Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: транспорту та перевезення пасажирів
Дата: 29 вересня 2026 р.
Справа: №500/5127/24
Суддя: Нос Степан Петрович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/5127/24 пров. № А/857/29183/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 500/5127/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
суддя у І інстанції Мірінович У.А.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася у Тернопільській окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №067299 від 30.07.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області, 17.05.2024 здійснено перевірку транспортного засобу марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 , власник Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», під керуванням водія ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 .
Рейдова перевірка здійснювалась на підставі щотижневого графіку у період з 13.05.2024 по 19.05.2024 та направлення №000363 від 10.05.2024 на а/д Н-18 км 311 Івано-Франківська область.
Під час проведення заходів державного нагляду (контролю) водій ОСОБА_2 , надав для перевірки документи, а саме: своє посвідчення водія, свідоцтво НОМЕР_2 про реєстрацію транспортного засобу марки Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1 та Договір-замовлення №ОМ 902/21 від 09.02.2024 відповідно до умов якого позивач ФОП ОСОБА_1 (виконавець) зобов`язується виготовити та змонтувати меблі для фізичної особи-замовника.
Водієм було надано пояснення згідно яких перевізником вказаного перевезення є позивач – ОСОБА_1 , що зафіксовано у акті перевірки.
Як встановлено за наслідками перевірки, що вказаним транспортним засобом здійснювалися вантажні перевезення, однак товарно-транспортної накладної на вантаж для проведення перевірки надано не було, також у водія відсутня індивідуальна контрольна книжка, що є порушенням вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, відповідальність за вказане правопорушення передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 вказаного закону.
В акті графа «Пояснення водія про причини порушення» водій зазначив «Не згідний».
На підставі відомостей із ЄДРПОУ відповідачем встановлено, що позивач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з видами економічної діяльності «47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому» та «49.41 Вантажний автомобільний транспорт».
Листом від 30.05.2024 №46886/37/24-24 позивача повідомлено про призначення розгляду справи за актом рейдової перевірки №042902 від 17.05.2024 на 02.07.2024.
Позивач 17.06.2024 звернувся до відповідача із заявою про ознайомлення із матеріалами рейдової перевірки згідно акту №042902 та відео фіксацію перевірки.
02.07.2024 позивач прибув на розгляд справи, однак він був перенесений на 09.07.2024, про що його було повідомлено та вчинено відповідну відмітку на повідомленні про нову дату розгляду. Станом на 09.07.2024 дата розгляду справи також була перенесена на 30.07.2024. При цьому, з матеріалів справи слідує, що 29.07.2024 відповідач звернувся із запитом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», яке згідно з свідоцтвом про реєстрацію т/з НОМЕР_2 вказано власником перевіреного автомобіля у якому просив надати інформацію про те чи є вказане товариство власником транспортного засобу марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , якщо ні, то кому він був проданий чи переданий в оренду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» 29.07.2024 надало відповідь на запит із додатками, у якій повідомило, що є лізинговою компанією, яка надає транспортні засоби у фінансовий лізинг на умовах, визначених публічним договором, розміщеним на офіційному сайті товариства. Повідомило, що 08.10.2014 товариство за актом приймання-передачі на підставі договору фінансового лізингу АРТЕ000000000176167 Bdl_id- 100015470 від 2024-01-05 передано у платне користування та володіння транспортний засіб VOLKSWAGEN LT 46 '2006г. НОМЕР_1 vin- НОМЕР_4 у лізинг громадянину ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який із вказаної дати та до сьогоднішньої дати користується вказаним автомобілем.
Розгляд справи про порушення виявленого під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) згідно акту № АР 042902 від 17.05.2024 відбувся 30.07.2024, на якому був присутній позивач та його представник та яких було ознайомлено із усіма матеріалами, що сторонами не спростовується.
30.07.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Тернопільській області прийнято постанову №067299, якою за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, відповідальність за яке передбачено абз. 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III, застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00грн (арк. справи 34 зворот). Вказаному постанову позивачем отримано 07.08.2024, про що ним зазначено у позовній заяві.
Із скаргою на таку постанову до Державної служби України з безпеки на транспорті позивач не звертався.
Вважаючи, що підстави для притягнення його до такого виду відповідальності відсутні, позивач звернувся до суду із цим позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567).
Абзацом 1 пункту 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Згідно частини другої статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997.
Згідно глави 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до частини другої статті 49 №2344-ІІІ водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Згідно абзацу 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ передбачена відповідальність автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, за відсутності документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону №2344-ІІІ (в даному випадку - товарно-транспортної накладної), до осіб, які здійснюють перевезення вантажів, застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 17000 гривень).
Таким чином, товарно-транспортна накладна є обов`язковим документом, який має бути у водія при здійсненні ним перевезень вантажів.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що при рейдовій перевірці транспортного засобу марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 , зафіксовано здійснення перевезення вантажу (меблів) згідно Договору-замовлення №ОМ 902/21 від 09.02.2024 відповідно до умов якого позивач ФОП ОСОБА_1 (виконавець) зобов`язується виготовити та змонтувати меблі для фізичної особи-замовника. Вказаний транспортний засіб належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», яке у свою чергу є лізинговою компанією, що надає транспортні засоби у фінансовий лізинг та з 08.10.2014, за актом приймання-передачі на підставі договору фінансового лізингу АРТЕ000000000176167 Bdl_id- 100015470 від 2024-01-05 транспортний засіб VOLKSWAGEN LT 46 '2006г. НОМЕР_1 vin- НОМЕР_4 , - передало позивачу у платне користування та володіння у лізинг, яким він продовжує користуватись.
В ході рейдової перевірки водієм ОСОБА_2 надав пояснення згідно яких перевізником вказаного перевезення є позивач – ОСОБА_1 , що зафіксовано у акті перевірки. При перевірці встановлено порушення позивачем як автомобільним перевізником вимоги законодавства про автомобільний транспорт, а саме здійснено внутрішнє перевезення вантажу без товарно-транспортної накладної.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07.06.2010 (далі Положення №340).
Згідно пункту 6.3 Положення № 340 водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
За визначенням, яке міститься у Положенні № 340, тахограф - це контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Таким чином, водії, які здійснюють перевезення, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №200/7080/23, від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 та від 19 серпня 2019 року у справі № 823/5035/15.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що всупереч вимогам пункту 6.3. Положення №340 під час перевірки транспортного засобу у водія була відсутня оформлена індивідуальна контрольна книжка, що не спростовано позивачем, відтак, в спірних правовідносинах перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування відповідно до вимог Положення № 340.
Позивач не заперечує того, що на момент проведення рейдової перевірки у водія не було зазначених у акті перевірки документів, позаяк позовні вимоги обґрунтовано лише тим, що в цьому випадку позивач не є автомобільним перевізником в розумінні приписів Закону № 2344-III, а відповідачем, у свою чергу, не дотримано встановленого пунктом 25 Порядку №1567 двомісячного строку розгляду матеріалів рейдової перевірки.
Те, що позивач є автомобільним перевізником у спірних правовідносинах повністю підтверджено наданими відповідачем доказами, зокрема, актом приймання-передачі позивачу транспортного засобу VOLKSWAGEN LT 46 '2006г. НОМЕР_1 у платне користування та володіння на підставі договору фінансового лізингу АРТЕ000000000176167 Bdl_id-100015470 від 05.01.2024, яким він надалі продовжує користуватись (згідно письмових пояснень власника вказаного транспортного засобу), а також наданий водієм товаросупровідний документ на вантаж (меблі), зокрема, договір-замовлення №ОМ 902/21 від 09.02.2024.
Стосовно обґрунтувань позовних вимог порушенням вимог пункту 25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006, а саме: розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт поза межами встановленого двомісячного строку, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 250 Господарського кодексу України визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Згідно статті 250 Господарського кодексу України висновується, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання за порушення зазначеними суб`єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження.
Відтак, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб`єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Другий обмежувальний строк, встановлений у вказаній статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.
Відтак, при виявленні факту вчинення суб`єктом господарювання правопорушення під час здійснення господарської діяльності, суб`єкт владних повноважень, ухвалюючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.
Акт проведення перевірки складено 17 травня 2024 року, а оскаржену постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнято 30 липня 2024 року.
Наведене свідчить, що територіальний орган Укртрансбезпеки, фактично порушивши строк розгляду справи, передбаченого пунктом 25 Порядку №1567, застосував до позивача адміністративно-господарські санкції в межах строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України.
Вказані строки мають принципово різне значення, адже пункт 25 Порядку №1567 стосується строку розгляду суб`єктом владних повноважень справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а статтею 250 Господарського кодексу України визначено строк притягнення до відповідальності за таке порушення, який вираховується з дня його виявлення.
Отже, відповідач застосував адміністративно-господарський штраф в межах шестимісячного строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України, що свідчить про правомірність прийняття спірної постанови.
Висновок про застосування норм статті 250 Господарського кодексу України у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації Укртрансбезпекою повноважень, під час застосування статті 60 Закону № 2344-III, тобто застосування до автомобільних перевізників адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, викладено Верховним Судом у постанові від 16.08.2023 у справі 160/12371/22.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог повністю.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі №500/5127/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua