперешкодно допускати представників органу охорони чи уповноважених ним осіб для здійснення контролю за дотриманням правил утримання зазначеної пам`ятки та режиму використання пам`ятки (її частини), її території та для її наукового обстеження.

Негайно повідомляти органу охорони про будь-яке руйнування, пошкодження, аварію чи іншу обставину, що заподіяла шкоду пам`ятці (її частині), і своєчасно вживати заходів для приведення пам`ятки (її частини) в належний стан. Своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки (її частини) і роботи з упорядження території пам`ятки. Проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи в строки, передбачені пунктом 13 охоронного договору, а у разі потреби – у строки, визначені окремим розпорядженням органу охорони. Проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом органу охорони.

Копії матеріалів про проведення обмірів та дослідження пам`ятки, а також копію науково-проектної документації безоплатно передавати органу охорони протягом десяти календарних днів після її затвердження. Власник (користувач) несе відповідальність за збереження пам`ятки (її частини) (постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 No 1768).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України).

З огляду на вказане, а також норми Закону України “Про охорону культурної спадщини”, згідно яких усі обов`язки власник пам`ятки зобов`язаний виконувати і без укладеного охоронного договору, право органу місцевого самоврядування на звернення до суду із позовом щодо виконання обов`язків із приведення пам`ятки до належного стану, із її реставрації, ремонтних робіт тощо, забезпечується КАС України.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права.

Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.308,315,320,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року про закриття провадження у справі № 380/21101/25 - скасувати, а матеріали справи направити суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.