Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №471/815/25 — Миколаївський апеляційний суд

22.09.26

22-ц/812/1530/26

Провадження № 22-ц/812/1530/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 471/815/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 , Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку, за апеляційною скаргою Миколаївської обласної прокуратури на рішення Братського районного суду Миколаївської області, ухвалене 21 травня 2026 року під головуванням судді Гукової І.Б., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області, який діє в інтересах держави, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що під час вивчення стану законності у сфері земельних відносин встановлено факт порушення вимог земельного законодавства при передачі органом місцевого самоврядування земельної ділянки комунальної форми власності в оренду для городництва.

Так, рішенням Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області №17 від 23 червня 2023 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки для ведення городництва» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 та передано останній в оренду строком на 7 років для городництва земельні ділянки з кадастровим номером 4821455100:08:000:0126 площею 0,60 га та з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125 площею 0,60 га 27.06.2023 року на підставі вказаного рішення між відповідачами було укладено договір оренди вказаних земельних ділянок. Право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4821455100:08:000:0126 площею 0,60 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.06.2023 року за номером 50829182. Право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125 площею 0,60 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.06.2023 року за номером 50828635. Разом з тим, надання відповідачці загалом двох земельних ділянок для городництва площами по 0,6 га кожна суперечить вимогам ч. 1 ст. 36 ЗК України та свідчить про здійснення штучного дрібнення загальної площі землі задля передачі її в оренду для городництва з фактичним перевищенням визначеного законодавцем граничного розміру земель такої категорії, які можуть передаватись в користування громадянам.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель комунальної власності внаслідок незаконних рішень Братської селищної ради, прокурор просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27 червня 2023 року укладений між Братською селищною радою Вознесенського району Миколаївської області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125 та зобов`язати останню повернути вказану земельну ділянку на користь Братської територіальної громади в особі Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Заперечуючи проти позову представник Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області – адвокат Вуїв О.В. - вказувала, що позивач помилково тлумачить норму земельного законодавства, а саме ст. 36 ЗК України в останній зміненій редакції. Вказана стаття не містить посилання на можливість обрахувань розмірів декількох ділянок з наданням їм іншого (нового) правового статусу, як окремому об`єкту цивільного права. Таким чином, Братська селищна рада діяла в межах своєї компетенції і дискреції, підстав для відмови в наданні ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду, або відмови в наданні одної з них в оренду – у ради не було. А тому рішення ради є законним та не суперечить вимогам діючого на час його прийняття законодавства. Земельні ділянки до їх передачі ОСОБА_1 не були сформовані, та не мали визначених меж і кадастрових номерів. Тому посилання позивача на те, що земельні ділянки становлять єдиний масив і були створені в результаті навмисного дроблення більшої ділянки для того, щоб сформувати ділянки площею 0,6га, є недоречними і нічим не підтвердженими. До формування земельних ділянок площею 0,6 га ці земельні ділянки не мали своїм призначенням ведення городництва, а були землями запасу. За такого незаконність рішення ради недоведена позивачем.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення мотивовано тим, що стаття 36 ЗК України не встановлює жодних обмежень щодо кількості земельних ділянок, що можуть надаватися в оренду, а передбачені частиною 4 ст.116 ЗК України обмеження щодо кількості земельних ділянок, які передаються у власність громадян, не поширюється на передачу земельних ділянок в оренду. Таким чином, відсутні порушення вимог ч.1 ст.36 ЗК України при винесенні рішення Братською селищною радою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 4821455100:08:000:0125 та передачі її в оренду ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі і, відповідно, відсутні підстави для задоволення вимог про зобов`язання повернення земельної ділянки, які є похідними від цієї вимоги.

В апеляційній скарзі Миколаївська обласна прокуратура посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невірне встановлення обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апелянт зазначав, що надання відповідачці загалом двох земельних ділянок для городництва площами по 0,6 га кожна суперечить вимогам ч. 1 ст. 36 ЗК України. До того ж, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачкою на праві власності зареєстровано майнові права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 22,55 га, крім того земельну ділянку сільськогосподарського призначення (ріллю) площею 10,9502 га вона надає в оренду фермерському господарству, що, на думку прокурора, додатково свідчить про відсутність у неї потреби в задоволенні права громадянина на отримання землі для городництва. Апелянт вказує, що ОСОБА_1 набула право користування спірною земельною ділянкою всупереч порядку, встановленому земельним законодавством України, отримала незаконні переваги порівняно з іншими громадянами, чим порушено суспільний інтерес. Разом з тим, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 263 ЦПК України, не взявши до уваги наведені доводи щодо штучного поділу ділянки з метою її отримання у позаконкурентний спосіб, неправильно застосував норму матеріального права – статтю 36 ЗК України, на власний розсуд розтлумачивши закон, хоча будь-яка норма права повинна тлумачитись не лише буквально, а й через її мету. Зокрема, законодавцем внесено зміни до статті 36 ЗК України - доповнено обмеженням щодо максимальної площі земельної ділянки для городництва, що може надаватися в оренду громадянину, саме з метою запобігання зловживанням з боку землекористувачів щодо уникнення аукціону при отриманні права оренди, зменшення корупційних ризиків у земельних відносинах, спрощення доступу до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, а також уникнення випадків, коли після передачі земель для городництва вони фактично використовуються для інших цілей, як-то для ведення сільськогосподарського виробництва. Передача одній особі в оренду декількох земельних ділянок для городництва в розмірах, що перевищують визначені законодавцем, призводить до фактичного зосередження значного масиву земель, що конституційно визнані основним національним багатством України, у володінні одного громадянина, в той час, коли інші громадяни фактично позбавляються можливості реалізувати своє конституційне право на отримання земель для городництва. Вказаними діями порушується принцип рівності громадян та справедливого розподілу земельних ресурсів громади. Більш того, вивченням опублікованих на сайті «Прозорро.Продажі» лотів щодо продажу на земельних торгах права оренди земельних ділянок на території Миколаївської області встановлено, що стартова ціна (стартовий розмір річної орендної плати) визначалась у розмірі більш ніж 12% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та крок аукціону становив 1% від стартового розміру річної плати. За такого у разі застосування конкурсної процедури передачі в оренду спірних земельних ділянок місцевий бюджет міг би отримати набагато більший дохід, ніж це передбачено спірними правочинами (10% від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки).

У відзиві на апеляційну скаргу представник Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області – адвокат Вуїв О.В. – просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначала, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при передачі в оренду земельних ділянок відповідачці призначених для городництва на підставі рішень селищної ради та укладених договорів не було порушено норм ч.1 ст.36 ЗК України, а тому відповідно, і договір оренди землі, в силу вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, не може бути визнаний не дійсним. Крім того звертала увагу, що позивачем також не було доведено, що передання ОСОБА_1 двох земельних ділянок площею 0,6га порушило суспільні інтереси громади, в тому числі щодо отримання іншими особами земельних ділянок для городництва. На законність прийнятого селищною радою рішення та дійсність договору жодним чином не впливає і наявність у відповідачки у власності інших земельних ділянок. До того ж частина ділянок була набута нею після прийнятого рішення ради і після укладення договору оренди землі. Відсутність потреби в отриманні ділянок для ведення городництва також нічим не підтверджується позивачем, крім посилання на відомості з реєстру речових прав щодо наявності у власності відповідачки інших ділянок станом на час звернення до суду з даним позовом (а не на час передачі земельних ділянок в оренду). Адвокат Вуїв О.В. вказує, що орендна плата - 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік - визначена сільрадою окремим рішенням для такої категорії земельних ділянок і не залежить від особи орендаря, якому ділянка передається в оренду. Збільшити її через проведення аукціону (щодо продажу права оренди на ділянку) неможливо, так як передача ділянок для ведення городництва можлива виключно на позаконкурсній основі.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції прокурор Миколаївської обласної прокуратури підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області адвокат Вуїв О.В. – просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – залишити без змін.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило.

Перевіривши законність рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не в повній мірі.

Так, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що підпунктом 9 пункту 1 рішення «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення городництва» XV позачергової сесії восьмого скликання Братської селищної ради №33 від 09.02.2022 надано дозвіл відповідачці ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення городництва орієнтовною площею 0,60 га та 0,60 га в межах території Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області. В подальшому, рішенням ХХІІІ сесії восьмого скликання Братської селищної ради № 17 від 23.06.2023 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення городництва» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення городництва із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області. Цим же рішенням ОСОБА_1 передано в оренду строком на 7 років земельну ділянку з кадастровим номером 4821455100:08:000:0126 площею 0,60 га та земельну ділянку з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125 площею 0,60 га для ведення городництва із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та встановлено орендну плату в розмірі 10% від їх нормативної грошової оцінки. На підставі вказаного рішення між Братською селищною радою та ОСОБА_1 укладено два договори оренди землі № б/н від 27.06.2023, відповідно до яких земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної форми власності з кадастровими номерами 4821455100:08:000:0126 та 4821455100:08:000:0125 площею по 0,60 га кожна, передано в оренду терміном на 7 років відповідачці. Право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125 площею 0,60 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.06.2023, номер запису про інше речове право №50828635 Право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821455100:08:000:0126 площею 0,60 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.06.2023, номер запису про інше речове право №50829182 (а.с. 12-13, 17-28).

Оцінюючи наявність підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави у даній справі, суд першої інстанції правильно виходив із приписів пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України та частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та встановивши, що прокурор дотримався передбачених вказаною нормою 23 Закону вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у цій справі, врахувавши, що оскільки рішення про передачу в оренду земельних ділянок з подальшим укладенням відповідних договорів прийнято Братською селищною радою Вознесенського району Миколаївської області, яка є саме тим органом, яких згідно положень земельного законодавства мав би захищати інтереси держави (суспільства), однак не може виступати позивачем у вказаній справі, та у відповіді на звернення прокуратури Братська селищна рада пояснила, що вважає свої рішення та укладені із ОСОБА_1 договори оренди законними (а.с. 4-16), обґрунтовано встановив, що прокурор є належним суб`єктом звернення до суду.

Разом із тим з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених прокурором позовних вимог колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину

У частинах першій, третій статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).

Згідно пунктів а), в) частини першої статті 12 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин належить зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 частини першої статті 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ (чинний із 27 травня 2021 року) частину першу статті 36 ЗК України доповнено абзацом 2 такого змісту: "Площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара". Таким чином, вищенаведеним Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ внесено зміни до статті 36 Земельного кодексу України, в якій законодавцем визначено обмеження для городництва щодо площі земельної ділянки, а саме площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара.

Тобто, у органу місцевого самоврядування, починаючи з 27 травня 2021 року, наявні повноваження щодо передачі земельної ділянки комунальної власності громадянам в оренду для ведення городництва, площа якої не перевищує 0,6 га.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що загальна площа переданих відповідачці ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок для городництва становить 1,2 га, що суперечить чинному земельному законодавству, оскільки її площа перевищує гранично допустиму площу земельної ділянки, яка може передаватися для городництва.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокуратури, що за наявності укладеного між Братською селищною радою та ОСОБА_1 договору оренди землі № б/н від 27.06.2023 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної форми власності з кадастровим номером 4821455100:08:000:0126 площею по 0,60 га, укладення тими ж сторонами договору оренди землі № б/н від 27.06.2023 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної форми власності з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125 площею по 0,60 га - суперечить приписам закону, оскільки внаслідок укладання цього договору загальна площа переданої в оренду відповідачці земельної ділянки для городництва перевищує гранично допустиму норму, встановлену статтею 36 ЗК України.

Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним укладеного між Братською селищною радою Вознесенського району Миколаївської області та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 27 червня 2023 року з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125.

При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що стаття 36 ЗК України не встановлює жодних обмежень щодо кількості земельних ділянок, площею 0,6 га, що можуть надаватися одній особі в оренду для городництва.

Так, надання одній особі більше однієї ділянки нівелює мету встановлення Законом № 1423-IX від 28 квітня 2021 року граничної площі земельної ділянки для городництва у розмірі не більше 0,6 га, яка полягала в оптимізації використання державних і комунальних земель; забезпеченні продовольчої безпеки громадян в зв`язку із наданням можливості місцевій владі розподілити землю між якнайбільшою кількістю жителів громади, які цього потребують, замість передачі великої площі одній особі; та запобіганні передачі в оренду великих масивів агроземель поза конкурентними процедурами.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19.

Згідно із частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів. Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15, від 09 вересня 2021 року у справі № 925/1276/19.

За такого внаслідок визнання недійсним укладеного між Братською селищною радою Вознесенського району Миколаївської області та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 27 червня 2023 року з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125 також є обґрунтованими вимоги прокуратури про зобов`язання відповідачки повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі Братської селищної ради.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення позову Вознесенської окружної прокуратури.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, то згідно з п. 4 частини першої статті 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Отже апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами частини 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За такого наявні підстави для стягнути з ОСОБА_1 та Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури відшкодування судового збору за позовну заяву та апеляційну скаргу в загальному розмірі 12 112 грн (4 844 грн 80 коп. за позовну заяву + 7 267 грн 20 коп. -за апеляційну скаргу), тобто по 6056 грн з кожного відповідача.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 27 червня 2023 року, укладений між Братською селищною радою Вознесенського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки загальною площею 0,6 га, з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Братській територіальної громаді в особі Братської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 4821455100:08:000:0125, площею 0,6 га, розташовану в межах території Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_1 та Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури відшкодування судового збору за позовну заяву та апеляційну скаргу по 6056 грн 00 коп. (шість тисяч п`ятдесят шість гривень) з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року