Вирок від 29 вересня 2026 р. у справі №522/2625/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/2184/26

Справа № 522/2625/26

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 15.04.2026 у к/п №12025163520000324 від 22.05.2025 стосовно:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в респ. Молдова, громадянина України, офіційно непрацевлаштованого, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України та йому призначено покарання у виді 1 року пробаційного нагляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 59-1 КК України покладено на ОСОБА_7 впродовж строку пробаційного нагляду такі обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Вироком також вирішено питання стосовно долі речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до вироку суду, у ОСОБА_7 , у невстановленому судом місці та у невстановлений час, виник злочинний намір, спрямований на порушення громадської моральності, а саме умисне придбання та зберігання дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження.

З метою реалізації злочинного наміру, спрямованого на порушення громадської моральності, ОСОБА_7 , при невстановлених обставинах та у невстановлений час, знаходячись за місцем свого тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, діючи з прямим умислом, в порушення вимог ст. 36 Закону України «Про медіа», згідно якої на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати: порнографічні матеріали, а також матеріали, що заохочують сексуальну експлуатацію та насильство над дітьми, демонструють статеві відносини дітей, використовують образ дій (візуальний запис образу дітей) у видовищних заходах сексуального чи еротичного характеру, використовуючи підключений до мережі Інтернет мобільний телефон «Samsung Galaxy A52», IMEI1: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , з сім-карткою мобільного оператору «Lifecell» та мобільним номером телефону: НОМЕР_3 , за допомогою програмного забезпечення з мережі Інтернет здійснив завантаження файлів, які відносяться до творів порнографічного характеру та за своїм змістом належать до дитячої порнографії.

Тим самим, ОСОБА_7 умисно придбав та умисно зберігав на своєму мобільному телефоні марки «Samsung Galaxy A52», IMEI1: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , з сімкарткою мобільного оператору «Lifecell» та мобільним номером телефону: НОМЕР_3 , дитячу порнографію без мети збуту чи розповсюдження.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

В апеляційній скарзі керівник Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, вказує на те, що вирок суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, оскільки санкцією ч. 1 ст. 303-1 КК України передбачене додаткове покарання - позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; судом 1-ої інстанції рішення щодо додаткового покарання у резолютивній частині вироку не прийнято, попри те, що законодавство не обмежує можливість призначення такого покарання, коли це передбачено санкцією відповідної статті.

За таких обставин прокурор ОСОБА_9 просить скасувати вирок суду 1-ої інстанції в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із зберіганням, розміщенням, розповсюдженням творів, зображень, кіно та відеопродукції через мережу Інтернет, а також із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи строком на 1 рік; на підставі п. п. 1, 2, 3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов?язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримала вимоги апеляційної скарги прокурора ОСОБА_9 та просила її задовольнити, натомість, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 вирішення зазначеного питання залишили на розсуд суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення приписам наведеної норми кримінального процесуального закону відповідає не в повному обсязі з огляду на наступне.

З урахуванням того факту, що вирок суду 1-ої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікація його дій сторонами кримінального провадження не оскаржується, апеляційний суд не перевіряє вирок в цій частині та констатує, що дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 301-1 КК України за кваліфікуючими ознаками: умисне придбання та зберігання дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження.

Водночас, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи сторони обвинувачення стосовно неправильного застосування судом 1-ої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання з таких підстав.

Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Згідно із абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі Пленум), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд 1-ої інстанції, керуючись вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особу обвинуваченого, а також обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого - щире каяття; відсутність обставин, які його обтяжують, внаслідок чого дійшов висновку про те, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді пробаційного нагляду, з покладанням обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України.

Разом із тим, в контексті надання оцінки твердженням прокурора щодо безпідставного не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, суд апеляційної інстанції враховує роз`яснення, які містяться в п. 17 Постанови Пленуму, відповідно до яких покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю призначається в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) КК України, за якою підсудний визнаний винним, а якщо воно нею не передбачене - в межах, установлених ст. 55 КК України. Та обставина, що до постановлення вироку підсудний вже не обіймав посаду або не займався діяльністю, з якими було пов`язане вчинення злочину, не є перешкодою для застосування цього покарання.

Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, в тому числі додаткового, відноситься до дискреційних повноважень суду.

Судова дискреція (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого йому тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України, визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у вчиненому.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною із зберіганням, розміщенням, розповсюдженням творів, зображень, кіно та відеопродукції через мережу Інтернет, а також із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

В даному випадку вирішального значення набуває правовий висновок, викладений в постанові ОП ККС у складі ВС від 04.09.2023 у справі №404/2081/22 (пров. №51-130кмо23), відповідно до якого, згідно з положеннями ст. 55 КК України, у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК України передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів Об`єднаної палати ККС ВС, вказавши, що зміст наведеної норми матеріального права не містить щодо цього законодавчих заборон чи обмежень, відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яка викладена в раніше ухваленій постанові ККС у складі ВС від 05.03.2020 у справі №265/5853/17 (провадження №51-1665км19).

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає слушними посилання прокурора на те, що не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною із зберіганням, розміщенням та розповсюдженням творів, зображень, кіно та відеопродукції через мережу Інтернет, а також із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не є достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Відтак, на переконання апеляційного суду, оскаржуваний вирок суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Вирішуючи питання стосовно покарання, яке слід призначити ОСОБА_7 , апеляційний суд виходить з того, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності його понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд визнає щире каяття.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, колегія суддів, з огляду на обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 злочину, його тяжкість та ступінь суспільної небезпечності, характеристику його особи, доходить переконання про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України на строк, визначений судом 1-ої інстанції, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною із зберіганням, розміщенням та розповсюдженням творів, зображень, кіно та відеопродукції через мережу Інтернет, а також із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, яке буде справедливим та відповідатиме тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого та сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.

Водночас, апеляційний суд зауважує на відсутності необхідності зазначати про те, що ОСОБА_7 слід вважати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України, оскільки висновки суду в цій частині ніким з учасників кримінального провадження не оспорюються.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

В свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду 1-ої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно із вимогами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, відповідно до ст. 414 КПК України, визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду 1-ої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги прокурора ОСОБА_9 , скасування вироку суду 1-ої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині нового вироку, із призначенням ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною із зберіганням, розміщенням та розповсюдженням творів, зображень, кіно та відеопродукції через мережу Інтернет, а також із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, строком на 1 рік.

Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 15.04.2026, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із зберіганням, розміщенням та розповсюдженням творів, зображень, кіно та відеопродукції через мережу Інтернет, а також із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, строком на 1 рік.

На підставі п. п. 1, 2, 3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України покласти на засудженого ОСОБА_7 наступні обов?язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

В іншій частині вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати його копію в суді.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4