Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №500/2276/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2276/25 пров. № А/857/34682/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Дерех Н.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 07 серпня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач – 1), Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач – 2), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті Віталія Сушка про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.04.2025 № 127734.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірна постанова є протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Просить врахувати, що у нього наявна ліцензія на здійснення господарської діяльності з надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі; відсутня ліцензія на здійснення господарської діяльності з надання послуг з (внутрішніх/міжнародних) перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення. Стверджує, що 26 лютого 2025 року він не порушував вимог статей 30, 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки не здійснював перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення, а вимога посадової особи Укртрансбезпеки (яка проводила рейдову перевірку) про надання копії договору із замовником послуг була безпідставна та протиправна, оскільки, як вважає стаття 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» не визначає для фізичних осіб, що надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів на таксі, такого документу як договір із замовником послуг (копія договору із замовником послуг).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час рейдової перевірки було встановлено здійснення перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення, а у водія була відсутня передбачена ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» копія договору із замовником послуг. За таких обставин перевізник був зобов`язаний мати відповідні документи, а їх непред`явлення під час перевірки є порушенням, за яке ст. 60 цього Закону передбачено адміністративно-господарський штраф. Позивач не надав копії договору із замовником чи інших доказів, які б спростовували встановлене порушення, а також не підтвердив, що спірний транспортний засіб використовувався саме для міжнародних перевезень пасажирів на таксі відповідно до наявної ліцензії.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно погодився з висновком про здійснення позивачем перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення. Вказує, що має ліцензію саме на здійснення міжнародних перевезень пасажирів на таксі, а відповідно до статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» копія договору із замовником послуг є обов`язковою лише для перевезень легковими автомобілями на замовлення, а не для таксі. Тому, на його думку, відсутність у водія копії такого договору не могла бути підставою для застосування штрафу. Крім того, вказує, що відповідач не надав належних доказів того, що 26.02.2025 позивач здійснював саме перевезення пасажирів на замовлення. Натомість надані позивачем витяг із ліцензійного реєстру та інформація із системи «Шлях», підтверджують використання транспортного засобу для перевезення пасажирів на таксі.

Представником Державної служби України з безпеки на транспорті подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок від 21.02.2025 та направлення на рейдову перевірку № 006494 від 21.02.2025 проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) м. Сторожинець, Чернівецька обл.

26.02.2025 при проведенні рейдової перевірки (перевірки на дорозі), перевірено транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 .

Власником вищевказаного транспортного засобу є ОСОБА_1 .

Під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), перевірено наявність документів, передбачених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Під час перевірки встановлено:

- транспортним засобом марки MERSEDES-BENZ н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 здійснювалися перевезення пасажирів легковим авто на замовлення.

- у водія відсутня копія договору із замовником послуг.

Зважаючи на виявлені порушення було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР116790 від 26.02.2025.

В акті зафіксовано порушення вимог абз.3 ч.1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст. 39 цього Закону.

Водій ознайомився з актом та підписав його, будь-яких зауважень чи заперечень щодо встановлених порушень не надав.

15.04.2025 було винесено оскаржувану постанову за № 127734 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн., відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність на момент проведення перевірки документів визначених статтею 39 цього Закону.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі також – Закон № 2344-ІІІ), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі також – Порядок № 1567).

Згідно зі ст.5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст.6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі – суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (п. 4 Порядку № 1567).

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (п.12 Порядку № 1567).

Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу (п.13 Порядку № 1567).

Згідно з п.25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (п. 26-27 Порядку № 1567).

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту № АР116790 від 26.02.2025 було призначено на 15.04.2025, повідомлення про розгляд направлено автомобільному перевізнику листом.

Поряд з цим, Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 127734 від 15.04.2024 отримана позивачем особисто, про що зроблено відмітку.

Стосовно суті виявленого порушення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.17-20 ст.6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Відповідно до п.15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також – Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду – відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно зі ст.39 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Серед іншого, документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.

При цьому, у Законі № 2344-III (стаття 1) наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів; пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами; перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення – перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Таксі – легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку.

За приписами абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п.104, 105 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176, для надання послуг з перевезення легковими автомобілями на замовлення (далі – перевезення на замовлення) автомобільний перевізник зобов`язаний використовувати транспорті засоби, які належать йому на праві власності чи користування, що підтверджується відповідними реєстраційними документами, мати відповідну ліцензію і ліцензійну картку на кожен автомобіль. Організація перевезення на замовлення здійснюється за договором, який укладається між автомобільним перевізником, автомобільним самозайнятим перевізником та суб`єктом господарювання, у письмовій формі і повинен містити інформацію про основні характеристики обслуговування, відповідальність сторін, форму та строк проведення розрахунку, марку і клас транспортного засобу, його облаштування, наявність додаткового технічного обладнання.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Непред`явлення, зазначених у статті 39 Закону № 2344-III документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

При цьому, адміністративно-господарський штраф за перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених, зокрема, статтею 39 Закону № 2344, накладається саме на автомобільних перевізників.

Вказаний висновок відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 25.01.2023 у справі № 140/1167/22.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи під час проведення перевірки на дорозі встановлено, що: транспортним засобом марки MERSEDES-BENZ н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво реєстрації т/з НОМЕР_2 здійснювалися перевезення пасажирів легковим авто на замовлення; у водія відсутня копія договору із замовником послуг.

Копії такого договору із замовником послуг, як і будь-яких доказів, які спростовують виявлені посадовими особами відповідача порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час проведення рейдової перевірки 26.02.2025, позивачем не подано та таких доказів не здобуто.

Поряд з цим, доказів, що відповідно до ліцензії ФОП ОСОБА_1 здійснював міжнародні перевезення пасажирів на таксі позивачем не надано, та таких доказів не здобуто.

Між тим, колегія суддів враховує, що в Акті № АР116780 вказано, що водій транспортного засобу від будь-яких пояснень про причини порушень відмовився.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 500/2276/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська