Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №120/3213/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3213/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

29 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.01.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку індексацію, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачену Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III), на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.01.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням базового місяця січень 2008 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Суд першої інстанції виходив із того, що посадові оклади військовослужбовців, установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, не змінювалися з січня 2008 року до березня 2018 року, а тому базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення позивача за спірний період є січень 2008 року, а не січень 2016 року, застосований відповідачем. Щодо компенсації суд першої інстанції зазначив, що індексація є складовою грошового забезпечення, право на компенсацію втрати частини доходів виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, а встановлений факт ненарахування та невиплати позивачу індексації за період з 01.01.2016 по 21.01.2018 зумовлює право позивача на таку компенсацію.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити в ній нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений грошовим забезпеченням і без його згоди не виключається зі списків до проведення з ним усіх розрахунків. Позивач наказ про виключення його зі списків особового складу не оскаржував і з рапортом про невиключення його зі списків без виплати компенсації не звертався, що, на думку апелянта, свідчить про його згоду з визначеними йому виплатами.

Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №240/186/20, у якій, за його твердженням, зазначено, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів є попереднє звернення особи із заявою про виплату компенсації, і лише в разі відмови в її виплаті особа набуває право на звернення до суду.

Крім того, апелянт вважає, що компенсація підлягає виплаті лише за умови нарахування доходу, який не має разового характеру, що сума, яка нараховується на підставі судового рішення, породжує право на компенсацію лише у зв`язку з несвоєчасним виконанням такого рішення, а оскільки строки виплати рішенням суду не встановлені, вимога позивача про компенсацію не має правового підґрунтя. На думку апелянта, можливість стягувати з військової частини надмірні суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні спотворює правове призначення компенсації та перетворюється на джерело невиправданих прибутків.

Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надійшло.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , військовослужбовці якої перебували на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.01.2018 № 13 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. 31.01.2024 позивач звернувся до відповідача із запитом щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки. Листом від 27.02.2024 № 1533/118/727/пс відповідач повідомив, що при обчисленні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 21.01.2018 застосовано базовий місяць січень 2016 року. Унаслідок застосування цього базового місяця розмір індексації позивачу за значну частину спірного періоду становив 0,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.01.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року апелянтом не оскаржується, а тому в цій частині колегія суддів його законність не перевіряє. Висновок суду першої інстанції про протиправність ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період є вихідною обставиною для вирішення питання про компенсацію.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Частиною другою цієї статті визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення), а також, відповідно до абзацу шостого частини другої статті 2 Закону № 2050-III, доданого Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX, суму індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що індексація грошового забезпечення не є доходом, на який поширюється дія Закону № 2050-III, з огляду на вимогу про неразовий характер доходу. Індексація нараховується щомісяця у складі грошового забезпечення військовослужбовця за відповідний місяць, є складовою цього грошового забезпечення в силу частини третьої статті 9 Закону № 2011-XII і за своєю правовою природою не має разового характеру. Чинна редакція частини другої статті 2 Закону № 2050-III прямо відносить суму індексації грошових доходів громадян до доходів, на які поширюється дія цього Закону. До внесення Законом № 1214-IX відповідних змін перелік доходів у частині другій статті 2 Закону № 2050-III не був вичерпним, а індексація охоплювалася поняттям грошового забезпечення, складовою якого вона є. Сам апелянт у апеляційній скарзі не наводить жодного аргументу на користь того, що індексація грошового забезпечення позивача за 2016-2018 роки мала разовий характер.

Колегія суддів не може погодитися і з доводом апелянта про те, що позов у частині компенсації є передчасним, оскільки позивач попередньо не звертався до відповідача із заявою про її виплату.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (пункт 30) дійшла висновку, що норми Закону № 2050-III і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили доходи, обов`язку додатково звертатися за виплатою такої компенсації. Цей висновок сформульований судовою палатою пізніше за постанову Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, на яку посилається апелянт, і підлягає врахуванню відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Крім того, як вбачається з наведеного в самій апеляційній скарзі змісту постанови у справі №240/186/20, вона стосувалася правовідносин за участю органу Пенсійного фонду України, у яких доходи вже були нараховані та виплачені, тоді як у цій справі спір виник саме тому, що відповідач заперечував обов`язок нарахувати позивачу індексацію в належному розмірі. За таких обставин вимагати від позивача попереднього звернення за компенсацією на суму доходу, який відповідач узагалі не визнавав і не нараховував, не ґрунтується на законі.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що право на компенсацію виникає лише у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, яким присуджено суму доходу.

Обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за відповідні місяці 2016-2018 років виник у відповідача в силу закону в тих місяцях, за які вона належала, а не з моменту ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції лише підтвердило наявність цього обов`язку, який відповідач своєчасно не виконав. Отже, затримка виплати індексації розпочалася з місяця, у якому відповідна сума мала бути виплачена у складі грошового забезпечення, і триває до дня її фактичної виплати.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24 у подібних правовідносинах щодо невиплаченої військовослужбовцю індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 виснував, що право на компенсацію за Законом № 2050-III пов`язується з юридичним фактом невиплати доходу у встановлені строки, і погодився з присудженням компенсації за весь період з дати виникнення заборгованості по день її фактичної виплати.

Саме такий спосіб захисту обрав суд першої інстанції. Посилання апелянта на те, що рішенням суду не встановлено строків виплати, є безпідставним, оскільки строки виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, визначені законодавством, а не судовим рішенням. Будь-яких доказів того, що присуджену індексацію вже виплачено позивачу, апелянт до апеляційної скарги не додав, а його твердження про виплату коштів «в порядку виконання рішення суду» нічим не підтверджене.

Колегія суддів не бере до уваги довід апелянта про те, що позивач не оскаржував наказ про виключення його зі списків особового складу і не заявляв рапорту про невиключення його зі списків без проведення розрахунку. Пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України покладає обов`язок повністю забезпечити військовослужбовця грошовим забезпеченням на день виключення зі списків на військову частину, а не на самого військовослужбовця. Неоскарження наказу про виключення зі списків не може свідчити про згоду позивача з недоплатою індексації, про розмір якої він дізнався лише з листа відповідача від 27.02.2024. Верховний Суд у згаданій постанові від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24 також зазначив, що право на компенсацію не пов`язується з датою звільнення особи з військової служби.

Довід апелянта про те, що можливість стягувати з військової частини надмірні суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні спотворює правове призначення компенсації, колегія суддів відхиляє.

Зазнаений довід стосується інституту відповідальності за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України, який не був предметом цього позову. Компенсація за Законом № 2050-III не є санкцією і за статтею 3 цього Закону обчислюється як добуток суми невиплаченого доходу на індекс інфляції в період невиплати. Отже, її призначенням є відновлення купівельної спроможності своєчасно не виплаченої суми, а її розмір прямо залежить від тривалості затримки, спричиненої самим відповідачем.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати індексації.

Відповідач, всупереч частині другій статті 77 КАС України, не довів правомірності своєї позиції. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.