Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №460/7626/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/7626/25 пров. № А/857/34281/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі за адміністративним позо вом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Гресько О.Р.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 09 липня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Рівненській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.03.2025 № 0016531-2408-1714-UA53080250000097618 та № 0016406-2408-1714-UA53080250000097618.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем безпідставно нарахований йому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, класифікуючи належні йому на праві власності нежитлові будівлі як «будівлі торгівельні». Вважає, що на підставі п. 6) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі– ПК України) нежитлова будівля кондитерського цеху не є об`єктом оподаткування.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належна позивачу нежитлова будівля (кондитерський цех) може бути звільнена від оподаткування як будівля промисловості лише за одночасного дотримання визначених ПК України умов, зокрема її фактичного використання за промисловим призначенням у господарській діяльності суб`єкта, основний вид діяльності якого належить до секцій B–F КВЕД, та за умови невикористання будівлі для здавання в оренду, лізинг чи позичку. У цьому випадку суд першої інстанції встановив, що позивач є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, а його основні види діяльності пов`язані з роздрібною та оптовою торгівлею, а не з промисловим виробництвом. Доказів використання кондитерського цеху у 2022– 2023 роках для промислового виробництва позивач не надав, більше того, сам зазначив, що будівля через значні руйнування непридатна до експлуатації та фактично не використовувалася. З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що пільга, передбачена пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не застосовується, а спірна будівля була об`єктом оподаткування. Таким чином, податкові повідомлення-рішення про нарахування податку за 2022 та 2023 роки визнано правомірними.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення підпункту «є» пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та безпідставно відмовив у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень щодо нарахування податку на нерухоме майно. Вказує, що належне йому приміщення кондитерського цеху, яке придбане у занедбаному стані та не використовується за своїм функціональним призначенням через необхідність ремонту, не повинно оподатковуватися податком на нерухоме майно. На його думку, суд першої інстанції помилково виходив із того, що для застосування пільги достатньо відсутності будь-якого одного з передбачених законом критеріїв, тоді як наведені в підпункті «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України умови слід оцінювати з урахуванням фактичного призначення та використання об`єкта.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є фізичною особою – підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку другої групи. Основний вид діяльності – роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (КВЕД 47.91).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта позивач є власником, зокрема, нежитлової будівлі (кондитерський цех) загальною площею 903,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 480521553230.

18.03.2025 відповідачем було прийнято та направлено позивачу податкові повідомлення-рішення форми «Ф» № 0016531-2408-1714-UA53080250000097618 та № 0016406-2408-1714-UA53080250000097618, яким нараховані податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 та 2023 роки на суму 90 821,85 грн та 88 110,75 грн відповідно.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України («Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки») платниками зазначеного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з абз.2 пп. «ґ» пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України).

Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зауважує, що у разі наявності об`єкта оподаткування з податку на нерухоме майно, платник податку, зобов`язаний сплатити суму податку обчисленого контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Порядок прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення скаржником не оспорюється, водночас ставиться під сумнів визначення об`єкту оподаткування як такого, з приводу чого колегія судідв зазначає таке.

Перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено у пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Вказаний перелік є вичерпний.

Так, згідно з пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 16.01.2020 № 466-IX) не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

За положеннями пп.14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 – «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 – «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 – «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 – «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 – «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 – «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 – «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 – «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 – «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Разом з тим, з аналізу пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України слідує, що не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України.

Слід зазначити, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості – не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказані висновки стосовно застосування положень пп. «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 31.10.2023 у справі № 160/11472/19, від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, від 25.03.2020 у справі № 280/5332/18, від 20.02.2020 у справі № 819/1537/17, від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17.

У постанові від 22.04.2021 у справі № 0640/4296/18 Верховний Суд звернув увагу, що визначаючи податкову пільгу у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту – платнику.

Таким чином, законодавець визначає три критерії застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України:

1) об`єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

2) використовується за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;

3) не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об`єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Так, як вже зазначалося вище, одним із критеріїв застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є використання об`єкта оподаткування за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.

Відповідно до класифікатору видів економічної діяльності ДК 009:2010, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства № 306 від 24.02.2020), секції F стосуються таких видів діяльності: секція B – добувна промисловість і розроблення кар`єрів; секція C – переробна промисловість; секція D – постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; секція E – водопостачання; каналізація, поводження з відходами; секція F – будівництво.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності позивача є 69.10 Діяльність у сфері права; 47.75 Роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; 46.45 Оптова торгівля парфумними та косметичними товарами; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (основний).

Відповідно до поданої позивачем податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця за 2022 рік наявні доходи від підприємницької діяльності в сумі 5 180 456 грн за такими видами діяльності: роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет (код згідно КВЕД – 47.91), роздрібна торгівля косметичними товарами за туалетними при належностями в спеціалізованих магазинах (код згідно КВЕД – 47.75), оптова торгівля парфумними та косметичними товарами (код згідно КВЕД – 46.45).

Згідно з поданої позивачем податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи– підприємця за 2023 рік наявні доходи від підприємницької діяльності в сумі 5 731 683,07 грн за такими ж видами підприємницької діяльності.

Таким чином, згідно поданих платником декларацій відсутні доходи за провадження господарської діяльності з використання об`єкта нерухомості нежитлової будівлі (кондитерського цеху). Відповідно позивачем не надано доказів щодо провадження ним у 2022 та 2023 роках господарської діяльності, яка відноситься до діяльності промислових підприємств, спрямована на виробництво товарів і послуг, що може бути підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Більше того, суд першої інстанції зазначив про те, що позивач у судовому засіданні визнав, що не використовує належну на праві власності йому будівлю, відносно якої нараховані податкові зобов`язання за 2022 та 2023 роки, у своїй господарській діяльності за функціональним призначенням, оскільки об`єкт нерухомості непридатний до експлуатації через його значні руйнування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідний об`єкт нерухомості, який належать позивачеві, відносився до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно в 2022 та 2023 роках, то оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстави для визнання їх протиправними та скасування судом відсутні.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі № 460/7626/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська