Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №580/9939/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/9939/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі з 25 грудня 2019 року в справі № 640/26052/19 в розмірі 1051300,23 гривень та моральної шкоди в розмірі 1500186,42 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року в справі № 640/26052/19 за період з 22 вересня 2021 року по 11 липня 2024 року у розмірі 1022056,83 грн.

У задоволенні решти позовних вимог інших позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсяза.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі 640/26052/19 позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, другої кадрової комісії було задоволено повністю, визнати протиправним та скасовано рішення №3 Кадрової комісії №2 від 04 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2050ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 634581,78 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 31 436,66 грн.».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі № 640/26052/19 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року без змін.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відмовлено Офісу Генерального прокурора у відкритті касаційного провадження на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 640/26052/19.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2022, наказом Генерального прокурора від 12.07.2024 № 1124ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2050ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.

Також наказом Генерального прокурора від 12.06.2024 № 1125ц ОСОБА_1 визначено робоче місце в Департаменті представництва інтересів держави в суді.

Отже, відповідач виконав рішення суду 12.07.2024 шляхом прийняття наказу Генерального прокурора від 12.07.2024 № 1124ц, яким скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2050ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.

Вважаючи затримку виконання судового рішення за період з 21.09.2021 по 11.07.2024 (включно) протиправною бездіяльністю відповідача, внаслідок чого у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За правилами, встановленими ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 ст.372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому п.3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.8 ст.235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника, відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.021995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З аналізу наведених норм вбачається, рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Водночас, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу, згідно ст.236 КЗпП України, не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді та пов`язаний виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст.236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у справі №640/26052/19 поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2022, наказом Генерального прокурора від 12.07.2024 № 1124ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2050ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.

Отже, відповідач виконав рішення суду 12.07.2024 шляхом прийняття наказу Генерального прокурора від 12.07.2024 № 1124ц, яким скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2050ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в період з 21.09.2021 по 11.07.2024 відповідач не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов`язок та допустив протиправну бездіяльність щодо поновлення позивача на посаді.

Саме означений період, є періодом затримки виконання рішення суду, що обумовлює право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до ст.236 КЗпП України.

Щодо визначення суми яка підлягає стягненню на користь позивача за вказаний період, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в рамках справи №640/26052/19 встановлено, що середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 1462,17 грн. Поряд із цим, обраховуючи кількість робочих днів за період невиконання рішення суду судом першої інстанції допущено помилку, зокрема кількість робочих днів у період з 21.09.2021 по 11.07.2024 визначено як 699 тоді як такий складає 728 днів.

Відповідно і проведений судом першої інстанції є не точним.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до ст.236 КЗпП України складає 1 064 459,76 грн (1462,17 грн х 728 днів).

Відтак, ні позивач у заявленому позові ні суд першої інстанції при розрахунку суми, що підлягає стягненню на користь позивача не проведено вірного розрахунку.

Як вбачається із змісту заявленого позову, позивач просив суд стягнути з Офісу генерального прокурора середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі саме в розмірі 1051300,23 грн, що не відповідає наведеному вище розрахунку. Однак враховуючи приписи ст. 9 КАС України, суд при вирішені позову обмежений позовними вимогами та розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи, що з урахуванням проведених колегією суддів розрахунків позивач вправі отримати середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі заявленому у позовній заві, колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимоги саме у заявленому обсязі. При цьому, колегія судів не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог.

Поряд із цим, враховуючи, що при проведенні розрахунку суд першої інстанції фактично допустив арифметичну помилку колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду з урахуванням наведених вище обставин.

При цьому, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача стосовно того, що при визначенні суми коштів, яка підлягає стягненню за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, необхідно врахувати факт отримання позивачем заробітної плати, оскільки такі посилання є необгрунтованими. Судом не береться до уваги посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 21.12.2023 у справі №360/4404/21, оскільки у даній справі інші обставини ніж у даній справі.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника».

Що ж стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 1500186,42 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що обставини пов`язані з несвоєчасним тривалим поновленням на роботі (триває майже 4 роки) вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя (це: існування на обмежені соціальні виплати після звільнення сім`ї з 4 осіб хворому позивачу; значна економія грошових коштів на усі види послуг народно-господарської діяльності, побуту, відпочинку, лікування, реабілітації тощо) і упорядкування нормальних життєвих зв`язків в нових умовах (світова пандемія, військова агресія) у порівнянні з тими працівниками, які продовжують працювати в органах прокуратури та мають повний пакет соціальних гарантій й належну заробітну плату.

За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Поряд із цим, як до суду першої інстанції так і до апеляційної скарги позивачем не надано жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями і рішенням відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Відтак, колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 4 вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини таким чином:

«Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року в справі № 640/26052/19 за період з 21 вересня 2021 року по 11 липня 2024 року у розмірі 1051300,23 грн (один мільйон п`ятдесят одна тисяча триста гривень 23 коп) ».

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя І. О. Грибан

Суддя В Ю. Ключкович

(Повний текст постанови складено 30.09.2026)