Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №420/24348/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24348/26

Суддя першої інстанції - Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Дегтярьової С.В.,

суддів – Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі №420/24348/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 13 лютого 2023 року по 28 листопада 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

- зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок та доплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 за період з 13 лютого 2023 року по 28 листопада 2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, законом України про Державний бюджет України на 2024 рік від 9 листопада 2023 року №3460-ІХ на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною виплатою рівноцінної грошової компенсації утриманого податку, на доходи фізичних осіб.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі №420/24348/26, в якій апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі №420/24348/26.

24 вересня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

29 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов.

Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ), у якому просив, зокрема, визнати протиправною бездіяльність відповідача яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 13 лютого 2023 року по 28 листопада 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови та зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок грошового забезпечення і похідних виплат.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу з мотивів пропуску строку звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

При цьому, часовий проміжок, за який позивач просить перерахувати грошове забезпечення охоплений дією статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після 19 липня 2022 року.

Спірні правовідносини в частині нарахувань після 18 липня 2022 року регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу у період з 13 лютого 2023 року по 28 листопада 2024 року). Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 25.09.2025 у справі №440/9690/24, від 11.12.2025 у справі №420/3504/25, від 23.12.2025 у справі №240/4729/24 та інших.

Колегія суддів вважає такий підхід застосовним до спірних правовідносин.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що суд першої інстанції фактично ототожнив дату звільнення позивача з датою, з якої розпочався перебіг строку звернення до суду.

Однак, такий підхід не відповідає змісту частини другої статті 233 КЗпП України.

Факт звільнення особи та проведення з нею остаточного розрахунку не свідчить про те, що саме в цей день особа отримала передбачене законом письмове повідомлення про всі суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, а також про те, що з цього моменту їй було відомо про можливе порушення права щодо правильності визначення складових грошового забезпечення.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що в грошовому атестаті відсутні відомості щодо складових його грошового забезпечення та розрахункових величин, які були застосовані відповідачем при його обчисленні.

Ця обставина має істотне значення для визначення моменту, з якого позивач міг об`єктивно дізнатися про порушення свого права.

Предметом заявленого спору є не просто вимога про стягнення конкретної суми, яка була відома позивачу на момент звільнення, а питання правильності визначення відповідачем розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідні періоди проходження військової служби, а також правильності обчислення залежних від них інших складових грошового забезпечення.

Таким чином, для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити, коли саме позивач отримав інформацію, яка давала йому можливість встановити спосіб розрахунку його грошового забезпечення та виявити можливе порушення його прав.

Водночас, суд першої інстанції таких обставин не встановив.

Матеріали справи не містять належного обґрунтування того, що саме 28 листопада 2024 року позивач отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.

Так само, суд першої інстанції не встановив, чи містив відповідний документ достатню інформацію про складові грошового забезпечення, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, застосовані коефіцієнти та інші показники, на підставі яких здійснювалося нарахування.

Більше того, як убачається з матеріалів справи, у липні 2026 року представник позивача направив запит НОМЕР_1 мобільному прикордонному загону Державної прикордонної служби України (Військова частина) 1551, у якому, зокрема, запитувалась інформація щодо виплачених позивачу сум грошового забезпечення, їх складових, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, застосованих при їх обчисленні величин.

При цьому, як зазначає апелянт, запитувана інформація та документи відповідачем не надані.

Наведена обставина має істотне значення для вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, оскільки саме отримання зазначеної інформації могло надати можливість позивачу встановити фактичний порядок та розміри проведених відповідачем нарахувань, застосовані при цьому розрахункові величини та, відповідно, виявити можливе порушення його права.

Більше того, звернення представника позивача із відповідним запитом свідчить про вчинення ним активних дій, спрямованих на отримання інформації про проведені виплати.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що перебіг тримісячного строку звернення до суду розпочався саме 28 листопада 2024 року, є передчасним.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, на стадії вирішення питання про відкриття провадження та наявності підстав для повернення позовної заяви суд повинен був належним чином встановити обставини, які визначають початок перебігу строку звернення до суду, а не виходити виключно з дати звільнення позивача.

Колегія суддів також враховує, що застосування процесуального строку не може бути формальним та автоматичним, якщо встановлення моменту початку його перебігу залежить від фактичних обставин, які судом не встановлені.

У зв`язку з цим, висновок суду першої інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду зроблений передчасно без повного з`ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення цього процесуального питання.

За правилами ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 2, 5, 242-244, 308, 311, 312, 321, 322, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року скасувати.

Справу №420/24348/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, направити для вирішення питання про відкриття провадження до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Суддя доповідач С.В. Дегтярьова

Судді А.В. Крусян

О.В. Яковлєв