Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №607/25936/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/25936/24 пров. № А/857/37090/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 1 роти № 1 УПП в Хмельницькій області ДПП Корнєва Володимира Володимировича про скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Герчаківська О.Я.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

02 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 1 роти № 1 УПП в Хмельницькій області ДПП Корнєва Володимира Володимировича, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 967832 від 06 листопада 2024 року, а справу закрити.

На обгрунтування позовних вимог зазначає, що його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн у зв`язку з тим, що він не виконав вимогу дорожнього знаку 3.29 Обмеження швидкості руху 50 км/год, рухався зі швидкістю 74 км/год, чим перевищив швидкість на 24 км/год. Свою вину у скоєнні адміністративного правопорушення не визнає та вважає, що жодного правопорушення не вчиняв. Вказує, що 18 жовтня 2024 року близько 12 год. 15 хв. його, як водія було зупинено між населеними пунктами Антонівці та Перегінка Хмельницького району Хмельницької області (автошлях Н 03) за перевищення швидкості, та продемонстровано відеозапис із пристрою для фіксації порушень швидкісного режиму, на якому автомобіль рухався з швидкістю 74 км/год, при встановленому обмеженні в 50 км/год. Вийшовши з автомобіля і пройшовши в напрямку дорожнього знаку 3.31 «Обмеження максимальної швидкості» він не побачив будь-яких додаткових дорожніх знаків, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта. З огляду на те, що у разі коли дорожні знаки обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 встановлені з порушенням визначених цими Правилами вимог щодо їх введення чи з порушенням вимог національних стандартів або залишені після усунення обставин, за яких їх було встановлено, водій не може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством за перевищення встановлених обмежень швидкості руху. Вказує, що повідомив працівників патрульної поліції, що бажає скористатись своїм правом на відкладення розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності, отримав повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції на 9 годину 00 хвилин 25 жовтня 2024 року. 24 жовтня 2024 року ним на офіційну адресу електронної пошти відповідача надіслано клопотання про відкладення розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. 29 жовтня 2024 року він в телефонному режимі зв`язався з управлінням патрульної поліції в Хмельницькій області щодо уточнення дати розгляду, проте відповіді не отримав. 21 листопада 2024 року ним на пошті було отримано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 967832 від 06 листопада 2024 року, відповідно до якої на нього накладено адміністративне стягнення у розмірі 340 грн за те, що він не виконав вимогу д.з. 3.29 Обмеження швидкості руху. Стверджує, що його не було оповіщено про розгляд справи на 06 листопада 2024 року, оскільки він не отримував будь-яких повідомлень. За наведених обґрунтувань, вважає постанову серії ДПО18 № 967832 від 06 листопада 2024 року протиправною та такою що підлягає скасуванню.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно пп. «а» п. 12.10-2 ПДР України обмеження дозволеної швидкості руху вводяться постійно виключно на небезпечних ділянках доріг та вулиць (небезпечні повороти, ділянки з обмеженою видимістю, місця звуження дороги тощо). Системний аналіз положень пункту 12.10. ПДР дозволяє зробити висновок, що вимоги щодо встановлення відповідного дорожнього знаку, який попереджає про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта та відсутність якого може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності, стосується саме встановлення тимчасових знаків обмеження швидкості (на жовтому фоні) та не розповсюджується на постійні дорожні знаки. З копії листа Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Хмельницькій області від 19 червня 2024 року № 754 слідує наявність дорожніх знаків 3.29 «Обмеження максимальної швидкості», 5.76 «Автоматична відео фіксація порушень Правил дорожнього руху» та 7.2.1 «Зона дії» на відповідній ділянці автомобільної дороги. Дані дорожні знаки встановлені на підставі вимоги УПП № 24 та № 25 від 09 лютого 2024 року та дорожні знаки (1,39 з табличкою 7.2.1) на 198+850 – км 199+500, які були встановлені за результатом проведення робіт з виявлення місць концентрації ДТП у 2022 році. При цьому, суд першої інстанції вказав, що відсутність дорожніх знаків, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта не є нормативно визначеною підставою для ігнорування знаків обмеження швидкості руху. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність твердження позивача про те, що дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» було встановлено з порушеннями вимог ПДР України та національних стандартів, оскільки на вимогу ДСТУ 4100-2002 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» указаний знак було розміщено з дотриманням правил ступінчатого зменшення швидкості на 20 км/год, а саме по собі зменшення такої швидкості до 50 км/год було зумовлене тим, що дана ділянка віднесена до аварійно-небезпечних (пп. «а» п. 12.10-2 ПДР України).

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що законодавець визначив у ПДР України, що разом із знаками обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 обов`язково додатково встановлюються відповідні дорожні знаки, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта. Як на підставу обмеження швидкості пересування відповідачем долучено вимогу (припис) №25 від 08.02.2024 де зазначено наступне: « … з метою відновлення безпечних умов для учасників дорожнього руху, здійснення превентивних заходів щодо інформування учасників дорожнього руху …», проте, відсутні. Оскільки вимоги встановлення дорожніх знаків визначені ПДР, то судячи зі змісту припису ньому не зазначено, який саме характер небезпеки присутній на даному відрізку шляху, а значить такий дорожній знак встановлено з порушенням З огляду на це вважає, що в даному випадку притягнення до адміністративної відповідальності відбулося з порушеннями норм КУпАП, оскільки не було можливості належним чином ознайомитись з відеозаписом, іншими матеріалами провадження, надати свої пояснення у зв`язку з чим оспорювана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню. Вказує, що його не було повідомлено про розгляд справи на 06.11.2024, він не отримував жодних повідомлень.

25 вересня 2026 року на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , з проханням надати йому можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою судді Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено. Ухвалено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2025 року у справі № 607/25936/24, призначений на 29.09.26 о 09:15 год., провести у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю ОСОБА_1 за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

28 вересня 2026 року на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, у зв`язку із участю у судовому засіданні Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/671/26, у якій він бере участь у якості адвоката.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання 29 вересня 2026 року не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Під час судового засідання 29 вересня 2026 року не вдалося здійснити з`єднання з позивачем в режимі відеоконференції із застосуванням системи ВКЗ.

Протокольною ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи,

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, за змістом постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ДПО18 № 967832 від 06 листопада 2024 року, водій ОСОБА_1 , 18 жовтня 2024 року о 12 год. 15 хв., по Н-03 198 км водія рухався на ТЗ Volkswagen Passat, д.н.з НОМЕР_1 , зі швидкістю 74 км/год, чим порушив вимогу дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/год», а саме перевищив швидкість на 24 км/год, швидкість зафіксована TruCam 008445, чим порушив п.12.9 б) ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідстаність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі –КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Частиною другою ст. 279 КУпАП передбачено, що посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом спірної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Згідно п. 12.9 б) ПДР України водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.

Згідно п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Дорожні знаки передбачають наступні обмеження: 3.29 Обмеження максимальної швидкості. Забороняється рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знаку; 3.31 Зона обмеження максимальної швидкості. Забороняється в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку тощо) рух із швидкістю, яка перевищує зазначену на знаку.

Пунктом 30.3 ПДР України визначено встановлення розпізнавальних знаків на відповідних транспортних засобах, зазначених у Додатку №4.

Знак 3.29 Обмеження максимальної швидкості забороняє рух зі швидкістю, що перевищує зазначену на знакові. Зона дії знака від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знака не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.

Знак 3.31 Зона обмеження максимальної швидкості забороняє в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку тощо) рух із швидкістю, яка перевищує зазначену на знакові.

За правилами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь–які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото– і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото– і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Таким чином, вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем слід було довести протиправність правопорушення (проступку), зокрема об`єктивну сторону інкримінованого йому правопорушення.

Крім цього, у відповідності до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь–які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ

За змістом ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується – повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача – суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв`язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб`єкта владних повноважень, ч. 4 ст. 70 КАС України, зобов`язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Сторона позивача, як на основні підстави задоволення позовних вимог, покликається на те, що у разі коли дорожні знаки обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 встановлені з порушенням вимог Правилам дорожнього руху (далі - ПДР) щодо їх введення чи з порушенням вимог національних стандартів або залишені після усунення обставин, за яких їх було встановлено, водій не може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, та звертає увагу суду, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про дату і час розгляду матеріалів, чим порушено права позивача, зокрема обмежено його право на правничу допомогу.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не оспорюється те, що він 18 жовтня 2024 року о 12 год. 15 хв., керував транспортним засобом Volkswagen Passat, д.н.з НОМЕР_1 , зі швидкістю 74 км/год, між населеними пунктами Антонівці та Перегінка Хмельницького району Хмельницької області 198 км (автошлях Н 03). Ці обставини беззаперечно підтверджуються відео та фотоматеріалами, які надані представником відповідача та були предметом огляду в судовому засіданні в суді першої інстанції.

Доводи ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що позивач не повинен нести адміністративну відповідальність, оскільки дорожній знак обмеження швидкості руху був встановлений із порушенням ПДР.

Відповідно до положень пункту 12.10. ПДР, додаткові обмеження дозволеної швидкості руху можуть вводитися тимчасово і постійно

Пунктом 8.2 ПДР передбачено, що дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією. Тимчасові дорожні знаки розміщуються на переносних пристроях, дорожньому обладнанні або закріплюються на щиті з фоном жовтого кольору і мають перевагу перед постійними дорожніми знаками.

Обмеження дозволеної швидкості руху (дорожні знаки 3.29 та/або 3.31 на жовтому фоні) вводяться тимчасово виключно: а) у місцях виконання дорожніх робіт; б) у місцях проведення масових або спеціальних заходів; в) у випадках, пов`язаних із стихійними (погодними) явищами. (п. 12.10-1 ПДР).

Натомість, згідно пп. «а» п. 12.10-2 ПДР України обмеження дозволеної швидкості руху вводяться постійно виключно на небезпечних ділянках доріг та вулиць (небезпечні повороти, ділянки з обмеженою видимістю, місця звуження дороги тощо).

Проаналізувавши положення пункту 12.10. ПДР колегія суддів зауважує, що вимоги щодо встановлення відповідного дорожнього знаку, який попереджає про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта та відсутність якого може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності, стосується саме встановлення тимчасових знаків обмеження швидкості (на жовтому фоні) та не розповсюджується на постійні дорожні знаки.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ПДР України не містять вказівки про обов`язкове встановлення разом із знаками обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.21. дорожніх знаків, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта.

Таким чином, необгрунтованими є доводи скаржника про те, що законодавець визначив у ПДР України те, що разом із знаками обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 обов`язково додатково встановлюються відповідні дорожні знаки, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта.

Із копії листа Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Хмельницькій області від 19 червня 2024 року № 754 слідує наявність дорожніх знаків 3.29 «Обмеження максимальної швидкості», 5.76 «Автоматична відео фіксація порушень Правил дорожнього руху» та 7.2.1 «Зона дії» на відповідній ділянці автомобільної дороги. Вказано, що дані дорожні знаки встановлені на підставі вимоги УПП № 24 та № 25 від 09 лютого 2024 року та дорожні знаки (1,39 з табличкою 7.2.1) на 198+850 – км 199+500, які були встановлені за результатом проведення робіт з виявлення місць концентрації ДТП у 2022 році (а.с.74).

Вказаний лист спростовує доводи апеляційної скарги про те, що Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Хмельницькій області не підтвердила, що вказані дорожні знаки встановлені за результатами проведення робіт з виявлення концентрації ДТП.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відсутність дорожніх знаків, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об`єкта не є нормативно визначеною підставою для ігнорування знаків обмеження швидкості руху.

Колегія суддів також зауважує, що з відео ділянки дороги Н-03 Житомир – Чернівці, 198 км після дорожніх знаків ступінчастого зниження швидкості розташований знак 1.39 – Аварійно-небезпечна ділянка. Вказане підтверджується відеодиском, долученим до відзиву на позовну заяву (а.с.69).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність твердження позивача про те, що дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» було встановлено з порушеннями вимог ПДР України та національних стандартів, оскільки на вимогу ДСТУ 4100-2002 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» указаний знак було розміщено з дотриманням правил ступінчатого зменшення швидкості на 20 км/год, а саме по собі зменшення такої швидкості до 50 км/год було зумовлене тим, що дана ділянка віднесена до аварійно-небезпечних (пп. «а» п. 12.10-2 ПДР України).

Також колегія суддів зауважує, що згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Отже, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.

Щодо решти доводів скаржника, колегія суддів вказує на те, що відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Зазначене право на правову допомогу гарантується статтею 59 Конституції України: «Кожен має право на правову допомогу… Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Дане право є непорушним та не може бути обмежене в жодному випадку згідно зі ст. 64 Конституції України: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.»

Отже законодавством визначено права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, зокрема, право на юридичну допомогу при розгляді справи.

Вказане право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, кореспондується з обов`язком посадової особи, яка розглядає справу, забезпечити реалізацію такого права.

Такий обов`язком посадової особи, зокрема, передбачено Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року.

Так, відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Інструкції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 КУпАП.

Пунктом 5 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, зокрема, таке питання: чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Поліцейський задовольнив клопотання та узгодив з позивачем дату проведення розгляду справи 25 жовтня 2024 року та в подальшому врахував клопотання ОСОБА_1 та повторно відклав розгляд справи на 06 листопада 2024 року, про що було повідомлено позивача шляхом надіслання йому поштової кореспонденції.

Позивач у відповіді на відзив, поданій до суду першої інстанції 06 січня 2025 року підтвердив, що ним встановлено, що «на його адресу АДРЕСА_1 було надіслано рекомендованого листа за № 0600976763219, який було відправлено 25.10.2024. Як видно з інформації про дане поштове відправлення, розміщене на сайті УДППЗ «Укрпошта» 12.11.2024, дане поштове відправлення було надіслано назад до м. Хмельницький. Причини по яких позивач дане відправлення не отримав є незрозумілими» (а.с.90-91).

При цьому позивач підтвердив, що отримував на вказану адресу іоскаржувану постанову, і відзив на позов, і лист УПП в Хмельницькій області від 20.11.2024.

Неотримання ОСОБА_1 цього повідомлення не спростовує законності процедури його сповіщення, адже клопочучи про відкладення справи позивач не був обмежений у можливості бути обізнаним про наступну дату її розгляду шляхом проявлення особистого інтересу до справи, як і у випадку її відкладення.

За встановлених судом обставин, працівником поліції було здійснено всі необхідні дії для надання можливості ОСОБА_1 реалізувати своє право відкласти розгляд справи, бути присутнім під час розгляду справи та отримати правову допомогу в ході розгляду справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Гуцалюк А.Р. є адвокатом, має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 17 червня 2018 року. З огляду на вказане, позивач мав можливість самостійно захищати свої права, надаючи пояснення як самостійно, так і через іншого адвоката.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висноком суду першої інстанції про те, що постанова серії ДПО18 № 967832 від 06 листопада 2024 року прийнята на підставі та в межах повноважень наданих уповноваженій посадовій особі патрульної поліції, за наявністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а отже відсутні підстави для її скасування.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2025 року у справі № 607/25936/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська