Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №260/4047/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: стягнення податкового боргу

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №260/4047/25

Суддя: Заверуха Олег Богданович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/4047/25 пров. № А/857/34265/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Дору Ю.Ю.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

23 травня 2025 року Головне управління ДПС у Закарпатській області звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу розмірі 64725,75 грн по платежу 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що податковий борг у розмірі 64 725,75 грн. є узгодженим, самостійно не сплаченим, а відтак, підлягає примусовому стягненню.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 64 725,75 грн. по платежу 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача утворилася узгоджена, але не сплачена сума податкового боргу, доказів погашення якої останній суду не надав. Суд першої інстанції вказав, що одатковий орган належним чином направив відповідачу податкову вимогу, яка відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України вважається врученою і в разі її невручення з причин, зазначених поштовою службою. Оскільки податковий борг добровільно не погашено та відповідач не спростував його наявності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених п. 87.11 ст. 87 ПК України підстав для стягнення податкового боргу з позивача в судовому порядку.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт належного направлення йому податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги про сплату податкового боргу. Вказує, що зазначені поштові відправлення він не отримував, а за наведеними трек-номерами в системі Укрпошти відсутня інформація про їх реєстрацію. Відтак, на його думку, контролюючий орган не довів дотримання встановленої процедури повідомлення платника про податкові зобов`язання. Крім того, посилається на те, що податкове зобов`язання фізичної особи підлягає сплаті протягом 60 днів саме з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а оскільки такі повідомлення йому не вручалися, підстав для виникнення податкового боргу та його стягнення не було.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у відповідача наявний податковий борг у розмірі 64 725,75 грн за платежем 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості».

Виникнення податкового боргу у відповідача зумовлено несплатою у строки, визначені Податковим кодексом України (далі - ПКУ) податкових зобов`язань, нарахованих за податковим повідомленням-рішенням.

Платежем 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельно, ділянки, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» визначено податкове зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 29.02.2024 року № 0005447-2410-0702 за період 2022 року в розмірі 18 118,75 грн., від 29.02.2024 року № 0005448-2410-0702 за період 2021 року в розмірі 16 725 грн., від 29.02.2024 року № 0005446-2410-0702 за період 2023 року 29 882 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 8960013040934, однак поштовий конверт повернуто адресату згідно з довідкою № 20.

Відповідачем вищевказані суми боргу за податковими повідомленнями - рішеннями не сплачено, та не оскаржено ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 16 ПКУ передбачено, що одним із обов`язків платника податків є обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, податковий борг – сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

У силу підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податкова вимога – письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

У зв`язку з несплатою узгоджених сум Відповідачу на підставі пункту 59.1 статті 59 ПК України виставлено податкову вимогу № 0007098-1305-0716 від 09.07.2024 року про наявність податкового боргу за узгодженими податковими зобов`язаннями, яка була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600942760121, проте вказане поштове відправлення повернулося без вручення згідно з довідкою № 20.

Із матеріалів справи слідує, що у відповідача наявний податковий борг у розмірі 64 725,75 грн за платежем 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості».

Виникнення податкового боргу у відповідача зумовлено несплатою у строки, визначені Податковим кодексом України (далі - ПКУ) податкових зобов`язань, нарахованих за податковим повідомленням-рішенням.

Платежем 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельно, ділянки, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» визначено податкове зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 29.02.2024 року № 0005447-2410-0702 за період 2022 року в розмірі 18 118,75 грн., від 29.02.2024 року № 0005448-2410-0702 за період 2021 року в розмірі 16 725 грн., від 29.02.2024 року № 0005446-2410-0702 за період 2023 року 29 882 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 8960013040934, однак поштовий конверт повернуто адресату згідно з довідкою № 20.

Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПКУ у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно до п.58.3 ст.58 ПКУ податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Згідно з п.42.2 ст.42 ПКУ документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з п.42.3 ст.42 ПКУ якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

У зв`язку з викладеним з урахуванням пункту 58.3 ст.58 ПКУ вищевказані податкові повідомлення-рішення вважаються врученими відповідачу.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПКУ податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно статті 266.10.1 ГІКУ, податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПКУ органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПКУ орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку – фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не надано суду доказів про сплату узгодженої суми заборгованості в добровільному порядку та не спростовано доводів позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 260/4047/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua