Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №607/4833/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/4833/26Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я.

Провадження № 22-ц/817/1130/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Бабака Анатолія Васильовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року, ухвалене суддею Герчаківською О.Я., дата складення повного тексту — 19 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2025 року у справі № 607/26715/24, ухваленим за наслідками апеляційного перегляду рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2025 року, частково задоволено його апеляційну скаргу, скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у зобов`язанні вчинити певні дії та стягненні середнього заробітку, зобов`язано АТ «Українська залізниця» змінити дату його звільнення на 21 серпня 2024 року та внести відповідні зміни до трудової книжки, а також стягнуто на його користь 31 963,14 грн середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Позивач вказував, що встановлене судом порушення його трудових прав мало тривалий характер, призвело до душевних переживань, порушення звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав у судовому порядку.

З огляду на характер і тривалість порушення, а також вимушеність звернення до суду, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Українська залізниця» 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 6 000 грн на відшкодування моральної шкоди, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з відповідача на користь держави 1331,20 грн судового збору.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. АТ «Українська залізниця» зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів заподіяння йому моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а також не обґрунтував розмір заявленої моральної шкоди. Відсутність паперової трудової книжки не перешкоджає працевлаштуванню, оскільки відомості про трудову діяльність можуть підтверджуватися даними відповідного державного реєстру. Також скаржник вважає, що суд не навів належних мотивів, з яких дійшов висновку про наявність моральних страждань у позивача та визначив розмір компенсації у 6000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення — без змін.

Доводи відзиву зводяться до того, що факт порушення трудових прав позивача вже встановлений рішенням Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2025 року у справі № 607/26715/24, яким встановлено незаконну затримку видачі трудової книжки з вини АТ «Українська залізниця» та стягнуто середній заробіток за час такої затримки. ОСОБА_1 зазначає, що саме тривале порушення його трудових прав, необхідність звернення до суду та докладання додаткових зусиль для відновлення своїх прав спричинили моральні страждання, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди є правильним.

Також у відзиві наголошується, що для відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах не є обов`язковим подання медичних документів, а сама компенсація не поглинається виплатою середнього заробітку чи іншим способом відновлення порушеного трудового права. Посилання скаржника на можливість працевлаштування без паперової трудової книжки, на думку позивача, не спростовує факту порушення та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2025 року у справі № 607/26715/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу про припинення трудового договору, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення виплат при звільненні та середнього заробітку відмовлено повністю.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2025 року у цій же справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2025 року в частині відмови у зобов`язанні вчинити певні дії та стягненні середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» змінити дату звільнення ОСОБА_1 в наказі № 127ос від 22 травня 2024 року з 29 травня 2024 року на 21 серпня 2024 року та внести відповідний запис до його трудової книжки. Крім того, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 31 963,14 грн середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки за період з 23 травня 2024 року по 21 серпня 2024 року.

Відтак, апеляційний суд вважає, що відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи. Тому в межах цієї справи не підлягає повторному доказуванню факт порушення АТ «Українська залізниця» трудових прав ОСОБА_1 , який полягав у затримці видачі трудової книжки та неналежному визначенні дати його звільнення.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як виснував Верховний Суд у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 202/3885/23, за змістом статті 237-1 КЗпП України підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника безпосередньо у сфері трудових відносин, якщо таке порушення спричинило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків або вимагало від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Обов`язок з відшкодування такої шкоди покладається на роботодавця незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Верховний Суд також зазначив, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується не лише відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, а й механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних страждань особи у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівника.

Верховний Суд наголосив, що компенсація моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц виснувала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні особі внаслідок фізичного чи психічного впливу, які призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми чи інших негативних наслідків морального характеру.

На цей висновок Верховний Суд також послався у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 202/3885/23. При цьому, якщо факт порушення трудових прав працівника вже встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, така обставина відповідно до статті 82 ЦПК України повторному доказуванню не підлягає.

Верховний Суд у справі № 202/3885/23 зазначив, що за наявності встановленого преюдиційним судовим рішенням порушення трудових прав відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України може здійснюватися окремо, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Отже, за висновками Верховного Суду, для виникнення у працівника права на відшкодування моральної шкоди необхідним є встановлення порушення його трудових прав та негативних наслідків такого порушення немайнового характеру. Водночас відновлення порушеного права, виплата середнього заробітку чи інший спосіб поновлення прав працівника не виключають і не замінюють його права на окрему компенсацію моральної шкоди. Якщо порушення трудового права вже встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, предметом оцінки суду у справі про відшкодування моральної шкоди є характер і наслідки такого порушення, обсяг моральних страждань та розмір компенсації, визначений із дотриманням засад розумності, виваженості та справедливості.

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що рішенням Тернопільського апеляційного суду у справі № 607/26715/24 встановлено факт порушення АТ «Укрзалізниця» трудових прав позивача, а саме затримку з вини роботодавця видачі трудової книжки. Унаслідок таких протиправних дій позивач протягом певного часу був позбавлений можливості отримати трудову книжку та заробіток, був змушений звертатися до суду за захистом своїх прав, докладати додаткових зусиль для їх відновлення, що призвело до моральних страждань та порушення його звичних життєвих зв`язків. Водночас, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд урахував характер і тривалість порушення, обсяг завданих позивачу страждань та, виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості, зменшив заявлений позивачем розмір моральної шкоди з 50 000 грн до 6 000 грн, у зв`язку з чим позов задовольнив частково.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2025 року у справі № 607/26715/24 встановлено порушення АТ «Українська залізниця» трудових прав ОСОБА_1 , яке полягало у затримці з вини роботодавця видачі трудової книжки та неналежному визначенні дати його звільнення. Вказане судове рішення набрало законної сили, а тому встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

Унаслідок допущеного роботодавцем порушення позивач протягом тривалого часу не міг належним чином реалізувати свої трудові права, був змушений звертатися до суду за їх захистом та докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права. Такі обставини свідчать про наявність негативних наслідків немайнового характеру, які відповідно до статті 237-1 КЗпП України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди є безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 05 травня 2025 року у справі №202/3885/23 зазначив, що підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, якщо таке порушення спричинило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків або вимагало від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому відновлення порушеного трудового права саме по собі не виключає права працівника на компенсацію моральної шкоди, оскільки така компенсація має самостійне юридичне значення.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 711/2765/16-ц, відповідно до якого розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті особи та інших істотних обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, сам по собі довід скаржника про відсутність окремих документів, які б підтверджували моральні страждання позивача, не спростовує висновків суду першої інстанції. У цій справі суд оцінював не формальну наявність певного виду доказу, а сукупність установлених обставин, зокрема тривалість порушення трудових прав позивача, необхідність звернення до суду та докладання ним додаткових зусиль для відновлення порушених прав.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що відсутність паперової трудової книжки не перешкоджала працевлаштуванню позивача, оскільки відомості про трудову діяльність могли бути отримані з відповідного державного реєстру.

Можливість підтвердження трудової діяльності в електронній формі не спростовує встановленого судовим рішенням факту порушення роботодавцем трудових прав ОСОБА_1 та не усуває негативних наслідків такого порушення. Більше того, предметом оцінки у цій справі є не лише те, чи існувала абсолютна неможливість працевлаштування без паперової трудової книжки, а вся сукупність наслідків неправомірної поведінки роботодавця, у тому числі тривалість порушення, необхідність судового захисту та додаткові зусилля, яких позивач був змушений докласти для відновлення своїх трудових прав.

Колегія суддів також погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди.

Заявивши до стягнення 50000 грн, позивач виходив із характеру та тривалості допущеного порушення його трудових прав.

Разом із тим суд першої інстанції, врахувавши конкретні обставини справи, характер порушення, його тривалість, обсяг негативних наслідків для позивача та необхідність докладання ним додаткових зусиль для захисту своїх прав, обґрунтовано зменшив заявлений розмір відшкодування з 50 000 грн до 6 000 грн.

Такий розмір компенсації, на переконання колегії суддів, відповідає характеру допущеного порушення та вимогам розумності, виваженості і справедливості, не є надмірним та водночас забезпечує належну компенсацію негативних наслідків немайнового характеру, яких зазнав позивач.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з оцінкою судом установлених обставин та визначеним розміром моральної шкоди, однак не містять обставин, які б спростовували висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для її відшкодування або свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства "Українська залізниця" адвоката Бабак Анатолія Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 29 вересня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.