Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №728/1149/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 728/1149/26 Головуючий у 1 інстанції Глушко О. І.

Провадження № 33/4823/799/26

Категорія - ч. 5 ст. 126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року місто Чернігів

Суддя Чернігівського апеляційного суду Олійник М.Ю. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився м. Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.5 ст.126 КУпАП,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст оскаржуваної постанови.

Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року суд визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та призначив йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 7 років з оплатним вилученням транспортного засобу - автомобіля Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_2 , який знаходиться за місцем проживання ОСОБА_1 , а також стягнув судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Суд першої інстанції встановив, що 03 травня 2026 року о 10 годині 20 хвилин в м. Бахмач по вул. Соборності, 62 ОСОБА_1 керував автомобілем Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування таким транспортним засобом постановою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25.02.2025 року, яка набрала законної сили 08 березня 2025 року, терміном на п`ять років, чим порушив вимоги п. 2.1.а ПДР України, правопорушення вчинено повторно протягом року.

2. Вимоги та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року, посилаючись на те, що розгляд справи відбувся без його участі, про дату та час судового розгляду він належним чином повідомлений не був, а про постановлення судового рішення дізнався лише 18 серпня 2026 року від матері, якій постанова надійшла поштою.

Також просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції позбавив його можливості бути присутнім при розгляді справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися правовою допомогою.

Апелянт також вказав, що з 19 травня 2022 року проходить військову службу у Збройних Силах України та використовував автомобіль Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_2 , придбаний за власні кошти, для виконання завдань, пов`язаних із військовою службою. Вважав, що суд не врахував зазначених обставин та необхідності використання транспортного засобу для своєчасного виконання службових і бойових завдань.

Посилаючись на ст. 18 КУпАП, ОСОБА_1 зазначив, що його дії були зумовлені станом крайньої необхідності, оскільки керування транспортним засобом було необхідним для виконання завдань із захисту держави, а небезпека, на усунення якої були спрямовані його дії, не могла бути усунута іншим способом.

Крім того, апелянт зазначив, що відповідно до постанови суду першої інстанції єдиним доказом його вини фактично був протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 655953 від 03 травня 2026 року. Вважав, що сам по собі протокол не може бути беззаперечним доказом вини, а викладені в ньому обставини повинні підтверджуватися іншими належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 звернув увагу й на те, що у протоколі зазначено недостовірні відомості про його статус як безробітного, хоча на момент його складання він проходив військову службу у ЗСУ. На його думку, це ставить під сумнів достовірність відомостей, зазначених у протоколі.

Апелянт зазначав, що суд зобов`язаний повно, всебічно й об`єктивно дослідити обставини справи, а висновок про винуватість особи має ґрунтуватися на належних, допустимих та достатніх доказах. Усі сумніви щодо доведеності вини, на його думку, мають тлумачитися на користь особи.

3. Позиції учасників судового провадження.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, надав клопотання про проведення апеляційного розгляду без його участі, просив задовольнити апеляційну скаргу і скасувати постанову суду першої інстанції з підстав, викладених в його апеляції.

4. Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу поза межами строку на апеляційне оскарження постанови суду та одночасно заявив клопотання про поновлення такого строку.

На обґрунтування клопотання зазначив, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без його участі, копію постанови він особисто не отримував, натомість отримав вказаний документ лише 18 серпня 2026 від його мами.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що дане клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Апеляційний суд вважає за можливе поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року, оскільки відповідно до матеріалів провадження судом першої інстанції постанова була проголошена за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а зі змістом оскаржуваної постанови він ознайомився поза межами строку на таке оскарження.

5. Оцінка доводів апеляційної скарги та мотиви апеляційного суду.

Відповідно до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Приписами п. 2.1а ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Адміністративним правопорушенням відповідно до ч.5 ст. 126 КУпАП визнається повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч.2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами ( ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП).

Висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, підтверджується такими доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 655953 від 03 травня 2026 року згідно з яким 03 травня 2026 року о 10 годині 20 хвилин в м. Бахмач по вул. Соборності, 62 ОСОБА_1 керував автомобілем Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_2 , будучи позбавленим права керування таким транспортним засобом постановою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2025 року, яка набрала законної сили 08 березня 2025 року, терміном на п`ять років, чим порушив вимоги п. 2.1.а ПДР України;

- довідкою відділення поліції№1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області від 06 травня 2026 року, відповідно до якої постановою поліцейського Управління патрульної поліції в Чернігівській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6245971 від 29 листопада 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП з призначенням стягнення у виді штрафу в сумі 20400 грн;

- постановою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2025 року, яка набрала законної сили 08 березня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 та ч.1 ст. 130 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, без оплатного вилучення транспортного засобу, які він вчинив 27 листопада 2024 року;

- відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано, що працівники поліції виявили факт порушення правил паркування автомобіля Opel Vectra, державний номер НОМЕР_3 , після чого під час перевірки документів водія ОСОБА_1 встановили, що він позбавлений права керування транспортними засобами та вчинив аналогічне правопорушення повторно протягом року. Під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 спочатку зазначив, що не бачив заборонного знака (10:18:07), надалі повідомив про відсутність у нього посвідчення водія (10:18:17), а на запитання щодо підстав керування транспортним засобом пояснив, що «не мав іншого вибору» (10:20:22).

Дослідивши встановлені судом першої інстанції обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції у повному обсязі дотримався вищенаведених вимог КУпАП щодо порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував усі обставини справи, дослідив наявні докази, у зв`язку з чим постановив законне та обґрунтоване рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Зібрані у справі докази узгоджуються між собою та є належними і допустимими у розумінні ст. 251 КУпАП.

У зв`язку з наведеним, в апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколах про адміністративні правопорушення обставини дійсно мали місце.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.

5.1 Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, апеляційний суд оцінює з урахуванням вимог ст. 268 КУпАП.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право бути присутньою при розгляді справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися правовою допомогою. За її відсутності справа може бути розглянута за наявності даних про своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи та за відсутності клопотання про її відкладення.

Як зазначено в постанові суду першої інстанції, ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, однак був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Зокрема, в матеріалах справи міститься поштове повідомлення АТ «Укрпошта» від 20 липня 2026 року, відповідно до якого ОСОБА_1 особисто отримав судову повістку про розгляд справи, призначений на 28 липня 2026 року о 10:50 год. (а.с. 13).

Крім того, з відеозапису, наявного в матеріалах справи, вбачається, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було роз`яснено, що матеріали справи будуть направлені для розгляду до Бахмацького районного суду Чернігівської області (10:28:31).

Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції та мав реальну можливість взяти участь у її розгляді й скористатися правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, у тому числі особисто з`явитися до суду, подати письмові клопотання чи забезпечити участь захисника. Водночас матеріали справи не містять даних про те, що він скористався цими правами або заявляв клопотання про відкладення розгляду справи.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки він був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав можливість на власний розсуд реалізувати надані йому законом процесуальні права.

Водночас під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 реалізував своє право на захист, маючи реальну можливість постати перед судом та викласти свою позицію щодо обставин справи, навести доводи на її обґрунтування. Таким чином, у ході апеляційного перегляду йому була забезпечена реальна можливість скористатися процесуальними правами, у тому числі надати суду свої пояснення та заперечення щодо постанови суду першої інстанції.

5.2 Щодо доводів про недоведеність винуватості та неналежність доказів.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність винуватості та зазначає, що твердження апелянта про встановлення його винуватості виключно на підставі протоколу про адміністративне правопорушення повністю спростовуються змістом оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП жоден із доказів не має наперед встановленої сили, а їх оцінка здійснюється за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог процесуального закону, є лише одним із джерел доказів і носієм процесуальної інформації, однак не є єдиним чи вирішальним доказом у справі.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, ґрунтується не лише на протоколі про адміністративне правопорушення, а на сукупності узгоджених між собою доказів, зокрема довідці ВП № 1 Ніжинського РУП, постанові Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2025 року та відеозаписі з нагрудної камери поліцейського.

Зазначені докази узгоджуються між собою та у своїй сукупності підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у період позбавлення його права керування, а також вчинення такого правопорушення повторно протягом року. При цьому відеозапис безпосередньо фіксує обставини спілкування поліцейських із ОСОБА_1 , який сам повідомив про відсутність у нього посвідчення водія та пояснив причини керування транспортним засобом, що у сукупності з іншими доказами підтверджує його обізнаність про відсутність права керування.

Таким чином, наявні у справі докази не лише підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, а й свідчать про повторність вчинення ним такого правопорушення протягом року.

Посилання апелянта на неточність окремих відомостей у протоколі, зокрема щодо його працевлаштування, самі по собі не спростовують суть вчиненого правопорушення та за наявності інших беззаперечних доказів вини не є підставою для визнання цих доказів неналежними чи недопустимими.

5.3 Щодо посилань на стан крайньої необхідності.

Посилання ОСОБА_1 на те, що керування транспортним засобом було зумовлене необхідністю виконання завдань, пов`язаних із проходженням військової служби, апеляційний суд оцінює з врахуванням положень ст. 18 КУпАП.

Відповідно до цієї норми стан крайньої необхідності має місце лише за умови існування конкретної небезпеки, яку за відповідних обставин неможливо було усунути іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

Матеріали справи не містять доказів того, що 03 травня 2026 року близько 10:20 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом для усунення конкретної небезпеки, яку неможливо було відвернути іншим способом. Саме по собі проходження військової служби та необхідність використання автомобіля для виконання службових чи бойових завдань таких обставин не підтверджують.

Посилання ОСОБА_1 під час спілкування з поліцейськими на те, що він «не мав іншого вибору», також не свідчить про наявність стану крайньої необхідності, оскільки з відеозапису не вбачається конкретних обставин, які б зумовлювали невідкладність керування транспортним засобом та неможливість усунення відповідної небезпеки іншим способом.

Отже, наведені апелянтом обставини можуть пояснювати мотиви його поведінки, однак за відсутності доказів наявності умов, передбачених ст. 18 КУпАП, не є підставою для звільнення його від адміністративної відповідальності.

5.4 Щодо оцінки накладеного адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачено альтернативне за складом стягнення: накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (40 800 грн) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Згідно зі ст. 28 КУпАП оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по виконанню виконавчого документа. Зазначений захід спрямований на позбавлення правопорушника фізичної можливості повторного використання конкретного майна як знаряддя правопорушення.

Суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи та встановив, що ОСОБА_1 , будучи належним чином обізнаним про позбавлення його право керування транспортними засобами, повторно протягом року вчинив аналогічне адміністративне правопорушення.

Така систематичність свідчить про свідоме нехтування ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху. У зв`язку з цим застосування лише штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами без ізоляції від особи знаряддя правопорушення (автомобіля) є недостатнім для досягнення мети виховання та запобігання новим правопорушенням.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що автомобіль необхідний йому для виконання службових завдань під час проходження військової служби, апеляційним судом відхиляються. Проходження військової служби дійсно є поважним обов`язком громадянина, однак сам по собі статус військовослужбовця не звільняє особу від обов`язку неухильно дотримуватись законів України та Правил дорожнього руху, а також не є підставою для не притягнення до відповідальності чи застосування пільгових умов при призначенні стягнення за систематичні грубі правопорушення. Крім того, керування транспортним засобом особою, яка позбавлена такого права, під час виконання службових завдань є неприпустимим та створює додаткові ризики.

Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене судом першої інстанції основне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами та додаткове стягнення у вигляді оплатного вилучення транспортного засобу є повністю співмірним, необхідним, справедливим і гарантуватиме виконання завдань КУпАП щодо превенції повторних правопорушень. Підстав для пом`якшення обраного заходу стягнення апеляційним судом не встановлено.

6. Висновки апеляційного суду.

Суд першої інстанції під час розгляду справи дотримався вимог статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП, всебічно, повно й об`єктивно з`ясував обставини справи, дослідив усі наявні докази та надав їм належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції. Наявні у матеріалах справи докази є належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Призначене адміністративне стягнення відповідає вимогам закону, характеру вчиненого правопорушення та меті адміністративного стягнення, визначеній ст. 23 КУпАП. Істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.

Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ю. Олійник