Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №640/2919/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/2919/21 Головуючий у 1 інстанції: Борискін С.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» (далі – ТОВ «Лендгруп») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.11.2020 №00058690704.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.11.2020 №00058690704.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зауважив, що до перевірки не надано жодних документів, що підтверджують якість, безпеку (товарів придбаних позивачем у ТОВ «САКСЕС 2018») від виробника або постачальника, а саме: паспорта якості, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікати, видані Міністерством охорони здоров`я України, довідки Держпоживстандарту України, сертифікати відповідності, документи про якість, тощо. Враховуючи неможливість відстеження ланцюга постачання до імпортера/виробника, встановлено нереальність фактичного здійснення операцій, щодо поставки товарно-матеріальних цінностей на адресу ТОВ «Лендгруп» від ТОВ «САКСЕС 2018».

20 серпня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, уповноваженими посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Лендгруп» (код ЄДРПОУ 39814366) з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 000 грн, за липень 2020 року, результати якої оформлено актом від 16 жовтня 2020 року № 245/26-15-05-04-05/39814366.

Згідно з висновками Акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення ТОВ «Лендгруп» пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість, на загальну суму 300 000 грн, у тому числі за липень 2020 року - 300 000 грн. Крім того, встановлено порушення пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України в частині неподання повідомлень про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням чи через які проводиться діяльність, за формою № 20-ОПП.

ТОВ «ЛЕНДГРУП» подало заперечення на Акт перевірки.

За результатами розгляду заперечень, Головним управлінням ДПС у м. Києві висновки Акту перевірки залишено без змін, а заперечення ТОВ «ЛЕНДГРУП» - без задоволення.

На підставі Акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 23 листопада 2020 року № 00058690704, яким ТОВ «Лендгруп» зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 300 000 грн, та податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 23 листопада 2020 року № 00058780704, яким на підставі пункту 54.3 статті 54 та пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у розмірі 2 040 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2020 №00058690704, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.6 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки у випадках, передбачених пунктом 44.7 цієї статті, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України передбачено право платника податків протягом установленого цим пунктом строку з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України закріплено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів; отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, за встановлених Кодексом умов, враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, підлягає бюджетному відшкодуванню та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Цією ж статтею визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону № 996-XIV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналіз наведених норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість пов`язуються з фактичним здійсненням господарської операції, яка спричинила реальні зміни майнового стану платника податку, її належним документальним оформленням та наявністю передбачених податковим законодавством документів, що підтверджують відповідну суму податкового кредиту. Документи, подані платником податків після закінчення перевірки до прийняття контролюючим органом рішення у порядку та строки, визначені ПК України, підлягають врахуванню контролюючим органом при вирішенні питання про прийняття такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 червня 2020 року між ТОВ «Лендгруп» (Покупець) та ТОВ «САКСЕС 2018» (Постачальник) укладено договір поставки товару № ЛГ18/06/2020, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупця казеїни кислотні сухі технічні, молоко знежирене сухе, сироватку піджирну суху демінералізовану та інший товар, а покупець - приймати товар та здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до пунктів 1.2, 3.1, 4.1 Договору асортимент та кількість товару у кожній конкретній партії погоджуються сторонами у замовленні, яке після його погодження стає невід`ємною частиною договору, ціна товару погоджується сторонами у відповідних замовленнях, а постачання товару здійснюється за адресою, погодженою сторонами у замовленні.

На виконання умов зазначеного Договору, ТОВ «САКСЕС 2018» поставило ТОВ «Лендгруп» казеїн технічний на загальну суму 1 800 000,00 грн.

На підтвердження здійснення вказаної господарської операції ТОВ «Лендгруп» надано рахунок-фактуру від 18 червня 2020 року № СФ-0000009, платіжні доручення від 18 червня 2020 року № 411, від 24 червня 2020 року № 415, від 25 червня 2020 року № 416, від 01 липня 2020 року № 417, від 16 липня 2020 року № 427, від 22 липня 2020 року № 431, товарно-транспортну накладну від 02 липня 2020 року № 2, видаткову накладну від 02 липня 2020 року № РН-0000007, договір-заявку від 01 лютого 2020 року та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 06 липня 2020 року № 75.

Судом першої інстанції за результатами дослідження зазначених документів установлено, що вони відповідають вимогам законодавства, містять обов`язкові реквізити первинних документів, розкривають зміст здійсненої господарської операції, підтверджують рух активів ТОВ «Лендгруп», зміни у його майновому стані та отримання реального результату в межах здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки, наведені документи у своїй сукупності послідовно відображають укладення договору поставки, визначення предмета відповідної господарської операції, поставку товару, здійснення його перевезення та проведення розрахунків між сторонами.

При цьому, апелянтом не наведено конкретних доводів щодо дефектності первинних документів, складених безпосередньо за господарською операцією між ТОВ «Лендгруп» та ТОВ «САКСЕС 2018», не зазначено, які саме відомості, відображені у таких документах, не відповідають фактичним обставинам здійснення операції, та не надано доказів, які б спростовували факт отримання ТОВ «Лендгруп» придбаного товару.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відсутність у ТОВ «САКСЕС 2018» достатніх матеріальних, виробничих та трудових ресурсів свідчить про неможливість здійснення спірної господарської операції.

Відсутність у суб`єкта господарювання власних трудових ресурсів, виробничих потужностей, складських приміщень чи транспортних засобів сама по собі не виключає можливості фактичного виконання господарських операцій, оскільки відповідні ресурси можуть залучатися на підставі цивільно-правових договорів, договорів оренди, перевезення, надання послуг та в інший передбачений законом спосіб.

При цьому, Головним управлінням ДПС у м. Києві не встановлено, який конкретно обсяг матеріальних, виробничих та трудових ресурсів був необхідний ТОВ «САКСЕС 2018» для здійснення саме спірної поставки, а також не надано доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість поставки ТОВ «САКСЕС 2018» відповідної кількості товару на адресу ТОВ «Лендгруп».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 звернула увагу, що при вирішенні питання щодо реальності господарських операцій підлягає оцінці сукупність установлених обставин, зокрема фактичний рух активів, зміст первинних документів та можливість здійснення відповідних операцій, а відомості щодо контрагентів мають оцінюватися у взаємозв`язку з іншими доказами у справі.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо ненадання ТОВ «Лендгруп» документів, які підтверджують якість та безпечність товару, зокрема паспортів якості, сертифікатів відповідності та інших документів щодо якості продукції.

Документи, що засвідчують якість товару та його відповідність установленим технічним, санітарним або іншим вимогам, за своїм правовим призначенням характеризують якісні властивості продукції та не є первинними документами бухгалтерського обліку, які фіксують господарську операцію та на підставі яких здійснюється формування показників податкового обліку.

У постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 160/31872/23 Верховний Суд зазначив, що сертифікати якості не є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому їх відсутність чи недоліки у складенні самі по собі не впливають на визначення об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань.

Крім того, зі змісту відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що ТОВ «Лендгруп» зазначало про відображення у пункті 2.3 Акта перевірки серед документів, використаних під час її проведення, сертифікатів якості та відповідності, а також про повторне подання документів щодо якості товару разом із запереченнями на акт перевірки.

За таких обставин, посилання апелянта на документи щодо якості товару не спростовують висновку суду першої інстанції про фактичне здійснення господарської операції між ТОВ «Лендгруп» та ТОВ «САКСЕС 2018», підтвердженої сукупністю первинних, розрахункових та інших документів.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність документального підтвердження транспортування товару.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження здійснення господарської операції ТОВ «Лендгруп» надано, зокрема, товарно-транспортну накладну від 02 липня 2020 року № 2, договір-заявку від 01 лютого 2020 року та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 06 липня 2020 року № 75.

Отже, твердження апелянта про відсутність документів, які підтверджують переміщення товару в межах господарської операції між ТОВ «Лендгруп» та ТОВ «САКСЕС 2018», не відповідає встановленим судом першої інстанції обставинам справи.

При цьому, недоліки транспортних документів або відсутність окремих документів, що стосуються переміщення товару на попередніх етапах його постачання до ТОВ «САКСЕС 2018», не є самостійною підставою для висновку про нездійснення господарської операції між ТОВ «САКСЕС 2018» та ТОВ «Лендгруп», оскільки, предметом доказування є насамперед фактичне здійснення саме тієї господарської операції, на підставі якої ТОВ «Лендгруп» сформувало відповідні показники податкового обліку.

Не спростовують реальності спірної господарської операції також посилання апелянта на неможливість простеження за інформаційними базами контролюючого органу ланцюга постачання товару до його виробника або імпортера.

Податкова інформація щодо контрагентів платника податків та інших суб`єктів господарювання у ланцюгу постачання підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами та сама по собі не є достатньою для висновку про нездійснення господарської операції між безпосередніми її учасниками.

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2023 року у справі № 520/18518/21 зазначив, що податкова інформація не є безумовною підставою для висновку про нездійснення господарських операцій за наявності інших документів, які підтверджують реальність постачання товарів або надання послуг.

У даній справі висновки Головного управління ДПС у м. Києві щодо нереальності господарської операції ґрунтуються переважно на інформації щодо діяльності ТОВ «САКСЕС 2018» та попередніх ланок постачання, натомість фактичне здійснення безпосередньої операції між ТОВ «Лендгруп» та ТОВ «САКСЕС 2018» підтверджено договором поставки, рахунком-фактурою, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, платіжними дорученнями та документами щодо надання послуг з перевезення.

Головним управлінням ДПС у м. Києві не надано належних та допустимих доказів недостовірності зазначених документів, відсутності фактичного руху придбаного товару, повернення сплачених ТОВ «Лендгруп» коштів, узгодженості документального оформлення операції з фактичною відсутністю її виконання або інших конкретних обставин, які у сукупності спростовували б фактичний характер поставки.

Колегія суддів також враховує, що можливі порушення вимог податкового законодавства, допущені ТОВ «САКСЕС 2018» або іншими суб`єктами господарювання у попередніх ланках постачання, не є достатньою підставою для покладення негативних податкових наслідків на ТОВ «Лендгруп» за умови підтвердження фактичного здійснення безпосередньої господарської операції належними доказами та відсутності доказів недостовірності документів, на підставі яких сформовано відповідні показники податкового обліку.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 805/1692/17-а, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, зазначені висновки сформульовані за інших фактичних обставин. У справі № 805/1692/17-а предметом судової оцінки було застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних, а підставою для направлення справи на новий розгляд стало невстановлення судами обставин, пов`язаних із впливом форс-мажорних обставин на можливість своєчасного виконання платником податкового обов`язку.

Натомість у справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено обставини здійснення конкретної господарської операції, досліджено документи, якими оформлено поставку, оплату та транспортування товару, та надано оцінку доводам контролюючого органу щодо нереальності відповідної операції, у зв`язку з чим наведений апелянтом правовий висновок не свідчить про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує фактичне здійснення господарської операції між ТОВ «Лендгруп» та ТОВ «САКСЕС 2018», рух активів та проведення розрахунків за придбаний товар, тоді як наведені Головним управлінням ДПС у м. Києві обставини щодо діяльності контрагента та попередніх ланок постачання не спростовують фактичного змісту безпосередньої господарської операції та не підтверджують недостовірність первинних документів, на підставі яких ТОВ «Лендгруп» сформувало показники податкового обліку.

Враховуючи вищевказане в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у Головного управління ДПС у м. Києві правових підстав для зменшення ТОВ «Лендгруп» суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 300 000 грн та, відповідно, про протиправність податкового повідомлення-рішення від 23 листопада 2020 року № 00058690704.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Кузьмишина О.М.