Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №380/24519/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24519/24 пров. № А/857/9801/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі № 380/24519/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

суддя у І інстанції Сидор Н.Т.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.10.2024 № ПШ107958 у розмірі 17 000,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відділу державного нагляду (контроль) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 12.09.2024 № 000562 проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а саме перевірку транспортного засобу Богдан, д.н.з. НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , за результатами якої складений акт від 17.09.2024 № 045498.

У акті перевірки зафіксовано виявлене порушення ст. 39 та 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», при здійсненні регулярних спеціальних перевезень по маршруту Львів - Яворів (57 км), у транспортному засобі відсутній тахограф, відсутній протокол повірки адаптації тахографу, чим порушено Наказ МТЗУ № 385 від 24.06.2010, паспорт маршруту не погоджено, в акті відповідності паспорту маршруту регулярних спеціальних перевезень умовам перевезень складається комісією утвореною відповідним організатором перевезень до якої входить представник відповідного організатора перевезень, Державної служби України з безпеки на транспорті та інформація про погоджені паспорти маршруту регулярних спеціальних перевезень не внесена до журналу обліку таких паспортів, чим порушено наказ МТЗУ № 278 від 07.05.2010.

У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частина 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення пасажирів за відсутності на момент перевірки документів визначених ст. 39 вказаного Закону.

Вказані обставини стали підставою для прийняття відповідачем постанови від 23.10.2024 № ПШ107958 про застосування адміністративно-господарського штрафу, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосований адміністративний штраф у розмірі 17000,00 грн згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач подав до Державної служби України з безпеки на транспорті скаргу на постанову від 23.10.2024 № ПШ107958 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

За результатами розгляду скарги постанову від 23.10.2024 № ПШ107958 про застосування адміністративно-господарського штрафу залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач не погоджуючись із згаданою постановою, звернувся з відповідним позовом до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 2344-III).

Частиною 7 ст. 6 Закон № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі – Положення № 103).

Пунктом 1 Положення № 103 врегульовано, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пункту 4 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно з пунктом 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок № 1567).

Пунктом 4 Порядку № 1567 передбачено, що державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до пункту 13 - 15 Порядку № 1567 графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Отже, відповідачу надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо автомобільних перевезень.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що посадовими особами Укртрансбезпеки 17.09.2024 проводилась перевірка транспортного засобу Богдан, д.н.з. НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , після проведеної якої складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17.09.2024 № 045498.

У вказаному акті перевірки зафіксовано виявлене порушення ст. 39 та 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: «при здійсненні регулярних спеціальних перевезень по маршруту Львів - Яворів (57 км), у транспортному засобі відсутній тахограф, відсутній протокол повірки адаптації тахографу, чим порушив Наказ МТЗУ № 385 від 24.06.2010, паспорт маршруту не погоджено, в АКТІ відповідності паспорту маршруту регулярних спеціальних перевезень умовам перевезень складається комісією утвореною відповідним організатором перевезень до якої входить представник відповідного організатора перевезень, Державної служби України з безпеки на транспорті та інформація про погоджені паспорти маршруту регулярних спеціальних перевезень не внесена до журналу обліку таких паспортів, чим порушено наказ МТЗУ № 278 від 07.05.2010.» Вказані обставини стали підставою для прийняття відповідачем спірної постанови.

Згідно статті 34 Закону № 2344-III встановлені вимоги до автомобільного перевізника, останній зобов`язаний: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирі.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно із частиною другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Із процитованого слідує, що перелік документів, визначений нормою закону для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, не є вичерпним.

Згідно статті 39 Закону, документами для регулярних пасажирських перевезень є:

- для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340).

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (п.1.3. Положення № 340).

Згідно пункту 6.1. Положення № 340 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до абзацу дванадцятого пункту 1.5. Положення № 340, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385).

Згідно пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до статті 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані, зокрема, організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.

Згідно статті 39 Закону № 2344-III передбачено необхідність наявності як у перевізника, так і у водія інших документів, передбачених законодавством. У свою чергу, пунктом 6.1. Положення № 340 вимагається обладнання автобусів, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, перевезення небезпечних вантажів діючими та повіреними тахографами, що передбачає наявність у водія протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу згідно з приписами Інструкції № 385.

Пунктом 6.3. Положення № 340 визначено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

При цьому, системний аналіз приписів Положення № 340 дозволяє дійти висновку, що пункт 6.3. Положення стосується усіх транспортних засобів, оскільки контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від маси транспортного засобу, протяжності маршрутів та інших обставин. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

Згідно з Положенням № 340, способами контролю водіїв є тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ, а у разі відсутності тахографу - індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17.

Позивачем не заперечувався факт здійснення автобусного перевезення, а тому позивач є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Під час рейдової перевірки, посадовими особами відповідача виявлено, що транспортний засіб Богдан, д.н.з. НОМЕР_1 не обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа.

Дана обставина не заперечується позивачем, проте останній посилаючись на пункт 6.3 Положення № 340 вважає, що за наявності у водія індивідуальної контрольної книжки водія, перевізник вправі не обладнувати транспортний засіб тахографом.

Законодавцем передбачена обов`язковість обладнання тахографом деяких категорій транспортних засобів, зокрема, обладнання автобусів, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, перевезення небезпечних вантажів, про що свідчить пункт 6.1. Положення № 340.

У випадку, передбаченому пунктом 6.1. Положення № 340, ведення водієм індивідуальної контрольної книжки не замінює обов`язок автомобільного перевізника використовувати для цього перевезення лише автомобіль, що обладнаний тахографом, а водія мати відповідні документи, які підтверджують його використання, а, враховуючи імперативні вимоги пункту 6.1. Положення № 340, саме для обладнання транспортних засобів для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, встановлення тахографів є обов`язком, а не правом.

Беручи до уваги, що позивачем надаються послуги з регулярних пасажирських перевезень за маршрутом «Львів-Яворів», що становить більше 50 км, суд приходить до висновку, що, згідно з вимогами пункту 6.1 Положення № 340, такий транспортний засіб, в обов`язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом, а для водіїв таких автомобілів, крім оформлення документів, визначених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», обов`язковою також була наявність документів, передбачених Інструкцією № 385, зокрема, протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

У акті перевірки також встановлено, що паспорт маршруту не погоджено, в акті відповідності паспорту маршруту регулярних спеціальних перевезень умовам перевезень складається комісією утвореною відповідним організатором перевезень до якої входить представник відповідного організатора перевезень, Державної служби України з безпеки на транспорті та інформація про погоджені паспорти маршруту регулярних спеціальних перевезень не внесена до журналу обліку таких паспортів чим порушено наказ МТЗУ № 278 від 07.05.2010.

Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2010 № 278 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2010 за № 408/17703 (далі - Порядок № 278) встановлює вимоги до паспортів автобусних маршрутів регулярних та регулярних спеціальних перевезень, процедуру розроблення, погодження та затвердження таких паспортів.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 278 автомобільний перевізник повинен забезпечити: водія автобуса, що здійснює перевезення пасажирів за маршрутом регулярних перевезень, - таблицею вартості проїзду (крім міських перевезень), схемою маршруту та копією затвердженого організатором перевезень розкладу руху; водія автобуса, що здійснює перевезення пасажирів за маршрутом регулярних спеціальних перевезень, - примірником паспорта маршруту з позначкою "В".

Згідно пункту 1.4 Порядку № 278 схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень пред`являються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення ними державного контролю та працівникам уповноважених підрозділів Національної поліції України.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 278 паспорт маршруту, серед іншого, включає: схему маршруту; копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень).

Згідно з п. 2.11 Порядку № 278 паспорт маршруту регулярних спеціальних перевезень повинен бути пронумерований і прошнурований та скріплений паперовим ярликом з написом: «Паспорт містить ___ сторінок, пронумерованих та прошнурованих». Ярлик підписується відповідальними особами та скріплюється печатками замовника послуг, перевізника і організатора перевезень. Один примірник паспорта маршруту регулярних спеціальних перевезень зберігається в організатора перевезень.

Пунктом 2.13 Порядку № 278 встановлено, що затвердження паспорта діючого автобусного маршруту регулярних перевезень (додаток 1) здійснюється перевізником.

Відповідно до пункту 4.4 Порядку № 278 паспорти маршрутів регулярних спеціальних перевезень з періодичністю не рідше ніж раз на два роки підлягають перегляду відповідними організаторами перевезень та уповноваженими підрозділами Національної поліції України на предмет відповідності відомостей, внесених до паспорта маршруту, вимогам безпеки та умовам перевезень. За результатами перегляду складається відповідний акт, який підшивається до паспорта маршруту.

При здійснені перевірки транспортного засобу Богдан, д.н.з. НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 водієм ОСОБА_2

наданий паспорт маршруту регулярних спеціальних перевезень, однак, в порушення вищезазначених норм, паспорт маршруту містить недоліки.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не заперечує вказаних недоліків, лише зазначає, що недоліки у паспорті маршруту є недоречними та не мають жодного відношення до реальних підстав притягнення до відповідальності. Окрім того, відповідач не має повноважень визнавати документи недійсними.

Отже, за таких обставин, порушення, зафіксовані в акті перевірки не спростовані позивачем.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Факт ненадання водієм під час перевірки документів, на підставі яких виконуються регулярні пасажирські перевезення, відповідно до вимог статті 39 Закону № 2344-ІІІ є доведеним.

Таким чином, відповідачем правомірно було винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу від 23.10.2024 № ПШ107958.

Стосовно дотримання процедури повідомлено про розгляд справи, суд зазначає наступне.

Абзацом першим п. 26 Порядку 1567 визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Абзацом другим п. 26 Порядку № 1567 передбачено, що про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Згідно абзацу першого п. 27 Порядку № 1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

Абзацом другим цієї ж норми встановлено, що за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Повідомлення про розгляд справи було надіслано на електронну адресу, яка за словами представника відповідача, наявна у системі «Шлях» серед реєстраційних даних позивача. Представник позивача зазначає, що у позивача відсутня офіційна адреса, а відтак останній був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи.

Пунктом 26 передбачено обов`язок посадових осіб Укртрансбезпеки повідомити уповноважену особу автомобільного перевізника про розгляд справи про порушення під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). Проте, вказаними нормами законодавства не передбачено точних вимог та критеріїв до офіційної електронної адреси.

Згідно з Положенням про Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті, Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті (далі – система Шлях) інформаційно-комунікаційна система, що становить сукупність автоматизованих систем, програмно-інформаційних комплексів, програмних, програмно-технічних та технічних засобів комунікації, що забезпечують логічне поєднання визначених інформаційних ресурсів, обробку та захист інформації, електронну інформаційну взаємодію з метою надання послуг та забезпечення реалізації державної політики з питань безпеки на наземному транспорті; суб`єкти системи Шлях апарат Укртрансбезпеки, її територіальні органи, інші державні органи, які використовують інформацію в системі Шлях для реалізації своїх повноважень.

Відповідно до 5 вказаного Положення, адміністратором системи Шлях є Укртрансбезпека. Укртрансбезпека як адміністратор системи Шлях здійснює: 1) адміністрування, технічну підтримку та безперебійне функціонування системи Шлях; 2) оновлення програмного забезпечення системи Шлях; 3) розроблення та здійснення заходів щодо захисту системи Шлях та інформації, що міститься в ній; 4) збереження інформації, що міститься в системі Шлях; 5) постійний моніторинг технічного стану системи Шлях та стану захищеності інформації, що міститься в ній; 6) супроводження механізмів електронної ідентифікації особи для доступу до інформаційних ресурсів системи Шлях; 7) надання користувачам доступу до системи Шлях та користування її інформаційними ресурсами; 8) ведення моніторингу дій користувачів у системі Шлях(зокрема, дані про відмітки часу входу, внесення ними відомостей до підсистем); 9) технічну та інформаційну підтримку користувачів системи Шлях, зокрема за допомогою відкритих вебресурсів, телефонного інформаційного центру, тощо; 10) навчання та методичне забезпечення користувачів системи Шлях; 11) укладення договорів на технічне обслуговування та залучення, у разі потреби, фахівців для виконання робіт з технічного супроводження обладнання системи Шлях; 12) введення в експлуатацію апаратних, програмних, технічних засобів комунікації та захисту інформації; 13) забезпечення електронної взаємодії між системою Шлях та іншими електронними інформаційними ресурсами державних органів та органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів інформаційного обміну.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана електронна адреса була внесена в систему «Шлях» як така, що належить позивачу, у відповідача як її адміністратора було достатньо підстав вважати її офіційною з огляду на вищезазначені норми права.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі №380/24519/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук