Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №400/13921/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13921/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року (суддя Біоносенко В.В, м. Миколаїв, повний текст рішення складений 29.01.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

29.12.2025 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:

• визнати протиправними дії військової частини щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 211 960 гривень, повного грошового забезпечення за період з 17.11.2024 по 14.05.2025 між стаціонарним лікуванням з урахуванням виплаченої суми 234 669,74 гривні та грошового забезпечення з 02.06.2022 по 01.06.2023;

• зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , колишньому майстру-номеру обслуги 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_2 штурмового загону в/ч НОМЕР_1 , звільненому з військової служби наказом командира у відставку за станом здоров`я відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

• зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , колишньому майстру-номеру обслуги 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_2 штурмового загону в/ч НОМЕР_1 , пораненому 14.11.2024 під час вибуху та такому, що проходив лікування з 17.11.2024 по 14.05.2025, з урахуванням виплаченої суми 234 669,74 гривні;

• зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , колишньому майстру-номеру обслуги 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_2 штурмового загону в/ч НОМЕР_1 , одноразову грошову допомогу в розмірі 211 960 гривень відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 № 975, а також наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530;

• зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , колишньому майстру-номеру обслуги 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_2 штурмового загону в/ч НОМЕР_1 , перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, за період з 02.06.2022 по 01.01.2023, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

• зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , колишньому майстру-номеру обслуги 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_2 штурмового загону в/ч НОМЕР_1 , перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, за період з 01.01.2023 по 01.06.2023, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

• стягнути з військової частини моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування поданої скарги зазначається, що позивач не є строковиком і не є військовим за призовом офіцерського складу, а тому підпадає під категорію військовослужбовців, які мають право на отримання 50 %, а не 4 % місячного грошового забезпечення як військовослужбовці, які звільнилися за станом здоров`я по інвалідності при захисті Батьківщини.

Щодо перерахунку грошового забезпечення з 02.06.2022 по 01.06.2023, апелянт зазначає, що незважаючи на те, що у цей період він проходив службу у військових частинах: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , останнім місцем служби є в/ч НОМЕР_1 , а тому саме вона повинна провести з ним повний розрахунок за несення військової служби.

Щодо оплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, апелянт вважає, що оплачуватися має не лише період стаціонарного лікування, а й час переїзду до відповідних медичних закладів (очікування направлення і переміщення) та час проходження відповідних комісій і діагностування.

На обґрунтування завдання значної моральної шкоди апелянт зазначив, що за висновком ВЛК він був "обмежено придатним" та не підлягав направленню у бойові військові частини, натомість поранення отримав, проходячи військову службу саме в бойовій частині НОМЕР_1 , після чого став особою з інвалідністю на все життя зі значними порушеннями психічного і фізичного здоров`я. Крім того, за довідкою ВЛК від 09.05.2023 встановлено обмежену придатність до військової служби із зазначенням "не залучати до несення вартової служби зі зброєю". Відправлення позивача з такими показниками здоров`я у зону бойових дій є неприпустимим і повинно мати відповідні наслідки.

Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 29.04.2022 проходив військову службу за мобілізацію в Збройних Силах України, на посадах стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу, гранатометника відділення спеціальних дій взводу спеціальних заходів роти спеціальних дій загону спеціального призначення, а також майстру-номера обслуги 2 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_7 штурмового загону та має військове звання молодший сержант.

03.06.2024 ОСОБА_1 був переведений для подальшої проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .

21.11.2024 ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Кремяне Кореневського району Курської області рф, внаслідок танкового обстрілу отримав бойову травму, після чого проходив тривале лікування.

26.05.2025 рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №174/25/1311/в, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групи інвалідності.

09.07.2025 наказом №198 по особовому складу, молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі п. "б" ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Вважаючи, що під час проходження військової служби з 2022-2023 роки, а також під час лікування отримував виплати у неналежному розмірі, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, а тому відмовив у їх задоволенні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних міркувань.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон №2011-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 ст.9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги (абз.23 ч.2 ст.15 Закону №2011-XI).

Водночас, абзацом 24 ч.2 ст. 15 Закону №2011-XI передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII).

При цьому, ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

За цим, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

У контексті спірних правовідносин саме абз. 24 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме:

- особливий суб`єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією;

- обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв`язку з мобілізацією;

- при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час.

Відтак, саме положення абз. 24 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI, як положення спеціальної правової норми, підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо наявності у позивача, як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, права на одноразову грошову допомогу, а не правові норми абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI, на які хибно посилається позивач у позові та апеляційній скарзі.

Як вже зазначалось вище, абз.24 ч.2 ст.15 Закону №2011-XI передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.09.2014 №460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі по тексту - Порядок №460; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Правовими нормами пунктів 1-4 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів доходить висновку, що при звільненні з військової служби позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією на особливий період, відповідно до абзацу 24 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI та Порядку №460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби. При цьому, період попереднього проходження позивачем військової служби не підлягає врахуванню при виплаті такої допомоги, оскільки це прямо передбачено абзацом 23 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI та пунктом 2 Порядку №460.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.08.2025 у справі №160/32903/23.

Враховуючи, що позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, останньому виплата одноразової грошової допомоги при звільненні правомірно здійснена в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби.

Доводи апеляційної скарги позивача про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є безпідставними та ґрунтуються на хибному застосуванні позивачем норм законодавства, адже позивач не є тим суб`єктом, на якого поширюється дія пп. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI. Так, згідно до витягу з наказу від 02.06.2022 №100, позивач прибув на військову службу відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" (а.с. 10). Отож, позивач помилково посилається на необхідність застосування 50% грошового забезпечення за кожний повний рік проходження, оскільки зазначена норма не стосується військовослужбовців за мобілізацією, що було правильно виснувано судом першої інстанції.

Зазначена правова позиція знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 21.08.2025 у справі №160/32903/23 (пункт 49).

За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати та ненарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, за весь період його перебування на стаціонарному лікуванні, колегія суддів зазначає наступне.

Так, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, від 14.01.2025 №26/2025 строк дії воєнного часу продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі – Постанова №168; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 11 Постанова №168 передбачено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Абзацом четвертим пункту 12 постанови №168 передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Аналіз наведеного свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень передбачається для військовослужбовців, які перебувають:

- на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні

- або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, що підтверджено документально.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, 28.07.2025 відповідач надав наказ №216, відповідно до якого, позивачу було здійснено нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень за період стаціонарного лікування за період з 30.11.2024 по 16.01.2025, з 13.02.2025 по 07.03.2025 у розмірі 234669,74 грн. Підстава: рапорт сержанта ОСОБА_1 від 07.07.2025 (а.с. 79).

Факт виплати 234669,64 грн позивачем визнається.

Доказів перебування позивача на стаціонарному лікуванні або у відпустці поза періодами, за які було виплачена додаткова винагорода у розмірі 100000 грн, як і доказів звернення із рапортами щодо виплати такої винагороди за інші періоди в матеріалах справи відсутні. Про їх наявність позивач суд не повідомляв та про їх витребування клопотання не заявляв, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди за весь час проходження лікування після поранення, оскільки така правова позиція не відповідає запровадженому постановою КМУ №168 підходу. Як вже зазначалося вище, додаткова винагорода виплачуються не за весь період лікування, а лише перебування на стаціонарному лікуванні.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за 2022-2023 роки, то колегія суддів зазначає наступне.

Сторонами у цій справі визнається, що позивача позивач проходив військову службу у відповідача у період з 03.06.2024 по 28.07.2025. У спірний же період позивач проходив службу в інших військових частинах ( НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №26, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197.

Згідно з абз. 3 п. 3 Розділу 1 Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Отож, оскільки у період з 02.06.2022 по 01.06.2023 позивач не проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , в її штаті не перебував, та, відповідно, у згаданий період в/ч НОМЕР_1 не здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 , в її діях відсутня протиправність та порушення прав позивача.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн колегія суддів зазначає таке.

Так, ст. 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами ст.23 ЦК України, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17.

Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Ураховуючи, що судом не встановлено протиправності в оскаржуваних позивачем діях в/ч НОМЕР_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з військової частини а на користь позивача моральної шкоди.

Відхиляючи посилання апелянта на обґрунтування завдання значної моральної шкоди про те, що військова частина не мала права відправляти у зону бойових дій із-за стану здоров`я, а в подальшому не надавання на його запити відповідної запитуваної інформації (довідок, розрахунків, виплат), колегія суддів зазначає, що частина п`ята статті 21 КАС України імперативно встановлює, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до змісту заявлених у цій справі позовних вимог, позивач не ставить одночасно питання, зокрема, про визнання протиправними зазначених в апеляційній скарзі дій та бездіяльності в/ч НОМЕР_1 , тому у адміністративного суду відсутні підстави розглядати таку вимогу окремо в порядку адміністративного судочинства.

Слід також додати, що згідно приписів частини п`ятою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Резюмуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що вони не містять належних, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог. Суд першої інстанції прийняв рішення, яке ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення не встановлено.

З огляду на що підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції відсутні.

Оскільки апеляційна скарга не містить обґрунтувань та заперечень щодо висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 №975, а також наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530, в силу приписів статті 308 КАС України оскаржуване судове рішення не переглядається колегією суддів у цій частині.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов