Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №522/15961/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/15961/26

Перша інстанція: суддя Науменко А.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

секретар – Божко А.К.,

за участю: представника позивача – Саркісяна А.Р.,

представника відповідача – Діденко К.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

перекладача – Моххамад Хабіб,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 серпня 2026 року у справі № 522/15961/26 за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Афганістану, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

14.08.2026 Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), громадянин Афганістану, 1993 року народження, прибув на територію України 28.10.2016 незаконно, поза пунктами пропуску через державний кордон, у районі Сумської області, не маючи при собі паспортного документа, що посвідчує особу та дає право на в`їзд і перебування в Україні чи виїзд за її межі. Рішенням Головного управління ДМС в Одеській області відповідача позбавлено набутого раніше статусу особи, яка потребує захисту в Україні, у зв`язку з чим підстави для його законного перебування на території держави відпали, а сам він протягом встановленого строку добровільно територію України не залишив.

Позивач зазначає, що щодо відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП (порушення встановлених правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні), за наслідками розгляду якого накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, однак постанову не оскаржено, а штраф добровільно не сплачено, що додатково підтверджує ухилення відповідача від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідач не має документів, які надають право на перетин державного кордону та легальний виїзд з України, не має коштів чи іншого фінансового забезпечення для придбання проїзних документів, не має зареєстрованого місця проживання на території України та легальнихпідстав для подальшого перебування в державі. Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про наявність обґрунтованого ризику ухилення відповідача від виконання рішення про примусове видворення за межі України та унеможливлюють здійснення процедури його ідентифікації і забезпечення примусового видворення без поміщення до відповідного пункту тимчасового перебування.

З огляду на викладене, керуючись положеннями ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядку продовження строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а також ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить суд затримати ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення ідентифікації та примусового видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців, та допустити негайне виконання судового рішення відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву у якому зазначив, 31.07.2026 він звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з виникненням нових обставин, що можуть суттєво вплинути на раніше прийняте рішення, проте відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» міграційна служба була зобов`язана в день звернення оформити довідку про звернення за захистом в Україні або письмово відмовити у прийнятті такої заяви, чого зроблено не було, а натомість заявнику повідомили про направлення матеріалів до Києва для прийняття рішення. Незважаючи на це, 12.08.2026 за дорученням ГУ ДМС в Одеській області поліцією було затримано відповідача біля місця проживання та доставлено до структурного підрозділу міграційної служби, де оформлено документи без участі представника заявника та без присутності перекладача, який мав би належні повноваження, що є грубим порушенням процедури та вказаного Закону.

Відповідач вважає рішення про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення незаконним, необґрунтованим, таким, що ґрунтується на самих лише припущеннях позивача без урахування всіх обставин справи, та підлягає скасуванню. Зазначає, що рішення прийнято з порушенням ст. 26 Конституції України, ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з посиланням на ст. 3 та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 13, 14 Загальної декларації прав людини, а також практику Європейського суду з прав людини щодо обсягу обґрунтування судових рішень.

Відповідач наголошує, що примусове видворення до Афганістану становитиме для нього реальну загрозу життю, оскільки, працюючи раніше вчителем у школі для дівчаток, після приходу до влади талібів він став об`єктом переслідування за нібито порушення норм шаріату, а представники нової влади вже намагалися його розшукати та затримати в домі його батьків. У зв`язку з цим відповідач вказує на наявність підстав, передбачених ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які унеможливлюють його примусове повернення чи видворення.

Відповідач також посилається на ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно з якою у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень саме на позивача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, і зазначає, що він, зі свого боку, не зобов`язаний підтверджувати кожну обставину справи безспірними доказами, а достатньо довести вірогідність своїх доводів.

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.

Приморський районний суд рішенням від 26.08.2026 позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Афганістану – задовольнив.

Затримав громадянина Афганістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 12.02.2027 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває на території України без законних на теперішній час підстав, своєчасно рішення міграційної служби не виконав та ухиляється покинути територію України добровільно. Документів щодо ідентифікації особи (паспорту) при в`їзді в Україну не мав та на даний час не має, адже встановити відповідність наданого паспорту відповідачу на даний час не є можливим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, громадянина Афганістану ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не зважив на вимоги процесуального законодавства щодо доведеності перед судом правомірності рішення органу влади щодо обмеження права особи на реалізацію прав та інтересів особи, отже судом порушено припис процесуального законодавства в частині ч. 2 ст. 2 КАС України. Рішення суду є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, а саме порушено ст. 26 Конституції України, ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що в свою чергу призводить до порушення прав та свобод людини, та порушує приписи ст. 242 КАС України.

- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що громадянин Афганістану Гул Мохаммад ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України у 2016 році, здійснивши переміщення за маршрутом м. Кабул – м. Дубай – м. Москва, а з м. Москви в`їхав на територію України приватним автомобілем, при цьому паспортний документ на момент в`їзду в нього був відсутній, оскільки, за його поясненнями, був знищений особами, які здійснювали його транспортування.

Рішенням №138-24 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.08.2024 відповідача позбавлено раніше набутого правового статусу особи, яка потребує захисту в Україні (рішення про втрату статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту), у зв`язку з чим підстави для його законного перебування на території України відпали.

Рішенням суду у 2025 році відповідачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після чого відповідач не виїхав за межі України у встановлений законодавством строк, обґрунтовуючи це наявністю погроз на його адресу на території Афганістану.

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПР МОД № 013253 та актом про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІН МОД № 013343 від 12.08.2026 відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яке набрало законної сили 13.08.2026.

Фактичне затримання відповідача відбулося 12.08.2026 коли за дорученням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області працівниками поліції відповідач був затриманий безпосередньо біля будинку за місцем його фактичного проживання, після чого доставлений до структурного підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33.

На момент затримання відповідач не мав при собі дійсного документа, що посвідчує особу та надає право на в`їзд в Україну чи виїзд з її території, оскільки раніше набутий ним статус особи, яка потребує захисту в Україні, було втрачено на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2024, унаслідок чого підстави для його подальшого законного перебування на території держави відпали, а відповідач протягом наданого йому 30-денного строку територію України добровільно не залишив.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000975 від 12.08.2026 прийнято рішення про примусове видворення громадянина Афганістану Гул Мохаммад ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України.

Суд першої інстанції встановив, що під час судового засідання відповідачем надано до суду оригінал паспорта громадянина Ісламської Республіки Афганістан № НОМЕР_1 , виданого 26.04.2022, при цьому відповідач пояснив, що зазначений документ був оформлений ним у 2021 році під час перебування на території Афганістану, куди він виїжджав, а раніше виданий йому паспортний документ, за його твердженням, було знищено особами, які здійснювали його транспортування через територію Російської Федерації.

Також суд першої інстанції встановив, що надані відповідачем відомості, зазначені у паспорті № НОМЕР_1 , не відповідають відомостям про особу відповідача, наявним у матеріалах Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, а саме: в анкеті-заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у рішенні про надання відповідачу статусу особи, яка потребує захисту в Україні, та у рішенні про позбавлення відповідача такого статусу. Відповідач значиться під прізвищем « ОСОБА_6 », ім`ям « ОСОБА_4 » та датою народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як у наданому паспорті зазначено прізвище « ОСОБА_7 », ім`я « ОСОБА_4 » та дату народження 12.02.1994.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773- VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно частини третьої статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Відповідно до частини п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22 січня 2018 року № 38/77), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119 (далі - Інструкція) , згідно пункту 4 якої іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Інструкція детально описує вжиття компетентними органами заходів щодо ідентифікації та документування іноземців та передбачає, що:

- у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу);

- у разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС;

- у разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

У пункті 7 Інструкції визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:

невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави; якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію; якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили.

Розділом ІІІ Інструкції встановлено, що у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України (п. 1, 2 розділу ІІІ Інструкції).

Згідно частини першої статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку.

Слід зазначити, що відповідні органи за наявності підстав, передбачених частини першої статті 30 Закону № 3773- VI (тобто або не виконання у встановлений строк рішення про примусове повернення, або при наявності підстав вважати, що така особа буде ухилятися від виконання такого рішення) після виявлення/затримання такої особи невідкладно здійснюють підготовку для звернення з позовом до суду. При цьому, законодавством передбачена можливість подання до адміністративного суду позовної заяви відповідно до частини першої статті 289 КАС України.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, що правове регулювання вирішення питання затримання іноземця або особи без громадянства стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, дає суду право дійти висновку, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійснити таке затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації.

Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року по справі № 585/2811/19.

Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що відповідач перебуває на території України без законних на теперішній час підстав, своєчасно рішення міграційної служби не виконав та ухиляється покинути територію України добровільно. Документів щодо ідентифікації особи (паспорту) при в`їзді в Україну не мав та на даний час не має, адже встановити відповідність наданого паспорту відповідачу на даний час не є можливим.

Не наведено жодних важливих аргументів з цього приводу і в апеляційній скарзі.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.

Посилання представниці апелянта в судовому засіданні на те, що міграційна служба не вчиняє жодних дій щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 31.07.2026 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не впливає на правильність висновків суду першої інстанції.

Принагідно слід зазначити, що після втрати підстав подальшого законного перебування на території України на підставі рішення ДМС від 26.08.2024 за № 138-24, апелянтом не вчинялось жодних дій щодо легалізації свого перебування в Україні.

Окрім того, важливим під час розгляду справи є і те, що ОСОБА_1 , отримавши новий паспортний документ не повідомив про це міграційну службу.

Також, апеляційна скарга та додаткові пояснення не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження доводів представника про наявність щодо ОСОБА_1 переслідувань з боку органів влади Афганістану, а відповідні твердження грунтуються виключно на поясненнях відповідача та його представника, не підкріплених жодними доказами.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 серпня 2026 року у справі № 522/15961/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк