Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №484/7078/25 — Миколаївський апеляційний суд

30.09.26

22-ц/812/1505/26

Справа №484/7078/25 Головуюча у 1-й інстанції Шикеря І. А.

Провадження № 22ц/812/1505/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем : Коростієнко Н. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

подану від його імені представником ОСОБА_2 ,

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шикері І. А. в залі суду в місті Первомайську Миколаївської області о 11 год 45 хв, із складанням повного рішення у справі

за позовом

ОСОБА_1 до

ОСОБА_3 ,

треті особи – ОСОБА_4 , Первомайський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області

Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

(далі – Первомайський відділ ДРАЦС),

про встановлення батьківства,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернувся із позовом до ОСОБА_3 , треті особи – ОСОБА_4 , Первомайський відділ ДРАЦС, про визнання ОСОБА_3 батьком позивача із зобов`язанням внести відповідні зміни до актового запису про його народження з підстав, передбачених статтями 126, 128 та 135 СК України.

У березні 2026 року подав уточнену заяву про визнання батьківства з підстав, передбачених статтею 53 КпШС України та статтею 135 СК України.

В обґрунтування поданого та уточнених підстав позову зазначав, що у період з 1996 по 1999 роки його мати проживала однією сім`єю як чоловік та дружина з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, та в період цього проживання у них народився син – позивач ОСОБА_1 .

Так як його мати – третя особа ОСОБА_4 не перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, відомості про його батька були внесені у відповідності до статті 135 СК України за прізвищем матері. При тому на час народження позивача ОСОБА_3 визнавав себе його батьком, забрав його з пологового будинку та піклувався про нього, як про свого сина. Втім, між відповідачем та матір`ю позивача з 1999 року виникли непорозуміння та вони перестали спілкуватись з особистих причин.

Наразі відповідач відмовляється подати до органів ДРАЦС заяву про визнання батьківства, тому позивач змушений звернутись до суду із цим позовом, який ним підтверджено копією свідоцтва про народження та сімейними фото.

Одночасно подав клопотання про призначення у справі судово-медичної експертизи молекулярно-генетичного аналізу ДНК на предмет встановлення чи є ОСОБА_3 батьком ОСОБА_1 та встановлення кровного споріднення між ними.

Відзиву на позовну заяву учасниками справи не подано, натомість, третьою особою Первомайський відділ ДРАЦС подано заяву з проханням розглядати справу за відсутності його представника.

24 лютого 2026 року представником позивача надана заява про виклик та допит у судовому засіданні в якості свідків, його родичів, – рідну тітку ОСОБА_5 та двоюрідну сестру ОСОБА_6 .

Ухвалами Первомайського районного суду Миколаївської області від 3 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представниці відповідача про залучення третіх осіб до участі у справі, задоволено частково клопотання позивача, подане від його імені представником, та призначено у справі судову молекулярно- генетичну експертизу на вирішення якої постановлено питання чи є ОСОБА_3 батьком ОСОБА_1 та чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

14 травня 2026 року позивач, діючи через свого представника направив до суду додаткові пояснення, в яких посилаючись на ухилення відповідача від явки до експертної установи просив суд про задоволення позову.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

При ухваленні рішення суд виходив з недоведеності підстав, передбачених статтею 53 КпШС України, для задоволення заявлених вимог про визнання батьківства, так як за відсутності факту спільного проживання під час народження дитини проведення судової молекулярно-генетичної експертизи не є визначальним.

В апеляційній скарзі позивач, діючи через свого представника, вважав, рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів скарги зазначив, що судом безпідставно не застосовано процесуальних наслідків ухилення ОСОБА_3 від проведення експертизи, за якими суд має можливість визнати факт, задля якого експертиза була призначена, та безпідставно надано перевагу засобам доказування, передбаченими нормами статті 53 КпШС України. Ці тлумачення суду вважав хибними та дискримінаційними стосовно позивача, який діяв добросовісно.

Посилався на те, що застосування норм КпШС України до правовідносин, виниклих між сторонами у цій справі, не забезпечує усіє повноти підвищених стандартів захисту прав і свобод людини та зазначав, що ДНК тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, та його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ наданий сторонами.

За такого вважав помилковим виключення висновку експертизи із предмета доказування.

Заперечував щодо висновків суду про поважність причин неявки відповідача для проведення експертизи, безпідставно погодившись з твердженнями представниці відповідача про погане самопочуття відповідача через його похилий вік та стрес, викликаний смертю сина, в той час як позивач не має фізичної можливості надати документи про спільний бюджет своєї матері та відповідача 28-річної давнини, внаслідок чого порушено принцип змагальності та стандарти доказування.

Спростував можливість використання задоволення позову з метою вчинення дій для подальшого ухилення від служби в лавах ЗСУ та вважав безпідставне відхилення показів свідків за родинною ознакою.

Посилався на відповідну судову практику та практику ЄСПЛ.

Клопотав про призначення у справі судово-медичної експертизи молекулярно-генетичного аналізу ДНК.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, діючи через свою представницю, вважав постановлене рішення законним та обґрунтованим з правильним застосуванням статті 53 КпШС України до виниклих між сторонами правовідносин.

Зазначав, що позивачем не підтверджено спільного проживання відповідача та його матері та спільного ведення господарства, а також виховання дитини, а інші надані докази не дають можливості встановити зазначених позивачем обставин.

Відзиву на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не направлено.

30 вересня 2026 року о 9год 13хв від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є доповненням до апеляційної скарги, яке може бути подано лише протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду, внаслідок цього вони підлягають поверненню без розгляду у відповідності до статей 126, 364 ЦПК України.

Клопотання представника позивача про повторне призначення у справі судово-медичної експертизи молекулярно-генетичного аналізу ДНК, що викладене у змісті апеляційної скарги слід залишити без задоволення за встановлених у справі обставин та відсутністю для цього підстав, передбачених статтею 77 ЦПК України та статтею 53 КпШС України.

Справа в суді апеляційної інстанції розглянута за відсутністю сторін у відповідності до статті 372 ЦПК України за належним їх повідомленням та відсутністю клопотань про відкладення слухання справи з поважних причин неявки.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

При вирішенні справи судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та у його свідоцтві про народження батьками зазначено: матір`ю – третю особу ОСОБА_4 , а відомості про батька внесено зі слів матері із зазначенням П.І.Б., як « ОСОБА_7 », внаслідок чого по-батькові позивача є « ОСОБА_8 » (а.с.8).

Посилаючись на відсутність в актовому записі даних про батька, які записані зі слів матері, та спільне проживання третьої особи ОСОБА_7 і відповідача однією сім`єю з 1996 року і по 1999 року, позивач просив визнати ОСОБА_3 його батьком, на обґрунтування чого надав 4 фотографічні зображення чоловіка і жінки з немовлям на руках (а.с.12), показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також просив суд провести судову експертизу молекулярно-генетичного аналізу ДНК, висновок якої вважав основним джерелом доказування.

Втім, з наданих позивачем до суду фотографій встановити коло осіб, які на них зображені, неможливо, крім як з письмових пояснень самого позивача.

В той же час наявність особистих відносин між матір`ю позивача та відповідачем до його народження підтверджено свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які допитані судом під час розгляду справи (а.с.127, 129), та повідомили суду про зустрічі ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_3 , залишення його на ночівлю. Вказували на очікування відповідачем народження ОСОБА_4 сина, але без вчинення дій щодо його виховання та опіки, та відсутності подальшої зацікавленості у розвитку дитини. Зазначали про періодичні відвідування ОСОБА_3 їх дому, оскільки відповідач був військовим. Стверджували про відсутність у нього з ОСОБА_4 спільного бюджету та припинення ним спілкування з ОСОБА_4 з часу, коли позивачу було більше одного року.

В той же час представницею відповідача до суду надана копія свідоцтва про шлюб, з якого вбачається, що з 2 березня 1973 року ОСОБА_3 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 (а.с.69). Відомості про розірвання ним шлюбу в період з 1996 року по 1999 рік відсутні.

За наведеного судом першої інстанції правильно виснувано, що правовідносини між матір`ю позивача та відповідачем до його народження виникли до набрання чинності СК України, внаслідок чого у цьому спорі підлягають застосуванню норми КпШС України, в редакції чинній на час народження позивача. Тобто норми СК України, на які посилався представник позивача, як у первісному позові, так і в його уточненій редакції, можуть бути застосовані лише до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року, що за обставинами справи не встановлено.

Отже, статтею 55 КпШС України визначалося, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім`я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою.

Тому в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків в державні органи реєстрації актів громадянського стану, відповідно до положень статті 53 КпШС України батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Тобто, у розумінні положень статті 53 КпШС України, у цьому разі спільним проживанням і веденням спільного господарства повинно визначатися проживання цих осіб в одному житловому приміщенні, їх тривалі і постійні сімейні зв`язки, які супроводжувалися спільними затратами коштів і трудовими зусиллями на задоволення побутових потреб.

Між тим, обставин спільного проживання і ведення спільного господарства відповідачем з матір`ю позивача до його народження у справі не встановлено, ні на підставі наданих фотозображень, ні з показів свідків, які, навпаки, свідчили про інший вид стосунків між матір`ю позивача та відповідачем, які є відмінними від сімейних, що підтверджено наявністю у відповідача зареєстрованого шлюбу з іншою жінкою, з якою він спільно проживав та вів господарство.

Також не доведено за допомогою цих доказів і обставини спільного виховання батьками позивача, що могли виражатися в спільному піклування про нього як дитину, про його здоров`я та освіту, про набуття ним певних життєвих навичок.

Спільне утримання третьою особою та відповідачем, як батьками, позивача до досягнення повноліття теж є недоведеним, ні за допомогою належних доказів, ні за письмовим обґрунтуванням позивачем своїх вимог.

Факт визнання відповідачем батьківства відносно позивача, що могло бути виражено ним у певних діях, розмовах, листах і документах, в яких відповідач не лише щось каже про народження дитини, а визнає себе батьком цієї дитини, з достовірністю у справі не підтверджено. У цьому випадку достовірними доказами визнання батьківства не можуть бути показання осіб, які є родичами однієї із сторін, та ґрунтуються на суб`єктивній оцінці ними обставин, здогадках та коли їм відомо про ці обставини зі слів матері дитини або з чуток.

Таким чином, на переконання колегії суддів, обставин, які є підставою для встановлення батьківства у відповідності до статті 53 КпШС України позивачем за допомогою належних та допустимих доказів у судових засіданнях не доведено, і ці обставини судом першої інстанції встановлено правильно.

В той же час представник позивача пов`язував наявність підстав для задоволення вимог позивача потребою провести експертизу на предмет встановлення батьківства відповідача та факт його ухилення від проведення експертизи, при тому не звернув увагу на те, що при встановленні батьківства відповідно до положень статті 53 КпШС України суд може призначити судово-медичну експертизу, але лише у випадках, якщо по справі підтверджуються обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства, але відповідач не визнає себе батьком.

Тобто належність доказу у вигляді висновку експерта є лише тоді, коли у справі встановлено, хоча б одна з чотирьох обставин, які можуть бути підставою для встановлення батьківства.

Втім, жодна із чотирьох обставин, які можуть бути підставою для встановлення батьківства відповідача відносно позивача, у справі не встановлено, а отже, підстав для призначення судово-медичної експертизи та встановлення факту ухилення відповідача від її проведення, задля встановлення судом тих обставин, для яких її було призначено, не має, оскільки до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню положення статті 53 КпШС України, а не положення статті 128 СК України, які навіть відрізняються самим фактом стосовно якого може виникнути спір: встановлення батьківства (стаття 53 КпШС України) від визнання батьківства (стаття 128 СК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Тому рішення суду, яке ухвалене по суті позовних вимог у відповідності до норм процесуального і матеріального права, та у повній відповідності із встановленими обставинами справи не підлягає скасуванню чи зміні, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Усі інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених ним обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом його дослідження та оцінки, а також зводяться до іншого трактування, на свій розсуд, норм права, які правильно застосовані судом першої інстанції, а тому не можуть бути віднесені до порушень, які є підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Посилання представника позивача на некоректність висновків суду про використання позивачем цього факту для звільнення з лав ЗСУ не є слушними, так як судом вони наведені в якості обґрунтування заперечень представниці відповідача під час викладення їх змісту.

Підстави для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Додаткові пояснення ОСОБА_1 , подані від його імені представником ОСОБА_2 , повернути заявнику без розгляду.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого від його імені представником ОСОБА_2 , про повторне призначення у справі судово-медичної експертизи молекулярно-генетичного аналізу ДНК призначення у справі – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення , але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова