Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №580/14357/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/14357/25 суддя першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 580/14357/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – відповідач, Головне управління, пенсійний орган), у якій просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління щодо ненарахування та невиплати за період з 01 липня 2021 року пенсії згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР;

- зобов`язати Головне управління здійснити перерахунок основної пенсії позивачки за період з 25 грудня 2022 року у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління виплачувати позивачці щомісячно основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року позовну заяву задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачці пенсії відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 згідно зі статтею 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-XII) у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР (далі – Закон № 230/96-ВР); зобов`язано Головне управління провести перерахунок та виплату пенсії позивачці з 29.06.2025 у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги за період з 25.12.2022 по 28.06.2025 залишено без розгляду, а у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що Законом України від 29.06.2021 № 1584-IX (далі – Закон № 1584-IX) встановлено розміри пенсії, нижчі за гарантовані статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, у зв`язку з чим не забезпечено мінімальних гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин саме редакція статті 54, чинної на момент виникнення права. Вимоги за період, що передує шестимісячному строку звернення до суду, залишено без розгляду у зв`язку з його пропуском, а в задоволенні вимоги про виплату пенсії відмовлено з огляду на те, що вона заявлена на майбутній період.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що умовою виникнення права на перерахунок пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком було неприведення Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України, проте 29.06.2021 прийнято Закон № 1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021 та не був скасований чи визнаний неконституційним, у зв`язку з чим підстави для застосування частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР відсутні.

Головне управління також вказує, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі, а частина третя статті 54 Закону № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною рішенням від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, тобто, на день виникнення спірних правовідносин, є чинною.

Крім того, пенсійний орган зауважує, що позивачка не дотрималась порядку звернення за перерахунком пенсії, визначеного Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), а лист Головного управління є відповіддю на звернення, наданою відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 620/2027/23, № 640/1873/22, № 990/167/24 та № 240/4894/23, відповідач наголосив, що перерахунок пенсії належить до дискреційних повноважень пенсійного органу, у які втрутився суд першої інстанції.

ОСОБА_1 також звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача щомісячно виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком та в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 25.12.2022 по 28.06.2025, ухвалити нове рішення у відповідних частинах, а також змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення шляхом виправлення допущених граматичних помилок.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка зазначає про те, що вона скористалась досудовим порядком вирішення спору, звернувшись до відповідача із заявою від 10.10.2025 (зареєстрована відповідачем 15.10.2025), за результатами розгляду якої відповідач листом від 12.11.2025 № 12469-12296/П-02/8-2300/25 відмовив у перерахунку пенсії, що свідчить про подання позову у межах строку, визначеного частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

На переконання ОСОБА_1 , необхідно розмежовувати строк щодо права на подання позову, який регулюється КАС України, та строк щодо права на задоволення позовних вимог, який регулюється Цивільним кодексом України (три роки). Пенсія за інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи є особливою формою відшкодування ядерної шкоди, на вимоги про відшкодування якої, відповідно до частини першої статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та пункту 3 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється.

Крім того, позивачка зазначає, що за результатами касаційного перегляду справи № 580/8225/24 (постанова від 20.01.2026) Верховний Суд дійшов висновку, що право особи на отримання пенсії у відповідному розмірі виникає з дати встановлення групи інвалідності, а тому звернення до суду з вимогою про захист такого права не може вважатися здійсненим з пропуском строку.

Також ОСОБА_1 наголосила, що вимога про щомісячну виплату не є вимогою на майбутнє, а посилання суду першої інстанції на пункт 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 є необґрунтованим.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 та від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Головного управління та позивачки, встановлено строк для подання відзиву на апеляційні скарги, витребувано справу із Черкаського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги Головного управління, ОСОБА_1 у відзиві зазначила, що, по-перше, позов подано з дотриманням строку звернення до суду, оскільки спір виник після відмови відповідача листом від 12.11.2025, а право на пенсію у відповідному розмірі виникло з моменту встановлення інвалідності; по-друге, що норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не поширюються на пенсійні відносини, врегульовані Законом № 796-XII, а спір стосується відновлення права на належний розмір пенсії, а не підвищення пенсії за новими документами; та по-третє, що згідно з висновками Верховного Суду (постанови від 27.11.2019 у справі № 748/696/17 та від 23.09.2024 у справі № 620/2027/23) вирішальне значення має зміст заяви, а відмова у її розгляді по суті є надмірним формалізмом.

Крім того, позивачка зауважила на тому, що доводи апеляційної скарги пенсійного органу суперечать усталеній правовій позиції Верховного Суду, зокрема у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21, від 10.09.2024 у справі № 240/34675/23, від 02.10.2024 у справі № 400/5534/23, від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 та від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24.

Головне управління правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 апеляційні скарги Головного управління та ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1, перебуває на обліку в Головному управлінні та з 01.03.2018 отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону № 796-XII. При цьому, розмір цієї пенсії відповідач визначає за частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX.

З метою перерахунку пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 та статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, позивачка 10.10.2025 звернулась до Головного управління із відповідною заявою, проте, листом від 12.11.2025 № 12469-12296/П-02/8-2300/25, у такому перерахунку було відмовлено.

За змістом вказаного листа, заяву ОСОБА_1 розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а підставою для відмови у здійсненні перерахунку визначено приписи статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX, яка є чинною і підлягає виконанню. Одночасно зауважено на тому, що частина четверта цієї статті у редакції Закону № 230/96-ВР застосуванню не підлягає, що порядок звернення за перерахунком пенсії, визначений статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком № 22-1 та роз`яснено право звернутися за захистом своїх прав до Пенсійного фонду України або до суду.

Вважаючи відмову протиправною, позивачка оскаржила її до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а за частиною першою статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Приписами статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Частиною четвертою статті 7 КАС України передбачено, що в разі, якщо суд доходить висновку про суперечність закону чи іншого правового акта Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а натомість застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я та їх соціального захисту изначені Законом № 796-XII.

За змістом статті 1 цього Закону він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, а державна політика в галузі соціального захисту потерпілих базується, зокрема, на принципах соціального захисту людей та повного відшкодування шкоди.

Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 76-VIII), було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Законом № 76-VIII статтю 54 Закону № 796-XII викладено в редакції, за якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються актами Кабінету Міністрів України, і такі розміри були визначені у Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, зокрема для осіб з інвалідністю ІІІ групи – 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також встановив, що ця норма втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення рішення, зобов`язавши Верховну Раду України протягом цього строку привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим рішенням.

Одночасно Конституційний Суд України зазначив, що в разі неприведення нормативного регулювання застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також виходив з того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережений.

Так, 29.06.2021 Верховна Рада України прийняла Закон № 1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021 і яким частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в редакції, за якою розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності – 6000 гривень; для II групи – 4800 гривень; для III групи – 3700 гривень; для дітей з інвалідністю – 3700 гривень, а також передбачено щорічне індексування цих розмірів з 1 березня починаючи з 2022 року.

Рішенням від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII зі змінами, внесеними Законом № 1584-IX, встановивши, що вона втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.

У мотивувальній частині цього рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин, а також констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила мінімальні розміри пенсії у розмірах, менших від гарантованих Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовну заяву, скаргу, інші документи чи матеріали здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв`язку.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг в контексті наведеного нормативного регулювання, колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду, сформовану у справах цієї категорії.

Зокрема, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, розглядаючи спір щодо відмови пенсійного органу нарахувати та виплатити особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком із посиланням на чинність Закону № 1584-IX, дійшов висновку про необхідність застосування до таких правовідносин статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Суд виходив з того, що зазначеною статтею законодавець на реалізацію статті 16 Конституції України встановив мінімальні розміри державної пенсії як гарантію соціального захисту осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, що Конституційний Суд України у рішеннях від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 підтвердив недопустимість зменшення досягнутого рівня цього захисту, і що хоча законодавець формально виконав рішення від 07.04.2021, нові розміри пенсій, встановлені Законом № 1584-IX, є суттєво меншими за гарантовані Законом № 230/96-ВР, у зв`язку з чим, цим Законом не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту зазначеної категорії осіб (пункти 63-72).

У тій же постанові Верховний Суд зауважив, що Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, зокрема відмовлятися від застосування правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині (пункт 73).

Розглянувши доводи колегії суддів, яка передала справу на розгляд палати з метою відступу від раніше сформованого висновку, зокрема про те, що Закон № 1584-IX є чинним, а відповідач, застосовуючи його, діяв відповідно до статті 19 Конституції України, та що виконання рішення від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 відтерміновано до закінчення воєнного стану, судова палата не знайшла підстав для відступу від висновків, викладених у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 10.09.2024 у справі № 240/34675/23, від 12.09.2024 у справі № 240/1024/24, від 02.10.2024 у справі № 400/5534/23 та інших, і зобов`язала пенсійний орган провести перерахунок та виплату пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів, починаючи з визначеної у позові дати (пункти 28-35, 76-78 та резолютивна частина постанови).

Цей підхід підтверджено також постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24, ухваленою у спорі щодо основної пенсії за статтею 54 та додаткової пенсії за статтею 50 Закону № 796-XII, у якій, посилаючись на висновки постанови від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, Суд наголосив, що пільги, компенсації та гарантії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є особливою формою відшкодування завданої шкоди та захищені Конституцією України від негативних наслідків внесення змін до законодавства, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, а також зобов`язав пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату основної пенсії особі з інвалідністю відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР (пункти 24-27, 37-44 та резолютивна частина постанови).

З приводу застосування строку звернення до суду в аналогічних правовідносинах Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24, розглядаючи вимоги особи з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою, про перерахунок пенсії за статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР з 01.07.2021, сформував правовий висновок, згідно з яким звернення до суду з позовом, обґрунтованим посиланням на визнання рішенням Конституційного Суду України неконституційними окремих положень закону, якими врегульовувались спірні правовідносини, не змінює правил обчислення строків звернення до адміністративного суду, а тому у спорах щодо перерахунку та виплати пенсій застосовується шестимісячний строк, визначений частиною другою статті 122 КАС України (пункти 21, 39-43).

Суд наголосив, що поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись» необхідно розмежовувати, що рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 було оприлюднено 11.05.2021, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, розмір якого завжди відомий особі, яка її отримує, у зв`язку з чим особа, яка після оприлюднення рішення отримала пенсійну виплату в меншому розмірі, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, за винятком випадку, коли вона без зайвих зволікань, у розумний строк звернулась до пенсійного органу за інформацією, і що звернення до пенсійного органу більш ніж через три роки після виникнення підстав для перерахунку не може вважатись таким, що здійснене в розумні строки (пункти 29-38).

Верховний Суд також зазначив, що посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 є необґрунтованими, оскільки у тій справі спір стосувався поновлення виплати раніше призначеної пенсії особі, яка проживала за кордоном, на підставі іншого рішення Конституційного Суду України, а триваючий характер порушення зумовлює лише повернення позовної заяви або залишення її без розгляду в частині вимог за період поза межами строку (пункти 41-42).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала, що у спорах з органами Пенсійного фонду України особа може дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, при отриманні відповіді на запит щодо розміру пенсії, а з дня отримання пенсійної виплати вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, за винятком випадку, коли без зайвих зволікань у розумний строк звернулась до пенсійного органу за роз`ясненнями.

Норми щодо необмеження строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії підлягають застосуванню виключно за умови, що ці суми нараховані пенсійним органом і не були виплачені саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Стосовно форми звернення за перерахунком пенсії Верховний Суд у постанові від 22.07.2025 у справі № 580/710/24, ухваленій у спорі за участі цього ж відповідача, з посиланням на свої постанови від 27.11.2019 у справі № 748/696/17 та від 23.09.2024 у справі № 620/2027/23 зазначив, що ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, який дає змогу об`єктивно встановити волю заявника, а не виключно дотримання затвердженої бланкової форми, тоді як відмова в розгляді заяви по суті з формальних підстав є проявом надмірного формалізму, який призводить до безпідставного обмеження конституційних прав. Результат розгляду заяви про перерахунок має бути оформлений розпорядчим індивідуальним актом органу, що призначає пенсію (пункти 62, 65-69, 73-74).

У тій же постанові Суд виклав критерії, за наявності яких суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити конкретну дію: встановлення того, що позивач дотримався усіх передбачених законом умов, та відсутність у відповідача права діяти на власний розсуд (пункти 79-84). Водночас, оскільки суди попередніх інстанцій не перевіряли наявність у позивача всіх передбачених законом підстав для перерахунку, Суд обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання повторно розглянути звернення (пункти 89-92).

Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір якої відповідач визначає за частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX, а її заява про перерахунок пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком залишена без задоволення листом від 12.11.2025.

Спір у цій справі зводиться до того, яка редакція статті 54 Закону № 796-XII підлягає застосуванню до спірних правовідносин та за який період позивачка може розраховувати на судовий захист. Оскільки апеляційні скарги подали обидві сторони, колегія суддів перевіряє рішення суду першої інстанції як у частині задоволених вимог, так і в частині відмови у їх задоволенні та залишення без розгляду.

Отже, з приводу доводів апеляційної скарги Головного управління про те, що Закон № 1584-IX є чинним і прийнятий на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, а тому частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР не підлягає застосуванню, колегія суддів зазначає, що дійсно 29.06.2021 Верховна Рада України прийняла Закон № 1584-IX у визначений згаданим рішенням строк.

Проте за змістом рішення Конституційного Суду України Верховній Раді України належало привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим рішенням, тобто зберегти досягнутий рівень соціального захисту, тоді як Законом № 1584-IX мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю ІІІ групи встановлено на рівні 3700 гривень, що є суттєво нижчим за шість мінімальних пенсій за віком, гарантованих частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Саме на це вказав Конституційний Суд України в рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, констатувавши, що Законом № 1584-IX повторно запроваджено регулювання з тим самим недоліком, який став підставою для визнання неконституційною частини третьої статті 54 у редакції Закону № 76-VIII, у зв`язку з чим, за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 та від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на те, що Закон № 1584-IX є чинним, а відповідач, застосовуючи його, діяв у межах статті 19 Конституції України, позаяк пенсійний орган зобов`язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а Конституція України має найвищу юридичну силу і її норми є нормами прямої дії, у зв`язку з чим суд, дійшовши висновку про суперечність закону Конституції України, не застосовує такий закон, а застосовує норми Конституції як норми прямої дії (частина четверта статті 7 КАС України), і, за висновком Верховного Суду, робить це незалежно від того, чи оскаржувався відповідний акт та чи є він чинним на момент розгляду справи (пункт 73 постанови від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, пункт 39 постанови від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24).

Не спростовують цих висновків і доводи відповідача про те, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною рішенням від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, втрачає чинність лише через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Аналогічні доводи наводила колегія суддів, яка передала справу № 240/1121/24 на розгляд судової палати з метою відступу від раніше сформованих висновків, проте Верховний Суд не знайшов підстав для такого відступу (пункти 33-35, 77 постанови від 10.12.2024) і в подальшому підтвердив свій підхід у постанові від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24.

Колегія суддів не вбачає підстав для іншого висновку, оскільки відстрочення втрати чинності неконституційною нормою не покладає на суд обов`язку застосувати норму, яка, за висновком Конституційного Суду України та Верховного Суду, порушує сутність гарантованих статтями 3, 16, 46, 50 Конституції України прав, за наявності редакції закону, застосування якої встановлено рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної дії, позаяк перерахунок пенсії позивачці підлягає проведенню з червня 2025 року, тобто за період, який настав значно пізніше ухвалення рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 та втрати чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII у липні 2021 року, а пенсійні правовідносини є тривалими.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, рішення Конституційного Суду України застосовується до правовідносин, які тривають після його ухвалення, а тому його застосування у цій справі не свідчить про надання йому зворотної дії в часі. Аналогічні доводи цього ж відповідача з посиланням на зазначену постанову Великої Палати Верховний Суд відхилив у постанові від 20.01.2026 у справі № 580/8225/24, вказавши, що суд у таких спорах виходить не з ретроспективності дії рішень Конституційного Суду України, а з необхідності застосування норми, яка відповідає Конституції України та забезпечує збереження досягнутого рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (пункти 99-101).

Не впливають на цей висновок і твердження Головного управління про непослідовність застосування норм матеріального права та про відсутність порядку обчислення пенсії, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Мінімальний розмір пенсії частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР встановлено безпосередньо законом у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, а не залежно від акта Кабінету Міністрів України. Конституційний Суд України в рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 наголосив, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри пенсії, ніж гарантовано законом.

Посилання відповідача на висновок Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23 про те, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, колегія суддів вважає безпідставним, адже суд першої інстанції застосував не довільне тлумачення, а редакцію закону, застосування якої визначено рішенням Конституційного Суду України та підтверджене усталеними висновками Верховного Суду.

Стосовно доводів відповідача про недотримання позивачкою порядку звернення за перерахунком пенсії колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 у справі № 748/696/17, від 23.09.2024 у справі № 620/2027/23 та від 22.07.2025 у справі № 580/710/24 сформував висновок, за яким при розгляді заяви про перерахунок пенсії вирішальне значення має її зміст, а не форма, а відмова у розгляді заяви по суті з формальних підстав є проявом надмірного формалізму.

Заява ОСОБА_1 від 10.10.2025 містила чітко сформульовану вимогу про перерахунок пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком на підставі статті 54 Закону № 796-XII, Головне управління, розглянувши її, у листі від 12.11.2025 навело мотиви, з яких вважає перерахунок пенсії у заявленому розмірі неможливим (чинність статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX та незастосовність частини четвертої цієї статті у редакції Закону № 230/96-ВР), а в апеляційній скарзі наполягає на правомірності цієї відмови з підстав чинності Закону № 1584-IX, тобто по суті.

За таких обставин спір між сторонами існує, а те, що відповідь оформлено листом, а не рішенням у формі, визначеній Порядком № 22-1, не звільняє пенсійний орган від наслідків такої відмови та не позбавляє позивачку права на судовий захист.

Крім того, у постанові від 25.07.2023 у справі № 640/1873/22, на яку посилається відповідач, Верховний Суд зауважив, що заява про призначення (перерахунок) пенсії не є зверненням у розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки її подання та розгляд регулюються спеціальним пенсійним законодавством (пункти 68-71).

Отже, розглянувши заяву позивачки як звернення громадянина та надавши відповідь листом замість рішення, відповідач сам відступив від встановленої процедури, що не може бути підставою для обмеження права позивачки на судовий захист.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 990/167/24, на які посилається пенсійний орган, стосувалися звернення, яке за змістом та спрямованістю було пропозицією, за результатами розгляду якої закон не вимагає ухвалення рішення, а тому не стосуються заяви пенсіонера про реалізацію права на перерахунок пенсії, за результатами розгляду якої пенсійний орган зобов`язаний прийняти рішення (пункт 62 постанови від 22.07.2025 у справі № 580/710/24).

Не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги Головного управління про втручання суду першої інстанції в дискреційні повноваження пенсійного органу, позаяк дискреційним є повноваження, яке дозволяє суб`єкту владних повноважень обрати один із кількох правомірних варіантів рішення, тоді як розмір мінімальної пенсії особи з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якої пов`язана з Чорнобильською катастрофою, визначено безпосередньо законом, а статус позивачки та причинний зв`язок її інвалідності з Чорнобильською катастрофою встановлено і сторонами не оспорюється.

Іншого правомірного варіанта поведінки, ніж провести перерахунок у розмірі, гарантованому статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, відповідач не має, у зв`язку з чим за критеріями, викладеними у пунктах 79-84 постанови Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 580/710/24, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача вчинити конкретну дію, не перебираючи на себе його повноважень.

На відміну від справи № 580/710/24, у якій наявність усіх умов для перерахунку не перевірялась, у цій справі право позивачки на пенсію у розмірі, гарантованому законом, залежить лише від того, яка редакція статті 54 Закону № 796-XII підлягає застосуванню.

Саме так вирішено спір і Верховним Судом у постановах від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24 та від 20.01.2026 у справі № 580/8225/24, якими пенсійний орган безпосередньо зобов`язано провести перерахунок і виплату пенсії.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо залишення без розгляду позовних вимог за період з 25.12.2022 по 28.06.2025, колегія суддів виходить з того, що у справі № 460/10097/24 Верховний Суд розглядав вимоги особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи про перерахунок пенсії за статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР з 01.07.2021, тобто тотожні вимогам позивачки, і дійшов висновку про застосування шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України.

ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою лише у жовтні 2025 року, тобто більш ніж через чотири роки після офіційного оприлюднення рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (11.05.2021) та набрання чинності Законом № 1584-IX, а отже, з урахуванням висновків, викладених у пунктах 36-38 постанови від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24, таке звернення не можна вважати здійсненим без зайвих зволікань у розумний строк.

Лист від 12.11.2025 не змінює моменту, з якого позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тобто дня отримання пенсійної виплати у розмірі, меншому за гарантований статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

За таких обставин, колегія суддів робить висновок, що судовому захисту підлягають права ОСОБА_1 за шість місяців, що передують дню звернення до суду.

Водночас колегія суддів вважає, що визначаючи межі цього періоду, суд першої інстанції помилково виходив із дати реєстрації позовної заяви в суді (29.12.2025).

Так, відповідно до частини дев`ятої статті 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовну заяву здано на пошту. Тобто, фактично, днем звернення до суду є день здачі позовної заяви на пошту.

Оскільки позовну заяву здано на пошту 25.12.2025, судовому захисту підлягають права позивачки з 25.06.2025, а залишенню без розгляду – позовні вимоги за період з 25.12.2022 по 24.06.2025. У цій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка оскаржує залишення без розгляду вимог за весь період з 25.12.2022 по 28.06.2025, є частково обґрунтованими.

Разом з цим, доводи позивачки про застосування частини четвертої статті 122 КАС України є помилковими, оскільки цією нормою тримісячний строк встановлено для випадків, коли законом передбачена можливість або обов`язковість досудового порядку вирішення спору, тобто оскарження рішення, дії чи бездіяльності до суб`єкта вищого рівня, і позивач цим порядком скористався.

Заява про перерахунок пенсії, подана до територіального органу Пенсійного фонду, є реалізацією права на перерахунок, а не адміністративним оскарженням.

У справі № 460/10097/24 позивачка також попередньо зверталася до пенсійного органу та отримала відповідь, проте Верховний Суд застосував саме частину другу статті 122 КАС України. При цьому початок перебігу строку за частиною другою статті 122 КАС України пов`язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з днем отримання відповіді на заяву, поданої через тривалий час після виникнення підстав для перерахунку.

Не можна погодитись і з доводами ОСОБА_1 про необхідність розмежування строку щодо права на подання позову та строку щодо права на задоволення позовних вимог, який, на її переконання, регулюється Цивільним кодексом України та становить три роки.

Строк, встановлений статтею 122 КАС України, є процесуальним строком звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, наслідки пропуску якого визначені статтею 123 цього Кодексу. Суд першої інстанції не відмовив у задоволенні вимог за попередній період по суті, а залишив їх без розгляду, що і є процесуальним наслідком пропуску такого строку.

Позивачка не навела норм закону, які встановлювали б для спорів про перерахунок пенсії за Законом № 796-XII інший строк звернення до адміністративного суду, а Верховний Суд у постанові від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24 прямо вказав, що ані КАС України, ані будь-який інший закон не містять спеціальних правил обчислення таких строків (пункти 21, 39).

Не є підставою для іншого висновку і посилання позивачки на частину першу статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та пункт 3 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України, оскільки згадані норми регулюють цивільно-правову відповідальність за ядерну шкоду та позовну давність у цивільних правовідносинах, тоді як предметом цього спору є публічно-правовий спір щодо перерахунку пенсії, яку виплачує орган Пенсійного фонду за Законом № 796-XII, на який поширюються процесуальні строки, встановлені КАС України.

Те, що Конституційний Суд України у рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 та Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24 охарактеризували пенсію за інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи та відповідні гарантії як особливу форму відшкодування завданої шкоди, визначає зміст і обсяг права на пенсію та неприпустимість його зменшення, але не змінює процесуальних правил звернення до суду.

Показово, що у справі № 580/5022/24, яка стосувалась саме пенсії особи з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи за статтею 54 Закону № 796-XII, Верховний Суд, враховуючи повернення позовної заяви в частині вимог за період з 02.08.2014 до 17.11.2023 у зв`язку з пропуском шестимісячного строку, зобов`язав здійснити перерахунок лише з 18.11.2023 (пункт 48).

Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 20.01.2026 у справі № 580/8225/24 цих висновків не спростовує, позаяк у тій справі позивачці було встановлено І групу інвалідності 05.02.2024, до пенсійного органу вона звернулась 01.07.2024, а до суду – у серпні 2024 року. Суди попередніх інстанцій зобов`язали провести перерахунок з 01.07.2021, а Верховний Суд змінив їх рішення, виходячи з того, що право на пенсію у розмірі, передбаченому статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, виникає лише за наявності як чинної норми, так і юридичного факту, з яким закон пов`язує це право, – встановлення відповідної групи інвалідності (пункти 91-96). При цьому Суд прямо зазначив, що питання дотримання строку звернення до суду у тій справі не було предметом судового розгляду (пункт 103), а право позивачки в тій справі виникло в межах шести місяців до її звернення до суду.

Отже, згадана постанова стосується моменту виникнення права на пенсію у відповідному розмірі, а не початку перебігу строку звернення до суду, який пов`язується з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (пункти 23-24, 29-31 постанови від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24).

Правовий висновок щодо застосування строку звернення до суду у спорах цієї категорії сформовано саме судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24.

Застосовуючи до обставин цієї справи підхід, викладений у постанові у справі № 580/8225/24, колегія суддів зазначає, що інвалідність ІІІ групи, пов`язана з Чорнобильською катастрофою, встановлена позивачці ще 24.07.2014, тобто юридичний факт існував до того, як частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР стала підлягати застосуванню до спірних правовідносин.

Відтак право позивачки на пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком виникло у липні 2021 року, і з цього часу, отримуючи щомісячні пенсійні виплати в меншому розмірі, вона повинна була дізнатися про порушення свого права. У зв`язку з цим встановлення позивачці інвалідності 24.07.2014 не впливає на висновок про необхідність застосування частини другої статті 122 КАС України до вимог, заявлених за період з 2022 року.

Колегія суддів також враховує, що норми щодо необмеження строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії, за висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, підлягають застосуванню лише за умови, що ці суми нараховані пенсійним органом і не виплачені з вини держави в особі пенсійного органу.

У справі що розглядається, пенсійний орган не нараховував позивачці пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, а нараховував і виплачував її у розмірі, визначеному Законом № 1584-IX, тому підстави для застосування цих норм відсутні. Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, до спірних правовідносин також не застосовні з підстав, наведених у пункті 41 постанови Верховного Суду від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24.

Надаючи оцінку наявності підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять даних про те, що суд першої інстанції окремо пропонував позивачці повідомити про причини пропуску цього строку та заявити клопотання про його поновлення. Водночас установлені судом обставини свідчать про те, що поважних причин пропуску строку позивачка не навела.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 виклала свої доводи щодо дотримання строку звернення до суду, посилаючись, зокрема, на звернення до відповідача із заявою 15.10.2025, отримання відмови листом від 12.11.2025, положення частини четвертої статті 122 КАС України, трирічний строк позовної давності, встановлений Цивільним кодексом України, особливий характер пенсії як відшкодування ядерної шкоди, висновки у справі № 580/8225/24 та встановлення інвалідності 24.07.2014. Зазначені доводи колегія суддів розцінює як обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та вважає за необхідне надати їм оцінку.

Наведені обставини не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивачки до пенсійного органу або до суду, позаяк звернення до пенсійного органу із заявою 15.10.2025 та отримання відповіді 12.11.2025 відбулися вже після спливу встановленого законом строку і самі по собі не змінюють моменту, з якого обчислюється строк звернення до суду. Інші наведені позивачкою доводи фактично стосуються її правової позиції щодо незастосування шестимісячного строку, яку колегія суддів визнала помилковою, а не обставин, що об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

Як уже зазначалося, саме по собі посилання на необізнаність про порушення права не є достатньою підставою для поновлення строку, а тривала пасивна поведінка особи не свідчить про його дотримання. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у пункті 24 постанови від 21.10.2025 у справі № 460/10097/24.

Не є такою підставою і особливий правовий статус позивачки як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки сам по собі цей статус не перешкоджав їй звернутися до пенсійного органу або до суду в межах установленого законом строку.

Отже, наведені ОСОБА_1 обставини не свідчать про існування об`єктивних, непереборних та незалежних від її волі причин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, а підстави для його поновлення відповідно до частини третьої статті 123 КАС України відсутні.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції висновок про залишення без розгляду частини позовних вимог виклав у резолютивній частині рішення, а не в окремій ухвалі на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, та не запропонував позивачці заявити про поновлення строку.

Втім, оскільки доводи позивачки щодо строку звернення до суду викладені в апеляційній скарзі, оцінені апеляційним судом і в частині підстав для поновлення строку визнані неповажними, ці порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи в частині висновку про наявність підстав для залишення без розгляду вимог за період, що передує шестимісячному строку звернення до суду.

Відповідно до частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим зазначені порушення самі по собі не є підставою для скасування рішення у цій частині.

Водночас, з огляду на неправильне визначення судом першої інстанції дня звернення до суду, рішення підлягає зміні в частині меж періоду, за який позовні вимоги залишено без розгляду (з 25.12.2022 по 24.06.2025 замість з 25.12.2022 по 28.06.2025), та дати, з якої відповідача зобов`язано провести перерахунок і виплату пенсії (з 25.06.2025 замість 29.06.2025).

З приводу доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про необґрунтованість відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача виплачувати їй щомісячно пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 5 КАС України судовому захисту підлягають порушені права особи, а не ті, які можливо будуть порушені в майбутньому (пункт 63 рішення Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі № 560/2120/20, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021). Порушене право позивачки на пенсію у належному розмірі відновлюється зобов`язанням відповідача провести перерахунок та виплату пенсії з 25.06.2025, яке не обмежене кінцевою датою, тоді як вимога про виплату пенсії у визначеному розмірі на майбутнє спрямована на вирішення спору, якого на час ухвалення судового рішення не існує. За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні цієї вимоги.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина третя статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, задовольнивши вимоги позивачки про визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання провести перерахунок і виплату пенсії, обґрунтовано застосував наслідки пропуску строку звернення до суду та правомірно відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання виплачувати пенсію щомісячно як такої, що заявлена на майбутнє, у зв`язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги Головного управління відсутні.

Водночас суд першої інстанції неправильно встановив день звернення позивачки до суду, що призвело до помилкового визначення меж періоду, за який її права підлягають судовому захисту. Це є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги позивачки та зміни рішення суду першої інстанції в частині дати, з якої відповідача зобов`язано провести перерахунок та виплату пенсії, і періоду, за який позовні вимоги залишено без розгляду.

В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 580/14357/25 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 580/14357/25 – задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 580/14357/25 змінити:

- у частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 зазначити датою, з якої підлягають проведенню перерахунок та виплата пенсії, 25.06.2025 замість 29.06.2025;

- у частині залишення без розгляду позовних вимог зазначити період, за який позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без розгляду, – з 25.12.2022 по 24.06.2025 замість періоду з 25.12.2022 по 28.06.2025.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 580/14357/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді О.О. Осіпова

Є.Д. Кравченко