Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №521/11063/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3879/26

Справа № 521/11063/25

Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Лозко Ю.П., Шевиріної Т.Д.,

учасники справи: позивач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», відповідач – ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» в особі свого представника Сечка Сергія Володимировича,

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2025 року, ухвалене Хаджибейським районним судом м. Одеси у складі: судді Леонова О.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року позивач ПрАТ «СК «АРКС» звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 27, 29 Закону України «Про страхування», ст. 993, 1194 ЦК України просило стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 13 843,69 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.09.2023 в м. Одесі по вул. Рішельєвська, буд. 8, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 , та автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП встановлена постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2023 у справі № 522/19806/23.

На момент ДТП автомобіль «Lexus» був застрахований у ПрАТ «СК «АРКС» за договором добровільного страхування (КАСКО). Визнавши подію страховим випадком, позивач виплатив власнику пошкодженого автомобіля страхове відшкодування у розмірі 66 829,08 грн (з урахуванням вирахуваної несплаченої частини премії загальний розрахунок страхового відшкодування складав 70 814,08 грн).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Mercedes-Benz» була застрахована в АТ «СГ «ТАС» (поліс № 215010230).

АТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування на користь позивача у межах ліміту відповідальності та з урахуванням зносу в розмірі 56 970,39 грн.

В силу вимог ст. 993, 1194 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, на суму різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою від страховика цивільної відповідальності, що становить 13 843,69 грн (70 814,08 грн – 56 970,39 грн) (а.с. 1-2).

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 16.10.2025 залучено АТ «СГ «ТАС» (03062, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65) та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д), в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування (а.с. 60).

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.12.2025 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування - відмовлено у повному обсязі (а.с. 75-77).

В апеляційній скарзі позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» в особі свого представника Сечка Сергія Володимировича просить рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.12.2025 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводами апеляційної скарги є те, що вартість майнового збитку, завданого власнику автомобіля Lexus д.н.з. НОМЕР_2 пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, а тому з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, яке становить 13843,69 грн (70814,08 грн – 56970,39 грн).

Суд першої інстанції, на думку скаржника, неповно з`ясував всі обставини справи, що у відповідності до приписів ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни судового рішення (а.с. 81-82).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням), ціна позову становить 13843,69 грн.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 вказаної норми).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2023 року о 13 год 40 хв в м. Одесі, по вул. Рішельєвська, буд. 8, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі — ДТП) за участю транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та припаркованого автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_2 .

Внаслідок вказаної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2023 року у справі № 522/19806/23, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 4).

На момент настання ДТП автомобіль «Lexus», д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований у ПрАТ «СК «АРКС» згідно з Договором добровільного страхування наземного транспорту № 153088Га3о від 03.05.2023 (а.с. 5-13).

Власником автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_2 (а.с. 16-17).

ОСОБА_2 29.09.2023 за фактом ДТП звернулася до ПрАТ «СК «АРКС» із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу (а.с. 19-20).

Відповідно до страхового акту № ARX3852557 від 11.10.2023, складеного АТ «СК «АРКС», сума відшкодування становить 66829,08 грн, при цьому сума страхового відшкодування на підставі розрахунку становить 70814,08 грн (а.с. 26).

Згідно з ремонтною калькуляцією № 1.003.23.0 від 29.09.2023 та рахунком на оплату ремонту згідно калькуляції вартість відновлювального ремонту автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_2 становить 70814,80 грн (а.с. 22-25).

На виконання умов договору страхування № 153088Га3о від 03.05.2023 позивач сплатив на користь потерпілої особи страхове відшкодування у розмірі 66 829,08 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1006813 від 12.10.2023 (а.с. 29).

Позивач зазначає, що страхове відшкодування було сплачене з вирахуванням суми несплаченої частини страхового платежу в розмірі 3985 грн.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована в АТ «СГ «ТАС» згідно з полісом № 215010230 (а.с. 31).

Страхувальником автомобіля «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , є АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 46).

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 14.07.2025 № 20.1.0.0.0/7-250714/1738 ОСОБА_1 працює в АТ КБ «ПриватБанк» з 25.06.2019 року по теперішній час на посаді «Інкасатор-водій» Відділу регіональної інкасації у м. Одеса (а.с. 43).

Відповідно до Наказу Філії «Південне головне регіональне управління» АТ КБ «ПриватБанк» № PR/15-2019-17163040 від 27.06.2019 року «Про введення в експлуатацію автомобіля Mercedes-Benz Sprinter», автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, д.н.з. НОМЕР_1 , був закріплений за підрозділом інкасації та безпосередньо за водієм-інкасатором ОСОБА_1 для виконання службових обов`язків (а.с. 44-45).

АТ «СГ «ТАС» як страховик володільця транспортного засобу, що є винуватцем ДТП, здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «АРКС» саме як страховика потерпілої особи у розмірі 56 970,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 11057 від 21.12.2023 та ніким по справі не оспорюється.

Позивач, посилаючись на положення ст. 1194 ЦК України, просив стягнути різницю між фактичним розміром шкоди, яку він визначив у розмірі 70814,80 грн, та отриманим страховим відшкодуванням 56 970,39 грн, у розмірі 13 843,69 грн безпосередньо з ОСОБА_1 як винуватця ДТП.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з АТ КБ «ПриватБанк» (працював на посаді інкасатора-водія) та керував транспортним засобом «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , під час виконання своїх трудових обов`язків. Транспортний засіб належить роботодавцю та був закріплений за відповідачем наказом по установі.

За таких обставин, аргументи відповідача про те, що він є неналежним суб`єктом відповідальності, суд вважав такими, що заслуговують на увагу та узгоджуються з актуальною судовою практикою. Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.01.2025 року у справі № 592/7961/18, водій, який керував автомобілем на підставі трудового договору, не є суб`єктом, який несе цивільну відповідальність перед потерпілим (або його правонаступником/страховиком). Тягар відшкодування шкоди покладається на роботодавця — володільця джерела підвищеної небезпеки (у даному випадку — АТ КБ «ПриватБанк»).

Аргумент щодо того, що ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, не змінює суб`єктний склад цивільної відповідальності. Протиправність дій водія (порушення ПДР) є підставою для виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди, однак обов`язок виконати це зобов`язання закон покладає на роботодавця (ст. 1172 ЦК України). У подальшому роботодавець, який відшкодував шкоду, набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (ч. 1 ст. 1191 ЦК України), але ці правовідносини виходять за межі даного спору.

З огляду на те, що позивач звернувся з позовом до фізичної особи - працівника, а не до юридичної особи - роботодавця, і не заявляв клопотань про заміну неналежного відповідача на належного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову до ОСОБА_1 . Аргументи позивача не спростовують факту перебування відповідача у трудових відносинах та виконання ним службових обов`язків під час ДТП, що є визначальним для застосування ст. 1172 ЦК України.

Позивач не скористався своїм правом на заміну первісного відповідача належним відповідачем (АТ КБ «ПриватБанк») або залучення останнього як співвідповідача, незважаючи на залучення банку як третьої особи та наявність інформації про працевлаштування відповідача.

Оскільки шкоду автомобілю «Lexus» було завдано з вини ОСОБА_1 під час виконання ним трудових обов`язків інкасатора-водія в інтересах роботодавця АТ КБ «ПриватБанк», обов`язок з відшкодування такої шкоди (в тому числі в порядку суброгації) покладається на АТ КБ «ПриватБанк», а не на фізичну особу — працівника.

Враховуючи, що позовні вимоги пред`явлені до ОСОБА_1 , який у спірних правовідносинах не несе безпосередньої цивільно-правової відповідальності перед позивачем, у задоволенні позову суд першої інстанції відмовив у повному обсязі.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Предметом позову у цій справі є стягнення з ОСОБА_1 як винуватця ДТП позивачу, який є страховиком потерпілої особи та виплатило на користь потерпілої особи страхове відшкодування, різниці між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 13 843,69 грн.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц, провадження N 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі N 367/2022/15-ц (провадження N 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі N 635/4741/17 (провадження N 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10.постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі N 910/15792/20(провадження N 12-31гс22)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі N 300/808/19 (провадження N 61-11144св22), від 07 грудня 2023 року в справі N 363/2300/20 (провадження N 61-6922св23), від 13 грудня 2023 року в справі N 753/8710/21 (провадження N 61-6090св23)).

Чинне процесуальне законодавство не уповноважує суд на власний розсуд визначати (вказувати, заміняти) особу, яка повинна відповідати за позовною вимогою. Обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, є встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову, тоді як визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Дії суду щодо зміни статусу учасника справи з третьої особи на відповідача без відповідного клопотання позивача, якому надано виключне право ініціювати залучення до участі у справі співвідповідача, є порушенням принципу диспозитивності та положень ст. 14, 48 ГПК України (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/2441/15.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Аналіз змісту глави 82 ЦК України підтверджує, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі N 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі N 426/16825/16-ц, та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі N 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі N 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі N 534/872/16-ц.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі N 914/820/17).

Як вже зазначалося вище, згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 14.07.2025 № 20.1.0.0.0/7-250714/1738, ОСОБА_1 працює в АТ КБ «ПриватБанк» з 25.06.2019 року по теперішній час на посаді «Інкасатор-водій» Відділу регіональної інкасації у м. Одеса (а.с. 43).

Відповідно до Наказу Філії «Південне головне регіональне управління» АТ КБ «ПриватБанк» № PR/15-2019-17163040 від 27.06.2019 року «Про введення в експлуатацію автомобіля Mercedes-Benz Sprinter», автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, д.н.з. НОМЕР_1 , був закріплений за підрозділом інкасації та безпосередньо за водієм-інкасатором ОСОБА_1 для виконання службових обов`язків (а.с. 44-45).

Таким чином, на момент дорожньо-транспортної пригоди відповідач перебував у трудових відносинах із АТ КБ «ПриватБанк», яке є власником автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, д.н.з. НОМЕР_1 .

Жодних заперечень щодо перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із АТ КБ «ПриватБанк» до суду не надходило. Отже, встановлені у справі обставини свідчать про те, що на момент ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом у межах трудових відносин із АТ КБ «ПриватБанк», а саме - як водій-інкасатор банку.

Відтак саме АТ КБ «ПриватБанк» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки та суб`єктом, на якого покладається обов`язок відшкодувати шкоду, завдану таким джерелом підвищеної небезпеки в межах суми страхового відшкодування.

Вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову до ОСОБА_1 , що і було цілком вірно зроблено судом, а помилкові доводи апеляційної скарги, які зводяться до завдання шкоди саме ОСОБА_1 як водієм, наведеного не спростовують, оскільки останній перебував у трудових відносинах з юридичною особою володільцем транспортного засобу, відповідальність якого була застрахована станом на час ДТП третьою особою Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС».

Вказаного не спростовує залучення АТ КБ «Приватбанк» до участі у справі у якості третьої особи, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

З огляду на викладене не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» в особі свого представника Сечка Сергія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 29 вересня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

Ю.П. Лозко

Т.Д. Шевиріна