Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №750/5741/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/5741/26

Головуючий у першій інстанції – Лямзіна Н. Ю.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1913/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Супруна О. П., Шитченко Н. В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі по тексту – ТОВ «Кошельок», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №3679609950-357373 від 31.05.2021 в розмірі 8 944,20 грн, що складається з заборгованості за сумою кредиту – 3 000 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою – 5 944,20 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31.05.2021 між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника укладено договір №3679609950-357373 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Позивач зазначав, що кредитодавець виконав взяті зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши відповідачу на вказаний ним у особистому кабінеті банківський картковий рахунок ( НОМЕР_1 ) кредит у сумі 3 000 грн.

Указував, що сторони договору погодили продовження строку користування кредитом на 90 днів з моменту укладення договору, тобто до 11.09.2021 за ставкою 2,2% на добу.

Однак, відповідач свої зобов`язання за даним кредитним договором не виконав, не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у сумі 8 944,20 грн, яка складається з заборгованості за сумою кредиту – 3 000 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою – 5 944,20 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.06.2026 позов ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за договором №3679609950-357373 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 31.05.2021 в сумі 3 000 грн.

У задоволенні решти вимог – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 891,90 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 1 500 грн витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, розподілити судові витрати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн за подання апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що 31.05.2021 між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника укладено договір №3679609950-357373 про надання коштів у позику. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, перерахувавши кредитні гроші на банківську картку, яку зазначив відповідач, а відповідач прийняв ці гроші та використав їх на свої потреби.

Товариство зазначає, що у п. 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду, що становить 14 днів, є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. Тому згідно з п. 3.6., 3.7., 3.8. договору, сторони погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 + 90), по завершенню якого у позичальника виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору відсотків за користування ним.

Указує, що до спливу лояльного періоду терміном 14 днів відповідач не виконав зобов`язання за договором, не повернув кредит та не сплатив відсотки за користування ним, тобто продовжив користуватися коштами після закінчення лояльного періоду, що за умовами договору є відкладальною обставиною. Відповідно нарахування відсотків за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8. договору, є законним.

Наголошує, що п. 2.2. договору обумовлено можливість подовження строку саме лояльного періоду, в якому проценти нараховуються за пільговою ставкою. Якщо б відповідач сплатив всі проценти протягом лояльного періоду, цей період був би подовжений, і саме про це домовились сторони у договорі. Проте у цій справі відповідач до спливу лояльного періоду відсотки не сплатив і повністю кредит не повернув, тобто продовжив ним користуватися. Тому строк користування кредитом подовжено не на підставі п. 2.2., а як наслідок настання цієї відкладальної обставини (п. 3.6. - 3.8. договору). При цьому, відповідач ніяким чином не порушив договір, у зв`язку з чим не йдеться про відповідальність, а продовжив користуватись кредитом, але на інших умовах.

Посилається на те, що сторони в договорі не погоджували два різних строки кредитування, що мало б наслідком неправильне або різне тлумачення та розуміння позичальником (14 днів або 104 дні). Отже, висновки суду про двозначність умов договору щодо строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом не відповідають обставинам справи.

Уважає, що задовольняючи позов в частині вимог про стягнення суми кредиту без нарахованих процентів за користування кредитом, суд належним чином не вивчив та не проаналізував договір, не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін, відмовити ТОВ «Кошельок» у стягненні 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному провадженні, у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для компенсації витрат на професійну правничу допомогу - зменшити їх до співмірного та обґрунтованого розміру.

Зазначає, що він визнає факт укладення договору №3679609950-357373 від 31.05.2021 та факт отримання ним 3 000 грн за цим договором. Він не ухиляється від визнання фактично отриманої суми кредиту, а спір стосується виключно додаткових нарахувань, які позивач намагається стягнути понад основну суму кредиту.

Указує, що строк кредитування за умовами договору становив 14 днів. Сам факт неповернення кредиту після закінчення строку кредитування не означає автоматичного виникнення нового самостійного строку кредитування та автоматичного продовження права кредитодавця нараховувати договірні проценти як плату за правомірне користування кредитом.

Наголошує, що п. 2.2. договору передбачає механізм продовження строку лояльного періоду шляхом здійснення відповідної оплати позичальником. Таким чином, сам договір містить положення, які пов`язують продовження відповідного періоду з конкретними умовами та поведінкою сторін. Позивач натомість пропонує тлумачити договір таким чином, що будь-яке неповернення кредиту саме по собі автоматично породжує новий строк кредитування.

Уважає, що договір має тлумачитися таким чином, щоб кожна його умова мала розумне значення, а не так, щоб одна умова фактично нівелювала інші.

Посилається на те, що прострочення виконання грошового зобов`язання та продовження строку кредитування є різними за своєю правовою природою обставинами. Якщо строк кредитування закінчився, а кредит не повернуто, це насамперед означає порушення позичальником обов`язку повернути кошти. Саме по собі порушення не повинно автоматично перетворюватися на новий період правомірного користування кредитом.

Звертає увагу суду на те, що невиконання позичальником зобов`язання саме по собі не може використовуватися як підстава для фактичної зміни строку кредитування та процентної ставки. Відкладальна обставина повинна бути такою, настання якої породжує відповідні цивільно-правові наслідки, а не просто констатує порушення вже існуючого обов`язку.

Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що апеляційне оскарження стосується переважно питання стягнення 5 944,20 грн процентів, тому заявлені 4 000 грн не відповідають критеріям співмірності, якщо позивач не доведе фактичний обсяг та необхідність відповідних витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на неї, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за сумою кредиту не оскаржується, та відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у цій справі лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування позикою.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Кошельок» суд першої інстанції виходив з того, що сторони договору узгодили розмір кредиту, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення договору на таких умовах та не заперечується ним.

Відмовляючи у стягненні заборгованості за відсотками, суд зазначив, що договором визначено строк кредитування 14 днів, доказів про продовження цього строку матеріали справи не містять, нарахування процентів після спливу цього строку є безпідставними. За умовами договору та згідно з графіком розрахунків загальна вартість кредиту разом з процентами складає 3000 грн (3000 грн – сума кредиту та 0 грн – проценти за користування кредитом).

Суд врахував, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні частини першої статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами.

З такими висновками районного суду частково погоджується апеляційний суд.

Судом у справі встановлено, що 31.05.2021 між ТОВ «Кошельок» (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір №3679609950-357373 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с. 12 зворот - 15).

За умовами згаданого договору кредитодавець зобов`язувався надати позичальнику кредит у сумі 3 000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах визначених цим договором (п. 1.1. договору).

Тип кредиту – споживчий кредит (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 2.1. договору кредит надається строком на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Сторони погодили, що встановлений у п. 2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. цього Договору.

Згідно з п. 2.4. договору, кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позивачем у заявці.

Відповідно до п. 2.6. договору, датою повернення (погашення) кредиту, так само як і датою сплати процентів, вважається дата зарахування коштів на рахунок кредитодавця.

Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом (п. 3.1. договору).

У п. 3.3. договору сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до договору.

Згідно з п. 3.4. договору відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 3 000 грн, або 100% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 0 грн, або 0% від суми кредиту.

Відповідно до п. 3.5. договору, сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлении? п. 2.1. договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4. цього договору процентна ставка менша ніж 2 відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п. 3.4. договору скасовуються з моменту початку і?х застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моментом укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого в п. 2.1. договору.

У п. 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах:

- зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7. договору);

- з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 % річних, що становить 2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п. 3.8. договору).

Згідно з п. 4.1.1. договору, позичальник зобов`язався вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка платежів.

Відповідно до п. 4.1.3. договору, позичальник зобов`язався у випадку прострочення сплати частини або всі всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.

Цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму (п. 9.1. договору).

Цеи? договір вступає в силу з моменту підписання и?ого сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов`язків за цим договором (п. 9.2. договору).

У графіку розрахунків, що є додатком №1 до договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3679609950-357373 від 31.05.2021, зазначено: дата видачі кредиту – 13.06.2021, залишок – 3000 грн, нарахований процент – 0 грн (а.с. 16).

У справі наявний паспорт споживчого кредиту до договору №3679609950-357373 від 31.05.2021 (а.с. 11-12).

Відповідно до повідомлення ТОВ «ТА СЛІНК» 31.05.2021 через платіжну систему ТОВ «ТА СЛІНК» було проведене успішне зарахування на карту клієнта. Дані про транзакцію: дата проведення операції – 31.05.2021 11:27:17; сума операції – 3 000 грн; номер карти – НОМЕР_2 ; order ID транзакції – 6ad10542-2ad6-468c-b352-60b49de3b43d; опис замовлення – видача кредитних коштів, договір позики №3679609950-357373 (а.с. 22).

Згідно з інформацією АТ «Універсал Банк» на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 60, 79).

Відповідно до руху коштів по картці ОСОБА_1 в АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_1 за період з 30.05.2021 по 01.06.2021 31.05.2021 о 11:32:13 на картку було зарахування 3 000 грн, деталі операції LLC KOSHELOK (а.с. 62, 80).

Згідно з детальним розрахунком заборгованості за договором №3679609950-357373 від 31.05.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, станом на 11.09.2021 заборгованість ОСОБА_1 складає 8 944,20 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 3000 грн, заборгованість по відсотках – 5 944,20 грн (а.с. 17-18).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється відповідачем 31.05.2021 між сторонами укладено кредитний договір в електронній формі і відповідач отримав кредитні кошти в сумі 3 000 грн.

Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками. У розрахунку заборгованості ним зазначено, що залишок заборгованості ОСОБА_1 по відсотках за період з 31.05.2021 по 11.09.2021 становить 5 878,20 грн. Позивач обґрунтовував свій розрахунок посиланням на п. 3.6., 3.7., 3.8. кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 % річних, що становить 2 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про неправомірність нарахування ТОВ «Кошельок» відсотків за користування позичальником кредитом після встановленого строку користування ним. Однак апеляційний суд, уважає, що суд першої інстанції помилково не стягнув відсотки за користування позичальником кредитом за час дії кредитного договору (14 днів).

Так, за умовами договору відповідач отримав кредит у сумі 3 000 грн строком на 14 днів. Зокрема, п. 2.1. договору встановлено, що кредит надається на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Відповідно до пункту 2.2. договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.

Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.

Водночас згідно з п. 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

У справі, яка переглядається апеляційний судом, встановлено, що докази, які свідчать по вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2. договору (оплати протягом лояльного періоду (14 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, і апріорі такі докази не могли бути надані з огляду на те, що згідно з графіком розрахунків нарахований процент становить «0».

За наданим позивачем розрахунком заборгованості сума відсотків, нарахованих в межах 14 днів лояльного періоду, становить 3,90 грн, а за продовжений строк користування кредитом – 5 940,30 грн, що значно перевищує суму відсотків, нарахованих за погоджений у п. 2.1. договору строк користування позикою.

При цьому, як зазначає ТОВ «Кошельок» у позовній заяві та в апеляційній скарзі, а також відображено в розрахунку заборгованості, проценти з 15-го дня нараховувалися позичальнику згідно з п. 3.5. - 3.8. договору за базовою ставкою 2 % на добу (60 грн).

За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Колегія суддів наголошує, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 31.05.2021 щодо строку його дії – 14 днів відповідно до п. 2.1. договору чи 104 днів (14 днів + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6., 3.7., 3.8. договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2022 у справі №753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17).

Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7. договору) та процентної ставки (п. 3.8. договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач як споживач банківських послуг є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому апеляційний суд уважає відсутніми підстави для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Ураховуючи наведене, починаючи з 14.06.2021 у ТОВ «Кошельок» як кредитодавця відсутнє право нараховувати відсотки за кредитним договором 3679609950-357373 від 31.05.2021.

Невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами. Таким чином, зміст п. 3.6. договору прямо суперечить змісту п. 2.1. договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника як штрафні санкції.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності (ст. 3 ЦК України) та уможливив би покладення на слабшу сторону – споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі №552/672/23 суд без позовної вимоги споживача може застосувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Так, п. 3.5, договору визначено, що сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлении? п. 2.1 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4. цього договору процентна ставка менша ніж 2 відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п. 3.4. договору скасовуються з моменту початку і?х застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у випадку порушення позичальником умов договору, у нього виникає зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 2%, яке розповсюджуються на весь період користування кредитом (14 днів) з моменту укладення цього договору.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконував, коштів на погашення заборгованості не вносив, таким чином відповідно до п. 3.5. договору він зобов`язаний сплатити 2% в день за весь строк користування кредитом, визначений у п. 2.1. договору.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» підлягають стягненню 840 грн заборгованості за відсотками (3 000 грн х 2% х 14 днів).

Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кошельок» про стягнення відсотків за користування кредитом, а тому рішення районного суду в цій частині підлягає скасуванню, а зазначені позовні вимоги - частковому задоволенню шляхом стягнення З ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 840 грн заборгованості за відсотками за користування позикою.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та частковим задоволенням позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування позикою, рішення районного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» витрат по сплаті судового збору підлягає зміні.

Так, ураховуючи часткове задоволення позову на суму 3 840 грн, що становить 42,39 % від ціни позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 142,97 грн (2 662,40 грн х 42,93%) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги на суму 840 грн, що становить 14,13% від оскаржуваної суми, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 564,30 грн (3 993,60 грн х 14,13%) судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просить, зокрема, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 4 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що понесла позивач під час апеляційного перегляду справи, апеляційний суд виходить з наступного.

При зверненні до суду із апеляційною скаргою ТОВ «Кошельок» зазначило, що витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції складають 4 000 грн.

Так, представництво інтересів ТОВ «Кошельок» у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Гурський Г. Ю. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Герман Гурський та партнери» (адвокат) та ТОВ «Кошельок» (клієнт).

Відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Герман Гурський та партнери» (адвокат) та ТОВ «Кошельок» (клієнт) (а.с. 103) клієнт доручає, а Адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати необхідну клієнту правничу (правову) допомогу, зокрема, але не виключно представляти та захищати інтереси клієнта перед фізичними, юридичними, посадовими особами, у будь-яких підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, зокрема, але не виключно: в банківських (фінансових) установах України (з правом отримання, розкриття банківської інформації), органах державної реєстраційної служби (Департаменті державної реєстрації Міністерства юстиції України/відділі державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, перед державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в органах Пенсійного Фонду України, органах Прокуратури України, органах Міністерства внутрішніх справ України, органах Національної поліції України, органах Національного антикорупційного бюро України та Служби безпеки України, органах Державного бюро розслідувань, та структурних підрозділах означених підприємств, установ, організацій, органів, перед їх посадовими особами, перед органами та особами, які здійснюють примусове виконання рішень, у справах про адміністративні правопорушення, в місцевих та апеляційних (цивільних, господарських, адміністративних) судах, у справах позовного, окремого та наказного провадження, у кримінальному провадженні, у Верховному Суді (в тому числі Великій Палаті Верховного Суду, палаті Верховного Суду, об`єднаній палаті Верховного Суду, Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду, Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду, Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду), Вищому суді з питань інтелектуальної власності, Вищому антикорупційному суді, в Конституційному суді України, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Вищій раді правосуддя, в будь-яких третейських судах, перед приватними та/або державними нотаріусами будь-якого нотаріального округу, Європейському суді з прав людини (European Court of Human Rights) (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору Адвокатському бюро надаються такі права та повноваження:

- представляти інтереси клієнта перед фізичними, юридичними, посадовими особами, у будь-яких підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, визначених у п. 1.1. розділу 1 Договору, та вживати інші необхідні для виконання цього Договору дії, визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме: підписувати, подавати та одержувати процесуальні та інші документи від імені клієнта, в тому числі: довідки, заяви, скарги, претензії (вимоги); завіряти власним підписом копії документів, у тому числі цього договору та додаткових угод до нього, робити з них витяги; знайомитися з матеріалами справи (провадження), робити з них витяги і копії; отримувати копії рішень, ухвал, постанов, виконавчих документів та інших документів, які знаходяться у справі; оскаржувати судові рішення у частині, що стосується інтересів клієнта; брати участь у судових засіданнях; подавати докази та брати участь у їх дослідженні; заявляти клопотання і відводи, подавати скарги на дії суду, заявляти відводи складу суду: надавати усні та письмові пояснення, свої доводи, міркування і заперечення з усіх питань; висловлювати свою думку з питань, які виникають, зокрема, під час розгляду справи або під час виконання рішення суду, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; сплачувати від імені клієнта суми державного мита та/або судового збору тощо; звертатися з адвокатськими запитами в інтересах клієнта, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з цим договором та користуватися іншими процесуальними правами згідно із законодавством України;

- представляти інтереси клієнта в будь-яких судових інстанціях України згідно з процесуальним законодавством, визначеним, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінальним процесуальним кодексом України з наданням усіх процесуальних прав, встановлених кодексами, які надані позивачу, відповідачу та третій особі, потерпілому, заявнику, цивільному позивачу/відповідачу, учаснику провадження. у тому числі з правом підписання та подання будь-яких заяв та клопотань, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, клопотань та заперечень/відзивів/пояснень, на претензії/вимоги, без обмежень прав адвокатського бюро;

- представляти інтереси Клієнта перед органами та особами, які здійснюють примусове виконання рішень з усіма правами, наданими стороні (учаснику) виконавчого провадження, в тому числі, але не обмежуючись: знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати заяви про примусове виконання рішення суду, подавати будь-які виконавчі документи до виконання, подавати до органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, заяви, скарги, листи, заявляти клопотання, заявляти відводи. подавати додаткові матеріали, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку його пред?явлення до виконання, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку щодо розподілу коштів між стягувачами, отримувати документи, оскаржувати дії або бездіяльність органів та осіб, що здійснюють примусове виконання рішень, а також користуватися іншими правами, передбаченими Законом України «Про виконавче провадження», без обмежень прав адвокатського бюро.

Згідно з додатком до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 від 20.02.2025 Адвокатське бюро «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «Кошельок» уклали цей додаток до договору про наступне: замовник доручає виконавцю стягнути з боржника ОСОБА_1 в судовому порядку суму боргу за кредитним договором №3679609950-357373 від 31.05.2021, а також суму будь-яких витрат, що будуть понесені замовником та/або виконавцем і які є необхідними з метою стягнення суми боргу з боржника в примусовому порядку, для чого виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу, зокрема, підготовка апеляційної скарги – 2 год - 4 000 грн (а.с. 104).

Так, при розгляді даної справи у суді апеляційної інстанції адвокатом Гурським Г. Ю. в інтересах ТОВ «Кошельок» складено та подано апеляційну скаргу.

Розподіляючи понесені ТОВ «Кошельок» витрати на професійну правничу допомогу, в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу є розумними та такими, що відображають реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Отже, аналізуючи обсяг правової допомоги адвоката у суді апеляційної інстанції та надані на його підтвердження належні, допустимі та достатні докази, у законодавчо встановлені спосіб та строки колегія суддів вважає, що вказані витрати є документально підтвердженими, а їх сума детально описана та обґрунтована адвокатом у наданих документах.

Ураховуючи викладене, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи (складення відзивів на апеляційні скарги), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката Гурського Г. Ю. у суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_1 .

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги на суму 840 грн, що становить 14,13% від оскаржуваної суми, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 565,20 грн (4 000 грн х 14,13%) витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2026 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування позикою – скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування позикою – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 840 грн 00 коп. заборгованості за відсотками за користування позикою.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрат по сплаті судового збору змінити, збільшивши суму витрат по сплаті судового збору з 891 грн 90 коп. до 1 142 грн 97 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 564 грн 30 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом та 565 грн 20 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. Є. Мамонова

Судді: О. П. Супрун

Н. В. Шитченко