Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №520/14458/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 520/14458/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., по справі № 520/14458/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області , Головного управління Національної поліції в Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області та Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних відпусток;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: основної відпустки за 2015 рік у кількості 03 доби;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: основної відпустки за 2019 рік у кількості 01 доба, додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 520/14458/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних відпусток.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні: основної відпустки за 2015 рік у кількості 03 доби; основної відпустки за 2019 рік у кількості 01 доба, додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Донецькій області подало апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 520/14458/25 за позовом ОСОБА_1 в частині задоволених позовних вимог скасувати, прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що виплата грошової компенсації за невикористані відпустки за попередні роки (2015, 2019) на момент виникнення спірних правовідносин ні Законом № 580-VIII, ні Порядком № 260 не передбачена. Апелянт наголошує, що грошова компенсація передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються зі служби, тому правові підстави для виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні щорічних відпусток за минулі роки відсутні. Відповідач посилається на правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 07.08.2019 (справа №820/5122/17), від 06.02.2020 (справа №818/1276/17).

Відповідач вказує, що неприйняття ГУНП в Донецькій області рішення щодо нарахування та здійснення зазначених виплат не може бути визнано протиправною бездіяльністю. Скаржник звертає увагу, що він є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок державного бюджету, і не може брати на себе зобов`язання понад наявні кошторисні призначення та на цілі, прямо не визначені нормативно-правовими актами.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 у період з 07 листопада 2015 року по 04 вересня 2018 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області.

З 05.09.2018 у відповідності до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 04 вересня 2018 року № 242 о/с переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Відповідно до довідки УКЗ ГУНП в Харківській області від 16.06.2025 № 36704-2025 вбачається, що під час проходження служби в ГУНП в Харківській області позивач за 2015 рік не використав 03 доби щорічної відпустки.

На звернення позивача, ГУНП в Харківській області листом від 20.06.2025 повідомив, що грошова компенсація за невикористані відпустки за 2015 рік ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася. У цей період виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток за попередні роки діючим законодавством не була передбачена.

З 05.09.2018 до 01.03.2022 ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області.

Наказом ГУНП в Донецькій області від 28.02.2022 №103 о/с відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби з 01.03.2022.

Відповідно до довідки від 15.05.2025 №584/12/03-2025 позивач за час проходження служби в ГУНП в Донецькій області, а саме: з 05.09.2018 до 01.03.2022 мав невикористані відпустки: за 2019 рік частину щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 1 доби та додаткову оплачувану відпустку у кількості 10 діб; за 2022 рік частину щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 7 діб, які компенсовано при звільненні. За 2018 рік щорічна основна оплачувана та додаткова оплачувана відпустки не надавалися, однак надати залишки щодо невикористаних відпусток за 2018 рік не має можливості, у зв`язку з відсутністю довідки з ГУНП в Харківській області.

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані частини основних та додаткових відпусток за 2015 рік у кількості 03 доби, 2020 та за 2019 рік у кількості 11 діб.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII), Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260.

Так, Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

При цьому, Закон № 580-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст. 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 60 Закону № 580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Статтею 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 93 Закону №580-VIII, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Відповідно до ч.ч. 9-10 ст. 93 Закону № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Таким чином, із вказаного слідує, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Так, положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 за № 260 (далі - Порядок № 260 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять:

1) посадовий оклад;

2) оклад за спеціальним званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);

4) премії;

5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки.

Згідно з пунктом 16 розділу І Порядку № 260, при переведенні по службі, пов`язаному з переїздом до іншого населеного пункту, або переведенні до іншого органу Національної поліції грошове забезпечення за попереднім місцем служби виплачується включно по день звільнення з посади, що передує даті відбуття до нового місця служби, зазначений в наказі по особовому складу.

При призначенні поліцейського на іншу посаду в одному органі поліції грошове забезпечення виплачується за новою посадою з дня призначення на посаду, указаного в наказі по особовому складу. Грошове забезпечення за попередньою посадою виплачується по день звільнення з посади, зазначений у наказі по особовому складу, включно. При цьому день звільнення з посади вважається останнім днем служби на відповідній посаді. Якщо в наказі по особовому складу дата призначення на посаду не зазначена, грошове забезпечення виплачується з дня підписання цього наказу.

За приписами пункту 1 розділу IV Порядку № 260, поліцейським, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове забезпечення, виходячи з посадових окладів за посадами, які зазначені особи займають у державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, та інші види грошового забезпечення, визначені законодавством для поліцейських.

Виплата грошового забезпечення відрядженим поліцейським провадиться за рахунок коштів відповідних державних органів, установ та організацій з урахуванням цього Порядку та умов.

Водночас, колегія суддів вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, колегія суддів доходить висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню вищевказані приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані нею дні як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач у період з 07.11.2015 по 04.09.2018 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області, з 05.09.2018 позивач переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що підтверджується наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 04.09.2018 № 242 о/с.

Наказом ГУНП в Донецькій області від 28.02.2022 №103 о/с відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби з 01.03.2022.

Із листа ГУНП в Харківській області від 16.06.2025 № 36704-2025 слідує, що під час проходження служби в ГУНП в Харківській області позивач за 2015 рік не використав 03 доби щорічної відпустки.

ГУНП в Харківській області листом від 20.06.2025 повідомило, що грошова компенсація за невикористані відпустки за 2015 рік ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася.

Згідно з довідкою від 15.05.2025 №584/12/03-2025, виданою ГУНП в Донецькій області, позивач за час проходження служби в ГУНП в Донецькій області, а саме з 05.09.2018 до 01.03.2022 мав невикористані відпустки: за 2019 рік частину щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 1 доби та додаткову оплачувану відпустку у кількості 10 діб; за 2022 рік частину щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 7 діб, які компенсовано при звільненні.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані частини основних та додаткових відпусток за спірні періоди матеріали справи не містять.

Отже, позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби, основної відпустки за 2019 рік у кількості 1 доба, додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб.

Із урахуванням зазначеного вище, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби, основної відпустки за 2019 рік у кількості 1 доба, додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію, сформовану Верховним Судом у постановах у справах №818/1276/17, №820/5122/17, відповідно до якої питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані спеціальними нормами, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин без урахування загальних норм, визначених КЗпП України та Законом України №504/96-ВР, а тому виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.

У цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого у зазначених вище судових рішеннях та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки за всі роки служби.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що він є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок державного бюджету, і не може брати на себе зобов`язання понад наявні кошторисні призначення та на цілі, прямо не визначені нормативно-правовими актами та звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 21.11.2018 у справі № 824/166/15-а, від 23.06.2021 у справі № 826/16464/13-а, від 15.05.2024 у справі № 160/14647/22, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Крім цього, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України» від 24.04.2014 року, вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-1) (пункт 40).

Отже, колегія суддів доходить висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби, основної відпустки за 2019 рік у кількості 1 доба, додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб, що є предметом спору у даній справі.

Із урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних відпусток, зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні: основної відпустки за 2015 рік у кількості 03 доби; основної відпустки за 2019 рік у кількості 01 доба, додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб.

Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження у ході розгляду колегією суддів.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 по справі № 520/14458/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій