Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №127/26331/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/26331/26

Провадження № 22-ц/801/2431/2026

Категорія: 82

Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокуСправа № 127/26331/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання: Ходакової М.Г.

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, за участю третьої особи Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними дій щодо зміни порядку (моделі) нарахування плати за проживання у житловому приміщенні гуртожитку, зобов`язання здійснити перерахунок та захист житлових прав, -

встановив:

26.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про визнання протиправними дій щодо зміни порядку (моделі) нарахування плати за проживання у житловому приміщенні гуртожитку, зобов`язання здійснити перерахунок та захист житлових прав. Вказував, що з 07.05.1997 року позивач та члени його сім`ї на підставі ордера №12 на постійне проживання, виданого університетом на трьох осіб, а саме : позивача – ОСОБА_1 , його дружини – ОСОБА_2 , сина – ОСОБА_3 , які вселені, постійно проживають та зареєстровані за місцем проживання у житловому приміщенні АДРЕСА_1 . Після народження другого сина склад ордера №12 було уточнено 18.07.2008 року – додано ОСОБА_4 .. У вказаному ордері не зазначено кількість місць та строку користування, приміщення закріплено як єдиний житловий блок, де проживає конкретна сім`я. Кімната №402 є окремою однокімнатною квартирою, площею 36 кв.м. для сімейного проживання в окремому житловому приміщенні, а не кімнатою для поселення за ліжко-місцями. З 1997 року до 31.12.2025 року плата за проживання нараховувалася, виходячи з фактичного споживання комунальних послуг показниками лічильників. Наказом ректора ВНМУ № 860 від 15.12.2025 року до кімнати № 402 було застосовано порядок нарахування плати, встановлений для студентських ліжко-місць, унаслідок чого з 01.01.2026 року запроваджено нову модель нарахування – за принципом «ліжко – місце» у розмірі 2100 грн за одне ліжко-місце. Жодного нормативного акту, який визначав би порядок застосування моделі «ліжко місце» до житлових приміщень сімейного типу та економічного обгрунтування такої моделі ОСОБА_1 надано не було.

Враховуючи наведене позивач просив визнати неправомірним застосування ВНМУ ім. М.І. Пирогова з 01.01.2026 року до кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку № НОМЕР_2 , яка використовується позивачем та членами його сім`ї як окреме сімейне житлове приміщення, порядку (моделі) нарахування плати за проживання за принципом «ліжко-місце» замість розрахунку за фактично спожиті комунальні послуги за відсутності правових та документально підтверджених підстав для такого застосування. Зобов`язати ВНМУ ім. М.І. Пирогова здійснити перерахунок плати за проживання ОСОБА_1 та членів його сім`ї у кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку № НОМЕР_2 за період з 01.01.2026 року відповідно до порядку нарахування плати, що фактично застосовувався до кімнати №402 до 01.01.2026 року, виходячи з фактичного споживання комунальних послуг за показниками індивідуальних лічильників, без застосування до спірного житлового приміщення моделі нарахування плати за принципом «ліжко місце».

12.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення вказаного позову, посилаючись на те,що застосування відповідачем спірної моделі нарахування не є одноразовою дією. Нарахування за принципом «ліжко-місце» здійснюється у кожному розрахунковому періоді та щомісяця породжує нові майнові наслідки для заявника, збільшуючи обсяг сум, правомірність яких є предметом спору, тобто під час розгляду справи по суті відповідач продовжує вчиняти саме ті дії, законність яких оспорюється. Загроза порушення його прав є реальною, оскільки відповідач станом на 01.08.2026 року визначив заборгованість заявника за кімнатою №402 за «ліжко – місце» у сумі 17 166,62 грн та встановив 10-денний строк для її , а вразі невиконання вимог залишає за собою право вжити відповідних заходів реагування. Таким чином, продовження спірних нарахувань створює ризик накопичення заборгованості, правова підстава якої є предметом судового розгляду. Просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ВНМУ ім. М.І. Пирогова до набрання законної сили рішенням у справі застосовувати до кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку № НОМЕР_2 за адресою : АДРЕСА_2 , модель нарахування плати за проживання за принципом «ліжко-місце», у тому числі здійснювати нарахування плати за проживання за цією моделлю.

Ухвалою Вінницького міського суду від 19.08.2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про визнання протиправними дій щодо зміни порядку (моделі) нарахування плати за проживання у житловому приміщенні гуртожитку, зобов`язання здійснити перерахунок та захист житлових прав, - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищевказану ухвалу скасувати, через порушення судом норм матеріального та процесуального права ,а у справі постановити нову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити в повному об`ємі . Заборонити ВНМУ ім. І .М. Пирогова до набрання законної сили рішення суду у цій справі застосувати до кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку № НОМЕР_2 за адресою : АДРЕСА_2 , модель нарахування плати за проживання за принципом «ліжко-місце», у тому числі здійснювати нарахування плати за проживання за цією моделлю.

Вказав, що суд неправильно застосував ч.10 с.150 ЦПК України, оскільки, ототожнив тимчасову заборону застосовувати спірну модель нарахування з вирішенням спору по суті, не встановивши тотожності змісту заявленого заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Висновок суду про можливість позивача заперечувати проти нарахованої заборгованості у майбутньому спорі про її стягнення усуває підстави для забезпечення позову, не відповідають правовій позиції ВС у постанові від 24.04.2024 року у справі № 754/5683/22, яку суд застосував неправильно, оскільки невжиття заходів забезпечення позову за наявності пред`явленої вимоги про сплату 17 166,62 грн та реального ризику її стягнення може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення порушених прав ОСОБА_1 , оскільки дії відповідача є триваючими, а не одноразовими. Суд не дослідив довід заявника про необхідність збереження багаторічного статус-кво, оскільки порядок нарахування за фактично спожитими комунальними послугами, що діяв майже 29 років, був односторонньо змінений відповідачем лише з 01.01.2026 шляхом запровадження моделі «ліжко-місце», законність якої оспорюється. Суд вірно визначивши загальну правову природу відносин мешканця гуртожитку як договірних, безпідставно ототожнив односторонню зміну відповідачем порядку нарахування плати зі «зміною умов договору найму», не надавши оцінки доводам заявника про відсутність письмового договору найму та будь-якої погодженої сторонами зміни умов, оскільки право користування кімнатою виникло на підставі ордера, а спірний порядок нарахування запроваджено відповідачем в односторонньому порядку. Окрім того, судом було порушено 2-денний строк розгляду заяви про забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу Вінницький національний медичний університет ім. І.М. Пирогова вважає ухвалу законною та обгрунтованою, а доводи скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи , рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Постановляючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову суд виходив із того, що заявлений позивачем спосіб забезпечення фактично передбачав би попереднє вирішення спору по суті, оскільки заборона відповідачу здійснювати нарахування плати за проживання в гуртожитку за зміненими умовами фактично означала б визнання необґрунтованості таких нарахувань ще до встановлення судом їх законності. Крім того, суд врахував, що здійснення відповідачем спірних нарахувань та направлення претензії про погашення заборгованості не позбавляють позивача можливості оспорювати їх правомірність. Питання правильності та законності таких нарахувань може бути предметом розгляду під час вирішення спору по суті, у тому числі у разі пред`явлення відповідачем позову про стягнення заборгованості. Окрім того, саме по собі нарахування плати за проживання в гуртожитку за зміненим порядком не свідчить про порушення житлових прав позивача чи членів його сім`ї, а тому не встановлено такої обставини, яка б обумовлювала необхідність негайного застосування відповідного заходу забезпечення позову.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 6-8 ст. 153 ЦПК України, залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову, підстави його обрання та вирішує питання про зустрічне забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом заборони вчиняти певні дії. Саме такий вид забезпечення позову просить застосувати позивач.

Відповідно до частини 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 дійшла висновку, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 641/6173/21 дійшов висновку про те , що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Доводи скарги про те, що висновок суду про можливість позивача заперечувати проти нарахованої заборгованості у майбутньому спорі про її стягнення усуває підстави для забезпечення позову, не відповідають правовій позиції ВС у постанові від 24.04.2024 року у справі № 754/5683/22, не заслуговують на увагу.

Наведена постанова не містить висновку про те, що сама лише наявність поточних нарахувань або вимоги про сплату заборгованості є достатньою підставою для забезпечення позову. Навпаки, Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності встановлення у кожній конкретній справі реального ризику неефективності захисту порушених прав, а також співмірності обраного заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами. У справі № 754/5683/22 необхідність забезпечення позову була зумовлена конкретними обставинами, які об`єктивно створювали загрозу ефективному захисту права позивача, зокрема реальною загрозою відчуження спірного майна, що в подальшому могло зумовити необхідність ініціювання нових судових спорів. Натомість ,у цій справі нарахування відповідачем плати за спірною моделлю та направлення вимоги про погашення заборгованості саме по собі не свідчить про неможливість чи істотне ускладнення ефективного захисту прав ОСОБА_1 .

Питання правомірності таких нарахувань не позбавляє позивача права заперечувати проти відповідних вимог у встановленому законом порядку. Посилання апелянта на те, що спірні дії відповідача мають триваючий характер, також не змінює наведеного висновку, оскільки сам по собі факт продовження нарахувань не доводить їх правомірності , усунення якого потребувало б саме заявленого заходу забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував ч.10 с.150 ЦПК України, оскільки, ототожнив тимчасову заборону застосовувати спірну модель нарахування з вирішенням спору по суті, не встановивши тотожності змісту заявленого заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, не заслуговують на увагу.

Як убачається зі змісту позовних вимог, ОСОБА_1 просить визнати неправомірним застосування ВНМУ ім. М.І. Пирогова з 01.01.2026 року до кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку №6 моделі нарахування плати за принципом «ліжко-місце» та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок плати за проживання без застосування цієї моделі. Водночас заявлений захід забезпечення позову передбачає заборону відповідачу до набрання законної сили рішенням у справі застосовувати до цього ж житлового приміщення модель нарахування за принципом «ліжко-місце», у тому числі здійснювати відповідні нарахування. Отже, за своїм змістом заявлений захід безпосередньо збігається з предметом спору та фактично спрямований на тимчасове встановлення іншого порядку нарахування плати, ніж той, законність якого є предметом судового розгляду. Застосування такого заходу фактично передбачало б попередній висновок про неправомірність спірної моделі нарахування та обов`язок ВНМУ ім. І.М. Пирогова утримуватися від її застосування ще до вирішення спору по суті. При цьому сама по собі вказівка ОСОБА_1 на тимчасовий характер заборони не змінює її змісту та правових наслідків, оскільки на період розгляду справи відповідач був би позбавлений можливості застосовувати порядок нарахування, правомірність якого є предметом позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із положень ч.10 ст. 150 ЦПК України та дійшов правильного висновку про недопустимість застосування заявленого заходу забезпечення позову, оскільки такий є тотожним заявленим ОСОБА_1 позовним вимогам.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги є безпідставними, у зв`язку із чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки остання постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 ч 1.ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення , судові витрати в суді апеляційної інстанції, необхідно залишити за апелянтами.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382-384, ЦПК України, суд,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач С. Г. Копаничук

судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук