Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №640/38599/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/38599/21 Головуючий у 1 інстанції: Чаплик І.Д.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 07.04.2020 №78751-3313-2615 про визначення суми податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 25 401,67 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 07 квітня 2020 року №78751-3313-2615.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 , набувши у 2007 році право власності на нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , набув обов`язок зі сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна, незалежно від оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою. Апелянт зазначає, що на момент формування податкового повідомлення-рішення позивач перебував на обліку як платник плати за землю щодо земельної ділянки площею 0,02435 га, розташованої під належним йому нерухомим майном. Крім того, апелянт вказує, що розрахунок земельного податку за 2020 рік здійснено відповідно до рішень Київської міської ради та нормативно-правових актів, із застосуванням базової вартості 1 кв. м землі, коефіцієнта функціонального використання 3, узагальнюючого локального коефіцієнта 1,5, відповідних коефіцієнтів індексації та ставки земельного податку 1 відсоток, унаслідок чого сума податкового зобов`язання становила 25 401,67 грн. При цьому, апелянт посилається на те, що застосування коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки у значенні 3 зумовлено відсутністю у відомостях Державного земельного кадастру коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у м. Києві з метою проведення звірки сплати своїх податкових зобов`язань як фізичної особи-підприємця. У ході спілкування з працівником контролюючого органу ОСОБА_1 стало відомо про наявність у нього несплаченого боргу за 2020 рік за платежем «земельний податок з фізичних осіб», який виник унаслідок несплати зобов`язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях Головного управління ДФС у м. Києві.

У подальшому, представник Показєєва Д.В. звернувся до Головного управління ДПС у м. Києві з адвокатським запитом від 15 вересня 2021 року № 16 про надання податкового повідомлення-рішення, доказів його направлення та розрахунку податкових зобов`язань.

За результатами розгляду вказаного адвокатського запиту, Головне управління ДПС у м. Києві листом від 21 вересня 2021 року № 88462/6/26-15-24-09-18 повідомило, що за земельну ділянку під частиною належного ОСОБА_1 нежитлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено нарахування податку на майно в частині плати за землю, а також надано детальний розрахунок нарахованих податкових зобов`язань.

ОСОБА_1 отримав прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 07 квітня 2020 року № 78751-3313-2615, яким йому визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 25 401,67 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Зміст зазначених положень щодо кола платників та об`єктів оподаткування відтворено й в офіційних матеріалах ДПС, розміщених у базі Верховної Ради України. Закон України

За змістом пункту 271.1 статті 271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, а також площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Приписами пункту 286.6 статті 286 ПК України встановлено, що на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Положеннями пункту 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас пунктом 45.1 статті 45 ПК України, платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник України

За правилами пункту 58.3 статті 58 ПК України, у редакції, чинній на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. Зміни до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, якими його викладено в іншій редакції, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX та набрали чинності пізніше дати прийняття спірного рішення. Закон України

Частиною першою статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній у спірний період) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти; до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Закон України

Частиною другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Закон України

За змістом частини першої статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 квітня 2020 року № 78751-3313-2615, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 401,67 грн.

Підставою для нарахування вказаного податкового зобов`язання стало перебування у власності ОСОБА_1 частини нежитлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи свідчать, що, відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового будинку від 13 вересня 2007 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0487 га. При цьому право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, ОСОБА_1 не оформив.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі відсутність державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності або користування земельною ділянкою не свідчить про відсутність у нього обов`язку зі сплати земельного податку.

Зі змісту пункту 287.6 статті 287 ПК України та статті 120 Земельного кодексу України, що у разі набуття права власності на будівлю або споруду до набувача переходить відповідне право щодо земельної ділянки, на якій розташований такий об`єкт, а обов`язок зі сплати земельного податку пов`язується з набуттям права власності на нерухоме майно.

Аналогічний підхід до застосування наведених норм права сформовано Верховним Судом у постанові від 23 травня 2019 року у справі № 826/1430/16, у якій зазначено, що незважаючи на відсутність реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними особі на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, наведені в апеляційній скарзі доводи Головного управління ДПС у м. Києві щодо наявності у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати земельного податку не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасовано не з підстав відсутності у позивача відповідного податкового обов`язку, а у зв`язку з неправильним визначенням контролюючим органом розміру такого податкового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 826/15139/16, відповідно до якого, доводи контролюючого органу щодо виникнення у платника податкового обов`язку не спростовують висновків суду про протиправність податкового повідомлення-рішення, якщо підставою його скасування є неправильний розрахунок суми податкового зобов`язання.

Визначальним для вирішення цієї справи є дотримання Головним управлінням ДПС у м. Києві встановленого законом порядку визначення бази оподаткування та використання належних вихідних даних при обчисленні суми земельного податку.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України, прямо встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Водночас, нормативна грошова оцінка земельної ділянки є базою оподаткування земельним податком та визначається з урахуванням передбачених законодавством коефіцієнтів, у зв`язку з чим правильність кожного вихідного показника, використаного при її визначенні, безпосередньо впливає на остаточний розмір податкового зобов`язання.

Згідно з листом Головного управління ДПС у м. Києві від 21 вересня 2021 року № 88462/6/26-15-24-09-18 при розрахунку грошового зобов`язання із земельного податку ОСОБА_1 контролюючим органом застосовано узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місцезнаходження земельної ділянки, у розмірі 1,5.

Натомість, відповідно до відомостей, наведених у листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 24 вересня 2021 року № 29-26-0.10-4477/2-21, узагальнюючий локальний коефіцієнт щодо земельної ділянки під належним позивачу приміщенням становить 1,05.

Зокрема, у листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 24 вересня 2021 року № 29-26-0.10-4477/2-21 зазначено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 розташована в економіко-планувальній зоні № 91, а значення відповідних локальних коефіцієнтів зумовлюють застосування узагальнюючого локального коефіцієнта у розмірі 1,05.

Таким чином, використаний Головним управлінням ДПС у м. Києві при визначенні податкового зобов`язання ОСОБА_1 показник 1,5 не відповідає відомостям органу, уповноваженого на ведення Державного земельного кадастру, щодо відповідної земельної ділянки.

При цьому, апеляційна скарга не містить належного обґрунтування та доказів, які б спростовували відомості Головного управління Держгеокадастру у м. Києві щодо значення узагальнюючого локального коефіцієнта 1,05 або підтверджували правомірність застосування саме до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 коефіцієнта 1,5.

Посилання апелянта на рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 та інші нормативні акти не усувають встановленої невідповідності конкретного показника, фактично застосованого при розрахунку податкового зобов`язання, відомостям щодо відповідної земельної ділянки.

Нормативне визначення порядку розрахунку нормативної грошової оцінки земель та встановлення допустимих показників відповідних коефіцієнтів не звільняє контролюючий орган від обов`язку підтвердити правомірність застосування конкретного значення такого коефіцієнта до конкретної земельної ділянки виходячи з передбачених законом вихідних даних.

Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що сам факт проведення розрахунку відповідно до визначеної нормативними актами формули підтверджує правомірність визначеної позивачу суми земельного податку, оскільки правильність математичного алгоритму розрахунку не усуває необхідності використання належних та достовірних вихідних показників такого розрахунку.

При цьому, доводи апелянта щодо правомірності застосування коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, у значенні 3 у зв`язку з відсутністю у відомостях Державного земельного кадастру коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначені доводи стосуються іншого елемента формули розрахунку та не усувають встановленої судом невідповідності застосованого Головним управлінням ДПС у м. Києві узагальнюючого локального коефіцієнта 1,5 офіційним відомостям щодо його значення 1,05.

Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/13291/16 сформовано правовий висновок, відповідно до якого, нормативна грошова оцінка земельної ділянки для цілей визначення земельного податку не може визначатися контролюючим органом самостійно поза межами даних Державного земельного кадастру та встановленого законодавством порядку її визначення. Верховний Суд зазначив, що обов`язок доведення відповідності застосованої при визначенні податкового зобов`язання нормативної грошової оцінки вимогам законодавства покладається на контролюючий орган.

Отже, встановлена невідповідність одного з вихідних показників, використаних Головним управлінням ДПС у м. Києві при обчисленні земельного податку, безпосередньо впливає на кінцевий розмір визначеного ОСОБА_1 податкового зобов`язання та свідчить про недоведеність правильності суми 25 401,67 грн, визначеної податковим повідомленням-рішенням від 07 квітня 2020 року № 78751-3313-2615.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, саме на Головне управління ДПС у м. Києві як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення.

Разом з тим, матеріали справи та доводи апеляційної скарги не підтверджують, що при визначенні суми податкового зобов`язання ОСОБА_1 контролюючим органом використано належні вихідні дані щодо узагальнюючого локального коефіцієнта.

Колегія суддів також зазначає, що встановлений недолік розрахунку не може бути усунутий судом шляхом самостійного визначення іншої суми податкового зобов`язання з використанням замість коефіцієнта 1,5 коефіцієнта 1,05, оскільки, визначення суми грошового зобов`язання у передбачених законом випадках належить до компетенції контролюючого органу.

Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 826/15139/16 зазначив, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, вирішувати питання, які належать до його компетенції, та усувати необґрунтованість оскаржуваного рішення у ході судового розгляду.

За таких обставин, неправильне визначення Головним управлінням ДПС у м. Києві одного з істотних вихідних показників розрахунку зумовило неправильне визначення суми грошового зобов`язання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а тому, підстави для покладення на суд обов`язку самостійно здійснити новий розрахунок податкового зобов`язання відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про належне направлення ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що, відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Світловодської міської ради від 24 червня 2019 року № 3773 ОСОБА_1 , з 06 вересня 1996 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, податкове повідомлення-рішення від 07 квітня 2020 року № 78751-3313-2615 було направлено контролюючим органом за адресою: АДРЕСА_1.

За приписами пункту 58.3 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим фізичній особі за умови його направлення на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи в установленому законом порядку.

Сам факт повернення поштового відправлення, направленого за адресою розташування належного позивачу нерухомого майна, з відміткою «не знайдено» не підтверджує дотримання Головним управлінням ДПС у м. Києві вимог пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, оскільки, матеріалами справи встановлено інше зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , а доказів направлення спірного податкового повідомлення-рішення за цією адресою апелянтом не надано.

Водночас, обставини щодо порядку направлення податкового повідомлення-рішення не змінюють визначального для вирішення справи висновку про недоведеність правомірності розрахунку суми податкового зобов`язання. Самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 07 квітня 2020 року № 78751-3313-2615 є встановлена невідповідність використаного при його прийнятті узагальнюючого локального коефіцієнта належним даним щодо відповідної земельної ділянки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться переважно до обґрунтування наявності у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати земельного податку та повторного наведення застосованої контролюючим органом формули його розрахунку, проте не спростовують установленої судом першої інстанції неправильності вихідних даних, на підставі яких визначено суму податкового зобов`язання.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, Головним управлінням ДПС у м. Києві не доведено правомірності визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 25 401,67 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 07 квітня 2020 року №78751-3313-2615 та наявність підстав для його скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О

Кузьмишина О.М.