Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №127/22960/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/22960/26

Провадження № 33/801/998/2026

Категорія: 299

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тишківський С. Л.

Доповідач: Матківська М. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Матківська М. В.,

розглянувши за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1

на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , за вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП,

Встановив:

Згідно із протоколом про вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, – підполковник медичної служби ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою, недбало поставився до військової служби допустивши порушення вимог ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, недбало поставився до своїх посадових обов`язків, допустив невиправдане зволікання при направленні свідоцтва про хворобу до НОМЕР_1 РВЛК на затвердження, внаслідок чого ОСОБА_2 , який відповідно до свідоцтва про хворобу від 18 червня 2025 року № 2025-0617-1423-3447-0 на підставі статті 16а графи II розкладу хвороб не придатний до військової служби, а тому не підлягає призову на військову службу в період мобілізації, не було виключено з військового обліку.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2026 року визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60 грн. на користь держави.

В апеляційній скарзі особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Також, у разі встановлення закінчення строку накладення адміністративного правопорушення просить закрити провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції незаконно розглянув справу у його відсутності, чим допустив порушення норм процесуального права – ст. 268 КУпАП, а також ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий суд.

Вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом доводять його вину у інкримінованому правопорушенні. Посилається на те, що Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 передбачено, що у разі прийняття постанови про непридатність або тимчасову непридатність до військової служби, документи з результатами проходження військовозобов`язаним медичного огляду (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи), не пізніше п`ятиденного строку з дня закінчення медичного огляду направляються на перевірку до ВЛК обласних, ІНФОРМАЦІЯ_2 та Севастопольського міських ТЦК та СП. Електронний документ, яким оформлена постанова (свідоцтво про хворобу або довідка ВЛК), направляється в цей же строк на перевірку через ІКС. Перевірка здійснюється у п`ятиденний строк з дня надходження всіх документів.

При цьому стверджує, що до нього як голови ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 , не надходили документи з результатами проходження військовозобов`язаним ОСОБА_2 медичного огляду (картка обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи), що стали підставою для прийняття рішення від 18 червня 2025 року № 2025-0617-1423-3447-0. При цьому матеріали справи не містять доказів одержання правопорушником паперових документів медичного огляду ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції перебрав на себе функцію сторони обвинувачення, а також не розмежував поняття дисциплінарного та адміністративного проступку. При цьому не надано оцінку тих обставин, що належними доказами не доведено причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 та настанням наслідку у вигляді невиключення ОСОБА_2 із військового обліку.

24 вересня 2026 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик свідка, у якому правопорушник, зокрема, просить витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_4 належним чином засвідчені копії (витяги) з документів (електронних реєстрів) за період з 24 червня 2025 року по 13 вересня 2025 року щодо надходження, реєстрації та руху в діловодстві територіального центру комплектування паперового примірника документів медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_2 , а також викликати через роботодавця для допиту в судовому засіданні свідком ОСОБА_3 .

Розглянувши зазначене клопотання, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази та заявляти клопотання.

Разом із тим реалізація зазначених процесуальних прав на стадії апеляційного перегляду здійснюється з урахуванням положень статті 294 КУпАП, яка визначає межі та порядок такого перегляду.

Згідно з частиною сьомою статті 294 КУпАП апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у разі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим їх відхилення місцевим судом.

Отже, саме по собі неподання доказів або незаявлення відповідних клопотань у суді першої інстанції не зумовлює необхідності їх розгляду апеляційним судом. Особа, яка заявляє таке клопотання в апеляційній інстанції, має навести об`єктивні причини, які перешкоджали їй заявити його або подати відповідні докази під час розгляду справи судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до статті 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) вирішує, зокрема, питання про задоволення клопотань особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників та адвоката.

Як вбачається з матеріалів справи, питання про витребування зазначених у клопотанні документів та виклик свідком ОСОБА_3 під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 не порушувалося, хоча з дня надходження справи про адміністративне правопорушення до суду 30 червня 2026 року, дня ознайомлення правопорушника з матеріалами справи 19 серпня 2026 року по день винесення оскаржуваної постанови 03 вересня 2026 року, було достатньо часу для вчинення відповідних дій. Водночас у поданому до апеляційного суду клопотанні не наведено жодних об`єктивних причин, які перешкоджали заявити відповідні вимоги та подати докази під час розгляду справи місцевим судом.

За таких обставин передбачених частиною сьомою статті 294 КУпАП підстав для дослідження нових доказів та вчинення спрямованих на їх отримання процесуальних дій апеляційний суд не встановив.

Відтак клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик свідка задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав, просить її задовольнити.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає за таких підстав.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованими ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно вимог статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За правилами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 172-15 КУпАП недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, тягне за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п`ятнадцяти діб.

Особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого процитованою нормою, є військові службові особи, до числа яких відноситься і підполковник медичної служби ОСОБА_1 , який обіймав посаду начальника відділення контролю організації та проведення військово-лікарської комісії медичного управління військової частини НОМЕР_2 .

Об`єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких дій, як недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду.

Із протоколу про вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП вбачається, що підполковник медичної служби ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою, недбало поставився до військової служби, допустивши порушення вимог ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, недбало поставився до своїх посадових обов`язків, допустив невиправдане зволікання при направленні свідоцтва про хворобу до НОМЕР_1 РВЛК на затвердження, внаслідок чого ОСОБА_2 , який відповідно до свідоцтва про хворобу від 18 червня 2025 року № 2025-0617-1423-3447-0 на підставі статті 16а графи II розкладу хвороб не придатний до військової служби, а тому не підлягає призову на військову службу в період мобілізації, не було виключено з військового обліку (а. с. 1-13).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що паперова копія електронного свідоцтва про хворобу ОСОБА_2 надійшла до постійно-діючої ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 21 червня 2025 року, а вже 24 червня 2025 року, тобто в межах трьох днів, посадовими особами цієї ВЛК опрацьована та передана на затвердження до 11 Регіональної ВЛК, проте лише у паперовій копії електронного документу – тобто в цій частині обов`язок виконано вчасно. Разом з тим, на підставі досліджених матеріалів справи судом встановлено, що постійно-діючою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено електронний примірник документу свідоцтва про хворобу ОСОБА_2 в електронному кабінеті ВЛК на НОМЕР_1 РВЛК лише 15 жовтня 2025 року – тобто із затримкою у майже чотири місяці.

Як вбачається з пункту 2 відповіді на запит до ІНФОРМАЦІЯ_5 від 05 червня 2026 року № 952/14/10252, свідоцтво про хворобу ОСОБА_2 після оформлення та до моменту направлення на затвердження перебувало на розгляді у голови постійно-діючої ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 (а. с. 27).

А також, як вбачається з пунктів 3 та 4 відповіді на запит до ІНФОРМАЦІЯ_5 від 05 червня 2026 року № 952/14/10252, 21 червня 2025 року паперові документи щодо проходження медичного огляду ВЛК громадянином ОСОБА_2 були отримані медичною службою ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі військовослужбовця ОСОБА_3 , який передав медичну справу громадянина ОСОБА_2 голові ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 . Відповідальним безпосередньо за направлення свідоцтва до 11 Регіональної ВЛК та контроль є голова ВЛК.

Таким чином, твердження ОСОБА_1 про те, що документи медичного огляду ОСОБА_2 до нього не надходили, спростовується не припущеннями, а конкретними письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Зміст зазначеної відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 прямо підтверджує як факт надходження відповідних документів до медичної служби, так і факт їх подальшої передачі безпосередньо голові ВЛК – ОСОБА_1 .

При цьому наведені апелянтом положення щодо необхідності направлення документів на перевірку у визначений строк не спростовують встановлених обставин, а, навпаки, підтверджують наявність у посадової особи обов`язку забезпечити своєчасне направлення відповідних документів та контроль за його виконанням. Саме невиконання цього обов`язку, а не факт відсутності документів, є предметом оцінки у справі.

Посилання апелянта на те, що матеріали справи не містять доказів одержання ним паперових документів медичного огляду ОСОБА_2 , також є безпідставним, оскільки суперечить наведеним вище відомостям, зафіксованим у відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували зміст цієї офіційної відповіді або підтверджували, що зазначені в ній відомості не відповідають дійсності, ОСОБА_1 не надано.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів отримання ОСОБА_1 документів медичного огляду ОСОБА_2 ґрунтуються виключно на його власному твердженні та спростовуються сукупністю досліджених судом доказів. Встановлені обставини свідчать про те, що відповідні документи були отримані медичною службою ІНФОРМАЦІЯ_5 , передані голові ВЛК ОСОБА_1 , перебували на його розгляді, а обов`язок щодо їх своєчасного направлення та контролю за цим покладався безпосередньо на нього.

За таких обставин посилання правопорушника на відсутність доказів його обізнаності про необхідність своєчасного направлення документів та, як наслідок, на недоведеність складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими. Відповідно до статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та функціональних обов`язків голови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 саме на нього, як на керівника цього колегіального органу, покладено обов`язок організації його роботи, у тому числі контролю за своєчасним проходженням документів через інформаційно-комунікаційну систему «Медична інформаційна система Збройних Сил України» (ІКС).

Встановлений судом факт отримання та передачі ОСОБА_1 паперових документів медичного огляду ОСОБА_2 , перебування відповідного свідоцтва про хворобу на його розгляді, а також визначення його відповідальним за направлення цього документа до 11 Регіональної ВЛК та контроль за таким направленням у сукупності з фактом несвоєчасного направлення його електронного примірника свідчать про обізнаність ОСОБА_1 з відповідними документами та покладеними на нього обов`язками. При цьому покладений на голову ВЛК обов`язок щодо організації роботи комісії та контролю за своєчасним проходженням документів не залежить від доведення факту його особистого, власноручного отримання кожного окремого паперового документа.

Отже, наведені обставини у своїй сукупності підтверджують, що саме ОСОБА_1 як голова ВЛК був відповідальною посадовою особою за організацію належного та своєчасного проходження відповідних документів, а тому посилання на відсутність особистого отримання ним документів не спростовує встановленого судом факту невиконання покладеного на нього обов`язку та не ставить під сумнів висновок про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції перебрав на себе функцію сторони обвинувачення та не надав належної оцінки відсутності доказів причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 та наслідком у вигляді невиключення ОСОБА_2 з військового обліку, апеляційний суд визнає необґрунтованими. Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а наведені в постанові мотиви ґрунтуються на фактичних даних, отриманих у передбаченому законом порядку.

При цьому апеляційний суд зазначає, що доведення причинного зв`язку саме між бездіяльністю ОСОБА_1 та невиключенням ОСОБА_2 з військового обліку не є необхідною умовою встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП, оскільки відповідальність за вказаною нормою пов`язується з недбалим ставленням військової службової особи до військової служби, що виразилося у невиконанні або неналежному виконанні покладених на неї службових обов`язків, за наявності передбачених законом наслідків.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції незаконно розглянув справу у відсутності правопорушника, чим допустив порушення норм процесуального права, а також ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий суд, є безпідставним.

Перш за все, як зазначалось раніше адміністративний матеріал надійшов до суду першої інстанції 30 червня 2026 року (а. с. 52).

ОСОБА_1 неодноразово належним чином викликався до суду шляхом направлення судових повісток засобами поштового зв`язку за адресою його проживання (а. с. 56, 66, 96). При цьому призначені судові засідання неодноразово відкладалися за його клопотаннями (а. с. 57–58, 61–63, 74–75), що свідчить про забезпечення судом можливості реалізації ним права на особисту участь у розгляді справи.

При цьому невручення останньої надісланої судової повістки (а. с. 96), яка була направлена за належною адресою, за якою ОСОБА_1 раніше належним чином повідомлявся про розгляд справи, саме по собі не свідчить ані про неналежне повідомлення правопорушника, ані про невиконання судом першої інстанції обов`язку щодо його повідомлення про час і місце судового розгляду.

Практика Верховного Суду щодо повернення поштової кореспонденції із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» є сталою та свідчить про те, що часом вручення повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 990/69/24; постанови Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 706/208/15-ц, від 28 лютого 2025 року № 615/2/22, тощо).

Крім того, після ознайомлення з матеріалами справи 19 серпня 2026 року (а. с. 68) ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення обсягом 20 сторінок (а. с. 76–95), у яких виклав свою позицію щодо обставин, які були предметом судового розгляду. Зазначені пояснення судом першої інстанції досліджено та їм надано відповідну оцінку при ухваленні постанови.

Отже, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та здійснювати захист у справі. Він мав можливість особисто брати участь у судових засіданнях, користуватися правничою допомогою, заявляти клопотання, подавати докази та письмові пояснення, а за наявності відповідного бажання – брати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Верховним Судом в пункті 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (серед інших справи: «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року).

Проте ОСОБА_1 не виявив належної ініціативи у реалізації своїх процесуальних прав та фактично участі у розгляді справи в суді першої інстанції не брав, свідомо затягуючи розгляд справи.

Згідно з ч. 3 ст. 268 КУпАП, участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 172-15 КУпАП, не є обов`язковою.

За таких обставин, враховуючи належне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце судових засідань, надання йому реальної можливості брати участь у розгляді справи та реалізувати право на захист, а також відсутність передбаченої законом обов`язковості його особистої участі, суд першої інстанції мав правові підстави розглянути справу за його відсутності. Тому доводи апеляційної скарги про незаконність такого розгляду та порушення права ОСОБА_1 на справедливий суд є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, не спростовують факту вчинення правопорушення, а лише спрямовані на ухилення від відповідальності за вчинене.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно; вина ОСОБА_1 доведена повністю, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та призначене судом адміністративне стягнення повністю відповідає вимогам статті 33 КУпАП.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддяМ. В. Матківська