Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №522/14278/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4733/26

Справа № 522/14278/24

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Вахненко Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2025 року у складі судді Шенцевої О.П.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Державного нотаріусу Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Вахненко Ю.О. про визнання договору дарування недійсним від 14.12.2023 № 4-578.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 18 серпня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено письмовий договір, відповідно до умов якого: « ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 40 000 (сорок тисяч) доларів США в рахунок оплати квартири за Договором № А2,4-761 від 29 вересня 2021 року. Всі права та обов`язки за даним договором ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у повному обсязі». На підтвердження укладення вказаного договору відповідач передав позивачу письмову розписку від 18.08.2021 року. У виконання досягнутих домовленостей, 29 вересня 2021 року між ТОВ «Атмосфера Буд» (як Продавцем) та ОСОБА_2 (як Покупцем) було укладено договір № А2,4-761 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до пункту 2.1. якого Продавець передає, а Покупець набуває майнові права на об`єкт нерухомості на умовах, передбачених договором та відповідно до загальних положень Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. 09 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 видав на ім`я позивача нотаріальну довіреність на розпорядження вказаною квартирою (майновими правами). Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицькою Н.В. та зареєстрована в реєстрі за № 2717. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, 15 липня 2023 року позивач надіслав на його адресу досудову вимогу про повернення грошових коштів. У зв`язку з ігноруванням зазначених вимог, 11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 40 000 доларів США. 19 вересня 2023 року ухвалою суду відкрито провадження у справі № 522/17704/23. 19 жовтня 2023 року відповідач відкликав довіреність, раніше видану на ім`я позивача щодо розпорядження квартирою. 02 грудня 2023 року за заявою позивача слідчим відділом Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області розпочато досудове розслідування. Відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023162480001714 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство, вчинене у великих розмірах). 14 грудня 2023 року квартира, яка з 2005 року належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, була ним подарована своїм дітям — ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . При цьому, на момент укладення оспорюваного договору дарування, відповідач був зареєстрований у спірній квартирі та фактично продовжує в ній проживати до цього часу. Тому позивач вважає даний правочин фіктивним, який вчинений відповідачем з метою уникнення відповідальності.

Позиція відповідачів в суді першої інстанції

Адвокат Бакулін Д.О., який діє в інтересах відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у відзиві не визнали позовні вимоги та просили відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Як на підставу незгоди з позовними вимогами, відповідачами, в цілому, визначено такі заперечення: 1. ОСОБА_2 є ветераном війни, учасником бойових дій, інвалід ІІ групи з хвороб, що виникли в результаті отримання тяжких контузій. Хвороби викликають запаморочення, головні болі, нудота тощо. З 2013 року ОСОБА_2 перебуває на пенсії по інвалідності. 2. У зв`язку з війною, пенсійним віком та втратою роботи, ОСОБА_2 за згодою дружини вирішив подарувати належану йому квартиру дітям – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 3. Дарування квартири вирішило багато побутових питань, пов`язаних з можливим переїздом родини ОСОБА_2 до іншої місцевості, за кордон та/або мобілізацією. Саме тому, на думку відповідачів, договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 в даному випадку є законним, та не порушує жодних прав та інтересів позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., житловою площею 42,0 кв.м., укладеного від 14.12.2023 ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який посвідчено державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Вахненко Ю.О. за реєстровим №4-578. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір 1211,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що дії відповідача під час укладення договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., житловою площею 42,0 кв.м., були спрямовані на фіктивний перехід права власності на це майно до його дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які не є стороною у справі № 522/17704/23 про стягнення коштів за договором, з метою приховати нерухоме майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

При цьому згідно оспорюваного договору дарування квартири, у відчужуваному об`єкту нерухомості ОСОБА_5 фактично проживає та зареєстрований.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2025 року та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/17704/23, на яке посилається суд в оскаржуваному рішенні ще не набрало законної сили. Кримінальна справа на яку посилається і Позивач і суд в рішенні яке оскаржується розглядається вже більше двох років і на сьогоднішній день Відповідач ОСОБА_2 був тільки допитаний в якості свідка, тому обґрунтування судом задоволення позовних вимог у тому числі порушеною кримінальною справою по факту шахрайства в якій Відповідач ОСОБА_2 є лише свідком - є хибним обґрунтуванням.

Зазначає, що наявність оспорюваного договору дарування (у якому Позивач не є стороною), який стосується права власності на нерухоме майно, що є власністю Відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не свідчить про безумовне порушення майнових прав ОСОБА_1 . Вважає, що Позивачем не доведено, а судом не встановлено факт того, що Відповідачі «вживали право на зло», оскільки цивільно правовий інструментарій використовувався ними для унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому. Тому договір дарування який посвідчено державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одеса Вахненко Ю.О. за реєстровим номером 4-578 не може бути визнаний фраудаторним. Суд першої інстанції проігнорував, що відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник має право на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Зазначений вище договір дарування, укладений між Відповідачем ОСОБА_2 та його дітьми, був здійснений у межах чинного законодавства та взагалі не порушує прав Позивача і не створює ніяких перешкод у тому числі для виконання будь яких судових рішень. Судом проігноровано доводи Відповідача ОСОБА_2 , зокрема те, що ОСОБА_2 є ветераном війни, учасником бойових дій, інвалід ІІ групи з хвороб, що виникли в результаті отримання тяжких контузій. Хвороби викликають запаморочення, головні болі, нудоту тощо. З 2013 року ОСОБА_2 перебуває на пенсії по інвалідності. У зв`язку з війною, пенсійним віком та втратою роботи, ОСОБА_2 за згодою дружини вирішив подарувати належану йому квартиру дітям – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Таким чином, на думку скаржниці, приймаючи до уваги вищенаведене, а також висновки про те, що встановлені судом обставини не дають суду підстави кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний, відсутність підстав для недійсності правочину, відсутністю у власника будь-яких обмежень, щодо реалізації ним свого права власності, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Позиція учасників справи в апеляційному суді

Представник ОСОБА_1 – адвокат Заліпаєв Ю.В., у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також, просив судові витрати, понесені позивачем у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

Представник зазначав, що відчуження квартири відбулось після виникнення спірних правовідносин, відкриття судового провадження та початку кримінального розслідування, що в сукупності свідчить про спрямованість дій відповідача на уникнення виконання своїх зобов`язань перед позивачем та унеможливлення реального виконання судового рішення. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність порушеного права позивача та недобросовісну поведінку відповідача. Неспроможними є доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції врахував рішення у справі №522/17704/23, яке не набрало законної сили, а також матеріали кримінального провадження № 12023162480001714, оскільки судом першої інстанції не було надано таким обставинам преюдиційного значення, а лише оцінено їх виключно елементами фактичної ситуації. Твердження апелянта про відсутність порушення прав позивача суперечить встановленим обставинам справи та фактичній поведінці відповідача. Посилання апелянта на стан здоров`я ОСОБА_2 , його статус ветерана війни, інвалідність та інші особисті обставини є безпідставними та не мають правового значення для вирішення питання дійсності спірного правочину.

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник – адвокат Заліпаєв Ю.В., заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили в її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

23.09.2026 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікарняному.

24.09.2026 від адвоката Хлєбникової Н.А., діючої від імені ОСОБА_4 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням ОСОБА_4 за кордоном та бажанням останньої приймати участь в розгляді справи особисто.

24.09.2026 від ОСОБА_4 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням останньої за кордоном та бажанням останньої приймати участь в розгляді справи особисто.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Щодо клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що останні не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України, відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком, та застосовується лише за наявності обставин, які об`єктивно унеможливлюють розгляд справи.

Посилання ОСОБА_2 на хворобу саме по собі не свідчить про неможливість розгляду справи.

Крім того, посилання ОСОБА_4 та її адвоката на необхідність відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням ОСОБА_4 за кордоном, та її бажання приймати участь в судовому засіданні особисто, не позбавляли сторону звернутись до суду з клопотанням про розгляд справи в режимі відеоконференції. Таким чином, вказані обставини не можуть бути поважними причинами неявки в судове засідання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

18.08.2021 ОСОБА_2 було видано розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 суму у розмірі 40000 доларів США в рахунок оплати за квартиру по договору № А2,4-761 від 29.09.2021. Всі права та обов`язки по даному договору передає ОСОБА_1 повною мірою.

15.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з досудовою вимогою про повернення боргу в розмірі 40000 доларів США, які були отримані для оплати нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , проте об`єкт нерухомого майна оплачений не був.

Після невиконання відповідачем своїх зобов`язань по купівлі-продажу квартири, ігнорування досудової вимоги про повернення грошових коштів, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 522/17704/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Також, відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.12.2023, 01.12.2023 до ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 , який вказує, що ОСОБА_2 , нібито шляхом обману заявника, отримавши 18.08.2021 від останнього грошові кошти в сумі 40000 дол. США та взявши на себе зобов`язання щодо придбання майнових прав по об`єкту будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається із однієї кімнати на 5 поверсі, зобов`язання не виконав та заволодів грошовими коштами заявника, чим спричинив майнову шкоду сума якої встановлюється.

14.12.2023 на підставі Договору дарування №4-578 посвідченого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса ОСОБА_6 спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., житловою площею 42,0 кв.м., відчужена відповідачем, шляхом її дарування на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

30 травня 2025 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/17704/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, задоволено частково та вирішено:

«Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , суму грошових коштів у розмірі 27798,00 (двадцять сім тисяч сімсот дев`яносто вісім) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору в сумі 9326,30 (дев`ять тисяч триста двадцять шість грн 30 коп.) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити».

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний ним договір дарування необхідно визнати недійсними, оскільки ОСОБА_2 при укладенні договору дарування майна діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, вчинив оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси позивача і направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу(частина перша статті 16 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, відповідно до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) на підставі визнання правочину недійсним, визначеній у статті 234 ЦК України або, наприклад, у статті 228 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц).

Кваліфікація фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав. Тоді як для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та забороні зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) те, що на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав, не має значення. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Очевидно, що не допускається одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 січня 2024 року в справі № 761/40240/21, від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Як слідує з наданої позивачем розписки від 18.08.2021, ОСОБА_2 було отримано від ОСОБА_1 кошти у розмірі 40000 доларів США в рахунок оплати за квартиру по договору № А2,4-761 від 29.09.2021, що свідчить про виникнення між сторонами непоіменованого договору на виконання якого позивачем було передано відповідачу грошові кошти для придбання майнових прав на об`єкт нерухомості, що не заборонено статтею 628 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частини перша та третя статті 509 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статі 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» до оплатного цивільно-правового договору передбачає необхідність виявлення його специфічних ознак, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як вчинений на шкоду кредитору. До таких ознак, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник уклав оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 і від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21).

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) учасники цивільних відносин не можуть використовувати для уникнення сплати боргу за договором. Боржник (дарувальник), який відчужив частку в праві власності на підставі безоплатного договору після подання позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. З огляду на це не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21).

Так, договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 756/10461/21).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23).

У пункті 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 вказано, що Велика Палата Верховного Суду відступає від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК).

Касаційний суд підкреслював, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу його майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24).

Як встановлено у даній справі, 18.08.2021 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти у розмір 40000 Дол. США в рахунок оплати за квартиру по договору №А2,4-761 від 29.09.2021. Всі права та обов`язки по вказаному договору ОСОБА_2 передавав ОСОБА_1 в повній мірі.

29.09.2021 між ТОВ «Атмосфера Буд» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено Договір № А2,4-761 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості (квартири за адресою: АДРЕСА_2 ).

09.12.2021 ОСОБА_2 видана нотаріальна довіреність на ім`я ОСОБА_1 , яка надавала останньому повноваження щодо розпорядження вищевказаним об`єктом нерухомості (майновими правами). Зазначена довіреність посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрована в установленому законом порядку.

Таким чином, між сторонами виникли договірні правовідносини щодо придбання майнових прав на об`єкт нерухомості за договором № А2,4-761 від 29.09.2021.

Разом із тим, як стверджує позивач та не заперечувалось відповідачем, у подальшому відповідач свої зобов`язання за договором №А2, 4-761 щодо внесення платежів не виконав.

15.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з досудовою вимогою про повернення боргу в розмірі 40000 доларів США, які були отримані для оплати нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , проте об`єкт нерухомого майна оплачений не був.

Після невиконання відповідачем своїх зобов`язань по купівлі-продажу квартири, ігнорування досудової вимоги про повернення грошових коштів, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 522/17704/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Також, відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.12.2023, 01.12.2023 до ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 , який вказує, що ОСОБА_2 , нібито шляхом обману заявника, отримавши 18.08.2021 від останнього грошові кошти в сумі 40000 дол. США та взявши на себе зобов`язання щодо придбання майнових прав по об`єкту будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається із однієї кімнати на 5 поверсі, зобов`язання не виконав та заволодів грошовими коштами заявника, чим спричинив майнову шкоду сума якої встановлюється.

14.12.2023 на підставі Договору дарування №4-578 посвідченого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса ОСОБА_6 спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., житловою площею 42,0 кв.м., відчужена відповідачем, шляхом її дарування на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Отже, вказані обставини свідчать, що ОСОБА_2 14.12.2023, у період настання у нього грошового зобов`язання із повернення коштів ОСОБА_1 та після того, як ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, уклав із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оспорюваний договір дарування.

ОСОБА_2 , отримуючи грошові кошти, усвідомлював свій обов`язок в частині проведення повної оплати майнових прав згідно договору, та подальше невиконання домовленостей на умовах, визначених за розпискою, призведе до повернення грошових коштів позивачу.

Укладаючи 14.12.2023 оспорюваний договір дарування, дарувальник ОСОБА_2 передбачав можливе стягнення з нього на користь позивача грошових коштів з огляду на наявність невиконаних зобов`язань за договором (розпискою).

Крім того, колегія суддів враховує, що після відкриття судового провадження за позовом про стягнення коштів, 19.10.2023 відповідач відкликав раніше видану довіреність, фактично позбавивши позивача можливості реалізувати свої права щодо спірного майна за договором №А2,4-761. Отже, така поведінка свідчить про недобросовісність відповідача та спрямованість його дій на уникнення виконання зобов`язань.

В подальшому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2025 року по справі № 522/17704/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, задоволено частково та вирішено: «Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , суму грошових коштів у розмірі 27798,00 (двадцять сім тисяч сімсот дев`яносто вісім) доларів США. Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору в сумі 9326,30 (дев`ять тисяч триста двадцять шість грн 30 коп.) гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити».

Колегія суддів перевіривши доводи учасників справи та докази наявні в матеріалах справи, дійшла висновку, що у цій справі учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Встановлені судом обставини дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір дарування є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний належать:

- момент вчинення договору (14.12.2023, тобто у період настання у ОСОБА_2 грошового зобов`язання із повернення коштів перед ОСОБА_1 та після того, як останній звертався з досудовою вимогою, яка не була виконана, та в подальшому до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів);

- безоплатність договору;

- внаслідок вчинення договору відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, що порушує майнові інтереси позивача.

Схожу правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19.

На переконання колегії суддів, сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Установивши, що оспорюваний договір дарування майна вчинений з метою уникнення відповідальності ОСОБА_2 за рахунок цього майна, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про кваліфікацію оспорюваного правочину як фраудаторного.

Крім того, колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед позивачем. Також відсутні дані, що він виконав свої зобов`язання та повернув позивачу заборгованість.

Також колегія суддів бере до уваги, що станом на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом, відповідачем не було виконано домовленостей між сторонами, та грошові кошти позивачу не було повернуто.

Вказане спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність доказів порушення ОСОБА_2 прав позивача.

З викладених підстав не підлягають врахуванню доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та ненадання кваліфікації правовідносинам, які виникли між сторонами.

Таким чином, станом на день укладення договору дарування у боржника перед позивачем за договором був борг, який він не повернув. Колегія суддів вважає, що, знаючи про це, боржник, коли відчужував будинок на користь його дітей, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам позивача; таке відчуження було спрямоване на унеможливлення звернення стягнення на будинок у рахунок погашення боргу. Для цього висновку не мають юридичного значення відсутність на день укладення договору дарування судового рішення, яке набрало законної сили чи судового спору позивача з боржником і відсутність обтяжень нерухомого майна останнього.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної ОСОБА_4 є не обґрунтованими, а тому вона не підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: С.О. Погорєлова

О.М. Таварткіладзе