Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №750/16894/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/16894/25

Головуючий у першій інстанції - Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1911/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О.Є.,

суддів Висоцької Н. В., Супруна О. П.,

із секретарем Герасименко Ю. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Печерський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження,

У C Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила:

- визнати батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народженої ОСОБА_1 ;

- внести зміни в актовий запис №1685 від 10.04.2021 за №00142307280, вчинений Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме, виключити відомості про батька ОСОБА_3 та включити відомості про ОСОБА_2 як батька дитини;

- змінити дитині ОСОБА_4 по батькові з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » та видати нове свідоцтво про народження.

Позов обґрунтований тим, що позивачка є матір`ю малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент реєстрації народження дитини ОСОБА_1 у шлюбі не перебувала, в актовому записі у графі «Батько» зазначено ОСОБА_3 відповідно до ст. 126 СК України. Однак батьком дитини ОСОБА_4 є ОСОБА_2 , з яким позивачка певний час мала близьке спілкування, факт батьківства якого підтверджується висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження №45663 від 11.12.2024.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.06.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позов поєднував у собі вимогу, спрямовану на оспорення (виключення) наявного запису про батька та вимогу про визнання батьківства іншою особою. Суд, мав право і повинен був розглянути справу з урахуванням дійсного змісту заявлених вимог, а не відмовляти у задоволенні позову з суто формальних підстав.

Заявниця зазначає, що відповідач ОСОБА_3 , який записаний батьком дитини на підставі ст. 126 СК України, у відзиві на позов від 27.02.2026 повністю визнав позовні вимоги, тобто у доступній у межах цієї справі процесуальній формі чітко й не двозначно висловив волю на виключення відомостей про себе як батька з актового запису про народження, чому районний суд не надав належної оцінки та не встановив, чи суперечить задоволення позову закону та чи порушує права, свободи й інтереси інших осіб, обмежившись висновком про необхідність подання окремого позову з боку ОСОБА_3 .

Наголошує, що у матеріалах справи міститься нотаріально завірена заява ОСОБА_2 про визнання його батьком ОСОБА_4 , що також залишено поза увагою судом першої інстанції.

Звертає увагу суду, що сукупність наявних у справі доказів однозначно і без будь-яких сумнівів підтверджують дійсне біологічне походження дитини від ОСОБА_2 , у тому числі висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження №45663 від 11.11.2024.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки адвоката Дзявун Ю. С., яка просила задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в актовому записі про народження дитини ОСОБА_4 батько дитини записаний не на підставі ст. 135 СК України, та вже містяться відомості про батька, внесені відповідно до ст. 126 СК України, а вимоги про оспорювання такого батьківства та виключення відповідних відомостей з актового запису не заявлені особою яка записана батьком дитини, задоволення позову про визнання батьківства призвело б до існування двох взаємовиключних юридичних підстав походження дитини від батька, що суперечить правовому регулюванню походження дитини, передбаченому главою 12 СК України.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.12.2023, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 21).

На момент реєстрації народження ОСОБА_4 , її матір ОСОБА_1 у шлюбі не перебувала.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст. 126, 133, 135 СК України ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 , про що 10.04.2021 складено актовий запис №1685. Батько - ОСОБА_3 , мати ОСОБА_1 . Відомості про батька записані відповідно до ст. 126 СК України (а.с. 43-44).

За висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження №45663 від 11.12.2024, складеним медико-генетичним центром «МАМА ПАПА» для подання для суду, ймовірність того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народженої матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рамках проведеного дослідження складає 99,999999% (а.с. 22-42).

В матеріалах справи міститься нотаріально завірена заява ОСОБА_2 , в якій він визнає себе батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 120).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (ч. 1 ст.2 СК України).

Згідно з ч. 1-3 ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

У ст. 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 9 ст. 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2021 в справі №758/10761/13-ц).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

За вимогами ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. 122 та 125 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 125 СК України визначено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

За змістом ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Водночас ст. 128 СК України визначено спеціальний порядок судового визнання батьківства. Так, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

При цьому позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.

Таким чином, наведена норма встановлює не питання оцінки доказів батьківства, а передумову допустимості саме позову про визнання батьківства, пов`язану з підставою, за якою відомості про батька внесені до актового запису про народження.

Законодавець прямо визначив умову, за якої спір про визнання батьківства може бути предметом розгляду за відповідним позовом. Такою умовою є те, що відомості про батька в актовому записі про народження були внесені саме відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Зазначене положення має імперативний характер і не ставить можливість розгляду позову про визнання батьківства залежно від того, наскільки переконливими є докази біологічного походження дитини від особи, яка вважає себе її батьком, від визнання позову відповідачем чи від наявності відповідної заяви такого чоловіка.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_3 записаний батьком дитини ОСОБА_4 не за правилами ч. 1 ст. 135 СК України, тобто не за вказівкою матері у випадку відсутності спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, а відповідно до ст. 126 СК України - на підставі визначеної законом заяви про походження дитини від батька.

Отже, правовідносини щодо походження дитини від ОСОБА_3 вже виникли на підставі передбаченого законом юридичного факту - визначення походження дитини від батька за ст. 126 СК України. За таких обставин правовою підставою для зміни відповідного запису не може бути лише встановлення факту біологічного походження дитини від іншого чоловіка без належного вирішення питання про оспорювання батьківства особи, яка вже записана батьком.

Саме тому посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_3 у відзиві визнав позов, є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Відповідно до частини третьої цієї статті учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Суд не приймає визнання позову, якщо воно суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відтак за наявності в актовому записі про народження відомостей про ОСОБА_3 як батька дитини, внесених на підставі ст. 126 СК України, спір не може бути вирішений шляхом задоволення пред`явленого ОСОБА_1 позову про визнання батьківства ОСОБА_2 , навіть за умови повного визнання позову ОСОБА_3 , оскільки це суперечило б прямому імперативному припису ч. 4 ст. 128 СК України.

Такий висновок узгоджується із правовою природою ст. 128 СК України як спеціальної норми, що регулює судове визнання батьківства саме за відсутності визначеного законом іншого способу встановлення походження дитини від батька.

Належність та переконливість висновку молекулярно-гентичного експертного дослідження як доказу біологічного походження дитини не усуває встановленої законом процесуально-правової передумови для задоволення саме заявленого позову. Позитивний результат генетичного дослідження не може сам по собі нівелювати приписи ст. 128 та 136 СК України і бути підставою для одночасного існування в актовому записі двох юридичних підстав походження дитини від різних чоловіків.

З урахуванням вищевикладеного та встановлених обставин справи, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки визнанню позову ОСОБА_3 , нотаріальній заяві ОСОБА_2 та результатам молекулярно-генетичного дослідження, не свідчать про неправильність оскарженого рішення. Зазначені докази можуть мати істотне значення при розгляді належно заявленого спору щодо походження дитини та оспорювання батьківства, однак самі по собі не усувають встановленої законом перешкоди для задоволення заявлених у цій справі вимог.

Сімейне законодавство встановлює не лише матеріальні підстави визначення походження дитини, а й спеціальний порядок реалізації відповідного права, якого учасники справи повинні дотримуватися.

Реалізація відповідного права має здійснюватися у спосіб, передбачений сімейним законодавством, з урахуванням чинного запису про батька дитини та правової підстави його внесення.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, належно застосував положення статей 121, 125, 126, 128, 135 СК України, надав оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції, не спростовують установлених ним обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення відповідає встановленим обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.06.2026 - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 30 вересня 2026 року.

Головуюча О. Є.Мамонова

Судді Н. В.Висоцька

О. П. Супрун