Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №380/344/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/344/23 пров. № А/857/2671/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Костецький Н.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 по 11.06.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно, з 12.06.2022 по 23.07.2022 – у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а починаючи з 24.07.2022 року по 31.12.2022 – у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць; зобов`язати нарахувати та виплатити додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України за період з 24.02.2022 по 11.06.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно, з 12.06.2022 по 23.07.2022 – у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а починаючи з 24.07.2022 року по 31.12.2022 – у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 2015 року по даний час перебуває на військовій службі у Збройних Силах України. Вказує, що з 18.05.2015 відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі. В подальшому відряджений для виконання поставлених завдань в район ведення бойових дій. Вважає, що має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Зазначає, що відповідно до абз. 3 п. 1 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), тому позивачем був поданий рапорт відповідачу з проханням про виплату додаткової винагороди. Однак, він не отримав додаткової винагороди, передбаченої законодавством, а тому вважає, що вимоги Постанови № 168 не виконані. Вважає неправомірною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому винагороди, у відповідності до Постанови №168, а також вважає, що бездіяльність відповідача порушує його майнові інтереси у вигляді права на отримання щомісячної додаткової винагороди.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду 22 листопада 2024 року залучено до участі у справі другого відповідача Військову частину НОМЕР_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 12.06.2022 по 23.07.2022 – у розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, перебуваючи на військовій службі у Збройних Силах України, з 18 травня 2015 року відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі, у зв`язку з чим його грошове забезпечення регулюється спеціальним нормативно-правовим актом – постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 104, згідно з якою військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, оклади за посадами та інші виплати нараховуються як для відповідних працівників цих установ, а не за правилами, встановленими для військовослужбовців ЗСУ постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168. Оскільки додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення саме військовослужбовців ЗСУ і не поширюється на відряджених військовослужбовців, а виплата такої винагороди для працівників Украероруху не передбачена, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення цієї винагороди з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за періоди проходження позивачем служби безпосередньо у Львівському регіональному структурному підрозділі (з 24.02.2022 по 11.06.2022 та з 24.07.2022 по 31.12.2022), послався при цьому на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №640/13029/22. Водночас, встановивши на підставі довідок військової частини НОМЕР_1 та оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 », скріплених тотожною гербовою печаткою з кодом ЄДРПОУ НОМЕР_2 , що в період з 12.06.2022 по 23.07.2022 позивач безпосередньо брав участь у бойових діях, перебуваючи у підпорядкуванні саме військової частини НОМЕР_1 , суд визнав саме цього відповідача належним суб`єктом, зобов`язаним нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі до 100 000 грн за вказаний період, у зв`язку з чим позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що висновок суду першої інстанції про ототожнення оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з військовою частиною НОМЕР_1 як однієї юридичної особи є хибним, оскільки ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не є юридичною особою, а являє собою тимчасовий орган управління військами, окремий та самостійний суб`єкт владних повноважень, який не входить до складу військової частини НОМЕР_1 та не є її відокремленим підрозділом, а посилання суду на гербову печатку «Військова частина НОМЕР_1 ІІІ» є безпідставним, оскільки відповідно до директиви Генерального штабу ЗСУ ця печатка застосовувалася для завірення підписів командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (правонаступника ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), а не в діяльності військової частини НОМЕР_1 . Наголошує, щ позивач ОСОБА_1 ніколи не відряджався до військової частини НОМЕР_1 , не включався до її особового складу та не перебував на її грошовому забезпеченні, а перебував у відрядженні саме в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у зв`язку з чим, з огляду на приписи частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 8 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України №168, виплата грошового забезпечення, у тому числі додаткової щомісячної винагороди, здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні та на підставі наказу командира за місцем штатної служби, яким є Львівський регіональний структурний підрозділ ДП обслуговування повітряного руху України, а не військова частина НОМЕР_1 , а тому покладення на останню обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу такої винагороди не ґрунтується на вимогах законодавства України.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що він є не цивільним працівником Украероруху, а військовослужбовцем Збройних Сил України, який на підставі наказу Міністерства оборони України відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі, а тому предметом спору є право саме військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, яка не містить жодних винятків щодо військовослужбовців, відряджених до державних підприємств, установ чи організацій, окрім винятку для військовослужбовців строкової служби. Наголошує, що суд першої інстанції не врахував обов`язкової для застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №320/2090/23, згідно з якою саме Украерорух, а не Міністерство оборони чи Міністерство інфраструктури, є установою, відповідальною за нарахування та виплату відрядженому військовослужбовцю додаткової винагороди за рахунок власних коштів відповідно до абзацу 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 104, а посилання на відсутність бюджетного фінансування цієї виплати є безпідставними з огляду на практику Європейського суду з прав людини («Кечко проти України», «Ромашов проти України»), відповідно до якої реалізація права на отримання гарантованих законом виплат не може ставитися в залежність від стану бюджетних асигнувань.

Представником Державного підприємства обслуговування повітряного руху України подано відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому про сить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Представник Державного підприємства обслуговування повітряного руху України подав додаткові пояснення, в яких звертає увагу суду на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22, якою касаційну скаргу військовослужбовця, відрядженого до Украероруху, залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у виплаті додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України № 168 – без змін.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, додаткових пояснень представника Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом, укладеним з Міністерством оборони України.

Відповідно до п. 9 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

Як встановлено наявними у справі доказами позивач з 18.05.2015 року відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі, де проходить службу на посаді інженера з управління використання повітряного простору Львівського регіонального структурного підрозділу.

На підставі наказу Львівського регіонального структурного підрозділу ДП обслуговування повітряного руху України від 08.06.2022 року № 50/вд на виконання розпоряджень Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України та розпорядження відповідача- 1, позивач був відряджений до АДРЕСА_1 на період з 09 червня 2022 року по 23 липня 2022 року для виконання поставлених завдань.

Згідно посвідчення про відрядження від 09.06.2022 № 209/75/2, майор ОСОБА_1 вибув із Львівського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України 09.06.2022, прибув до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 12.06.2022, вибув із ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 23.07.2022 та прибув до Львівського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України 24.07.2022.

Згідно витягу із наказу Командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 12.06.2022 №02 та витягу із наказу Командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 23.07.2022 року №43 позивач вважається військовослужбовцем Збройних Сил України, який входив до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які залучаються та беруть безпосередню участь в угрупованні об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань у період з 12 червня 2022 року по 23 липня 2022 року, після чого вибув до пункту постійної дислокації – Львівського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 01.07.2022 № 135/ОТУ, а також довідки оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 01.08.2022 № 530/ОТУ, які скріплені гербовою печаткою Військової частини НОМЕР_1 ІІІ Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_3 майор ОСОБА_1 як військовослужбовець ЗСУ, який проходить службу у Львівському РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних(бойових) дій у період з 12 червня 2022 року по 30 червня 2022 року та з 01 липня 2022 року по 23 липня 2022 року.

05.10.2022 позивач звернувся до Львівського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із заявою щодо виплати йому за період з 24.02.2022 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Листом Львівського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 06.10.2022 №20.1-16.1/288/22 повідомлено позивача, що враховуючи зміст Постанови КМ України від 28.02.2022 №168, яким не передбачена додаткова винагорода для відряджених військовослужбовців, - така виплата військовослужбовцям, відрядженим до державних органів не здійснюється. Також з зазначеного листа слідує, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, які відряджені до ДПОПРУ можлива лише за умови внесення відповідних змін до Постанови КМ України від 07.02.2001 №104 в частині поширення цієї виплати на зазначену категорію військовослужбовців.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 12.06.2022 по 23.07.2022 – у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Законом, який регулює відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у ЗСУ та регулювання питань, пов`язаних з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі, визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Пунктом 5 Положення № 1153/2008 визначено, що громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями ЗСУ (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу.

Відповідач не заперечує наявності у позивача статусу військовослужбовця.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з пунктами 153, 155 Положення № 1153/2008 військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони держави та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України. Для заміщення вакантних посад у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах їх керівники надсилають до Міноборони письмовий запит про основні характеристики зазначених посад та професійні, освітні і кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати військовослужбовці для зайняття таких посад. На підставі письмового запиту Міноборони здійснюється добір військовослужбовців для відрядження на посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах. Рішення про відрядження військовослужбовців приймається Міністром оборони України. Відрядження оформлюється на підставі письмового запиту керівника державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального закладу освіти, рапорту військовослужбовця та відповідного подання наказами Міністра оборони України. Про призначення відряджених військовослужбовців на посади керівники державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти письмово повідомляють Міноборони.

За відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти військовослужбовцями та членами їх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законодавством для військовослужбовців. Виплата грошового забезпечення та надання інших видів забезпечення відрядженим військовослужбовцям здійснюється у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затверджено Указом Президента України від 03 травня 2017 року № 126/2017 (далі - Перелік № 126/2017).

Переліком №126/2017 передбачено посади для заміщення військовослужбовцями у Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, зокрема в Українському центрі планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху та Регіональних структурних підрозділах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 №1281 «Про створення об`єднаної цивільно-військової організації повітряного руху України» затверджено Положення про об`єднану військово-цивільну систему організації повітряного руху України, а також погоджено пропозицію Міністерства транспорту та Міністерства оборони України про утворення у складі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України таких структурних підрозділів, в тому числі регіональних структурних підрозділів на базі цього підприємства.

Згідно з пунктом 4 Постанови №1281 фінансування витрат на утримання системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державому бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Положення про Український центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства оборони У країни від 07.07.2016 №232/348 (далі - Положення №232/348), встановлено, що Украероцентр є структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Украерорух) та входить до об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України (далі - ОЦВС).

Згідно з пунктом 9 Постанови №1281 матеріально-технічне та інші види забезпечення функціонування Украероцентру для виконання покладених завдань здійснюються Міноборони та Украерорухом. Украероцентр безпосередньо підпорядковується директору Украероруху, а з питань, пов`язаних з виконанням завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, - начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України. Украерорух є державним унітарним підприємством, яке входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та включене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (частини друга - четверта статті 9 Закону № 2011-XII).

Отже, в Законі № 2011-XII окремою нормою встановлено, що порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України спеціальним нормативним документом.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу тощо затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).

За змістом пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України врегульовує порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, окремим нормативно-правовим актом.

Так, з метою впорядкування грошового і матеріального забезпечення військовослужбовців ЗСУ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 104.

Згідно з абзацами першим, другим, третім пункту 1 Постанови № 104 військовослужбовцям, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців ЗСУ, інших військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, особового складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби. Водночас грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби.

Виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться.

Міноборони відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ, постанови № 704 видало наказ від 07 червня 2018 року № 260, яким затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає:

- щомісячні основні види грошового забезпечення;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

- посадовий оклад;

- оклад за військовим званням;

- надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

- підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду);

- премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

- винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану;

- допомоги.

Отже, пунктом 2 Постанови № 704, якою визначено порядок і розмір грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, встановлено, що грошове забезпечення зазначених осіб складається із посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що повністю збігається зі складовими грошового забезпечення військовослужбовців, визначеними в частині другій статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

Натомість нормою абзацу другого пункту 1 Постанови № 104 імперативно визначено, що військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, лише оклади за військовими (спеціальним) званнями і надбавки за вислугою років виплачуються у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, тоді як оклади за посадами та інші виплати виплачуються як для працівників цих державних органів, установ та організацій.

Системний аналіз наведеного нормативного регулювання підтверджує, що порядок грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в ЗСУ та інших військових формуваннях, відрізняється від порядку грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ організацій. Тобто, розмір грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, врегульовано окремим нормативно-правовим актом, який визначає дещо відмінний порядок та інші складові формування грошового забезпечення відряджених військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 Указу № 64/2022 Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно, зокрема, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації (пункт 6 Указу № 64/2022).

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 /2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, якою вирішив питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, зокрема установив виплату додаткової винагороди для військовослужбовців на період дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції станом на 28 лютого 2022 року) на період дії воєнного стану військовослужбовцям ЗСУ, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міноборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 зазначеної постанови доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови, а пунктом 5 установлено, що вона набирає чинності з моменту опублікування (28 лютого 2022 року) та застосовується з 24 лютого 2022 року.

З урахуванням змін, які були внесені постановами Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 217, від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям ЗСУ, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міноборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (абзац перший пункту 1 Постанови № 168 у такій редакції набрав чинності з 19 липня 2022 року - дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 № 793).

Виплата такої додаткової винагороди проводиться на підставі наказів командирів (начальників) (абзац третій пункту 1 Постанови № 168).

Здійснюючи системне тлумачення Постанови № 168 потрібно враховувати зміст преамбули цієї постанови в первісній редакції, в якій зазначалося, що ця постанова прийнята на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію».

Врахування преамбули при системному тлумаченні тексту Постанови № 168 є неодмінним, оскільки зміст преамбули визначає основні засади тлумачення усього цього нормативно-правового акта. Преамбула вказує на умови та причини ухвалення цієї постанови та визначає мету її прийняття.

Як текстуальне тлумачення змісту первинної редакції пункту 1 Постанови № 168, так і системне тлумачення цієї постанови з урахуванням умов її прийняття, визначеними у преамбулі, дають підстави для висновку, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень повинна здійснюватися як стимулювання винятково тим військовослужбовцям ЗСУ, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

Отже, пункт 1 Постанови № 168 не поширюється на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

Оскільки визначена пунктом 1 первинної редакції Постанови № 168 додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ), тоді як абзацом 2 пункту 1 Постанови № 104 чітко визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, то суд вважає, що положення Постанови № 168 не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій.

За встановленими у справі обставинами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач є військовослужбовцем ЗСУ, який відряджений до Львівського регіонального структурного підрозділу ДП обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі та в період з 24.02.2022 по 11.06.2022 та з 24.07.2022 року по 31.12.2022 проходить військову службу безпосередньо в Львівському регіональному структурному підрозділі ДП обслуговування повітряного руху України, тому до спірних правовідносин у цій частині необхідно застосовувати положення Постанови №104.

Таким чином, позивачу виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників ДП обслуговування повітряного руху України.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до ДП обслуговування повітряного руху України, здійснюється за рахунок коштів цієї установи, і оскільки додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якої для працівників цієї установи не передбачено, то й відсутні правові підстави для її виплати позивачу.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 160/13876/22.

Зазначеною постановою Верховний Суд, дослідивши правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 320/2090/23 та від 07 березня 2024 року у справі № 320/10293/22 щодо поширення на військовослужбовців, відряджених до державних підприємств, дії постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, визнав за необхідне відступити від вказаних висновків як таких, що ґрунтуються на помилковому ототожненні порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців та військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій.

За результатами такого відступлення Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно з яким положення постанови Кабінету Міністрів України № 168 не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 104.

Вирішуючи спір по суті, Верховний Суд встановив, що позивач у справі № 160/13876/22 є військовослужбовцем Збройних Сил України, який відряджений до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Украероруху із залишенням на військовій службі та проходить військову службу безпосередньо у цьому структурному підрозділі, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення постанови № 104, відповідно до яких такому військовослужбовцю виплачуються лише оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, тоді як інші складові грошового забезпечення нараховуються як для відповідних працівників структурного підрозділу Украероруху.

Верховний Суд також наголосив, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, здійснюється за рахунок коштів цієї установи, а оскільки додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якого для працівників цієї установи не передбачена, правові підстави для її виплати позивачу відсутні. Крім того, суд звернув увагу, що керівникам державних органів, установ та організацій, до яких відряджені військовослужбовці, не надано повноважень видавати накази про виплату такої додаткової винагороди, оскільки згідно з абзацом другим пункту 1 постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється виключно на підставі наказів командирів (начальників).

Зважаючи на викладене та з огляду на приписи частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, наведена правова позиція Верховного Суду підлягає врахуванню під час ухвалення рішення у даній справі.

Відтак, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що у Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 з 24.02.2022 по 11.06.2022 та з 24.07.2022 року по 31.12.2022 – у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Що стосується позовних вимог позивача про зобов`язання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 за період з 12.06.2022 по 23.07.2022 – у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Питання матеріального та морального стимулювання військовослужбовців ЗСУ під час дії воєнного стану було врегульовано Постановою №168, якою на період дії воєнного стану запроваджено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям.

Згідно з абзацом 1 пункту 1 Постанови №168 (у редакції станом на 08.07.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За змістом частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. Вказана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (частина четверта статті 9 Закону №2011-XII).

Крім того, у подальшому Законом України від 28.06.2023 №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон №3161-IX), Закон №2011-XII було доповнено статтею 9-2 такого змісту: «Стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Отже, прийняття Закону №3161-IX створило відповідні умови для забезпечення належного рівня соціального захисту військовослужбовців шляхом законодавчого врегулювання питань виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.11.2018 у справі № 824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Як встановлено колегією суддів із матеріалів справи, позивач перебуває на військовій службі у ЗСУ, проте він відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та займає посаду інженера з управління використання повітряного простору Львівського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

На підставі наказу Львівського регіонального структурного підрозділу ДП обслуговування повітряного руху України від 08.06.2022 року № 50/вд на виконання розпоряджень Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України та розпорядження відповідача- 1, позивач був відряджений до м. Лисичанськ Луганської області на період з 09 червня 2022 року по 23 липня 2022 року для виконання поставлених завдань.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 01.07.2022 № 135/ОТУ, а також довідки оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 01.08.2022 №530/ОТУ, яка скріплена гербовою печаткою Військової частини НОМЕР_1 ІІІ Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , майор ОСОБА_1 як військовослужбовець ЗСУ, який проходить службу у Львівському РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних(бойових) дій у період з 12 червня 2022 року по 30 червня 2022 року та з 01 липня 2022 року по 23 липня 2022 року.

Отже у вказаний період часу позивач перебував у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується вищевказаними довідками, виданими військовою частиною та оперативно-тактичним угропування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що скріплені гербовою печаткою, відповідно до відбитків якої код ЄДРПОУ військової частини НОМЕР_1 ІІІ - НОМЕР_2 .

Представником військової частини НОМЕР_1 до матеріалів справи долучено довідку від 28.11.2024 року № 502/16/1065, яка скріплена гербовою печаткою, відповідно до відбитків якої код ЄДРПОУ військової частини НОМЕР_1 аналогічний - НОМЕР_2 , що свідчить про те, що військова частина НОМЕР_1 ІІІ та військова частина НОМЕР_1 є однією юридичною особою.

На підставі наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), а не Державне підприємство обслуговування повітряного руху України повинна здійснити виплату позивачу додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 12.06.2022 по 23.07.2022 – у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скари не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 380/344/23 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська