Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №711/5832/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 711/5832/26 Суддя першої інстанції: Булгакова Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Файдюка В.В.,

суддів - Аліменка В.О., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Придніпровського районного суду міста Черкаси з позовом до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради (далі - відповідач, Департамент) про визнання протиправною та скасування постанови серії ОДП №3238331 від 28.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29.06.2026 позов залишено без задоволення.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що право на безоплатне паркування транспортних засобів не є абсолютним і може бути реалізоване за двох умов - розміщення автомобіля на спеціально відведеному місці та наявності розпізнавального знака «Водій з інвалідністю». Відтак розміщення належного позивачу транспортного засобу, не позначеного розпізнавальним знаком, на звичайному паркувальному місці не звільняє її від обов`язку сплати вартості послуг користування майданчиком.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано норми примітки до ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, позицію Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області у справі №676/553/26, а також ієрархію нормативно-правових актів, у зв`язку з чим безпідставно поставлено у залежність право особи з інвалідністю на безкоштовне паркування від місця паркування транспортного засобу та наявності на ньому розпізнавального знака.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент просить в її задоволенні відмовити у повному обсязі.

Свою позицію обґрунтовує тим, що відсутність розпізнавального знака на автомобілі, а також розташування його поза межами відведеного для осіб з інвалідністю місця свідчить про необґрунтованість доводів апелянта про наявність у неї за таких умов права на безкоштовне паркування. Наголошує, що хоча розміщення розпізнавального знака є правом, а не обов`язком особи, однак таке розміщення є способом реалізації права на пільгу. Окремо зауважує на безпідставності посилання апелянта на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 29.09.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, інспектором з паркування Васильєвим Сергієм Олександровичем 28.05.2026 було прийнято постанову серії ОДП №3238331 по справі про адміністративне правопорушення (далі - спірна постанова), якою до ОСОБА_1 за порушення правил паркування транспортних засобів (несплату вартості послуг користування майданчиком з платного паркування), чим порушено п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 (далі - Правила №1342), застосовано передбачене ч. 1 ст. 152-1 КУпАП стягнення у вигляді штрафу у розмірі 600,00 грн.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття спірної постанови стало те, що 28.05.2026 о 12:31 у м. Одесі по вул. Генуезька, 24А, водій транспортного засобу Mazda EZ-60, реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив правила паркування, а саме не сплатив вартість послуг користування майданчиком з платного паркування.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 7, 9, 14-2, 152-1, 245, 251, 277, 279-1, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 52-2 Закону України «Про дорожній рух», ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», п. 26 Правил №1342, п. п. 2, 5 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №585 (далі - Порядок №585), суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень було доведено факт порушення позивачем правил паркування, а відтак заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, інспектора з паркування, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.

Примітка. Положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Місцями, призначеними для паркування (у тому числі безоплатного паркування) транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, на тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів), вважаються місця, позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Місцями, призначеними для паркування (у тому числі безоплатного паркування) транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, на тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів), вважаються місця, позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).

Суб`єктом правопорушення, передбаченого частинами першою, другою та восьмою цієї статті, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до ч. ч. 6 і 7 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю» власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Отже, всупереч доводів апелянта, положення ч. 1 ст. 152-1 КУпАП не застосовуються до особи з інвалідністю у випадку недотримання власником спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування вимог щодо виділення та облаштування місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю. Однак приписи примітки не звільняють особу від відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, виключно в силу наявності статусу особи з інвалідністю.

За правилами ч. 1 ст. 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Примітка. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регламентують Правила №1342, згідно з пунктами 4, 8, 22 яких відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.

На майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.

Пунктом 26 Правил №1342 передбачено, що користувач зобов`язаний, зокрема, сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування; розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.

Порядок №585 визначає механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів (крім гаражних кооперативів) (далі - безоплатне зберігання).

Згідно з абз. 2 п. 2 Порядку №585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).

Відповідно до п. 4 Порядку №585 документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.

Приписи п. 5 Порядку №585 закріплюють, що безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 96, ст. 3314), і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

Указані норми Порядку №585, як правильно зазначив суд першої інстанції, дають підстави для висновку, що право на безоплатне паркування транспортних засобів надається особам з інвалідністю за одночасного дотримання двох умов - розміщення транспортного засобу на спеціально відведеному, облаштованому та позначеному дорожніми знаками 5.42.1, 5.43 з табличкою 7.17 та/чи дорожньою розміткою 1.28 місці майданчика для паркування, а також наявності на автомобілі у лівому нижньому куті лобового скла розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю».

При цьому, всупереч доводів апелянта, наведені приписи Порядку №585 не суперечать положенням ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а лише встановлюють порядок реалізації права особи з інвалідністю на безоплатне паркування. До того ж і норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», і положення КУпАП передбачають, що право безоплатного паркування реалізується особою з інвалідністю на спеціально відведених місцях для такого паркування.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, законодавство України, гарантуючи соціальний захист осіб з інвалідністю, врегульовує процедуру їх реалізації, яка спрямована на забезпечення балансу інтересів, дотримання принципу правової визначеності та підтримання належного правопорядку у сферах дорожнього руху і безпеки. Саме по собі наявність в особи пільгового статусу не звільняє її від обов`язку дотримуватися Правил дорожнього руху, Правил паркування транспортних засобів, які є обов`язковими для всіх учасників дорожнього руху.

Матеріали справи свідчать, що майданчик для платного паркування транспортних засобів за адресою вул. Генуезька (від пл. Десятого квітня до вул. Балтиморської) містить 22 паркувальних місця, 3 з яких є місцями для безоплатного паркування.

У свою чергу, матеріалами фотофіксації підтверджується факт розміщення транспортного засобу Mazda EZ-60, номерний знак НОМЕР_2 , 28.05.2026 у період з 12:31 по 12:55 в межах дії вимоги дорожнього знаку 5.43 з табличкою 7.14 ПДР. При цьому під лобовим склом транспортного засобу був відсутній документ про проведення оплати та розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», а автомобіль не був припаркований на місці для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Обставина щодо не проведення оплати за паркування позивачем не заперечується. Водночас несплату послуг з паркування позивач обґрунтовував виключно наявністю статусу особи з інвалідністю другої групи та у зв`язку з чим правом безкоштовного паркування на будь-якому місці паркувального майданчика, на помилковості доводів щодо чого було наголошено вище.

З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що приписи ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, що було правильно встановлено судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування спірної у цій справі постанови.

Щодо посилання апелянта на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2026 у справі №676/553/26 колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: В.В. Файдюк

Судді: В.О. Аліменко

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.