Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №140/5870/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/5870/25 пров. № А/857/48067/25

Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П.І.,

суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року (головуючий суддя Плахтій Н.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Волинської обласної прокуратури (далі також відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу передбаченої законодавством додаткової заробітної плати, а саме надбавки в розмірі 15% від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, що пов`язана з роботою з документами, які становлять державну таємницю, за такі періоди: жовтень, листопад та грудень 2012 року; січень, травень та червень 2013 року; липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2014 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року; січень, лютий, березень, червень та серпень 2016 року; січень, червень, липень, листопад та грудень 2017 року; березень 2018 року; серпень, вересень, жовтень та листопад 2020 року; січень, лютий, серпень та жовтень 2021 року; березень, квітень, травень, червень, жовтень та грудень 2022 року; січень та грудень 2023 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одним платежем передбачену законодавством додаткову заробітну плату, а саме надбавку в розмірі 15% від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, що пов`язана з роботою з документами, які становлять державну таємницю, за такі періоди: жовтень, листопад та грудень 2012 року; січень, травень та червень 2013 року; липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2014 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року; січень, лютий, березень, червень та серпень 2016 року; січень, червень, липень, листопад та грудень 2017 року; березень 2018 року; серпень, вересень, жовтень та листопад 2020 року; січень, лютий, серпень та жовтень 2021 року; березень, квітень, травень, червень, жовтень та грудень 2022 року; січень та грудень 2023 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з жовтня 2012 року по грудень 2024 року (до 12.12.2024) він працював в органах прокуратури Волинської області, зокрема, в прокуратурі Камінь-Каширського району Волинської області, Маневицькій місцевій прокуратурі Волинської області та Камінь-Каширській окружній прокуратурі Волинської області.

З 15.10.2012 до 14.05.2013 та з 28.07.2014 до 13.12.2024, тобто до дати звільнення з органів прокуратури Волинської області позивач мав допуск та доступ до державної таємниці за формою 2. При цьому за умовами своєї професійної діяльності він також постійно працював із відомостями, що становлять державну таємницю та мають ступінь секретності ("таємно" та "цілком таємно"). Однак, як стверджує позивач, не за всі місяці з жовтня 2012 року по грудень 2024 року надбавка за роботу в умовах режимних обмежень йому встановлювалася та виплачувалась.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Волинської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати йому надбавки в розмірі 15% від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, що пов`язана з роботою з документами, які становлять державну таємницю, а тому за захистом своїх прав звертається до суду.

Одночасно позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що про вибіркове нарахування та виплату йому спірної надбавки він дізнався з відповіді відповідача, яку отримав в лютому 2025 році та до якої були додані розрахункові листи за 2012-2024 роки. Крім того, вказав на те, що до 19.07.2022 питання нарахування та виплати заробітної плати будь-якими строками звернення до суду не обмежувалося.

Процесуальні дії суду та учасників справи в суді першої інстанції

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та поновлено такий строк. Відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

23.06.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.

08.10.2025 від позивача надійшло клопотання про надання додаткових доказів, а саме наказів керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області № 36рсо від 16.07.2021 та № 16рсо від 13.12.2024 про припинення доступу до державної таємниці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Волинської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% від посадового окладу за жовтень, листопад та грудень 2012 року; січень, травень та червень 2013 року; липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2014 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, серпень, вересень та жовтень, 2015 року; січень, лютий, березень, червень та серпень 2016 року; січень, червень, липень, листопад та грудень 2017 року; березень 2018 року; жовтень та листопад 2020 року; січень, лютий, серпень та жовтень 2021 року; березень, квітень, травень, червень, жовтень та грудень 2022 року; січень та грудень 2023 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року.

Зобов`язано Волинську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% від посадового окладу за жовтень, листопад та грудень 2012 року; січень, травень та червень 2013 року; липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2014 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, серпень, вересень та жовтень, 2015 року; січень, лютий, березень, червень та серпень 2016 року; січень, червень, липень, листопад та грудень 2017 року; березень 2018 року; жовтень та листопад 2020 року; січень, лютий, серпень та жовтень 2021 року; березень, квітень, травень, червень, жовтень та грудень 2022 року; січень та грудень 2023 року; січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд виходив із того, що позивач мав допуск до державної таємниці, а характер його роботи передбачав роботу по забезпечення режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці у спірні періоди, а отже, є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за весь період проходження служби на вказаних посадах.

Також суд звернув увагу на те, що у разі коли особа має відповідний доступ до державної таємниці і за умовами своєї професійної діяльності працює з відомостями, що становлять державну таємницю, їй повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень. Тому той факт, що у спірні періоди не видавалися накази про встановлення і виплату позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання позивачем роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці і, як наслідок, невиплати цієї надбавки.

Крім того, на думку суду, відсутність факту постійної праці позивача з відомостями, що становлять державну таємницю, не є визначальним, оскільки поняття "постійно" не залежить від кількості виготовлених такою особою документів або часу витраченого на роботу з такими документами, інформацією, а головним критерієм є наявність відповідного допуску до державної таємниці та практична реалізація права на такий допуск відповідно до функціональних обов`язків посадовою особою. При цьому обсяг функціональних обов`язків позивача, пов`язаних з доступом до державної таємниці, не може виконуватися періодично та в незначній кількості.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі Волинська обласна прокуратура просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення вимог процесуального закону та невідповідність зроблених судом висновків фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Апелянт наголошує, що порядок виплати працівникам органів прокуратури України надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень регламентований нормативно-правовими актами, в тому числі наказами Генерального прокурора України, та передбачає виплату такої надбавки лише особам, які постійно працюють в умовах режимних обмежень. Списки відповідних працівників щомісячно формується керівниками, зокрема, окружних прокуратур та передаються до обласних прокуратур на опрацювання. За результатами їх розгляду складається довідка встановленої форми та у подальшому видається наказ про виплату надбавки конкретним працівникам відповідної прокуратури за виконання роботи, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Скаржник твердить, що позивач працював в органах прокуратури Волинської області з 24.10.2012 до 12.12.2024 і у ті місяці коли він дійсно здійснював свої повноваження за посадою в умовах режимних обмежень, тобто при виконанні роботи працював з відомостями, що становлять державну таємницю, з дотриманням вищезазначеного порядку йому виплачувалася спірна надбавка на підставі наказів обласної прокуратури. За інші періоди від прокуратури Камінь-Каширського району, Маневицької місцевої прокуратури та Камінь-Кашнрської окружної прокуратури, в яких працював позивач, до погоджених з режимно-секретним органом цих прокуратур списків працівників, які працювали в умовах обмежень, позивач не включався, відтак наказами за відповідні місяці надбавка до посадового окладу, у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, йому не встановлювалася та не виплачувалася.

При цьому відповідач зауважує, що Волинська обласна прокуратура не володіє та не може володіти інформацією про наявність у працівника окружної прокуратури (міжміськрайпрокуратури, місцевої прокуратури) допуску та доступу до державної таємниці, форми допуску до державної таємниці, а також про фактичну роботу з матеріальними носіями секретної інформації та ступінь її секретності.

Окремо апелянт вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом та вважає, що початок перебігу тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, необхідно обчислювати з дня звільнення позивача з органів прокуратури. Позивач звільнений згідно із наказом від 11.12.2024 № 1635к, тоді позов як пред`явив у травні 2025 року, тобто поза межами строку, встановленого законом.

Позиція іншої сторони

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач зазначає, що він мав допуск і доступ до державної таємниці, працював в умовах режимних обмежень з інформацією з грифом "таємно" та "цілком таємно", у зв`язку з цим відповідач встановив йому надбавку у розмірі 15% до посадового окладу. Проте така надбавка протиправно не виплачувалась у періоди з 15.10.2012 до 14.06.2013 та з 28.07.2014 до 13.12.2024.

Позивач звертає увагу на те, що робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо відповідна робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, а тому у неї виникає право на отримання компенсації.

Позивач наголошує, що виконувані ним посадові обов`язки передбачали роботу із забезпечення режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, що, у свою чергу, є підставою для отримання надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

Щодо строку звернення до суду, то позивач зазначає, що адміністративні справи з вимогами щодо перерахунку та виплати належної працівникові заробітної плати за період після 19.07.2022 мають враховувати редакцію норми частини першої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зокрема, перебіг строку звернення до суду слід обраховувати з моменту отримання працівником підтверджуючої довідки про нараховані та виплачені суми заробітної плати (грошового забезпечення). Водночас щодо позовних вимог після указаної дати, тобто до яких застосовується тримісячний строк звернення до суду, такий строк позивачем дотримано, оскільки отримавши від відповідача на свій запит розрахункові листи за період 2012-2024 роки та дізнавшись про вибіркове нарахування та виплату такої надбавки, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Апеляційне провадження відкрито ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2025, постановленою колегією у складі судді-доповідача Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.

Наказом голови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.206 № 41/к/тв суддю ОСОБА_2 відраховано з 05.02.2026 зі штату суду у зв`язку із звільненням у відставку згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 05.02.2026 № 160/0/15-26.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 26.03.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи між суддями Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу від 26.03.2026 суддею-доповідачем для розгляду справи визначено суддю Сала П.І.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у складі судді-доповідача Сала П.І., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б. справу прийнято до свого провадження з призначенням до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. При цьому відмовлено у задоволенні клопотання сторін про апеляційний розгляд справи у судовому засіданні.

Установлені судом обставини справи

Позивач ОСОБА_1 з 24.10.2012 до 12.12.2024 працював в органах прокуратури Волинської області, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , а саме:

- з 24.10.2021 до 27.05.2013 - на посаді головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць прокуратури Камінь-Каширського району Волинської області;

- з 28.05.2013 до 05.11.2013 - стажистом на посаді прокурора прокуратури міста Нововолинська Волинської області;

- з 06.11.2013 до 26.05.2014 - стажистом на посаді прокурора прокуратури Камінь-Каширського району Волинської області (тимчасово, на період відсутності постійного працівника);

- з 27.05.2014 до 20.04.2015 - на посаді прокурора прокуратури Камінь-Каширського району Волинської області;

- з 21.04.2015 до 14.12.2015 - на посаді старшого прокурора прокуратури Камінь-Каширського району Волинської області;

- з 15.12.2015 до 12.03.2021 - на посаді начальника Камінь-Каширського відділу Маневицької місцевої прокуратури Волинської області;

- з 15.03.2021 до 12.12.2024 - на посаді прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури, звідки звільнений наказом від 11.12.2024 № 1635к у зв`язку з переведенням на посаду прокурора Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.

Відповідно до листа Камінь-Каширської окружної прокуратури від 20.01.2025 № 51-151ВИХ-25, під час роботи в органах прокуратури Волинської області ОСОБА_1 мав допуск та доступ до державної таємниці за формою 2, зокрема:

- з 15.10.2012 до 14.06.2013 - перебуваючи на посаді головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць прокуратури Камінь-Каширського району;

- з 28.07.2014 до 13.12.2024 - перебуваючи на посадах прокурора прокуратури Камінь-Каширського району, старшого прокурора прокуратури Камінь-Каширського району, начальника Камінь-Каширського відділу Маневицької місцевої прокуратури, прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури.

Наказом Камінь-Каширської окружної прокуратури від 13.12.2024 № 16рсо доступ до державної таємниці ОСОБА_1 припинено у зв`язку із звільненням з посади прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури та припиненням діяльності, пов`язаної з державною таємницею у Камінь-Каширській окружній прокуратурі.

31.12.2024 позивач звернувся до відповідача з запитом на отриманням інформації щодо надання, продовження, припинення та скасування йому допуску та доступу до державної таємниці із зазначенням їх дати, строку та форми за весь час його роботи в органах прокуратури Волинської області (з 2012) та надання конкретних розрахунків про нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

Листом Волинської обласної прокуратури від 20.01.2025 № 21-12вих-25 позивачу надіслано розрахункові листи за 2012-2024 роки із відомостями про нараховану та виплачену за цей період заробітну плату та її складові.

З вказаних розрахункових листів вбачається, що доплата за доступ до державної таємниці встановлювалася та виплачувалась позивачу у періоди з лютого по квітень 2013 року, з листопада по грудень 2015 року, з квітня по травень 2016 року, в липні 2016 року, з лютого по травень 2017 року, з серпня по жовтень 2017 року, з січня по лютий 2018 року, з квітня по грудень 2018 року, з січня 2019 року по липень 2020 року, у грудні 2020 року, з березня по липень 2021 року, у вересні 2021 року, з листопада по лютий 2022 року, з липня по вересень 2022 року, у листопаді 2022 року, з лютого по листопад 2023 року.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив надбавку в розмірі 15% від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, що пов`язана з роботою з документами, які становлять державну таємницю, за весь період роботи в органах прокуратури, в тому числі за: жовтень-грудень 2012 року; січень, травень, червень 2013 року; липень-грудень 2014 року; січень-червень, серпень-грудень 2015 року; січень-березень, червень, серпень 2016 року; січень, червень, липень, листопад, грудень 2017 року; березень 2018 року; серпень-листопад 2020 року; січень, лютий, серпень, жовтень 2021 року; березень-червень, жовтень, грудень 2022 року; січень, грудень 2023 року; січень-грудень 2024 року, позивач 30.05.2025 звернувся до суду з цим позовом.

Оцінка апеляційним судом висновків суду першої інстанції, рішення якого переглядається, та доводів учасників справи

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України від 21.01.1994 № 3855-XII "Про державну таємницю" (далі - Закон № 3855-XII).

Частиною першою статті 21 цього Закону визначено, що в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 3855-XII залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";

форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";

форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно",

а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.

Згідно з частиною другою статті 22 Закону № 3855-XII допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 30 Закону № 3855-XII передбачено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 затверджено Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення № 414).

Вказане Положення, згідно з його пунктом 1, визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших державних органів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, у тому числі визначеним частиною шостою статті 27 Закону України "Про державну таємницю" особам, доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності яким надається за посадою (крім Голови Верховного Суду, Голови Конституційного Суду України) (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).

Відповідно до пункту 2 Положення № 414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації:

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків;

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків;

відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.

За змістом пункту 5 Положення № 414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Згідно з пунктом 6 Положення № 414 персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.

Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 802/74/15-а сформував висновок, згідно з яким положення статті 30 Закону № 3855-XII та пункти 2, 5 Положення № 414 слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.

Щодо останнього, то для вирішення питання про те, чи умови праці особи передбачають роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю, необхідно насамперед з`ясувати обсяг функціональних обов`язків цієї особи за посадою та умови (вимоги, критерії), яким повинна відповідати особа для того, щоб бути призначеною на цю посаду та/або виконувати роботу/завдання, пов`язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю. Це можна встановити, зокрема, на підставі посадових інструкцій, внутрішніх відомчих документів та/або підзаконних нормативних актів, які містять вимоги для зайняття певної посади у відповідному органі або регламентують порядок виконання робіт/завдань, що вимагають доступу до державної таємниці.

Якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов`язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов`язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.

Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці.

Наведений правовий висновок щодо застосування приписів статті 30 Закону України "Про державну таємницю" та пунктів 2, 5 Положення № 414 підтриманий також у постановах від 25.07.2019 у справі № 296/6615/17, від 27.05.2020 у справі № 806/2056/18 та від 28.01.2021 у справі № 240/229/20.

Водночас у вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Тобто, якщо обсяг функціональних обов`язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону України "Про державну таємницю" залежить від ступеня секретності.

Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.

Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону України "Про державну таємницю" виникає право на отримання компенсації.

Аналізуючи правові підстави для нарахування та виплати щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень та узагальнюючи цитовані вище правові позиції Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції висновує, що необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), водночас компенсація не обов`язково залежить від виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі. Положення статті 30 Закону № 3855-XII та пунктів 2, 5 Положення № 414 свідчить, що право на отримання компенсації (надбавки) виникає із встановленням їй допуску до державної таємниці та зайняття посади з режимними обмеженнями, в умовах яких вона через свої професійні обов`язки працює постійно. Наявність режимних обмежень покладає на керівника органу імперативний обов`язок видати розпорядчий документ про призначення надбавки, а факт її фактичної невиплати не спростовує виконання особою роботи, пов`язаної з державною таємницею.

Здійснюючи апеляційний перегляд, колегія суддів звертає особливу увагу на постанову Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 520/18808/21 із правовідносинами, що є подібними до цієї справи.

Так, у вказаній справі суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки щомісячна надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, що пов`язана з роботою з документами, які становлять державну таємницю, призначається саме за фізичне виконання найманим працівником відповідного обсягу роботи (тобто за працю), а не за сам факт наявності допуску до державної таємниці, у той час як факт праці позивача із інформацією з кола державної таємниці у спірні проміжки часу матеріалами справи не доведений. При цьому суд послався на те, що позивач не долучив до позову доказів ведення у спірні проміжки часу перманентної роботи із документами та інформацією категорії - державна таємниця або належності до категорії осіб, які постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, адже такими вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт, згідно з укладеними договорами, займаються розробленням, виготовленням/обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

У свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково суд апеляційної інстанції вважав, що якщо обсяг функціональних обов`язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону України "Про державну таємницю" залежить від ступеня секретності. Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці. Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону України "Про державну таємницю" виникає право на отримання компенсації. При цьому суд зазначив, що факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи відповідача про відсутність факту постійної праці позивача з відомостями, що становлять державну таємницю, оскільки в даному випадку поняття "постійно" не залежить від кількості виготовлених такою особою документів або часу витраченого на роботу з такими документами, інформацією, а головним критерієм в даному випадку є наявність відповідного допуску до державної таємниці та практична реалізація права на такий допуск відповідно до функціональних обов`язків посадовою особою. Також суд наголосив, що обсяг функціональних обов`язків позивача, пов`язаних з доступом до державної таємниці не може виконуватися періодично та в незначній кількості. Матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач мав допуск до державної таємниці та відповідно до функціональних обов`язків виконував службові обов`язки (роботу), які передбачали наявність такого допуску, та відповідно до нього застосовувалися обмеження, які передбачені для осіб, які мають право на доступ до державної таємниці.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції у справі № 520/18808/21, відповідач (обласна прокуратура) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного адміністративного суду в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник указав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 30 Закону України "Про державну таємницю" та пунктів 2, 5 Положення № 414 про можливість отримання прокурором компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці за наявності у особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці.

Скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції проігноровані норми статті 30 Закону України "Про державну таємницю" та пунктів 2, 5 Положення № 414, відповідно до яких необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі, не надано оцінку врегулювання питання виплати прокурорам надбавок враховуючи накази Генерального прокурора від 10.02.2020 № 82 "Про порядок виплати працівникам органів прокуратури України надбавки до посадових окладів у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці", Генеральної прокуратури України від 01.09.2016 № 313 "Про порядок виплати працівникам органів прокуратури України надбавки до посадових окладів у зв`язку роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці", Положення про розміри і порядок виплати працівникам органів прокуратури України надбавки до посадового окладів у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 19.02.2013 № 24.

Скаржник наголошував, що допуск до державної таємниці за суттю та правовою природою є виключно дозволом на роботу із інформацією категорії - державна таємниця, проте не є безумовним доказом фактичного виконання прокурором такої роботи, а підставою виплати компенсації є включення працівника до наказу про встановлення надбавки за роботу в умовах режимних обмежень до посадових окладів відповідно до виконаної роботи.

Крім того, скаржник посилався на те, що правовідносини, що досліджувались судом апеляційної інстанції у справах № 802/74/15-а, № 296/6615/17, № 806/2056/18 та № 240/229/20 не є подібними до правовідносин у справі що розглядається, оскільки, предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин різні. Зазначав, що посилаючись на вищевказані висновки судом апеляційної інстанції не враховано, що посада позивача не передбачає постійну роботу пов`язану з доступом до державної таємниці.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги та надавши оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, згаданою вище постановою від 28.09.2023 у справі № 520/18808/21 касаційну скаргу обласної прокуратури залишив без задоволення.

При цьому Верховний Суд зауважив, що на час розгляду касаційної скарги вже сформовано правовий висновок щодо застосування приписів статті 30 Закону України "Про державну таємницю" та пунктів 2, 5 Положення № 414, який викладений, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 802/74/15-а, від 25.07.2019 у справі № 296/6615/17, від 27.05.2020 у справі № 806/2056/18, від 28.01.2021 у справі № 240/229/20.

Доводи скаржника про відсутність правових підстав для нарахування позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за відсутності наказів про встановлення такої надбавки за займаною посадою, Верховний Суд визнав необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач мав допуск до державної таємниці, а характер його роботи передбачав роботу по забезпечення режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, а отже, є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби на вказаних посадах.

Верховний Суд також відхилив посилання скаржника на те, що наявність допуску до державної таємниці не є безумовним доказом фактичного виконання громадянином такої роботи, а підставою виплати компенсації є включення працівника до наказу про встановлення надбавки за роботу в умовах режимних обмежень до посадових окладів відповідно до виконаної роботи, зазначивши, що оскільки у разі коли особа має відповідний доступ до державної таємниці і за умовами своєї професійної діяльності працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень.

Отже, той факт, що у спірний період не видавалися накази про встановлення і виплату позивачу по справі надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання позивачем роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці і як наслідок невиплати цієї надбавки.

Крім того, Верховний Суд визнав безпідставними доводи скаржника про відсутність факту постійної праці позивача з відомостями, що становлять державну таємницю, оскільки у даному випадку поняття "постійно" не залежить від кількості виготовлених такою особою документів або часу витраченого на роботу з такими документами, інформацією, а головним критерієм в даному випадку є наявність відповідного допуску до державної таємниці та практична реалізація права на такий допуск відповідно до функціональних обов`язків посадовою особою. При цьому обсяг функціональних обов`язків позивача, пов`язаних з доступом до державної таємниці не може виконуватися періодично та в незначній кількості.

Таким чином, ключові доводи Волинської обласної прокуратури, наведені в апеляційній на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 спростовуються зазначеними вище висновками Верховного Суду у справі за № 520/18808/21, які в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування.

Повертаючись до встановлених судом обставин у цій справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно з відомостями трудової книжки позивач в період з 24.10.2012 до 27.05.2012 працював на посаді головного спеціаліста із питань захисту державних таємниць прокуратури Камінь-Каширського району, з 27.05.2014 по 12.03.2021 обіймав посади прокурора, старшого прокурора прокуратури Камінь-Каширського району, прокурора та начальника Камінь-Каширського відділу Маневицької місцевої прокуратури, з 15.02.2021 по 12.12.2024 займав посаду прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури.

Наказами прокурора Камінь-Каширського району Волинської області з основної діяльності від 10.12.2012 № 16, від 01.02.2013 № 7 про розподіл обов`язків між працівниками прокуратури визначено, що відповідальним за ведення таємного діловодства є головний спеціаліст із питань захисту державних таємниць прокуратури району ОСОБА_1 .

Також наказами керівника місцевої Маневицької прокуратури, керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури про уповноваження працівників Маневицької місцевої прокуратури, Камінь-Каширської окружної прокуратури здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, від 20.01.2020 № 1, від 24.07.2020 № 28, від 15.02.2021 № 7, від 19.03.2021 № 4, від 15.06.2021 № 32, від 15.11.2021 № 52, від 23.12.2021 № 56, від 01.08.2022 № 26, від 17.01.2023 № 2 призначено начальника Камінь-Каширського відділу місцевої прокуратури, прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури Антонюка В.В. здійснювати нагляд за додержанням законів оперативними підрозділами Маневицького ВП ГУНП у Волинській області та Державної установи "Маневицька виправна колонія (42)", Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України під час проведення оперативно-розшукової діяльності.

Водночас наказами керівника місцевої Маневицької прокуратури, керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури про розподіл обов`язків між працівниками Камінь-Каширського та Любешівського відділів Маневицької прокуратури, Камінь-Каширської окружної прокуратури від 21.01.2020 № 4, від 25.11.2020 № 421, від 19.03.2021 № 3, від 15.06.2021 № 31, від 08.10.2021 № 44, від 15.11.2021 № 51, від 23.12.2021 № 55, від 25.01.2022 № 7, від 14.06.2022 № 19, від 01.08.2022 № 25, від 17.01.2023 № 1, від 07.08.2023 № 14, від 16.08.2023 № 15, від 01.11.2023 № 23 від 27.12.2023 № 26, від 09.08.2024 № 22 визначено, що ОСОБА_1 встановлено обов`язок щодо забезпечення роботи відділу щодо захисту прав і свобод у сфері охорони дитинства, нагляду за додержанням законів під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення, оскарження судових рішень та виконання інших повноважень у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені неповнолітніми на території юрисдикції, контролю за якістю здійснення прокурорами процесуального керівництва на стадії досудового розслідування та їх участі у судовому провадженні; здійснення ведення обліку роботи прокурора з нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності (ОРД); нагляд за додержанням законів оперативними підрозділами Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області при проведенні оперативно-розшукової діяльності.

Накази за 2014-2019 роки з основної діяльності прокуратури Камінь-Каширського району та Маневицької місцевої прокуратури відповідачем на вимогу суду не надані, оскільки вони передані на постійне зберігання до Державного архіву Волинської області.

З огляду на виплату позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень впродовж 2015-2024 років, колегія суддів висновує, що у відповідний період умови роботи позивача передбачали роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю.

Отже, позивач мав допуск до державної таємниці та відповідно до функціональних обов`язків виконував службові обов`язки (роботу), які передбачали наявність такого допуску, та відповідно до нього застосовувалися обмеження, які передбачені для осіб, які мають право на доступ до державної таємниці.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач не заперечує факт виконання позивачем роботи/завдання, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, проте вказує на відсутність наказів про встановлення такої надбавки та не оскарження бездіяльності керівників відповідних прокуратур щодо неподання відповідних списків на виплату надбавки.

Разом з тим такі доводи відповідача є неспроможними, оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач мав допуск до державної таємниці, а характер його роботи передбачав роботу по забезпечення режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці у спірні періоди, а отже є підставою для отримання ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за весь період проходження служби на вказаних посадах.

Водночас, як уже зазначено вище, той факт, що у спірні періоди не видавалися накази про встановлення та виплату позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання позивачем роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці і, як наслідок, невиплати цієї надбавки.

Крім того, колегія суддів зауважує, що наділення керівника органу прокуратури повноваженнями затверджувати внутрішнє положення та визначати персональний склад осіб, які постійно працюють в умовах режимних обмежень, не означає наявності у нього дискреційного права на свій розсуд позбавляти працівника законодавчо встановленої компенсації.

Суд наголошує, що надбавка за роботу в умовах режимних обмежень є формою державної компенсації за факт перебування особи в умовах обмеження її конституційних прав і свобод, що пов`язано з отриманням допуску до державної таємниці. Її правовим підґрунтям є норми статті Закону України "Про державну таємницю" та пунктів 2, 5 Положення № 414, щодо застосування яких на сьогодні сформована практика Верховного Суду. Акти державного органу є формою організації внутрішнього документообігу та контролю всередині відомства, але вони не повинні обмежувати право працівника, який безпосередньо працює із секретними документами, на отримання відповідної надбавки. Оскільки чинне законодавство пов`язує її виплату з фактом надання доступу до державної таємниці, виконанням професійних обов`язків за посадою, яка передбачає роботу з відомостями, що становлять державну таємницю, та перебуванням у зв`язку з цим в умовах режимних обмежень, невиплата надбавки через не включення особи до щомісячних списків за відсутності скасування допуску не може вважатися правомірним.

При цьому колегія суддів відхиляє твердження скаржника щодо незалучення судом першої інстанції до участі у справі належних відповідачів, а саме прокуратури Камінь-Каширського району, Маневицької місцевої прокуратури та Камінь-Каширської окружної прокуратури, в яких безпосередньо працював ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з не проведенням Волинською обласною прокуратурою повного розрахунку у зв`язку із звільненням позивача з органів прокуратури Волинської області, внаслідок чого трудові відносини між сторонами припинились. Водночас беззаперечною є та обставина, що саме відповідач у спірний період здійснював нарахування та виплату позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

Таким чином, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин та підстави їх виникнення, неможливо стверджувати, що Волинська обласна прокуратура є неналежним відповідачем у цій справі чи що суд першої інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права, не залучивши до справи інших відповідачів.

При вирішенні справи судова колегія також вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом без поважних причин.

Сторони погоджуються з тим, що у даному випадку є застосовним строк звернення до суду, який встановлений статтею 233 КЗпП та становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.

Водночас згідно з усталеною позицією Верховного Суду у питанні застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у справах про перерахунок грошового забезпечення звільненого зі служби військовослужбовця, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період після 19 липня 2022 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, грошового атестата тощо.

Відповідний підхід сформовано у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, ухваленій у складі судової палати КАС ВС, якого дотримується Верховний Суд в подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі № 440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі № 420/3504/25, від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 та ін.

Наведені висновки колегія суддів вважає за можливе застосувати і до спірних правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Волинської області та звільнений з посади прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області наказом Волинської обласної прокуратури від 11.12.2024 № 1635к.

Відповідачем не доведено, що при звільненні позивачу було вручено письмове повідомлення (в розумінні положень статті 233 КЗпП України) про нараховані та виплачені суми при звільненні, з дня отримання якого розпочався перебіг тримісячного строку звернення до суду у спорі про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Доводи відповідача про те, що таким повідомленням є наказ про звільнення суд вважає безпідставними, оскільки з його змісту неможливо встановити факт та періоди виплати/невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

Натомість, як підтверджується матеріалами справи, вже 31.12.2024 позивач звернувся з заявою на адресу Волинської обласної прокуратури за інформацією щодо надання, продовження, припинення та скасування йому допуску та доступу до державної таємниці із зазначенням їх дати, строку та форми за весь час його роботи в органах прокуратури Волинської області та надання конкретних розрахунків про нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

Отримавши від відповідача розрахункові листи із відомостями про нараховану та виплачену заробітну плату за 2012-2024 роки, позивач без невиправданих зволікань звернувся до суду із цим позовом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", ''Белле проти Франції'', ''Ільхан проти Туреччини'', ''Пономарьов проти України'', ''Щокін проти України'' правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", заява № 35787/03, від 26 липня 2007 року).

В рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Есколано Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Також, згідно з постановою Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 1140/2209/18, суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку позивача протягом цього строку, на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк з поважних причин.

З огляду на викладене та враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Відтак, залишаючи без оцінки окремі аргументи скаржника, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Висновки за результатами розгляду скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною четвертою статті 317 КАС України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У решті (в частині відмови у задоволенні позову) законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не перевіряється з огляду на межі апеляційного перегляду справи.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат

Таким чином, судові витрати не розподіляються, оскільки рішення суду першої інстанції не змінюється/не скасовується.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 140/5870/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха