Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №140/7199/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/7199/26 пров. № А/857/39613/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

з участю секретаря Майстрів Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Волиньвугілля» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 140/7199/26 за адміністративним позовом Державного підприємства «Волиньвугілля» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції Андрусенко О.О.,

час ухвалення рішення 26 червня 2026 року,

місце ухвалення рішення м.Луцьк,

дата складання повного тексту рішення 26 червня 2026 року,

в с т а н о в и в :

ДП «Волиньвугілля» звернулося в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 08.05.2026 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень у виконавчому провадженні №77189356 винесено постанову про арешт коштів ДП «Волиньвугілля» на суму 57 009 794,46 грн. Вважає зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки її прийнято з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII), Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13.04.2017 №2021-VIII (далі – Закон №2021-VIII) та Конституції України. Так, ДП «Волиньвугілля» є державним вугледобувним підприємством, основним видом діяльності якого є видобуток вугілля та на підприємство поширюється дія Закону №2021-VIII, крім того, наказом Міністерства енергетики України від 17.11.2025 №458 підприємству надано статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Відповідно до статті 2 Закону №2021-VIII виконавче провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств підлягають зупиненню, крім випадків, прямо передбачених законом. Окрім того, пунктом 14 частини першої статті 34 та пунктом 10 статті 35 Закону №1404-VIII передбачено обов`язок виконавця зупиняти виконавчі дії у разі поширення на боржника дії зазначеного Закону. Проте державний виконавець не перевірив належним чином характер вимог, що входять до суми арешту, не встановив, чи підлягають відповідні виконавчі документи примусовому виконанню, та не надав відомостей про виконавчі провадження, які були включені до розрахунку суми арешту; оскаржувана постанова не містить переліку таких проваджень та не дає можливості перевірити законність визначення суми арешту. Арешт коштів фактично заблокував господарську діяльність підприємства, унеможливив виплату заробітної плати 751 працівнику, оплату електроенергії, закупівлю паливно-мастильних матеріалів, проведення аварійно-відновлювальних робіт та забезпечення безперервного процесу видобутку вугілля. Крім того, ДП «Волиньвугілля» не отримувало копію постанови про арешт коштів, а про її існування підприємству стало відомо лише після фактичного блокування рахунків, що вказує на те, що відповідач порушив вимоги статті 28 Закону №1404-VIII щодо належного повідомлення сторін виконавчого провадження

Учасники справи в судове засідання не зявилися, належним чином повідомлялися про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи, розгляд справи проведено у їхній відсутності без фіксації процесу технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження № 77189356, відкрите на підставі судового наказу № 165/4659/24, виданого 25.10.2024 Нововолинським міським судом Волинської області, про стягнення з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 33 694,20 грн заборгованості із заробітної плати та 41 252,91 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2023 по 24.05.2024 включно.

Постановою державного виконавця Відділу від 04.03.2025 зазначене виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження.

Надалі, 08.05.2026, старшим державним виконавцем Відділу у межах зведеного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника – ДП «Волиньвугілля», якою накладено арешт на кошти підприємства в межах суми 57 009 794,46 грн.

Також судом встановлено, що станом на 16.06.2026 до зазначеного зведеного виконавчого провадження входило 567 відкритих виконавчих проваджень.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, є Закон №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною першою статті Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

За змістом абзацу першого частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств».

При цьому безспірним є те, що на позивача поширюються приписи Закону №2021-VIII.

Частиною першою статті 1 Закону №2021-VIII визначено, що тимчасово, до 1 січня 2028 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

У випадку, передбаченому пунктом 14 частини першої статті 34 Закону №1404-VIII, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій на період дії обставин, визначених статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» (частина десята статті 35 Закону №1404-VIII).

Аналіз наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку про те, що за наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону №2021-VIII, у державного виконавця виникає обов`язок щодо зупинення вчинення виконавчих дій у відповідних виконавчих провадженнях. Водночас частина перша статті 1 Закону №1404-VIII визначає, що виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом №1404-VIII, не зупиняються у виконавчих провадженнях з примусового виконання рішень про стягнення заборгованості про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.

Судом встановлено, що виконавче провадження № 77189356, предметом якого є стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, постановою державного виконавця від 04.03.2025 було приєднано до зведеного виконавчого провадження, до складу якого станом на 16.06.2026 входило 567 відкритих виконавчих проваджень.

Отже, виконавчі документи, які перебувають у складі зазначеного зведеного виконавчого провадження, належать до категорії рішень, на які відповідно до частини першої статті 1 Закону №2021-VIII не поширюється встановлена цим Законом заборона щодо здійснення заходів примусового виконання.

За таких обставин державний виконавець не був зобов`язаний зупиняти вчинення виконавчих дій у цьому зведеному виконавчому провадженні, а, навпаки, був зобов`язаний вживати передбачених Законом №1404-VIII заходів, спрямованих на своєчасне та повне виконання судових рішень.

Відповідно до статей 48, 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника є одним із заходів примусового виконання рішення та застосовується з метою забезпечення його реального виконання. Оскільки виконавчі документи, що перебували на виконанні, стосувалися вимог, на які не поширюється дія Закону №2021-VIII щодо зупинення виконавчих дій, винесення постанови про арешт коштів боржника від 08.05.2026 здійснено відповідачем у межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений Законом №1404-VIII.

Посилання позивача на те, що відповідач не навів переліку виконавчих проваджень, з яких сформовано загальну суму арешту, суд оцінює критично, оскільки сама по собі відсутність такого переліку в постанові не свідчить про її протиправність та не спростовує наявності у державного виконавця повноважень накласти арешт у межах суми стягнення за зведеним виконавчим провадженням. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що до зазначеної суми були включені виконавчі документи, виконання яких відповідно до Закону №2021-VIII підлягало зупиненню.

Доводи позивача про те, що ДП «Волиньвугілля» включене до Переліку об`єктів критичної інфраструктури державних підприємств наказом Міністерства енергетики України від 17.11.2025 №458, що є важливою обставиною в умовах дії воєнного стану, суд відхиляє, оскільки зазначена обставина не є такою, що передбачена Законом України «Про виконавче провадження» як підстава для зупинення вчинення виконавчих дій.

Не заслуговують на увагу й доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку направлення постанови про арешт коштів боржника. Навіть у разі допущення порушення порядку повідомлення сторони виконавчого провадження таке порушення саме по собі не свідчить про незаконність оскаржуваної постанови, якщо вона прийнята уповноваженою особою, у межах компетенції та відповідно до вимог закону. Крім того, реалізуючи право на судовий захист, позивач оскаржив зазначену постанову до суду, а отже, його право на доступ до правосуддя не було порушено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана постанова від 08.05.2026 про арешт коштів боржника прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом №1404-VIII, а тому підстав для визнання її протиправною та скасування суд не вбачає.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Державного підприємства «Волиньвугілля» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Волиньвугілля» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 140/7199/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.