Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №761/22416/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 761/22416/25 Суддя (судді) першої інстанції: Пономаренко Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Парінова А. Б., Епель О.В.

за участю секретаря: Волошка О. Л.

представника відповідача Рябоконя В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просила суд:

- скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до якої позивач просить суд: постанову від 26 травня 2025 року серії 2КІ № 0000898247, складену головним спеціалістом-інспектором з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пігарєвим С.В., про накладення адміністративного стягнення на підставі ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що із наданих фотознімків вбачається, що автомобіль позивача розташований на краю тротуару, який прилягає до газону, що відділяє тротуар від проїзної частини, а для руху пішоходів залишається щонайменше 4 м. Доказів того, що відповідачем здійснювався замір відстані від місця стоянки автомобіля позивача до краю тротуару, де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів, матеріали справи не містять.

До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з`явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою головного спеціаліста - інспектора з паркування першого відділу контролю оплати послуг на майданчиках для паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пігарєвим Станіславом Валерійовичем про накладення адміністративного стягнення по справі про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) від 26 травня 2025 року серії 2КІ №0000898247 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

З постанови вбачається, що транспортний засіб SUZUKI SWIFT, номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу, 26 травня 2025 року о 16 год. 06 хв. на вул. Лаврська, буд. 10 в м. Києві, поставлено на стоянку на тротуарі, де нема місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушено п 15.10 б) ПДР України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року №1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Технічний засіб, яким здійснено фото/відео фіксацію правопорушення: термінал: АРМ Інспектора.

Не погоджуючись з правомірністю притягнення до адміністративної відповідальності, позивачка звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягають до такої відповідальності.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

За визначенням, що міститься у статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП України порушення правил стоянки тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За правилами частини першої статті 14-2 КпАП України адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Примітка. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Закон України «Про дорожній рух» №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

За визначенням, що міститься у статті 14 Закону №3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно п. 1.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Підпункт "б" п. 15.10 ПДР встановлює, що стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками.

Згідно із пунктом 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється:

а) у місцях, де заборонена зупинка;

б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);

в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;

Тобто, за змістом норми підпункту "в" пункту 15.10 ПДР України, водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Вказане є винятком із заборони, встановленої п. 15.10 "б" Правил дорожнього руху.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №749/447/17.

Правовими положеннями частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, хоча за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах, крім визначених для цього місць, законодавець допускає можливість стоянки легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.

Враховуючи викладене вище, твердження відповідача про правомірність постанови про накладення стягнення з огляду на те, що транспортний засіб SUZUKI SWIFT, номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу, залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним, позаяк п. п. "в" п. 15.10 ПДР стосується виключно способу розміщення транспортного засобу, без прив`язки до наявності знаку, що дозволяє стоянку (п. п. "б" п. 15.10 ПДР).

У даному випадку, як вбачається з наявних у справі доказів фотофіксації, автомобіль позивача, який є легковим, припаркований, з дотриманням п. 15.10 "в" ПДР, а саме: на краю тротуару, який прилягає до газону, що відділяє тротуар від проїзної частини, а для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

У свою чергу, доказів того, що відповідачем здійснювався замір відстані від місця стоянки автомобіля позивача до краю тротуару, де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів, матеріали справи не містять.

З наявних у справі доказів фотофіксації вбачається, що припаркований автомобіль позивача не створював будь-яких перешкод для руху пішоходів та інших учасників руху. Крім того, на зазначеному місці, де був припаркований автомобіль позивача, не встановлено жодного знаку, який забороняв би чи обмежував стоянку автомобіля. Із наданих фотоматеріалів візуально видно, що відстань від автомобіля до будівлі № 10 по вул Лаврська в м. Києві становить більше 2 метрів та не перешкоджає руху пішоходів.

Отже, доводи відповідача щодо порушення позивачем вимоги зазначеного п. п. «б» п. 15.10 ПДР, так як автомобіль SUZUKI SWIFT, номерний знак НОМЕР_1 припаркований не на краю тротуару, колегією суддів оцінюється критично, оскільки, по-перше, нормативного визначення краю тротуару ПДР України та чинне законодавство не містить, по-друге, наявні у матеріалах справи згадані вище фотографії дають підстави стверджувати, що транспортний засіб розташований на краю або близько до краю тротуару.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306: тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Викладене свідчить, що оскаржувана постанова прийнята головним спеціалістом-інспектором з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Пігарєвим Станіславом Валерійовичем без наявних на те правових підстав з огляду на відсутність належних і допустимих доказів недотримання ОСОБА_1 вимог п. п. «б» п. 15.10 ПДР.

У свою чергу, відповідач не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подав жодного доказу на підтвердження факту порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, необхідного для прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про притягнення останньої до адміністративної відповідальності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003, а саме: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, позов задовольнити, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов слід задовольнити.

Крім того, відповідно до приписів ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом понесено витрати із сплати судового збору за звернення до суду із даними адміністративним позовом до суду першої інстанції та за апеляційний розгляд, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.

Колегія суддів вважає, що витрати понесені позивачем є належним чином підтверджені, а відтак, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) від 26 травня 2025 року серії 2КІ № 0000898247 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя О. В. Епель

СуддяА. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 29.09.2026)