Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №620/11398/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/11398/25 Суддя першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУ ПФУ в Чернігівській області), що мала місце в квітні 2025 року, а також в подальших місяцях, що полягає в незарахуванні до її страхового стажу періоду з 26.01.2000 (день встановлення їй інвалідності) по 22.07.2044 (дата, коли їй виповнюється 60 років);

зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області, починаючи з 01.04.2025, зарахувати до її страхового стажу також період з 26.01.2000 (день встановлення їй інвалідності) по 22.07.2044 (дата, коли їй виповнюється 60 років);

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області, що полягає в не призначенні їй доплати за понаднормовий стаж, що передбачена пунктом 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-XII) (в редакції до моменту внесення змін, внесених Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі – Закон № 2148-VIII);

зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області нараховувати, виплачувати їй, починаючи з 01.04.2025 і в подальшому щомісяця, доплату за понаднормовий стаж, розмір якої обчислювати виходячи зі стажу, що перевищує 15 років, та при її обчисленні брати заробіток, а також виплатити їй суми недоотриманої доплати за понаднормовий стаж з 01.04.2025.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправну бездіяльність відповідача в перерахунку її пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII, оскільки вона як особа яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), має ІІІ групу інвалідності та з 14.09.2000 їй призначено пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, і має понад 15 років стажу, тому відповідно до вимог статті 56 Закону № 796-XII має право на отримання доплати до пенсії за понаднормовий стаж, визначений цим пунктом статті 56 вказаного Закону. Також позивачка зазначає, що відповідач в порушення абзацу 2 частини першої статті 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) до страхового стажу позивачки додатково не зарахував період з 26.01.2000 (день встановлення їй інвалідності) по 22.07.2044 (дата, коли позивачці виповнюється 60 років). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що територіальне управління Пенсійного фонду України протиправно здійснило обрахунок та виплату пенсії без проведення індексації та щомісячної доплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначила, що їй призначена пенсія по інвалідності згідно із Законом України «Про статусу і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Посилаючись на приписи частини другої статті 38 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», зазначила, що відповідач зобов`язаний обчислювати позивачу пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема для того, щоб розмежовувати джерела фінансування пенсії позивача.

Апелянт зазначила, що абз. 2 ч.1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зобов`язує органи пенсійного фонду до страхового стажу для обчислення позивачу розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності, крім наявного страхового стажу, зарахувати також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статте 26 цього Закону. Позивач стверджувала, що відповідач протиправно занижує розмір стажу для обчислення позивачу розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності, оскільки крім страхового стажу у розмірі 6 років 7 місяців 4 днів (що визначений згідно абз. 1 ч.1 ст. 24 Закону №1058-ІV), не зараховує на загальних підставах відповідно період з 26.01.2000 (день встановлення позивачу інвалідності) по 22.07.2044 року (дата, коли позивачу виповниться 60 років), що є підставою для звернення позивача до суду за захистом цього права.

На думку апелянта, рішення суду першої інстанції є протиправним, оскільки суд протиправно викривив підстави позову, предмет позову, як наслідок, якщо позивач технічно недосконало виклав спосіб захисту його права, що передбачено абз. 2 ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV, то суд протиправно не використав свої повноваження щодо виходу за межі позовних вимог, що передбачені ч.2 ст. 9 КАС України. За твердженням позивача, обраними ним позовними вимогами можливо повністю захистити порушене право, яке порушується відповідачем, шляхом не застосування абзацу 2 ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2025. Також судом відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та.

На адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення вх. № 10037/26 від 11.03.2026, яка за своїм змістом є заявою про усунення недоліків позовної заяви, відтак підстави для розгляду такої заяви у порядку визначеному КАС України для розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення відсутні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року витребувано з Чернігівського окружного адміністративного суду адміністративну справу № 620/11398/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2025. Також судом відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Також судом продовжено строк розгляду справи на більш розумний термін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року залишенню без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачці ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 14.09.2000 встановлено другу групу інвалідності причина – захворювання пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС. Інвалідність встановлена на строк до 22 липня 2002 року.

19.11.2008 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС безстроково, що підтверджується відомостями довідки Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії (МСЕК №1) серія МСЕ-ЧНВ №073625.

Відповідно до відомостей посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) Серія- НОМЕР_1 , виданого 11.05.2019 Чернігівською облдержадміністрацією ОСОБА_1 є особою з інвалідністю і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області, де з 10.05.2000 їй призначено пенсію по інвалідності на умовах, визначених статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі по тексту – Закон № 796-ХІІ).

Із рішення відповідача від 21.07.2025 № 974230176288 про перерахунок пенсії слідує, що з 01.03.2025 і довічно позивачці визначено пенсію у розмірі 6248,51 грн, який складається з мінімальної пенсії особам з інвалідністю ЧАЕС (3700, 00 грн*1,14*1,197 *1, 0796*1, 115) – 6077, 69 грн та 17, 82 грн – додаткова пенсія особам з інвалідністю ІІІ групи з числа потерпілих ЧАЕС. Тривалість стажу – 6 років 7 місяців 4 дні. До трудового стажу позивачки зараховано такі періоди: з 01.03.2005 по 30.04.2005; з 12.12.2005 по 04.02.2007, з 16.08.2008 по 13.05.2011, з 01.10.2012 по 02.10.2012, з 16.05.2022 по 31.12.2024.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо зарахування до її страхового стажу періоду з 26.01.2000 (день встановлення їй інвалідності) по 22.07.2044 (дата, коли їй виповнюється 60 років) та щодо призначенні їй доплати за понаднормовий стаж, що передбачена пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII в редакції до моменту внесення змін, внесених Законом № 2148-VIII, звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виснував, що у справі, яка розглядається позивачка не оспорює та не обґрунтовує правомірність (неправомірність) розрахунку основного розміру її пенсії по інвалідності, а просить суд зобов`язати відповідача, починаючи з 01.04.2025, зарахувати до її страхового стажу період з 26.01.2000 (день встановлення їй інвалідності згідно із медичним заключенням на дитину інваліда з дитинства у віці до 16 років ) по 22.07.2044 (дата, коли їй виповнюється 60 років), проте такий період не зараховується до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності, якщо немає інших підстав для врахування цього періоду (наприклад, паралельна сплата внесків), а зараховується виключно для розрахунку розміру пенсії за віком як розрахункової величини визначення розміру пенсії по інвалідності.

Також суд першої інстанції зазначив, що період від встановлення інвалідності до пенсійного віку, який додається до страхового стажу для обчислення розміру пенсії, не є фактичним понаднормовим стажем, тому цей період не впливає на розмір доплати за понаднормовий стаж. Суд першої інстанції вказав, що позиваці не призначалась пенсія на умовах визначених частиною другої статті 27 Закону № 1058-IV, тобто пенсія за віком; із наданих суду документів видно, що позивачка не має понаднормового трудового стажу, тобто страхового стажу понад 15 років, а відтак, відсутні підстави для задоволення позову у цій справі.

Колегія суддів погоджується із означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі по тексту – Закон № 1058-ІV).

Згідно із визначенням, викладеним у статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-ІV унормовано, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Пунктом 13 розділу ХV Закону №1058-ІV унормовано, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру» та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до Закону України «Про прокуратуру», та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюється зазначеними законами.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі по тексту – Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Частиною першою статті 1 Закону № 796-ХІІ обумовлено, що закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Пунктом 2 ч.2 ст. 9 Закону № 796-ХІІ обумовлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ ( у редакції Закону яка була чинна станом на час призначення позивачу пенсії) обумовлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 16 розділу ХV Закону № 1058-ІV унормовано, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 34 Закону № 1058-ІV унормовано, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.

Приписами статті 30 Закону № 1058-ІV (у редакції від 01.10.2008) обумовлено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Частиною першою статті 32 Закону № 1058-ІV (у зазначеній редакції яка була чинна на момент призначення пенсії позивачу по ІІІ групі інвалідності) унормовано, що особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: до досягнення особою 23 років включно - 2 роки; від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 3 роки; від 27 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки; для осіб 32 років і старших - 5 років.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на протиправну бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області, що мала місце у квітні 2025 року, а також в подальших місяцях, що полягає у незарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 26.01.2000 (день встановлення їй інвалідності) по 22.07.2044 року (дата коли позивачу виповнюється 60 років).

Статтею 27 Закону № 1058-IV регламентовано механізм визначення розміру пенсії за віком, за правилами частини першої якої розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп * Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при обчисленні пенсії для кожного пенсіонера визначається індивідуальний коефіцієнт страхового стажу (в залежності від кількості відпрацьованих місяців) та коефіцієнт заробітку, який обчислюється шляхом ділення фактичної заробітної плати особи на величину середньої заробітної плати в Україні за відповідний період у розрізі кожного місяця.

При цьому, нормами статті 24 Закону № 1058-ІV передбачено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Для осіб, стосовно яких згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, період позбавлення особистої свободи зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Період, протягом якого особа перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, передбаченій пунктом 20 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки», включається до страхового стажу.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, нормами частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Колегія суддів зазначає, що на вимогу суду, Пенсійним органом було надано до суду належним чином засвідчену копію матеріалів пенсійної справи позивача та розрахунок страхового стажу позивача, який врахований при обчисленні пенсії позивача станом на 01.04.2025.

Зокрема, зі змісту наданих пенсійним органом документів слідує, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» унормовано, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

{Частину третю статті 54 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024. Частина третя статті 54 утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України „Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами} В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.

Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону № 796-ХІІ, Кабінетом Міністрів України 23.11.2011 прийнято постанову № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі по тексту – Порядок № 1210).

Пунктом 1 Порядку № 1210 унормовано, що цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - пенсії), а також визначення заробітної плати (доходу) для їх обчислення. Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати (доходу), одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Згідно із приписами пункту 9 Порядку № 1210 пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, для осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пенсії у зв`язку з втратою годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визначаються за формулою П=Зс х Кзс х Кв 100%,

де П - розмір пенсії;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої (якого) сплачено страхові внески за 2014-й, 2015-й та 2016 роки, збільшена (збільшений) на відповідні коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої (якого) сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії, визначені починаючи з 2019 року згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663);

Кзс - середньомісячний коефіцієнт заробітної плати (доходу), який враховується під час обчислення пенсії;

Кв - розмір відшкодування фактичних збитків (у відсотках).

Середньомісячний коефіцієнт заробітної плати (доходу), який враховується під час обчислення пенсії (Кзс), визначається за формулою Кзс=Ск/К

де Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) (Кз1 + Кз2 + Кз3 + + ... + Кзn) за кожний місяць роботи в зоні відчуження у 1986-1990 роках;

К - кількість місяців, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу).

Коефіцієнт заробітної плати (доходу) (Кз1, Кз2, Кз3, ..., Кзn) за кожний місяць роботи в зоні відчуження, який враховується під час обчислення пенсії, визначається за формулою Кз=Зв/Зсм,

де Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу);

Зв - сума заробітної плати (доходу) за роботу в зоні відчуження за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу),за період 1986-1990 років;

Зсм - показник середньомісячної заробітної плати (доходу) робітників та службовців, зайнятих у галузях національної економіки, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. № 1783 "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян" (Офіційний вісник України, 2003 р., № 47, ст. 2431), за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), за період 1986-1990 років.

У разі коли особа з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визначених статтею 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, стосовно яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, внаслідок чого стали особами з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за осіб з їх числа, виявили бажання обчислювати пенсію із заробітної плати (доходу), визначеної (визначеного) з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, такі пенсії обчислюються у порядку, передбаченому цим пунктом, з урахуванням середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії, (Кзс), що визначається за формулою: Кзс= Зп(мін)х5/Зс1,

де Зп (мін) - розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року;

Зс1 - середня заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в Україні в цілому, з якої (якого) сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року. Якщо на день призначення/ перерахунку пенсії відсутні дані про середню заробітну плату (дохід) у середньому на одну застраховану особу в Україні в цілому, з якої (якого) сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року, для обчислення пенсії за формулою, зазначеною в абзаці тринадцятому цього пункту, враховується середньомісячний коефіцієнт заробітної плати (доходу), який використовувався під час призначення/перерахунку пенсії в році, що передує відповідному року, з наступним перерахунком пенсії після отримання даних про середню заробітну плату (дохід) у середньому на одну застраховану особу в Україні в цілому, з якої (якого) сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року. Якщо при цьому середньомісячний коефіцієнт заробітної плати (доходу), який враховується під час призначення/перерахунку пенсії у відповідному році, є меншим від середньомісячного коефіцієнта заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення/перерахунку пенсії в році, що передує відповідному року, пенсія обчислюється з урахуванням середньомісячного коефіцієнта заробітної плати (доходу), який використовувався під час призначення/перерахунку пенсії в році, що передує відповідному року.

Пенсії, що обчислені із заробітної плати (доходу), яка визначалася виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати відповідно до абзаців тринадцятого - п`ятнадцятого цього пункту, перераховуються у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

У разі коли особа звернулася за призначенням пенсії з урахуванням заробітної плати (доходу), одержаної (одержаного) за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, органи Пенсійного фонду України визначають два показники середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії, (Кзс): обчислений відповідно до абзаців шостого - дванадцятого цього пункту, а також відповідно до абзаців тринадцятого - шістнадцятого цього пункту, і призначають пенсію з урахуванням вищого середньомісячного коефіцієнта заробітної плати.

Зі змісту викладеного вбачається, що пенсія по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, може бути обчислена за відповідною формулою, яка зазначена вище із застосуванням показників заробітної плати за час роботи у зоні відчуження у 1986 -1990 роках.

Водночас, пунктом 10 Порядку № 1210 унормовано, що призначення пенсії із заробітної плати (доходу), одержаної за роботу за межами зони відчуження, провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або за вибором особи призначення пенсії провадиться відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірах, визначених частиною третьою статті 54 цього Закону.

З огляду на ту обставину, що позивачу було призначено пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, інвалідність якої встановлена у дитинстві, пенсію позивачу призначено не на підставах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» а на підставах частини третьої статті 54 Закону № 796, якою унормовано, що в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими, зокрема, для ІІІ групи інвалідності - 3700 гривень.

Так, матеріалами справи підтверджено, що основний розмір пенсії позивача по 3 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС, обчислений відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 796 з урахуванням коефіцієнтів збільшення (індексації): 3700,00 грн х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115 х 1,121, що з 01.03.2026 становить 6813,09 грн.

Колегія суддів наголошує на тому, що зарахування додаткового стажу передбаченого п.2 ч.1 ст. 24 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» може мати місце у разі переходу позивача на пенсію по інвалідності згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, у даному випадку пенсія позивачу призначена та обчислена у відповідності до приписів ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка не містить посилання на врахування додаткового стажу, обумовленого абз.2 ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV для призначенні пенсії по інвалідності згідно із № 796-ХІІ.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, аналіз наведених норм права свідчить про те, що сам по собі факт отримання особою пенсії по інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС не є підставою для зарахування цього періоду до страхового стажу автоматично, якщо в цей період:

- особа не працювала (не мала доходу, з якого сплачувалися страхові внески),

- за неї не сплачували страхові внески (наприклад, вона не перебувала в трудових відносинах або не була застрахованою особою за іншими підставами).

Винятками в цьому випадку (тобто коли внески не сплачувалися) є періоди отримання особою інвалідності, в які пенсіонер, наприклад, проходив військову службу, здійснював догляд за дитиною, але період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV не входить до їх переліку.

За загальним правилом визначеним у статті 33 Закону № 1058-IV розмір пенсії по інвалідності визначається в залежності від групи інвалідності у відсотковому значенні від розміру пенсії за віком як розрахункової величини.

Повертаючись до спору, який виник у цій справі, пенсія по інвалідності позивачці була призначена 10.05.2000 у 16 річному віці на умовах статті 54 Закону № 796-ХІІ.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що передбачена законодавцем можливість зарахування на загальних підставах до страхового стажу крім наявного страхового стажу періоду з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначена для обчислення саме розміру пенсії за віком як розрахункової величини, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а у даному спорі позивачу призначена пенсія по інвалідності на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У справі, яка розглядається позивачка не оспорює та не обґрунтовує правомірність (неправомірність) розрахунку основного розміру її пенсії по інвалідності, а просить суд зобов`язати відповідача, починаючи з 01.04.2025, зарахувати до її страхового стажу період з 26.01.2000 (день встановлення їй інвалідності згідно із медичним заключенням на дитину інваліда з дитинства у віці до 16 років ) по 22.07.2044 (дата, коли їй виповнюється 60 років), проте такий період не зараховується до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якщо немає інших підстав для врахування цього періоду (наприклад, паралельна сплата внесків), а зараховується виключно для розрахунку розміру пенсії за віком як розрахункової величини визначення розміру пенсії по інвалідності згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Висновки суду першої інстанції у цій частині позовних вимог є обґрунтованими та правильними, а відтак у цій частині позовних вимог відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилання апелянта на ту обставину, що приписи частини другої статті 38 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», зобов`язують обчислювати позивачу пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема для того, щоб розмежовувати джерела фінансування пенсії позивача, не вказує на зміну нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Щодо вимог позивача про призначення їй доплати за понаднормовий стаж, що передбачена п.2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 статті 59 Закону № 796-ХІІ ( у редакції Закону чинній станом на час призначення позивачу пенсії) право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

У подальшому Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як зазначалося раніше, ч. 2 статті 27 Закону № 1058-IV унормовано, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

Відтак, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв`язку із цими змінами Закон № 796-ХІІ пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статі 27 Закону № 1058-IV.

З огляду на чинне нормативно-правове регулювання період від встановлення інвалідності до пенсійного віку, який додається до страхового стажу для обчислення розміру пенсії, не є фактичним понаднормовим стажем, тому цей період не впливає на розмір доплати за понаднормовий стаж.

При цьому, у справі, яка розглядається судом встановлено, що позиваці не призначалась пенсія на умовах визначених частиною другої статті 27 Закону № 1058-IV, тобто пенсія за віком; із наданих суду документів видно, що позивачка не має понаднормового трудового стажу, тобто страхового стажу понад 15 років, а відтак, відсутні підстави для задоволення позову у цій справі.

Тож, оскільки правовідносини, які виникли у цій справі не релевантні до правовідносин, які вирішував Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 300/3435/21, то при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд правомірно не враховував його висновки, викладені в постанові від 25.06.2024.

З огляду на відсутність у позивача стажу роботи, не менше як 15 років, суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав для збільшення позивачу пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 у цій частині позову.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів апелянта про викривлення судом першої інстанції підстав позову, предмету позову, оскільки такі не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта щодо того, що суд першої інстанції протиправно не використав свої повноваження щодо виходу за межі позовних вимог, що передбачені ч.2 ст. 9 КАС України з огляду технічну недосконалість викладення позивачем способу захисту його права, що передбачено абз. 2 ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

При цьому складовими частинами позову є предмет позову та підстави позову.

Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, направлені на захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Тобто це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об`єктивуються у поданих доказах. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення, та які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що адміністративний позов має письмову форму, містить вимоги щодо предмета спору, тобто прохальну частину позову та їх обґрунтування, які є підставою позову, які визначають кожними конкретним позивачем у справі.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права та інтереси учасників адміністративних правовідносин, проте не визначає замість позивача спосіб захисту порушеного права.

Так, частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/150/23 у п.28 постанови зазначає: реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту; п.33 - звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права; п. 37 зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При цьому, слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31.10.2018 по справі №826/16958/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23 виклала такі висновки: «Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги».

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Згідно з приписами частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі №620/11398/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді О.О. Осіпова

С.В. Златін