Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №127/29741/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/29741/26

Провадження № 33/801/995/2026

Категорія: 146

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванченко Я. М.

Доповідач: Матківська М. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Матківської М. В.,

Розглянувши за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Антонюк Юлії Михайлівни; потерпілого ОСОБА_2 ,

апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Антонюк Юлії Михайлівни

на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП,

Встановив:

Згідно з протоколом ЕПР1 № 743669 від 12 серпня 2026 року – водій ОСОБА_1 11 серпня 2026 року о 12:36 год у м. Вінниці, по вул. Князів Коріатовичів, 88, керуючи мотоциклом «Suzuki GSR250» д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Toyota Aqua» д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого автомобіль «Toyota Aqua» д.н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 2.3б, 13.1 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Також, згідно протоколу ЕПР1 № 743668 від 12 серпня 2026 року, водій ОСОБА_1 11 серпня 2026 року о 12:36 год у м. Вінниці, по вул. Князів Коріатовичів, 88, керуючи мотоциклом «Suzuki GSR250» д.н.з. НОМЕР_1 , будучи учасником ДТП з транспортним засобом «Toyota Aqua» д.н.з. НОМЕР_2 , самовільно залишив місце пригоди, до якої був причетний, чим порушив вимоги п. 2.10а Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 122-4 КУпАП.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 КУпАП, з урахуванням ч. 2 ст. 36 КУпАП застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60 грн. на користь держави.

В апеляційні скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Антонюк Ю. М. просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою призначити адміністративне стягнення у вигляді штрафу, передбаченого даною статтею.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_1 є неповнолітнім, а після зіткнення злякався та розгубився, у зв`язку з чим залишив місце пригоди. Просить врахувати положення п. 4 ст. 34 КУпАП, відповідно до якого неповноліття особи є обставиною, що пом`якшує відповідальність. Також зазначає, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, а посвідчення водія отримав уперше, що свідчить про нетривалий досвід керування та необхідність формування відповідального ставлення до участі в дорожньому русі.

В судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Антонюк Ю. М. апеляційну скаргу підтримали, просять її задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити без змін постанову суду.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованими ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Статтею 124 КУпАП визначено, що порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Статтею 122-4 КУпАП врегульовано відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Відповідно до вимог статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За правилами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно вимог статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно вимог статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з правовою позицією, викладеною в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247 і 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

В результаті дослідження матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що водій ОСОБА_1 11 серпня 2026 року о 12:36 год у м. Вінниці, по вул. Князів Коріатовичів, 88, керуючи мотоциклом «Suzuki GSR250» д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Toyota Aqua» д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого автомобіль «Toyota Aqua» д.н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками ( а. с. 1).

Після зазначених дій ОСОБА_1 самовільно залишив місце пригоди до якої був причетний (а. с. 14).

Вказані обставини зафіксовані протоколами про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 743669 від 12 серпня 2026 року (а. с. 1) та ЕПР1 № 743668 від 12 серпня 2026 року (а. с. 14), підтверджуються схемою місця ДТП, яка сталася 11 серпня 2026 року (а. с. 3); поясненнями потерпілого ОСОБА_2 (а. с. 4), рапортом інспектора взводу 2 роти 2 батальйону УПП у Вінницькій області ДПП лейтенанта поліції Проценка Миколи ( а. с. 5).

Згідно п. 2.3.б Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Пункт 13.1 Правил дорожнього руху України вимагає від водія дотримуватися безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Згідно пункту 2.10.а Правил дорожнього руху, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Відповідно до ст. 23 КУпАП метою застосування адміністративного стягнення є виховання правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил суспільного співжиття; запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, покарання та виправлення правопорушника, відшкодування збитків.

За змістом ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Зазначені обмеження законодавцем встановлені з урахуванням суспільної небезпеки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, яке відноситься до правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому пом`якшуючі обставини визначені ст. 34 КУпАП при накладенні стягнення на правопорушника не повинні враховуватись.

Перевіривши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 122-4, 124 КУпАП, доведена матеріалами справи.

Так, як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 , порушивши вимоги ПДР України, допустив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої транспортному засобу потерпілого спричинено механічні пошкодження, після чого залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є неповнолітнім, посвідчення водія отримав уперше, у зв`язку з чим має нетривалий досвід керування транспортними засобами та потребує формування відповідального ставлення до участі в дорожньому русі, апеляційний суд бере до уваги, однак не вважає їх достатніми для зміни призначеного адміністративного стягнення.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

При цьому відповідно до п. 4 ст. 34 КУпАП вчинення правопорушення неповнолітнім є обставиною, що пом`якшує відповідальність. Водночас зазначена обставина підлягає оцінці у сукупності з характером та наслідками вчинених правопорушень, а також поведінкою особи після дорожньо-транспортної пригоди. Сам по собі нетривалий досвід керування транспортним засобом та отримання посвідчення водія вперше не звільняють водія від обов`язку неухильно дотримуватися вимог ПДР та виконувати передбачені ними обов`язки у разі настання дорожньо-транспортної пригоди.

Реалізуючи право на керування транспортними засобами, ОСОБА_1 зобов`язаний був дотримуватися встановлених правил дорожнього руху та усвідомлювати передбачені законодавством обов`язки водія.

Поряд із цим апеляційний суд враховує фактичні обставини справи, а саме те, що внаслідок допущеного порушення ПДР транспортному засобу потерпілого заподіяно механічні пошкодження. Після цього ОСОБА_1 , будучи учасником ДТП, не переконався у стані потерпілого, чи не завдало це йому шкоди, свідомо залишив місце ДТП, що має характер грубого та істотного порушення ПДР.

Отже, призначене судом першої інстанції адміністративне стягнення відповідає характеру вчинених правопорушень, обставинам їх вчинення та даним про особу правопорушника, а доводи апеляційної скарги в цій частині не дають достатніх підстав для його зміни.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно; вина ОСОБА_1 доведена матеріалами справи, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП та призначене судом адміністративне стягнення повністю відповідає вимогам статті 33 КУпАП.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

постановив:

Апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Антонюк Юлії Михайлівни, залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтями 124 і 122-4 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддяМ. В. Матківська