Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №490/3963/26 — Миколаївський апеляційний суд

30.09.26

22-ц/812/1567/26

Провадження № 22-ц/812/1567/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/3963/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 04 червня 2026 року суддею Саламатіним О.В., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),

Державної казначейської служби України

про відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.

Позивач зазначав, що постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 12.05.2025 року відносно нього було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 185-10 КУпАП, на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП – у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

З 05.03.2025 року він перебував у процесуальному статусі «правопорушника», у зв`язку з чим знаходився у постійній напрузі та пригніченому нервовому стані.

Неправомірні дії військовослужбовця прикордонного наряду в межах контрольованого прикордонного району на ок. н. п. Велятино ОСОБА_2 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_3 та в.о. начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) майора ОСОБА_4 він розцінює як підривання авторитету Державної прикордонної служби України.

Також дії цих посадових осіб принизили його честь та гідність, як військовослужбовця.

Звинувачення в адміністративному правопорушенні спричинило йому моральні страждання, які виразились у втраті нормального життєвого ритму та невпевненості у завтрашньому дні. Також він постійно перебував у страху бути повторно підданим незаконним діям працівників державної прикордонної служби України.

Крім того був змушений доводити свою невинуватість спочатку працівнику ДПСУ, а потім у судовому порядку, шукати адвоката та підлаштовувати особистий час до зустрічей з ним.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 20 000 грн на відшкодування спричиненої йому моральної шкоди.

Узагальнені доводи інших учасників

Представник Державної казначейської служби України у відзиві на позовну заяву просив залишити позов без задоволення.

Посилався на те, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди не завдало.

Також зазначав, що стягнення шкоди з Держави Україна через Казначейство з Єдиного казначейського рахунку є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права, а розмір моральної шкоди є необґрунтованим та недоведеним.

Крім того, посилалася на те, що сам по собі факт порушення прав позивача не може слугувати підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Таких доказів позивач суду не надав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При закритті справи про адміністративне правопорушення в постанові Хустського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2025 року не було встановлено очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або інших протиправних дій посадових осіб прикордонної служби під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

У зв`язку з викладеним у справі не встановлено підстав для відшкодування шкоди, отже підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Цимбалюка А.С., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано, що незаконним притягненням до адміністративної відповідальності позивачу було завдано моральної шкоди. Окрім цього дане звинувачення вибило його з нормального життєвого ритму, вплинуло на його громадянську та професійну репутацію, для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану потрібний був значний час.

Крім того суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність складу адміністративного правопорушення свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. В результаті було неправомірно складено протокол про адміністративне правопорушення. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на відстоювання позиції захисту, та незалежно від вини.

Заподіяння позивачу моральної шкоди відбулося в результаті незаконних дій військовослужбовця прикордонного наряду в межах контрольованого прикордонного району на ок. н. п. Велятино штаб-сержанта ОСОБА_5 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_3 та в.о. начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » майора ОСОБА_6 .

Розмір заподіяної шкоди апелянт оцінює в 20 000 гривень, це сума, яка необхідна для того, щоб хоч якимось чином загоїти отримані ОСОБА_1 душевні страждання та моральні переживання, а також відновити психічний та психологічний стан.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача – адвоката Цимбалюка А.С., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №242589 від 05.03.2025 року вбачається, що: « ІНФОРМАЦІЯ_4 о 14 годин 05 хвилин прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» в межах контрольованого прикордонного району на ок. н. п. Велятино (територія Вишківської територіальної громади на напрямку 151 прикордонного знаку було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який здійснював злісну непокору законним вимогам військовослужбовця Державної прикордонної служби України штаб-сержанта ОСОБА_2 відкрити багажне відділення транспортного засобу SUBARU р/н НОМЕР_2 , з метою поверхневого огляду, відкрито відмовився, чим порушив вимоги ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 та п.10 «Положення про прикордонний режим» затвердженого постановою КМУ від 27.07.1998 № 1147) тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 185-10 КУпАП».

Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2025 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративне правопорушення на підставі ч.1 п.1 ст.247 КУпАП. У постанові зазначено "... З наданих до суду доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, оскільки суду не надано жодного доказу (фото-, відеофіксації) того, що останній вчинив злісну непокору вимозі прикордонника.

Закриваючи провадження у справ, Хустський районний суд Закарпатської області посилався на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що громадянина ОСОБА_1 дійсно було зупинено ІНФОРМАЦІЯ_4 в межах контрольованого прикордонного району на ок.н.п. Велятино (територія Вишківської територіальної громади) на напрямку 151 прикордонного знаку прикордонним нарядом «Прикордонний патруль», відсутня схема порушення (затримання) де саме було виявлено та затримано ОСОБА_1 а також письмові пояснення (рапорт) прикордонників.

З огляду на викладене Хустський районний суд Закарпатської області дійшов висновку, що протокол суперечить встановленим обставинам справи, твердження в ньому зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно до статті 62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь людини. ..."

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на сталу судову практику, якою сформульовано висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Позиція апеляційного суду

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкодиобов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Велика Палата Верховного Суду у справі №335/6977/22, постанова від 22.01.2025 року зазначала, що відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22 червня 2023 року (справа № 752/5417/19) Верховний Суд дійшов висновку, що факт складання протоколу про адміністративне правопорушення не вказує на фактичну вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції посадових осіб, які його склали, суд виходить з того, що під час оформлення матеріалів на уповноважену особу покладено обов`язок зафіксувати всі обставини скоєння правопорушення з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності його вчинила, та скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення і надіслати його до суду.

Водночас на уповноважену особу під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень такої особи не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу покладена обмежена функція, а саме - збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів уповноважена особа повинна здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки мають бути вірогідними, але не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

У свою чергу оцінку доказів, зібраних та зафіксованих уповноваженою особою, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення здійснюється уповноваженою особою на виконання покладених на неї функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяла така особав патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.

Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) уповноважених осіб під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення уповноваженою особою під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах повноважень, та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій уповноваженої особи щодо складання такого протоколу.

Підставою для відшкодування шкоди державою може бути лише закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, що відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій уповноважених осіб під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Крім того, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Отже, системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.

Отже, оскільки у правовідносинах, що виникли у цій справі, шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення, під час його складання.

Невідповідність вимогам закону дій військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, у цій справі судом не встановлена.

Отже, у справі, що переглядається, не встановлено неправомірності дій військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності у виді відшкодування шкоди на державу.

Таким чином, враховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 185-10 КУпАП відбулося не через протиправні дії військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, апеляційний суд доходить висновку, що у справі не встановлено підстав для відшкодування шкоди, що визначені статтею 1174 ЦК України.

З огляду на викладене у ОСОБА_1 не виникло права на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, витрати апелянта, понесені у зв`язку з розглядом апеляційної скарги відносяться на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 28 вересня 2026 року