Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №320/45139/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/45139/25 Головуючий у І інстанції - Жукова Є.О.

Суддя-доповідач - Ясиновський І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Ясиновського І.Г.

суддів: Беспалова О.О., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської Митрополії Української Православної Церкви на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Київська Митрополія Української Православної Церкви звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, в якому просила визнати протиправним та скасувати Наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті «Про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 27.08.2025 Н-127/11.

Разом із позовною заявою Київською Митрополією Української Православної Церкви подано заяву про забезпечення позову, в якій просила суд:

- зупинити дію Наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-127/11 від 27.08.2025 «Про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій».

- заборонити Державній службі України з етнополітики та свободи совісті надсилати приписи про усунення порушень релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633), яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (перелік релігійних організацій згідно з Наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-107/11 від 17.07.2025 «Про Перелік релігійних організацій, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633), щодо якої винесено припис про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації»).

- заборонити Державній службі України з етнополітики та свободи совісті надсилати повідомлення про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633) афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними відповідній релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди відповідного майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання відповідного майна у користування.

В обґрунтування поданої заяви Київська Митрополія Української Православної Церкви зазначає, що очевидними є наступні порушення при прийнятті Наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-127/11 від 27.08.2025 «Про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»:

* Закон від 20 серпня 2024 року №3894-ІХ, на виконання якого прийнята оскаржувана постанова КМУ від 09 травня 2025р. №543, як і сам оскаржуваний припис Державної служби України з етнополітики та свободи совісті П-1 від 17.07.2025 про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації є протиправними, оскільки очевидно і прямо суперечать статті 35 Конституції України як акту прямої дії, міжнародним правовим актам та рішенням ЄСПЛ;

* Законом від 20 серпня 2024 року №3894-ІХ очевидно запроваджена фактично судова процедура, внаслідок якої де-факто релігійна організація в цілому може бути притягнена до колективної відповідальності в обхід вже існуючих Кримінального кодексу України чи КУпАП;

* Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" у редакції Закону від 20 серпня 2024 року №3894-ІХ очевидно передбачена адміністративно-господарська санкція у вигляді ліквідації юридичної особи, яка наступає не за вчинене правопорушення і за відсутності 4 елементів складу правопорушення;

* замість того, щоб розвивати статтю 35 Конституції України, конкретизувати механізми недопущення втручання держави у справи Церкви, недопущення обмеження прав на свободу світогляду і віросповідання, Закон від 20 серпня 2024 року №3894-ІХ та постанова КМУ від 09 травня 2025 р. №543 прямо суперечать цій статті 35, запроваджуючи фактично судову процедуру припинення цілих релігійних організацій за ініціативою ДЕСС за відсутності факту порушення та 4 елементів складу правопорушення:

- передбачаючи колективну відповідальність замість індивідуальної;

- презумпція невинуватості замінена по факту на презумпцію винуватості;

* очевидно порушується Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року, відповідно до статті 33 якої жодну особу, що перебуває під захистом, не може бути покарано за правопорушення, якого вона не вчинила особисто. Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються;

* очевидно порушена Резолюція Генасамблеї ООН №95(1) від 1946 року щодо принципу індивідуальної вини та стаття 14 Європейської конвенція з прав людини, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою;

* Закон №3894-ІХ, постанова КМУ №543, оскаржуваний припис ДЕССП-1 від 17.07.2025 очевидно суперечать низці судових рішень ЄСПЛ як джерелу права (повний перелік у позові);

* є очевидним, що постанова КМУ від 09 травня 2025р. №543, в принципі, не запроваджує порядок проведення «дослідження» афілійованості: ніякої «процедури» дослідження він абсолютно не регулює і жодним чином не конкретизує Закон;

* Порядок №543 про проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації, в принципі, не являє собою порядок проведення такого дослідження, оскільки у ньому, окрім, неясного та неінформативного визначення поняття «дослідження» більше нічого не врегульовано;

* цілком очевидно, що Порядок №543 по суті не містить жодних положень, які б установлювали:

- суб`єктів, уповноважених проводити “дослідження”;

- вимоги до їхньої кваліфікації та незалежності;

- методику або алгоритм дослідження;

- джерела інформації та вихідні дані для дослідження;

- права релігійної організації під час дослідження (наприклад, право на участь, подання доказів, оскарження висновків тощо із процесуальними строками);

- строки проведення дослідження взагалі не врегульовані;

- юридичний статус результатів “дослідження”;

- які особи підписують документ про результати дослідження тощо;

* є очевидним, що Закон №3894-ІХ та постанова КМУ №543 оперують поняттям так званої «релігієзнавчої експертизи», яка можу виступати одним із вихідних даних для «дослідження» в умовах абсолютного правового неврегулювання поняття релігієзнавчої експертизи, методики її проведення та кваліфікації відповідних «експертів»;

* Постанова КМУ від 09 травня 2025р. №543 як підзаконний акт сама по собі очевидно суперечить критерію «якості закону», зокрема:

- не містить інструментів реалізації;

- залишає широке поле для довільного тлумачення та зловживань;

- порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України;

- термін “дослідження” визначений у Порядку як “вивчення питання” - без зазначення, хто вивчає, які критерії та методологія дослідження, на якій підставі, у якому статусі.

- не визначена форма прийняття рішення дослідницькою групою, також не визначена назва документа, який буде прийнятий і згодом підписаний посадовими особами ДЕСС. Також не встановлений порядок голосування, визначення кворуму при прийняття висновку дослідницької групи.

- зміст Порядку є неоднозначним і не дозволяє отримати чітке і повне визначення алгоритму проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена;

- Порядок №543 навіть не встановлює граничні строки проведення таких досліджень, що також порушує принцип правової визначеності.

* повноваження ДЕСС згідно Порядку №543 суперечать Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

* постанова №543 очевидно суперечить чи не усім положенням Закону України «Про адміністративну процедуру» (повне обґрунтування у проекті позову); тощо.».

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також можливість реального виконання рішення суду.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Заявника, а також спричинить неможливість реального виконання рішення суду та створить труднощі при виконанні у випадку задоволення позову, а також може призвести до катастрофічних наслідків у вигляді заборони діяльності Позивача як релігійної організації та діяльності інших релігійних організацій.

Київська Митрополія Української Православної Церкви - центральний виконавчо-розпорядчий церковний орган, релігійного адміністративного центру одного із найбільших релігійних об`єднань в Україні - Української Православної Церкви, яка включає понад 12 000 парафій, сотні монастирів, єпархій, духовних навчальних закладів та благодійних установ.

На підставі вищевикладеного, Київська Митрополія Української Православної Церкви зазначила, що вжиття заходів забезпечення позову необхідне для дотримання релігійних прав мільйонів вірян УПЦ в Україні, а в разі невжиття заходів забезпечення позову для релігійної організації можуть настати вкрай негативні наслідки, зокрема її припинення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у задоволенні заяви Київської митрополії Української Православної Церкви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Київська Митрополія Української Православної Церкви подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її заяву про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі Київська Митрополія Української Православної Церкви не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у заяві про забезпечення позову, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Апеляційна скарга також мотивована тим, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Київської Митрополії Української Православної Церкви.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ознайомившись з вказаним вище відзивом на апеляційну скаргу, встановила, що він, всупереч пункту 3 частини другої статті 304 КАС України, не містить обґрунтувань заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги Київської Митрополії Української Православної Церкви на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у даній адміністративній справі.

В подальшому, Державною службою України з етнополітики та свободи совісті подано додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що текст відзиву, який завантажено у електронний суд, стосується іншої судової справи.

У вказаних додаткових поясненнях Відповідач просить, зокрема, залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті зазначила, що окрім посилання на власне суб`єктивне бачення протиправності оскаржуваного наказу, заявником КМ УПЦ не наведено жодних аргументів щодо очевидної протиправності Наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-127/11 від 27.08.2025, який є предметом позову в даній адміністративній справі.

Також наголошено, що питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

На підставі наведеного, ДЕСС вважає, що підстави, викладені в заяві про забезпечення позову та апеляційній скарзі про оскарження ухвали суду, та як наслідок, забезпечення позову у спосіб, який пропонує Заявник, не підтверджені належними та переконливими доказами та фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 вересня 2025 року справа № 320/45139/25 була розподілена колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Парінов А.Б., судді Беспалов О.О., Грибан І.О.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської Митрополії Української Православної Церкви на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та скасування наказу.

Витребувано з Київського окружного адміністративного суду адміністративну справу № 320/45139/25.

До Шостого апеляційного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду надійшла вказана адміністративна справа.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 грудня 2025 року о 11:40.

Продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

У зв`язку із відпусткою головуючого судді , засідання 05 грудня 2025 року та 27 січня 2026 року не відбулися.

Наступне судове засідання було призначене на 11 серпня 2026 року о 12:55.

У зв`язку із перебуванням судді Грибан І.О. станом на 11 серпня 2026 року у відпустці, відповідно до наказу голови Шостого ААС від 01.07.2026 № 156 к/тм здійснено перерозподіл справи між суддями на підставі розпорядження № 9302 від 10 серпня 2026 року.

Так, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 серпня 2026 року справу № 320/45139/25 передано на розгляд колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Парінова А.Б. суддів Беспалова О.О., Кравченка Є.Д.

11 серпня 2026 року суддею-доповідачем Паріновим А.Б. подано заяву про самовідвід, яка обґрунтована уникненням в подальшому припущень щодо небезсторонності судді-доповідача та необ`єктивності судового рішення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року заяву судді Шостого апеляційного адміністративного суду Парінова А.Б. про самовідвід у справі №320/45139/25 задоволено.

Відведено суддю Шостого апеляційного адміністративного суду Парінова А.Б. від розгляду справи №320/45139/25 за апеляційною скаргою Київської Митрополії Української Православної Церкви на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та скасування наказу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 вересня 2026 року, справа № 320/45139/25 передана судді-доповідачу - Ясиновському І.Г.

До складу колегії суддів із розгляду зазначеної адміністративної справи входять судді Беспалов О.О., Кравченко Є.Д.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року прийнято до провадження справу за апеляційною скаргою Київської Митрополії Української Православної Церкви на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 вересня 2026 року о 14:00 год.

Від представника Київської Митрополії Української Православної Церкви Чекмана Микити Петровича до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому він просить відкласти судове засідання у даній адміністративній справі № 320/45139/25, яке призначене на 29 вересня 2026 року о 14 год 00 хв на іншу дату та час у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні у справі № 910/423/23, яка перебуває на розгляді у Північному апеляційному господарському суді та призначена на 29 вересня 2026 року о 14 год 00 хв.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що представник Київської Митрополії Української Православної Церкви Чекман Микита Петрович не надав доказів безпосередньої участі в судових засіданнях у справі № 910/423/23.

Також, до клопотання не додано доказів розгляду справи № 910/423/23 у Північному апеляційному господарському суді саме 29 вересня 2026 року о 14 год 00 хв.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до частини 4 статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 ордер є самостійним (окремим) документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника, юридичне значення якого не залежить від подання адвокатом разом з ним договору про надання правничої допомоги, його копії, витягу тощо.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 11.08.2026 № 6902795 (а.с. 99-100), в судовому засіданні в Шостому апеляційному адміністративному суду від Київської Митрополії Української Православної Церкви брали участь адвокати Шульженко Денис Юрійович, Караговнік Антон Юрійович, Міліруд Євген Олександрович відповідно до Ордерів на надання правничої допомоги від 10.08.2026 Серії АІ № 2278355, Серії АІ № 2278591, Серії АХ № 1371892 (а.с. 95-98).

В ордерах від 10.08.2026 Серії АІ № 2278355, Серії АІ № 2278591, Серії АХ № 1371892 зазначено, що Договорами про надання правничої допомоги повноваження адвокатів не обмежуються.

Таким чином, окрім представника Київської Митрополії Української Православної Церкви Чекмана Микити Петровича, представляти інтереси Позивача мають право також Шульженко Денис Юрійович, Караговнік Антон Юрійович, Міліруд Євген Олександрович.

Будь яких заяв, клопотань про відкладення (перенесення) розгляду даної адміністративної справи від представників Київської Митрополії Української Православної Церкви Шульженка Дениса Юрійовича, Караговніка Антона Юрійовича, Міліруда Євгена Олександровича до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходило.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За змістом частини 1 статті 8 КАС України, всі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Відповідно до частини 1 статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони у справі зобов`язані проявляти зацікавленість процесом її розгляду.

З огляду на викладені обставини, оскільки представник Київської Митрополії Української Православної Церкви Чекман Микита Петрович не надав жодних належних доказів поважності неявки у даній адміністративній справі № 320/45139/25, яке призначене на 29 вересня 2026 року о 14 год 00 хв, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника Київської Митрополії Української Православної Церкви Чекмана Микити Петровича про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Відповідач та інші представники Київської Митрополії Української Православної Церкви у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомили.

Колегія суддів зазначає, що явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, тому відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, без участі Сторін.

В силу приписів частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Оскільки в судове засідання Сторони не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що Київською Митрополією Української Православної Церкви не наведено належних та допустимих доказів очевидної протиправності оскаржуваного наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27 серпня 2025 року № Н-127/11. Суд зазначив, що сама по собі суб`єктивна оцінка Заявником протиправності наказу та посилання на можливість настання негативних наслідків не свідчать про наявність передбачених законом підстав для забезпечення позову. При цьому суд першої інстанції наголосив, що питання відповідності законів України та інших актів Конституції України належить до виключної компетенції Конституційного Суду України. Крім того, щодо доводів Заявника в частині правомірності оскаржуваного наказу, суд першої інстанції вказав, що вони підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Також суд першої інстанції не погодився з доводами Заявника про неможливість ефективного захисту прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову, оскільки законодавством передбачені механізми поновлення порушених прав, зокрема шляхом оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та відшкодування завданої ними шкоди.

При цьому, обраний Київською Митрополією Української Православної Церкви захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, враховуючи також значне коло осіб, щодо яких вона просить встановити заборону вчиняти дії, не може бути визнаний судом прийнятним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих Позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 420/11076/20, від 01 червня 2022 року у справі № 580/5656/21, від 15 квітня 2025 року у справі № 380/12961/24.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів Заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 травня 2025 року у справі № 420/31410/24.

Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, та встановлено судом першої інстанції, в обґрунтування очевидних порушень при прийнятті оскаржуваного наказу Н-127/11 від 27.08.2025, Київська Митрополія Української Православної Церкви посилається на пряму суперечність Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20.08.2024 №3894-ІХ та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена» від 09.05.2025 №543 статті 35 Конституції України, міжнародним правовим актам, рішенням ЄСПЛ.

Проте, вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів відповідно до статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» вирішує виключно Конституційний Суд України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що невідповідність спірного нормативно-правового акту: ст. 33 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, Резолюції Генасамблеї ООН №95(І) від 1946 року щодо принципу індивідуальної вини та ст. 14 Європейської конвенція з прав людини, вимагає надання судом правової оцінки цих норм. Водночас, здійснення такої комплексної оцінки виходить за межі стадії забезпечення позову.

Також, суд апеляційної інстанції підкреслює, що забезпечення позову на підставі очевидної протиправності спірного рішення є неналежним, якщо справа вимагає детального аналізу фактів і права, оскільки це може свідчити про упереджене формування позиції суду ще до вирішення справи по суті позовних вимог.

Крім того, як на підставу очевидної протиправності Наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-127/11 від 27.08.2025, Київська Митрополія Української Православної Церкви посилається на: постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 320/45139/25; роздруківку з сайту ДЕСС статті «Судова Постанова і експертиза УПЦ: що насправді вирішено» опублікованої 01.05.2026; лист ДЕСС вих. 5982/11-99/25 від 12.09.2025, які було долучено до суду апеляційної інстанції разом з клопотанням про долучення доказів.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім того, положеннями вказаної статті 308 КАС України передбачається, що метою апеляційного перегляду є перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд, зокрема у постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 826/12675/15, від 04 червня 2021 року у справі № 160/2734/20, аналізуючи положення до частини 4 статті 308 КАС України, вказав, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник).

Таким чином, за результатом аналізу положень частини 4 статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції здійснюючи апеляційний розгляд справи може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції.

Як на підставу поновлення процесуального строку на долучення вказаних вище доказів Київська Митрополія Української Православної Церкви посилається на те, що такі докази отримано Позивачем після звернення до суду з позовною заявою, заявою про забезпечення позову та ухваленням оскаржуваної у цій справі ухвали.

Вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для долучення вказаних в Клопотанні доказів до матеріалів даної справи.

Колегія суддів, ознайомившись із вказаними доказами, зазначає про наступне.

Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 320/26027/23, зокрема, визнано протиправним і скасовано наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 №Н-8/11 «Про затвердження Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом»; зобов`язано Державну службу України з етнополітики та свободи совісті повторно розглянути питання щодо складання та затвердження висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом з урахуванням висновків щодо необхідності розгляду заяви про відвід, викладених у цій постанові суду.

Водночас, у долученій самою Київською Митрополією Української Православної Церкви роздруківкою з сайту Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (далі – ДЕСС) статті «Судова Постанова і експертиза УПЦ: що насправді вирішено» опублікованої 01.05.2026 роз`яснено, що Шостий апеляційний адміністративний суд не скасував Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом від січня 2023 року, яким визнано входження Української Православної Церкви до складу Російської Православної Церкви. У цій частині суд не підтримав вимогу Київської Митрополії УПЦ визнати Висновок релігієзнавчої експертизи недійсним. Судом апеляційної інстанції було скасовано наказ ДЕСС від 27.01.2023 № Н-8/11, яким і було затверджено зазначений Висновок, водночас, таке скасування обґрунтовано недотриманням процедурної дії.

Також, в зазначеній статті наголошено, що у медіа цю експертизу помилково ототожнюють із Дослідженням, здійсненим ДЕСС у травні-червні 2025 року, відповідно до вимог Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Саме результати цього Дослідження визнали Київську Митрополію Української Православної Церкви афілійованою із забороненою в Україні Російською Православною Церквою.

ДЕСС зазначено, що предметом цієї експертизи було питання наявності церковно-канонічного зв`язку Української Православної Церкви з Московським патріархатом. Натомість, предметом Дослідження у травні-червні 2025 року були саме ознаки афілійованості Української Православної Церкви із Московським Патріархатом. Це Дослідження було виконано також за інших правових обставин - на виконання Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» та статті 5-1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Таким чином, постанова у справі № 320/26027/23 не скасовує, не змінює і не ставить під сумнів Результати дослідження щодо наявності ознак афілійованості Київської Митрополії УПЦ, оприлюднених ДЕСС у липні 2025 року.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що наведені Київською Митрополією Української Православної Церкви доводи, що зазначені вище докази свідчать про наявність ознак очевидної протиправності оскаржуваного наказу, є необґрунтованими.

Крім того, вищевикладене потребує встановлення фактичних обставин справи та оцінки наявних у матеріалах справи доказів на предмет відповідності/невідповідності спірного наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.08.2025 Н-127/11 чинному законодавству, що є неможливим на стадії розгляду заяви про забезпечення позову, а повинно досліджуватись під час судового розгляду адміністративної справи в порядку, визначеному КАС України.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 260/5758/24 наявність ознак та обставин, які свідчать про очевидність протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси Позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 160/28383/24 сам по собі факт прийняття Відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів Позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів Позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку під час розгляду справи по суті.

Також, Позивач посилається, зокрема, на лист Державної служби України з етнополітики та свободи совісті вих. 5982/11-99/25 від 12.09.2025.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що вказаний вище лист адресований депутату Київської міської ради Олексанрду Супруну, а не Позивачу – Київській Митрополії Української Православної Церкви.

Крім того, у листі вих. 5982/11-99/25 від 12.09.2025 повідомлено про те, що беручи до уваги положення частини 4 статті 17 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», наразі достроково мають бути припинені договори на користування державним або комунальним майном, укладені з Київською Митрополією Української Православної Церкви.

Водночас, вказаний лист адресований депутату Київської міської ради Олексанрду Супруну, як відповідь на його звернення, а не до особи, з якою укладено такі договори, що в свою чергу не свідчить про безпосереднє вжиття відповідних заходів щодо припинення дії таких договорів у належний спосіб.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб`єктів владних повноважень можуть справляти певний вплив на суб`єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 29 січня 2020 року у справі № 280/4367/19.

Стосовно доводів Заявника, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також спричинить неможливість реального виконання рішення суду та створить труднощі при виконанні у випадку задоволення позову, а також може призвести до катастрофічних наслідків у вигляді заборони діяльності Київської Митрополії Української Православної Церкви як релігійної організації та діяльності інших релігійних організацій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 10, 12, 16 статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у разі встановлення ознаки афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, виносить припис про усунення порушень і направляє його релігійній організації.

Протягом 30 днів з дня отримання припису про усунення порушень релігійна організація зобов`язана усунути порушення, зазначені у приписі, та надіслати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, звіт про усунення порушень з відповідними підтвердними доказами. Разом із звітом також можуть подаватися заперечення щодо встановлених ознак афілійованості, які стали підставою для винесення припису. Встановлений строк подання звіту може бути продовжений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, за вмотивованим клопотанням релігійної організації, але не більш як на 60 днів.

У разі якщо протягом установленого цією статтею строку релігійна організація не надала звіт про усунення порушень або наданий звіт не підтвердив усунення порушень, зазначених у приписі про усунення порушень, та за відсутності підстав для відкликання припису про усунення порушень відповідна релігійна організація визнається афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, приймає відповідне рішення, повідомляє відповідну релігійну організацію в письмовій формі та оприлюднює оголошення на своєму офіційному веб-сайті.

Згідно з ч. 17 статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» після прийняття рішення про визнання релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії:

1) надсилає припис про усунення порушень релігійним організаціям, щодо яких наявні ознаки афілійованості з релігійною організацією, яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та/або релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою такої релігійної організації, визнаної афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій";

2) надсилає повідомлення про визнання відповідної релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними відповідній релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди відповідного майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання відповідного майна у користування;

3) звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації на підставі пункту 6 частини другої цієї статті.

Київською Митрополією Української Православної Церкви в апеляційній скарзі наголошено, у разі, якщо ця очевидно незаконна процедура буде продовжена, задоволення позову про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-127/11 від 27.08.2025 «Про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» буде неефективним. У розумінні статті 150 КАС України це унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, в провадженні Шостого апеляційного адміністративного знаходиться справа № 855/11/25 за позовом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті до Київської Митрополії Української Православної Церкви про припинення релігійної організації, в якому ДЕСС просить:

- припинити релігійну організацію Київська Митрополія Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 21510633, зареєстровану 05.08.1991 за адресою Україна, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корпус 49), в результаті ліквідації;

- передати майно, кошти та інші активи, що перебувають у власності релігійної організації Київська Митрополія Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 21510633, яка зареєстрована 05.08.1991 за адресою Україна, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корпус 49), крім культового, у власність держави;

- визначити строк для подання вимог кредиторів два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року відкрито провадження у справі №855/11/25.

Також, Київською Митрополією Української Православної Церкви 18 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду подано зустрічний позов, в якому вона просила суд:

- прийняти зустрічний позов Київської Митрополії Української Православної Церкви до спільного розгляду з первісним позовом Державної служби з етнополітики та свободи совісті до Київської Митрополії Української Православної Церкви про припинення релігійної організації;

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, яка полягає у ненаправленні Київській Митрополії Української Православної Церкви Припису про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації від 17.07.2025 П-1;

- зобов`язати Державну службу України з етнополітики та свободи совісті направити Київській Митрополії Української Православної Церкви у письмовій формі на адресу місцезнаходження юридичної особи: Україна, 01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 15, корпус 49, Припис про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації від 17.07.2025 П-1;

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, яка полягає у невчиненні повідомлення у письмовій формі про прийняте Державною службою України з етнополітики та свободи совісті рішення про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”;

- зобов`язати Державну службу України з етнополітики та свободи совісті повідомити Київську Митрополію Української Православної Церкви у письмовій формі на адресу місцезнаходження юридичної особи: Україна, 01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 15, корпус 49, про прийняте Державною службою України з етнополітики та свободи совісті рішення про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року прийнято зустрічний позов Київської Митрополії Української Православної Церкви до спільного розгляду з первісним позовом у справі №855/11/25 за позовом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті до Київської Митрополії Української Православної Церкви про припинення релігійної організації. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що оскільки наявний позов про припинення релігійної організації - Київської Митрополії Української Православної Церкви, що передує п.п. 1, 2 ч. 17 статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», оскаржуваний у даній адміністративній справі наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті «Про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 27.08.2025 Н-127/11 фактично може бути вже реалізованим його виконанням, однак встановлення вказаних обставин може бути під час розгляду справи по суті, а не в межах розгляду заяви про забезпечення позову, з урахуванням предмету спору саме в цій справі.

Так, ймовірне настання певних негативних наслідків для Заявника у спірних правовідносинах, на які останній посилається, не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів не встановила належних та переконливих доказів, які б беззаперечно свідчили про обставини на які останній посилається, як на підстави, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що запропоновані Заявником заходи вжиття забезпечення позову в частині: заборонити Державній службі України з етнополітики та свободи совісті надсилати приписи про усунення порушень релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633), яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (перелік релігійних організацій згідно з Наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-107/11 від 17.07.2025 «Про Перелік релігійних організацій, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633), щодо якої винесено припис про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації») та заборонити Державній службі України з етнополітики та свободи совісті надсилати повідомлення про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633) афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними відповідній релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди відповідного майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання відповідного майна у користування, не є співмірними із заявленими позовними вимогами в даній адміністративній справі, оскільки Київською митрополією Української Православної Церкви оскаржується виключно Наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Н-127/11 від 27.08.2025. В той час, як дії Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо надсилання відповідних повідомлень та приписів є окремим предметом спору в інших судових справах.

Окрім того, вжиття забезпечення позову шляхом заборони Державній службі України з етнополітики та свободи совісті надсилати приписи про усунення порушень релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633), яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», може стосуватися прав інших осіб, а не Заявника і які не є учасниками цієї справи.

Щодо вжиття забезпечення позову шляхом заборони Державній службі України з етнополітики та свободи совісті надсилати повідомлення про визнання Київської Митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633) афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними відповідній релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди відповідного майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання відповідного майна у користування, колегія суддів звертає увагу, що Київською Митрополією Української Православної Церкви до заяви про забезпечення позову не надано доказів про вжиття Відповідачем відповідних заходів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність мотивів та підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси Позивача.

Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у матеріалах даної адміністративної справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для забезпечення позову на підставі заяви Київської Митрополії Української Православної Церкви від 03.09.2025.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи.

Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене не позбавляє Київської митрополії Української Православної Церкви на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову у разі існування реальної загрози порушення його прав у сфері публічно-правових відносин рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень з інших підстав.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Київської Митрополії Української Православної Церкви, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київської Митрополії Української Православної Церкви залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: І.Г. Ясиновський

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

Повний текст складено 29.09.2026 року.